Постанова від 29.04.2025 по справі 308/12224/24

Справа № 308/12224/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 квітня 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Джуги С.Д.,

суддів Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.

з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 листопада 2024 року у складі судді Бедьо В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку за ненормований робочий день та недонарахованої і невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся в до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку за ненормований робочий день та недонарахованої і невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та, у якому просив стягнути з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на свою користь компенсацію за невикористану додаткову відпустку за ненормований робочий день в сумі 3 175,90 грн. (три тисячі сто сімдесят п?ять гривень 90 коп.) та стягнути недонараховану і невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.).

30 вересня 2024 року позивачем до суду першої інстанції подано клопотання про відмову від частини позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМІНВЕСТ-МУКАЧЕВО", в зв`язку з тим, що позивач отримав лист від 06.09.2024 року вих.№46, яким відповідач повідомив, що вище виплата компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за період листопада 2016 року по грудень 2018 рік, була здійснена на підставі заяви позивача від 20.03.2024 року .

01.10.2024 року Ужгородським міськрайонним судом винесено ухвалу, якою заяву позивача про відмову від частини позовних вимог задоволено.

Відтак, позивач просив суд стягнути з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на свою користь недонараховану і невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.).

Позовні вимоги позивач мотивує наступним: відповідно до наказу №226-К від 09.11.2016 року позивач був прийнятий на посаду торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 09.11.2016 року.

20.06.2019 року він був звільнений за прогули згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.07.2022 року у справі №308/8429/19, дане звільнення визнано незаконним і поновлено позивача на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019 року. Вказане рішення суду відповідач виконав 15.11.2022 року, але вже 16.11.2022 року повторно звільнив позивача з посади торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево».

Відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 року у справі N?308/277/23 (набрало законної сили 31.07.2023 року), друге звільнення також визнано незаконним і позивача було поновлено судом на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 16.11.2022 року. З наказом про поновлення N?123-К від 10.03.2023 року (додаток 2) позивач був ознайомлений засобами поштового зв`язку 07.09.2023 року.

З метою з?ясування питань чи не порушувались права позивача під час його роботи на підприємстві, ОСОБА_1 на адресу відповідача були надіслані численні запити на отримання бухгалтерських, кадрових та розрахункових документів, а 07.03.2024 року представник позивача відвідала офіс підприємства та ознайомилась з Колективним договором ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на 2013-2017 р.р., підписаним 10.12.2012 року і зареєстрованим у виконавчому комітеті Мукачівської міської ради за реєстраційним номером 104 від 25.12.2012 року (додатки 4,5) і зробила з нього фотокопії. Даний договір діяв на підприємстві до 01.04.2024 року. Відповідно до ст.18 КЗпП України положення Колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов?язковими, як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації. Під час аналізу отриманих документів виявилось, що всі ці роки позивачу не в повному обсязі здійснювались виплати, передбачені колективним договором. Оскільки позивач на сьогоднішній день є працівником підприємства, на якого розповсюджується дія Колективного договору, яким в свою чергу передбачений досудовий порядок розв?язання індивідуальних конфліктів, тож позивач зробив все можливе, щоб вирішити дане питання мирним шляхом, проте, відповідач категорично відмовився від будь-яких перемовин та пошуку компромісу.

Зокрема, позивачем 20.03.2024 року, були надіслані засобами поштового зв?язку заяви з проханням виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та матеріальну допомогу на оздоровлення за періоди, коли в повному обсязі була використана щорічна відпустка, які були отримані відповідачем 11.04.2024 року. Проте 29.04.2024 року позивач отримав відмову щодо виплати компенсації та матеріальної допомоги на оздоровлення. 30.04.2024 року позивачем була подана на підприємство досудова вимога (додаток 10).

Листом від 14.05.2024 року, що був отриманий позивачем 17.05.2024 року (цінний лист 8963600033443) (додатки 11,12), відповідач повідомив, що листи від 30.04.2024 року не можуть бути розглянуті в найкоротші терміни, тому відповідь на них буде надана в термін не більше 1 місяця від дня надходження на підприємство. Проте 03.06.2024 року засобами поштового зв?язку позивач отримав категоричну відмову щодо задоволення своїх грошових вимог (цінний лист 8960013320201) (додатки 13,14).

Додатково були направлені звернення до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та до відділення Національної служби посередництва і примирення у Закарпатській області (оскільки є підстави вважати, що вказані вище порушення колективного договору мали місце і стосовно інших працівників). Від Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшла відповідь, що порушені у зверненні питання відсутні в уніфікованій формі акту, яку зобов?язані використовувати посадові особи органів державного нагляду (контролю) під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), а тому відсутні правові підстави для перевірки (додаток 15). Від Національної служби посередництва і примирення у Закарпатській області надійшла відповідь, що директором підприємства було повідомлено про наявність саме індивідуального трудового спору, який не входить до компетенції Національної служби посередництва і примирення

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача та, вживши всіх можливих заходів досудового врегулювання спору, вказує, що змушений звернутись до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 листопада 2024 року заявлений позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_1 недонараховану і невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.). Вирішено питання по судовим витратам.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції було безпідставно ототожнено поняття «чергової» та «щорічної основної» відпустки із посиланням на відповідні постанови Верховного Суду. У листопаді 2016 року під час прийняття ОСОБА_1 на посаду торговельного агента йому було надано для ознайомлення Колективний договір 2013-2017р.р. Факт ознайомлення 09.11.2016 р. ОСОБА_1 із положеннями Колективного договору 2013-2017 р.р. підтверджується його особистим підписом в наказі № 226-к від 09.11.2016 р. Окрім того, в Акті Держпраці від 19.04.2024 р. № ЗХ/ЗК/8567/048 також підтверджено, що в наказі № 226-к від 09.11.2016 р. є відмітка із особистим підписом ОСОБА_1 про ознайомлення із колективним договором та розпорядком роботи підприємства. Згідно п. 8.1.5.2 Колективного договору 2013-2017 р.р. було передбачено норму про те, що «систематично (один раз на рік) надається всім працівникам, які йдуть у чергову відпустку, матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі середнього заробітку працівника». Таким чином, положення п. 8.1.5.2 Колективного договору не передбачали надання матеріальної допомоги у разі надання працівнику щорічної основної відпустки, натомість матеріальна допомога підлягала виплаті лише у випадку надання чергової відпустки. Судом не було надано оцінки тому факту, що ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» не виносились (!) накази про надання ОСОБА_1 «чергових» відпусток. Згідно наказу від 03.05.2017 р. (копія додана до позовної заяви) ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку тривалістю з 07.05.2017 р. по 31.05.2017 р., дата ознайомлення ОСОБА_1 з наказом 03.05.2017 р., що підтверджується його особистим підписом в наказі. Також, згідно наказу від 01.10.2018 р. (копія додана до позовної заяви) ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку тривалістю з 07.10.2018 р. по 31.10.2018 р., дата ознайомлення ОСОБА_1 з наказом 01.10.2018 р., що підтверджується його особистим підписом в наказі. Таким чином, підтверджено факти надання ОСОБА_1 щорічної основної відпустки (згідно наказів від 03.05.2017 р. та від 01.10.2018 р.) та не виявлено фактів надання ОСОБА_1 чергових відпусток. Окрім того, апелянт звертає увагу на те, що позивачем було пропущено трьохмісячний строк позовної давності для звернення до суду з позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судовому засіданні у режимі відеоконференції представник апелянта ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інтенції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

З даними висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки такі ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Матеріалами справи установлено, що відповідно до наказу №226-К від 09.11.2016 року позивач був прийнятий на посаду торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 09.11.2016 року.

20.06.2019 року позивач звільнений за прогули згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.07.2022 року у справі №308/8429/19, дане звільнення визнано незаконним і поновлено позивача на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019 року. Вказане рішення суду відповідач виконав 15.11.2022 року.

16.11.2022 року позивача повторно звільнено з посади торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево».

Відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 року у справі N?308/277/23 (набрало законної сили 31.07.2023 року), друге звільнення також визнано незаконним і позивача було поновлено судом на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 16.11.2022 року. З наказом про поновлення N?123-К від 10.03.2023 року позивач був ознайомлений засобами поштового зв`язку 07.09.2023 року.

Наказом від 08.09.2023 р. № 344-К позивачу за його заявою надано відпустку по догляду за дитиною, що потребує домашнього догляду батька з 08.09. 2023 року по 30.08.2024 року.

Згідно наказу від 03.05.2017 року позивачу надавалась щорічна основна відпустка з 07.05.2017 по 31.05.2017 року за період роботи з 09.11.2016 по 08.11.2017року.

Згідно наказу від 01.10.2018 року позивачу надавалась щорічна відпустка з 07.10.2018 по 31.10.2018 року за період роботи з 09.11.2017 по 08.11.2018 року.

Обґрунтовуючи заявлений позов позивач посилається на те, що йому недорахована та невиплачена матеріальна допомога на оздоровлення при наданні йому вищевказаних щорічних відпусток.

Статтею 43Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджусться.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Колективний договір укладається на підприємстві, в установі, організації, а також з фізичною особою, яка використовує найману працю. (ст.11 КЗпП України)

Відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Згідно із ч.2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.(ч.4 ст 97 КЗпП України).

Пунктом 8.1.5.2 Колективного договору ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на 2013-2017 р.р., підписаним 10.12.2012 року і зареєстрованим у виконавчому комітеті Мукачівської міської ради за реєстраційним номером 104 від 25.12.2012 року, який діяв до 01.04.2024 року, передбачено, що систематично (один раз на рік) надається всім працівникам, які йдуть у чергову відпустку, матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі середнього заробітку працівника.

Таким чином, умовою для отримання даної виплати є саме надання та перебування працівника у відпустці.

Судом першої інстанції правильно встановлено та доведено матеріалами справи, що позивачу згідно наказу від 03.05.2017 року надавалась щорічна основна відпустка з 07.05.2017 по 31.05.2017 року та згідно наказу від 01.10.2018 року - щорічна відпустка з 07.10.2018 по 31.10.2018 року. Однак, матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі середнього заробітку йому не виплачена.

Розрахунковим періодом для визначення суми допомоги у розмірі середньої заробітної плати є останні два календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, що стала причиною для виплати допомоги (абз.3 п.2 Порядку N? 100). Подією, від якої слід відштовхуватися при визначенні розрахункового періоду для обчислення грошової допомоги до відпустки, є дата початку щорічної відпустки (лист Мінпраці від 04.08.2006 N? 771/13/84-06).

Загальний розмір недорахованої та невиплаченої позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення складає всього - 22311,17 грн.: (березень квітень 2017 року заробітна плата становила 19103,00грн. (9403 +9700), кількість відпрацьованих робочих днів у березні квітні 2017 року 41, середньоденна заробітна плата 465,93 грн. (19103грн.:41р.д.), матеріальна допомога на оздоровлення 9551,57 грн. (465,93грн.х 20,5 р.д.); серпень вересень 2018 року заробітна плата становила 25519,00грн. (13725+11794), кількість відпрацьованих робочих днів у серпні вересні 2018 року - 42 середньоденна заробітна плата 607,60 грн. (25 519грн.:42р.д.), матеріальна допомога на оздоровлення 12759,60 грн. (607,60грн.х 21 р.д.).

Заперечення відповідача,що єі доводамиапеляційної скарги,про те,що «черговавідпустка» та«щорічна основнавідпустка» неє тотожнимипоняттями,а п. 8.1.5.2 Колективного договору передбачено виплату матеріальної допомоги лише у випадку надання чергової відпустки, накази про надання яких відповідачем не виносились, є безпідставними і надуманими.

Відповідачем, як роботодавцем, на якому лежить обов`язок доведення правомірності своїх дій щодо невиплати працівнику даної допомоги, відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України, не подано жодних доказів та не доведено, що «чергова відпустка» є якийсь окремий (особливий) вид відпустки, та що на підприємстві був передбачений особливий порядок виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

У постановах Верховного Суду у справах N?160/10875/19, N?810/3246/16, N?320/3843/20, N?560/5980/21, N?360/984/23, N?200/1217/24 поняття «чергова відпустка», «щорічна відпустка» та «щорічна чергова відпустка» використані як рівнозначні, чим також спростовуються доводи відповідача.

Не заслуговують на увагу також доводи відповідача, що позивачем було пропущено трьохмісячний строк позовної давності для звернення до суду з позовом, з посиланням на те, що з Колективним договором позивач ознайомився 09.11.2016 р. з урахуванням наступного.

Згідно зістаттею 2 Закону України "Про оплату праці"до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі N 760/14696/16-ц (провадження N 61-2793св18).

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону № 108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно з положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/222, яке після апеляційного перегляду постановою від 21 вересня 2023 року залишено без змін Великою Палатою Верховного Суду висловлено правовий висновок: «При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.».

У даному випадку правовідносини між сторонами виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19.07.2022 року, а тому позивачем не пропущено строків звернення до суду.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно задовольнив заявлений позов.

Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не має.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 08 травня 2025 року .

Головуючий:

Судді: