Ухвала

від 07.05.2025 по справі 160/27378/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2025 року

м. Київ

справа №160/27378/24

касаційне провадження № К/990/18860/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - Управління) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 та ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі №160/27378/24 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс КР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Управління 03.05.2025 подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 та ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025.

Перевіряючи касаційну скаргу в частині оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 суд виходить із такого.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Скаржником подано касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024. Водночас вказане рішення не переглядалося судом апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою Управління судом апеляційної інстанції не переглядалося, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у касаційному порядку.

З урахуванням викладеного у відкритті касаційного провадження на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 слід відмовити.

Перевіряючи касаційну скаргу в частині оскарження ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 суд виходить із такого.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025 у зв`язку з неповажністю причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу Управління залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом подання заяви про поновлення строків вказавши інші поважні підстави для поновлення строку апеляційного оскарження.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 визнано неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України у зв`язку з тим, що апелянтом у визначений судом строк не зазначено поважних підстав для поновлення строку апеляційного оскарження.

Суд апеляційної інстанції виходив зокрема, з того, що дії відповідача щодо не сплати судового збору, враховуючи його обізнаність щодо норм діючого законодавства, що передбачає такий обов`язок, який у цій справі виник у відповідача після отримання копії рішення суду першої інстанції, що оскаржується - 06.02.2025, свідчать про умисне порушення ним такого елементу здійснення принципу верховенства права як і принципу юридичної визначеності, що спростовує також твердження скаржника про його сумлінне і добросовісне ставлення до наявних у нього до прав і обов`язків, встановлених законом та вчинення усіх можливих і залежних від нього дій для вчасного подання апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції прийняв до уваги й те, що факт попереднього звернення до суду з апеляційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою, оскільки надання особі, яка бере участь у справі права на повторне звернення до суду з апеляційною скаргою, не звільняє таку особу від дотримання встановленого законом строку на подання апеляційної скарги та не передбачає зупинення строку на апеляційне оскарження для нього та можливості у зв`язку з цим у подальшому свавільно розпоряджатися часом на апеляційне оскарження.

Верховний Суд дійшов висновку, що правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження є очевидним, розумні сумніви щодо їх застосування чи тлумачення відсутні.

Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску особою строку на оскарження судового рішення можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили звернення зі скаргою (заявою) у встановлений процесуальним законом строк.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на відсутність фінансування на сплату судового збору, на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Також скаржник вказує, що при поданні апеляційної скарги порушував питання про поновлення пропущеного процесуального строку.

В той же час, наведені скаржником підстави пропуску строку не можуть бути визначені судом, як непереборні чи такі, що не залежали від його волевиявлення та встановлення внутрішніх організаційних моментів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Тому, неналежна організація трудового процесу з боку відповідальних осіб є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Отже, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, вірно застосував положення пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, правильне її застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За таких обставин, подана Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі №160/27378/24 касаційна скарга є необґрунтованою. У даному випадку, вірне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні частини другої статті 333 КАС України, є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 та ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом за касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк