Постанова

від 06.05.2025 по справі 235/4146/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/659/25 Справа № 235/4146/24 Суддя у 1-й інстанції - Величко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 235/4146/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Корчистої О.І.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2024 року,яке ухвалено суддею Величко О.В.у місті ПокровськуДонецької області та повне судове рішення складено 30 липня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ :

У травні 2024 року ОСОБА_1 зверунувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (надалі - ПрАТ «ШУ «Покровське») про відшкодування моральної шкоди.

Вобґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач ОСОБА_1 , у період з 27.06.2008 по 26.01.2014, перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ШУ «Покровське», де працював в якості гірника очисного забою 4 розряду з повним робочим днем в шахті.

За час роботи на підприємстві, з ним стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, що підтверджується Актом про нещасний випадок за формою Н-1 від 07 червня 2013 року.

Згідно довідки МСЕК серії 10 ААА № 234936 від 24 жовтня 2013 року позивачу первинно встановлено 50% втрати працездатності, а довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 540864 від 07 листопада 2022 року йому повторно безстроково встановлено 50% втрати працездатності та третю групу інвалідності.

Вважає, що внаслідок травми у нього порушені нормальні життєві зв`язки, він позбавлений реалізувати свої звички та бажання, має скарги на головні болі, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, чим йому завдано моральну шкоду.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ШУ«Покровське» на свою користь 245 000,00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь держави судовий збір в сумі 1000,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційнійскарзі відповідач ПрАТ«ШУ «Покровське» ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь ОСОБА_1 , шляхом зменшення суми відшкодування моральної шкоди до 50000,00 грн., з утриманням податку з доходів фізичних осіб, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач усвідомлював, що знаходження в небезпечній зоні під важкими рухомими предметами, недодержання правил безпеки, може привести до їх падіння та його травмування, є небезпечним та протиправним, проте, внаслідок власного легковажного нехтування вищевказаними заходами безпеки був травмований. Таким чином, до спірних правовідносин, на думку апелянта, належить застосувати ч. 2 ст. 1193 ЦК України, оскільки шкоду здоров`ю позивача спричинено внаслідок його власної грубої необережності.

Крім того, суд не прийняв до уваги, що згідно із матеріалами розслідування факту нещасного випадку та актами за ф. Н-5 від 07.08.2013, актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, № 59 від 07.08.2013 за ф. Н-1, особою, винною в порушенні законодавства про охорону праці, є ОСОБА_2 , гірничий майстер дільниці №7, який не забезпечив належного нагляду за безпечним виконанням робіт на дільниці, чим порушив п.4.1 Посадової інструкції гірничого майстра дільниці з видобутку вугілля; ст.14 Закону України «Про охорону праці»; п.2.11 «Колективного договору підприємства на 2020-2022 р.р.».

Суд першої інстанції, в порушення принципу диспозитивності, необгрунтовано вийшов за межі позовних вимог у випадку, що законами України не передбачений. В позовній заяві позивач просив лише стягнути з відповідача суму відшкодування моральної шкоди, що спричинена втратою працездатності внаслідок виробничої травми. За вирішенням питання оподаткування сум даного доходу позивач до суду не звертався. Звідси можна дійти висновку, що спору з цього приводу між сторонами немає (оскільки дане питання врегульоване нормами податкового законодавства України).

Судом не застосовано норму матеріального права, що підлягає застосуванню, а саме п. «а» п.п.164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України, в редакції Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків…». Оскільки, сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 60 000, 00 грн. перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (7 100, 00 грн. х 4 = 28 400, 00 грн.), слід дійти висновку про стягнення моральної шкоди з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх добровільній виплаті.

Крім того, до посадових осіб відповідача може бути застосована адміністративна відповідальність за порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб, передбачена ст. 163.4 КУпАП.

Також зазначає, що Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 03.09.2021 (додається) роз`яснила, що у випадку, коли за судовим рішенням сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров`ю, більша аніж 4-х кратний розмір мінімальної заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 , відімені тав інтересахякого дієадвокат ПовалійО.В.,зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ШУ«Покровське» -адвоката ЛьвоваА.Л.,який підтримав доводиапеляційної скаргита просивїї задовольнити,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 у період з 27.06.2008 по 26.01.2014 перебував на посаді гірника очисного забою 4 розряду ПрАТ «ШУ «Покровське» (а.с. 18-19).

Згідно Акту про нещасний випадок за № 59 від 07.08.2013, з ОСОБА_1 стався нещасний випадок на підприємстві, внаслідок якого йому спричинено травму: відкрита проникаюча черепно-мозкова травма (а. с. 16-17).

В п. 7 Акту № 59 зазначені причини нещасного випадку: порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання: під час управління секцією механізованого кріплення МКЮ-4У постраждалий знаходився у небезпечній зоні; невиконання посадових обов`язків; відсутність належного нагляду за безпечним виконанням робіт на даній дільниці з боку осіб нагляду дільниці ( а.с. 17).

В п. 10.1 цього Акту зазначена наявність вини потерпілого в даному нещасному випадку, а саме: порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання: під час управління секцією механізованого кріплення МКЮ-4У знаходився у небезпечній зоні, порушення в. 1.11 Інструкції з охорони праці, безпечному виконанню робіт і поводженню в шахті гірника очисного вибою, ст. 14 Закону « Про охорону праці, п. 2.11 Колективного договору підприємства на 2013-2015 рр. ( а.с. 17).

Згідно довідки МСЕК серії 10 ААА № 234936 від 24.10.2013, позивачу ОСОБА_1 первинно встановлено 50% втрати працездатності, а довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 540864 від 07.11.2022 йому повторно безстроково встановлено 50% втрати працездатності та третю групу інвалідності ( а.с. 6-7).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст.153,237-1КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманою ним виробничою травмою, що потягла за собою втрату професійної працездатності.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн., суд виходив зобставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно доч.2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов`язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з виробничими травмами, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв`язку з отриманою травмою. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто ПрАТ «ШУ «Покровське».

При цьому, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Вина власника не названа середюридичнихфактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ШУ «Покровське» норм трудового законодавства, що призвело до травмування позивача та, як наслідок, втрати ним професійної працездатності, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем травм, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 50%, встановлення третьої групи інвалідності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану, оскільки втрата професійної працездатності встановлена безстроково, що свідчить про незворотність змін у життя позивача.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача внаслідок травмування на виробництві, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується виписним епікризом, що міститься в матеріалах справи, в якому зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 50% та визнано людиною з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (100000,00 грн.) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого розміру відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення сум моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов?язкових платежів, й зазначене не є виходом за межі заявлених позовних вимог, у зв?язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 03 вересня 2021 року роз?яснила, що у випадку, коли за рішенням суду сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров?ю, більша, аніж 4-х кратний мінімальний розмірі заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Так, порядок надання індивідуальних податкових консультацій регламентовано розділом 3 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПрАТ «ЦГЗК» податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Крім того, слід зазначити, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов?язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна протии України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргувідповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» - залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 08 травня 2025 року.

Головуючий:

Судді: