Ухвала

від 08.05.2025 по справі 363/2393/25

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"08" травня 2025 р. Справа № 363/2393/25

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

08 травня 2025 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріали позовної заяви Органу опіки і піклування Пірнівської сільської ради, в інтересах дитини: ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , требі особи: Служба у справах дітей Пірнівської сільської ради, Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Пірнівської сільської ради, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

06.05.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо їх малолітньої дитини ОСОБА_1 , як таких, що ухиляються від виконання батьківських обов`язків.

Вивчивши матеріали зазначеної позовної заяви, судом встановлено, що позовна заява не може бути прийнята судом, оскільки не в повному обсязі відповідає вимогам закону:

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України - суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у томучислі іпро їїсудову юрисдикціюта підсудність, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо. Також,від зміступозовної заявизалежить позиціявідповідача,котрий,як іпозивач,має правона судовийзахист,а дляреалізації цьогоправа маєбути обізнанийз тим,які вимогидо ньогозаявлені,з якихпідстав іякими доказамице підтверджується. Вже на стадії пред`явлення позову позивач повинен довести певне коло фактів, що мають процесуальне значення, мається на увазі доведення фактів наявності передумов права на пред`явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред`явлення.

У відповідності до ч. 3 ст. 175 ЦПК України 0 позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Так, зі змісту позовної заяви слідує, що позовні вимоги пред`явлено до ОСОБА_2 , який є громадянином республіки Білорусь та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та до ОСОБА_3 , яка є громадянкою України, однак має посвідку на тимчасове проживання в республіці Білорусь та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, звертаючись із заявою про позбавлення батьківських прав, позивач просить суд позбавити відповідачів, один з яких є громадянином республіки Білорусь батьківських прав відносно їх дитини-громадянки республіки Білорусь.

Відповідно до ст. 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цивільним процесуальним кодексом України, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін (ст. 497 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 07.07.2021 у справі за №127/26268/18 зазначив, що у міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен був з`ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» - підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

До виключної підсудності судам України (ст. 77 цього закону) вказана справа не належить.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Малолітня ОСОБА_1 є громадянкою республіки Білорусь.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).

Частина 3 п. 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №3 від 03.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зобов`язує суди при вирішенні питання про відкриття провадження у справі перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими позивач звертається до суду для захисту, дотримання позивачем вимог, передбачених відповідним процесуальним законодавством України, а також юрисдикційну підсудність.

ЦПК України виділяє декілька видів територіальної підсудності: загальна (залежно від місця проживання фізичної чи місцезнаходження юридичної особи), альтернативна (за вибором позивача), договірна (за угодою між сторонами), виключна (залежно від характеру спірного правовідношення), за зв`язком справ.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України - позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Разом з цим, ч. 10 ст. 28 ЦПК України встановлено, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Однак, звертаючись до суду з позовом до відповідачів, які проживають в республіці Білорусь, позивачем не додано до матеріалів справи доказів, які б підтверджували місцезнаходження майна відповідачів або останнє відоме зареєстроване їх місце проживання чи перебування в Україні, що перешкоджає суду вирішити питання щодо відкриття провадження у справі.

Згідно відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру за №1359892 від 08.05.2025 року відсутня інформація, щодо місця реєстрації відповідачки по справі ОСОБА_3 .

Позивач не зазначив громадянство відповідачки - ОСОБА_3 .

Зі змісту позовної заяви слідує, що відповідачі проживають на території республіки Білорусь, відомостей про наявність у відповідачів на території України у власності нерухомого майна, позовна заява не містить, як і не містить доказів того, що останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідачів є Вишгородський район.

Крім того, позивач в порушення вимог ст. 175 ЦПК України на зазначив в позові реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти відповідачів по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суддя звертає увагу, що прецедент на практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

На підставі вищевикладеного, позовна заява в порядку ст. 185 ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням строку для виправлення зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали недоліків.

Залишення вказаної позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення зазначених в ухвалі недоліків.

На підставі вищевикладеного, позовна заява в порядку ст. 185 ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням строку для виправлення недоліків.

Керуючись ст. ст. 175-176, 185 ЦПК України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Органу опіки і піклування Пірнівської сільської ради, в інтересах дитини: ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , требі особи: Служба у справах дітей Пірнівської сільської ради, Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Пірнівської сільської ради, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав - залишити без руху.

Надати позивачу/представнику позивача для усунення зазначених в цій ухвалі суду недоліків строк тривалістю десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснити позивачу/представнику позивача, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, позовна заява буде йому повернута.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя О.П. Дьоміна