Постанова

від 06.05.2025 по справі 465/2844/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/2844/24 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/811/422/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області на рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 січня 2025 року в складі судді Дзендзюри С.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області, про стягнення безпідставно набутих коштів, -

встановив:

У квітні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.01.2018 державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області на підставі виконавчого напису №1327, вчиненого 22 листопада 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Надією Степанівною, відкрито виконавче провадження №55489541 про стягнення з ОСОБА_2 400 954, 95 грн.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 19.07.2018 скасовано ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 29 травня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову та постановлено нову, якою зупинено стягнення за виконавчим написом №1327 від 22.11.2017 року, виданим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Надією Степанівною про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі.

27.09.2018 державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій до набрання законної сили рішенням суду у вказаній справі.

Згідно із довідкою вих. №15836325 від 15.08.2019, виданої АТ «Кредобанк» 04.06.2019 позичальник ОСОБА_2 повністю виконала боргові зобов`язання за Кредитним договором №97 від 05.09.2013 року.

22.11.2022 державним виконавцем винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій та постанови про стягнення з боржника 40 095, 49 грн. виконавчого збору та 153,00 грн. витрат виконавчого провадження.

Постановою державного виконавця від 23.11.2022 дане виконавче провадження закінчене у зв`язку із тим, що борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачено в повному обсязі.

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 26.05.2023 року у справі №465/2991/18 задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «КРЕДОБАНК», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Черник Надія Степанівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки підставою для стягнення виступав виконавчий напис №1327, вчинений 22 листопада 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Надією Степанівною, який був визнаний рішенням Франківського районного суду міста Львова від 26.05.2023 року у справі №465/2991/18 таким, що не підлягає виконанню, відтак підстави для перерахування вказаних коштів відпали, а отримані кошти є безпідставно набутими, відпала підстава, на якій відповідач стягував з позивачки грошові кошти.

Враховуючи вищевикладене, просила суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки 40 095,49 грн. виконавчого збору, 102,00 грн. витрат виконавчого провадження, 968,96 судового збору.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 40 095 (сорок тисяч дев`яносто п`ять) гривень 96 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Рішення суду оскаржив представник третьої особи Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області. Вважає таке незаконним та необґрунтованим в частині щодо розподілу судових витрат.

Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення обрано спосіб стягнення судових витрат, що суперечить приписам ЦПК України. Зокрема, судом безпідставно стягнуто з Державного бюджету України 968 грн. 96 коп. судового збору.

Згідно із ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із змісту позовної заяви та рішення у справі, єдиним відповідачем у справі є Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Однак, всупереч вимогам ст. 133, 141 ЦПК України, суд не здійснив розподіл судових витрат між сторонам, натомість без жодної правової підстави присудив такі стягнути з Державного бюджету України, чим порушив основну засаду цивільного судочинства верховенство права.

Зауважує, що бюджетні призначення встановлюються Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік». Водночас, вказаний Закон не передбачає асигнувань для відшкодування судового збору у цивільній справі.

Звертає увагу суду, що згідно зі ст. 119 БК України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України.

Отже, судове рішення про стягнення коштів, без встановлення бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане.

Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 січня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 968 грн. 96 коп. судового збору за подання позовної заяви та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачці у стягненні таких витрат з Державного бюджету України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги виходячи з такого.

Як вбачається із матеріалів справи, представник ОСОБА_1 адвокат Бабій А.М. звертаючись до суду з означеним позовом, сплатив судовий збір в розмірі 968 грн. 96 коп., що стверджується квитанцією 8837-2055-4556-9432 від 15.04.2024.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих коштів, сплачених в якості виконавчого збору, суд першої інстанції одночасно вирішив про питання про розподіл судових витрат. Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплачена сума судового збору за подання позовної заяви в розмірі 968 грн. 96 коп. підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України, при цьому суд керувався положеннями ст. 141 ЦПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу витрат між сторонами. Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В постанові від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18 Верховний Суд зазначив, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 167, ст. 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (п. 6.21 постанови Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 ЦК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (ч. 4 ст. 58 ЦК України).

В свою чергу, у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22). В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 39).

Отже, та обставина, що позивач вказав відповідачем у цій справі Франківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а третьою особою Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області, не означає, що в спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності є не держава, а вказані її органи.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Разом із тим, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.

Відтак, у даній справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, у даному випадку Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а Казначейська служба є органом, який виконує рішення про стягнення коштів з державного бюджету).

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, спір в якій стосувався витребування безпідставно отриманих грошових коштів, набутих відповідачем як виконавчого збору, які були зараховані до державного бюджету, без достатньої правової підстави (ст.1212 ЦК України), суд першої інстанції, врахувавши, що позов в цій частині задоволено повністю, а позивачем надані належні докази на підтвердження понесених ним витрат на сплату судового збору, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення саме з Державного бюджету України судового збору.

Аналогічного висновку щодо необхідності стягнення судових витрат з Державного бюджету дійшов Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі №461/10369/21 та подібного висновку у постанові від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21.

Доводи апеляційної скарги про те, що бюджетні призначення встановлюються Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік», водночас вказаний Закон не передбачає асигнувань для відшкодування судового збору у цивільній справі, а тому судове рішення не може бути виконане, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 119 БК України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання коштів).

На рішення суду про стягнення судового збору з Державного бюджету України, не поширюються положення ст. 119 БК України, оскільки сплачений судовий збір в порядку ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню, в даному випадку, з Державного бюджету і жодним чином не може бути нецільовим використанням бюджетних коштів.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування судового збору у даній справі. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 січня 2025 року в оскаржуваній його частині залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 06 травня 2025 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк