Рішення від 08.05.2025 по справі 910/2165/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.05.2025Справа № 910/2165/25

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/2165/25

за позовом Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд"

про визнання правочину недійсним в частині та стягнення 368 989,01 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд", в якому просить суд:

- визнати недійсними п.п.1.1, 3.1 Договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 15.11.2022 №286/1/22/87, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" на користь Міністерства оборони України 368 989,01 грн, з яких 302 772,34 грн безпідставно сплачених коштів, інфляційні втрати на суму 48 224,52 грн та 3% річних - 17 992,15 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокуратура стверджує, що п.п.1.1, 3.1 оспорюваного правочину в частині включення до ціни договору суми ПДВ суперечать вимогам Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" №178 від 02.03.2022, що є підставою для визнання цих пунктів договорів недійсними у зазначеній частині.

Також прокуратура вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми сплаченого Міністерством оборони України ПДВ у розмірі 302 772,34 грн як безпідставно отриманих коштів, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 позовну заяву Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону було залишено без руху.

28.02.2025 через систему "Електронний суд" від прокурора надійшла заява про усунення недоліків, у якій зазначено про відсутність у прокуратури витребуваних судом доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як установлено судом, прокуратура, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 03.03.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 04.03.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 03.03.2025.

18.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проте позову заперечує та вказує про відсутність підстав застосування до договору постачання товарів від 15.11.2022 №286/1/22/87 пп. "г" п.195.1.2 ст. 195 ПК України та норм постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 178.

18.03.2025 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані прокурором документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

15.11.2022 року між Міністерством оборони України (за договором - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" (за договором - Постачальник) був укладений Договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/22/87.

За умовами п. 1.1. Договору постачальник зобов`язався поставити у 2022 році мастильні засоби (09210000-4) (далі - товар) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а Замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією. Вартість товару з ПДВ складає 2 604 120,00 грн (сума ПДВ 434 020,00 грн).

Пунктом 3.1. Договору погоджено, що ціна Договору становить: без ПДВ 2 170 100,00 грн, крім того ПДВ 434 020,00 грн. Ціна Договору, що підлягає оплаті становить 2 604 120,00 грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.

Відповідно до умов п. 4.1. Договору, розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок МОУ за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим Договором, але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. (п. 10.1. Договору).

На виконання умов указаного Договору позивач на підставі платіжної інструкції №286/1/81 від 24.03.2023 перерахував відповідача за товар кошти в розмірі 1 816 634,10 грн, у тому числі ПДВ - 302 772,34 грн.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, за твердженням прокурора, відповідачем не повернуто Міністерству оборони України безпідставно отримані кошти у розмірі 302 772,34 грн, сплачені у вигляді податку на додатну вартість, ураховуючи постанову КМУ від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Відповідач проти позову заперечує, стверджуючи, що товар не звільнявся від оподаткування податком на додану вартість.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Тобто, у вирішенні питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором дослідженню підлягають наступні обставини: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

Міністерство оборони України знало про порушення інтересів держави з боку відповідача, мало повноваження щодо їх захисту, проте з позовом до суду з метою захисту порушених інтересів держави так і не звернувся.

З огляду на вищевикладене, у прокуратури наявні підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах та для звернення до суду з даним позовом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

На підставі Договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 15.11.2022 №286/1/22/87, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі № 910/22319/16.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Колегія суддів виходить з того, що приписи ст. 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до нього умови щодо ПДВ.

Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 року у справі №910/12764/20.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Згідно з п. 3.1 ст. 3 ПК України, податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

У пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом пп. а і б п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 ст. 195 Розділу V Податкового кодексу України, за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оборону України" №1932-XII від 15.04.2023, у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

02.03.2022 Кабінету Міністрів України було прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", згідно якої до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" № 794-VII від 27.02.2014 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 є обов`язковим для виконання нормативно-правовим актом, а, отже, є складовою частиною національного законодавства.

Також нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. "г" п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами, то відповідно Міністерство оборони України уповноважене державою виступати при необхідності від імені держави в судах у разі порушення інтересів останнього.

Статтями 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління ЗС України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб`єктами господарської діяльності у ЗС України є військові об`єднання, військові частини, установи та організації які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України із своїм найменуванням.

Позиція суду щодо правомірності застосування при вирішенні даного спору пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23.

Отже, наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови №178.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 №831, яка набрала чинності 01.08.2024, внесено зміни до Постанови № 178, а саме:

- у вступній частині постанови слова і цифри "З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні"," замінено словами "З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації";

- пункт 1 викладено в такій редакції: "1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.".

Суд звертає увагу, що спірний Договір між сторонами було укладено після прийняття постанови №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". При цьому, пункти 1.1., 3.1 Договору містять положення про те, що суми договору включають в себе ПДВ (20%).

Таким чином, враховуючи, що замовником товару за Договором є Міністерство оборони України, пункти 1.1., 3.1. Договору суперечать постанові №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою.

Ураховуючи викладене та встановлені судом обставини справи, зокрема, те, що предметом спірних договорів є постачання для державних потреб мастильних засобів (за кошти Державного бюджету України), та як наслідок спірні умови Договору в частині сплати ПДВ суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови №178, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів Договору.

Відповідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З урахуванням того, що відповідач отримав від позивача суму ПДВ, наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 302 772,34 грн.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду щодо застосування ст. 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеним у п. 69 його постанови від 25.02.2020 у справі №922/748/19, відповідно до якого актами цивільного законодавства не визначений обов`язок боржника виконати кондикційні зобов`язання тільки після пред`явлення вимоги кредитором. Положення зазначеної статті ЦК України не визначають строк, у межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов`язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов`язань.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 25.08.2021 у справі № 904/5814/19 погодив подібний висновок судів попередніх інстанцій про те, що підставою для повернення коштів є лише факт їх отримання без достатньої правової підстави, а тому обов`язок з їх повернення виникає на наступний день після такого отримання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23.

З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора в частині стягнення з відповідача на корить позивача 302 772,34 грн безпідставно набутих коштів.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та суми 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач безпідставно набув кошти в сумі 1 033 330,00 грн, тобто за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, тобто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та незаконно користувався ними до дати пред`явлення позову, а тому наявні підстави для нарахування на безпідставно набуті кошти 3% річних та інфляційних втрат.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунки прокуратури по нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат, суд установив, що розрахунки є арифметично правильними, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними пункти 1.1, 3.1 Договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 15.11.2022 №286/1/22/87, укладеного між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 15-А; код ЄДРПОУ 37333587) у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 15-А; код ЄДРПОУ 37333587) на користь Міністерства оборони України України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ 00034022) суму безпідставно набутих коштів у розмірі 302 772 грн 34 коп., суму інфляційних втрат - 48 224 грн 52 коп., 3% річних - 17 992 грн 15 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 15-А; код ЄДРПОУ 37333587) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8; ЄДРПОУ 38347014) суму судового збору у розмірі 8 562 грн 84 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.05.2025.

Суддя А.І. Привалов