Постанова

від 08.05.2025 по справі 560/17920/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/17920/24

Головуючий у 1-й інстанції: Драновський Я.В.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

08 травня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Шепетівкацукор" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шепетівкацукор" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №27146/2201-0710 від 01.11.2024, в частині грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 9032993,75 грн, з яких 8 453 412 грн за податковими зобов`язаннями та 579 581,75 грн за штрафними санкціями.

Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки не відповідають дійсності, вважає, що ним не було допущено порушень податкового законодавства в оскаржуваній частині під час здійснення господарської діяльності. Вказує, що з моменту завантаження позивачем товару на автотранспорт, наданим покупцями цукру, його зобов`язання з поставки цього товару закінчилися, а покупці набули його у власність - отримали право володіти, розпоряджатися та користуватися придбаним майном. Тобто, подальші дії покупців з придбаним у позивача товаром не стосуються його прав та обов`язків, а неналежне використання чи розпорядження покупцями придбаним товаром, зокрема подальша реалізація, знищення, пошкодження тощо, не може призводити до негативних наслідків для постачальника.

Представник відповідача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, зазначаючи, що фактично позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з постачання цукру і складено первинні документи всупереч норм чинного законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним і обґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідачем проведена планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2021 по 31.03.2024 та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2021 по 31.03.2024.

За результатами перевірки складений акт від 25.09.2024 №20853/22-01-07-10/00373391, встановлено: заниження різниць, на які збільшується фінансовий результат на загальну суму 67 079 грн, в результаті невідображення в поданих додатках "РІ" до податкових декларацій з податку на прибуток підприємств, різниць, які збільшують фінансовий результат на суму штрафів, пені, нарахованих контролюючими органами та іншими органами державної влади за порушення вимог законодавства; заниження різниць, на які збільшується фінансовий результат на загальну суму 765 896 грн за 2022 рік в результаті невідображення в поданих додатках "РІ" до податкових декларацій з податку на прибуток підприємств, різниць, які збільшують фінансовий результат на 30 відсотків вартості товарів, придбаних у резидента Польщі "BOCIEK" S.C. Eksport-Import Biuro Obrotu Czesciami i Elementami Kotlowymi Wanda Rupniewska, Anna Pytlas, який входить до Переліку організаційно-правових форм нерезидентів, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №480 від 04.07.2017; завищення списаної дебіторської заборгованості в сумі 1 450 167,13 грн внаслідок відображення у її складі дебіторської заборгованості, яка не є безнадійною відповідно до вимог пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПКУ; заниження інших доходів в сумі 46 963 407 грн в результаті невідображення в їх складі доходу від безоплатно одержаних оборотних активів по нереальних господарських операціях з реалізації цукру.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №27146/2201-0710 від 01.11.2024, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 9 485 056,35 грн, в т.ч. 8 864 378 грн за основним платежем та 620 678,35 грн за штрафними санкціями.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Правилу цієї норми Закону №996-ХIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства під час здійснення господарської операції. Будь-які документи, в тому числі накладні, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Висновок про заниження позивачем суми податку на прибуток, в оскаржуваній ним частині, зроблений відповідачем на тій підставі, що через нереальність на його думку господарських операцій з реалізації цукру таким контрагентам як: ТОВ "КОМА ІНУ", ТОВ "АНАБА ІН ЛІМІТЕД", ТОВ "МАГРОС", ТОВ "МАКРОН", СФГ "НІЧЕПОРУК РАЇСА МИКОЛАЇВНА", ФГ "СЮ ЖНИВА", ТОВ "АКВІЛОН-АГРО-2020", ТОВ "НАЙКРАЩІ ЛОГІСТИ 2020", ТОВ "ДКМ "ДНІПРОМЛИН", ТОВ "ЗАВОД БІОДОБРИВ "ТРИВКО", ТОВ "Цукортрейд ЛТД", ТОВ "ТЕЛЬСОН", ТОВ "СПЕКТР ТОП", кошти отриманні за них слід було відобразити як безоплатно одержані оборотні активи, тобто дохід.

Такі висновки відповідача ґрунтуються виключно на даних податкової інформації про контрагентів, сумнівів щодо репутації контрагентів позивача та відомостях у документах, які надавались контрагентами позивача, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряючому періоді саме для позивача, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 04.06.2020 у справі № 340/422/19.

У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, яку не враховано судом першої інстанції, зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18.

Такі ж висновки зробив Верховний Суд в постанові від 10.11.2020 у справі № 640/25738/19, на яку суд першої інстанції посилається в оскаржуваному рішенні, але не враховує таких висновків.

Всупереч викладеного, роблячи помилкові висновки про нереальність господарських операцій ТОВ «Шепетівкацукор» з покупцями цукру, та надаючи оцінку доказам на підтвердження відвантаження Позивачем цукру покупцям, Хмельницьким окружним адміністративним судом не було належним чином досліджено та враховано умови укладених з вказаними контрагентами договорів поставки, зокрема щодо умов передачі товару, визначених у розділі 5 договорів поставки та узгоджених специфікацій, а саме: Пунктом 5.1. договорів поставки та у підписаних специфікаціях до договорів поставки сторони визначили, що поставка Товару Постачальником здійснюється партіями згідно заявок Покупця за місцем знаходження Товару: Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. Старокостянтинівське шосе, 31 (поставка товару на умовах FCA автомобільним транспортом/залізничні вагони) в порядку, що визначається Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 р.), якщо інший базис поставки не вказаний у Специфікації. Термін Франко перевізник (FCA) згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 р.) означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення зазначеному покупцем перевізнику до названого місця. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов`язання по навантаженню й розвантаженню товару в даному місці. Якщо поставка здійснюється в приміщенні продавця, то продавець відповідає за відвантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець за відвантаження товару відповідальності не несе. Даний термін може бути використаний під час перевезення будь-яким видом транспорту, включаючи мультимодальні перевезення. Отже, визначені договорами поставки умовами передбачено, що зобов`язання ТОВ «Шепетівкацукор» вважаються виконаними, коли товар завантажено на транспортний засіб перевізника в узгодженому сторонами місці. Зазначене також узгоджується з наступними умовами договорів поставки:

п. 5.10. договорів поставки - товар вважається переданий Покупцю з моменту його фактичної передачі разом з усіма необхідними та передбаченими законодавством України супровідними документами та підписання Покупцем відповідного документу про прийняття цього Товару (видаткова накладна та товарно-транспортна накладна). З цього моменту Покупець набуває право власності на Товар. Ризик випадкового знищення або пошкодження Товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту набуття ним права власності;

п. 5.10. (5.11.) договорів поставки сторони також визначили, що витрати на транспортування Товару за договором покладаються на Покупця. Покупець приймає на себе зобов`язання по оформленню товарно-транспортних накладних, несе відповідальність за правильне заповнення реквізитів даного документа та його зберігання.

Відповідно до наданих позивачем товаро-транспортних накладних, які підписані та скріплені печатками сторін, перелік яких також вказано в акті перевірки, замовниками перевезення виступають саме покупці цукру.

Тобто, факт транспортування чи не транспортування цукру взагалі не має значення для встановлення обставин даної справи факту виконання позивачем зобов`язань з поставки, адже згідно вищевказаних умов договорів поставки, позивач відповідальний лише за завантаження цукру, а обов`язки з транспортування та подальшого розвантаження цукру покладені на покупців.

Згідно Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (ст.51) Замовник за договором про перевезення вантажу зобов`язаний забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу, що також узгоджується з п. 5.10. (5.11.) договорів поставки.

Статтею 51.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено що Вантажовідправник зобов`язаний вносити до товаро-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж відомості, а Вантажоодержувач зобов`язаний надати Вантажовідправнику інформацію для формування ТТН.

Відповідно до п. 3.7. наказу Мінінфраструктури від 14.10.1997 № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» визначено, що на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник перевезення надає Перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми (додаток 4 до Правил). Вказане також узгоджується з умовами розділу 5 договорів поставки. Тобто, саме в Заявці Замовник зазначає місце завантаження та розвантаження Товару. Такі Заявки для оформлення товаро-транспортних накладних вантажоодержувачі - Покупці (згідно з умовами договорів поставки) надали вантажовідправнику - Постачальнику, копії яких додаються.

В пункті 2.3. Розділу ІІ «Загальні положення» Акту перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області встановлено, що фактично ТОВ «Шепетівкацукор» знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. Старокостянтинівське шосе, буд. 31. За цією ж адресою знаходиться цілісний майновий комплекс ТОВ «Шепетівкацукор» з виробничим обладнанням, на якому здійснюється виробництво, фасування, зберігання та відвантаження цукру. Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також підтверджується, що вказаний цілісний майновий комплекс розташований на земельних ділянках, які передані в оренду ТОВ «Шепетівкацукор».

Отже, згідно умов договорів поставки, відомості до товарно-транспортних накладних (зокрема про перевізника, водія, транспортні засоби, місце розвантаження) вносились Позивачем, як вантажовідправником, на підставі заявок покупців, які і були замовниками перевезень та відповідальними за транспортування отриманого вантажу;

- виходячи з вищенаведених умов договорів поставки та Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс, редакція 2010 р.), заявок Покупців про відвантаження товару, зобов`язання ТОВ «Шепетівкацукор» вважаються виконаними та припиненими з моменту завантаження товару на наданий Покупцями автотранспорт за місцезнаходженням Постачальника: Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. Старокостянтинівське шосе, буд. 31, що підтверджується наданими товарно транспортними накладними про відвантаження товару на підставі заявок покупця, оформленими згідно договорів поставки та до яких додані довіреності від Покупців на водіїв, водійські посвідчення з свідоцтвами про реєстрацію автомобілів, а Покупці з цього моменту набули права власності на товар, що підтверджується також видатковими накладними.

Також, заїзд автотранспорту Покупців на територію ТОВ «Шепетівкацукор», завантаження цукру на такий автотранспорт та виїзд цього автотранспорту, підтверджується журналами реєстрації заїзду та виїзду автотранспорту, яким судом першої інстанції не надано оцінки.

Беручи до уваги викладене, позивачем не порушено вимоги законодавства про автомобільні перевезення, належним чином виконані умови договорів поставки та позивач не може нести відповідальність і наслідки за данні, які надані вантажоодержувачами - Покупцями згідно сформованих товарно-транспортних накладних, оскільки чинним законодавством України не встановлено обов`язку суб`єкта господарювання здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19, зокрема в цій постанові зазначено, що «Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.»

Відтак, якщо покупці цукру надали позивачу у своїх заявках недостовірні відомості щодо перевізника або місця розвантаження, то позивач, який здійснював заповнення товарно-транспортних накладних на підставі таких заявок покупців, не може нести відповідальність за недостовірність таких відомостей, надаючи при цьому також інші докази, які підтверджують завантаження цукру на автотранспорт покупців. Це узгоджується і з висновком, вказаним в п. 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, які не враховані судом першої інстанції, та згідно якої аналіз норми ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. А тому, кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

У цій же постанові, Велика Палата Верховного Суду зробила наступні висновки, які не враховані судом першої інстанції:

« 101. Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

102. При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.»

До товарно-транспортних накладних позивач самостійно вносив лише відомості про місце завантаження (адреса цукрового заводу позивача), дату час завантаження і вагу товару, що узгоджується також з журналами заїзду та виїзду автотранспорту, а решту відомостей позивач вносив на підставі даних, вказаних у заявках покупців на відвантаження, достовірність яких позивач не був зобов`язаний перевіряти, адже це не мало жодного значення для виконання обов`язків по договорах поставки, покладених на позивача. При цьому, позивач перевіряв відомості про автотранспорт та водія на підставі наданих водійських посвідчень та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів. Проте, судом першої інстанції не встановлено обставин невідповідності відомостей, внесених самостійно позивачем до товарно-транспортних накладних, не встановлено суперечність таких відомостей журналам заїзду-виїзду автотранспорту, не встановлено невідповідність таких відомостей даним водійських посвідчень та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, копії яких позивач робив при заїзді автомобілів на територію цукрового заводу.

Водночас, враховуючи умови договорів поставки, права та обов`язки сторін, контролюючий орган, на порушення вимог статті 77 КАС України, не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів позивача (покупців цукру) трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо, були недостатніми для проведення господарської діяльності із замовлення автотранспорту для відвантаження у позивача цукру та його подальшого перевезення, обумовленого укладеними договорами з позивачем.

Так, одне лише невиконання контрагентами позивача своїх податкових обов`язків, відсутність його за місцезнаходженням не є безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків (позивача) із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Такі висновки зробив Верховний Суд в постанові від 19 червня 2023 по справі № 810/1577/17, які також не враховані судом першої інстанції.

Щодо обставин невиконання обов`язків контрагентами позивача з подання фінансової звітності, використання відповідачем податкової інформації про покупців цукру на спростування реальності господарських операцій та нібито необачності позивача у виборі контрагентів, варто зазначити наступне.

Враховуючи інформацію про контрагентів позивача, яка нібито спростовує неможливість виконання договорів поставки, суд першої інстанції не враховув, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим права платника податків, тобто позивача, не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Нереальність господарських операцій з реалізації платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства, відсутністю у контрагента можливостей зберігати товар або відсутністю подальшої реалізації контрагентами позивача товару. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність сторін про зазначення недостовірних відомостей. Відповідачем, в свою чергу, не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

У постанові від 10 жовтня 2024 року у справі № 814/476/18 суд касаційної інстанції звернув увагу, що «Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень."

Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

У відповідності до вимог статті 139 КАС України понесенні позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Шепетівкацукор" задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №27146/2201-0710 від 01.11.2024, в частині грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 9032993,75 грн, з яких 8 453 412 грн за податковими зобов`язаннями та 579 581,75 грн за штрафними санкціями.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Шепетівкацукор" 75706 грн. судових витрат зі сплати судового збору з Головного управління ДПС у Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.