Рішення від 09.05.2025 по справі 911/476/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/476/24

Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу

за позовом: Приватного підприємства Фірма Санітас (10014, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Київська, буд. 7/4, кВ. 1)

до відповідача: Фізичної-особи підприємця Ігнат`євої Ольги Іванівни ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 21740, 12 грн.

СУТЬ СПОРУ

Приватне підприємство Фірма "Санітас" звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 15.02.2024 до Фізичної особи-підприємця Ігнат`євої Ольги Іванівни про стягнення заборгованості у загальному розмірі 21740,12 грн, яка складається з заборгованості з орендної плати в сумі 8000,00 грн., заборгованості по сплаті за спожиті комунальні послуги в сумі 8305,01 грн., неустойки в сумі 3798,68 грн, інфляційних втрат в сумі 1127,58 грн. та трьох процентів річних в сумі 508,85 грн., яка утворилася внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди частини нежитлового приміщення від 13.07.2021 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 07.03.2024 вищезазначену позовну заяву залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.

19.03.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/476/24 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Запропоновано відповідачу не пізніше п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, надати листування з позивачем по суті спору (з доказами направлення або вручення кореспонденції).

30.04.2024 на адресу суду від відповідача надійшла заява проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якій відповідач просить суд проводити розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.05.2024 вищезазначену заяву відповідача залишено без задоволення.

07.05.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечив проти пред`явлених позовних вимог та зауважував про безпідставність нарахування та звільнення на його думку від спати боргу та штрафних санкцій, з огляду на недоведеність належними доказами наявної заборгованості, а додані до позовної заяви здачі-приймання робіт (наданих послуг) не підписувалися відповідачем, вказані в них роботи виконані позивачем в односторонньому порядку, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

13.05.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що наведені у відзиві на позовну заяву доводи не спростовують позовних вимог та на доказ наявної заборгованості надає копії актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) за період з 31.03.2022 по 24.10.2022 та додатки до актів наданих послуг, які скріплені підписами і печатками, як позивача, так і відповідача.

У відповідності до ч. ч. 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 09.05.2025.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного 28.01.2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України" договору оренди нерухомого майна, Приватним підприємством Фірма "Санітас" (далі позивач, орендар) отримано в оренду нежитлові приміщення площею 137,1 кв.м,, що знаходяться за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, буд.164 (далі майно).

13.07.2021 між позивачем, як суборендодавцем, було укладено Договір суборенди частини нежитлового приміщення (далі - Договір суборенди) з Фізичною особою-підприємцем Ігнат`євою Ольгою Іванівною (далі відповідач, суборендар), за умовами якого позивач передав відповідачу в тимчасове оплатне користування на умовах суборенди, частину нежилого приміщення загальною площею 36,8 кв. м., а саме приміщення №№11,12,13,14,15,16 за планом технічної інвентаризації, що розташовані на 1 (першому) поверсі будівлі та має спільний вхідний тамбур, що знаходиться у спільному користуванні суборендаря із суборендодавцем, яке знаходиться за адресою; Київська область, м. Обухів, вул. Київська, буд.164.

Згідно п. 2.1.договору суборенди за користування приміщенням суборендар оплачує щомісячну орендну плату, яка складається з двох частин:

- фіксована сума орендної плати за один місяць користування приміщенням, в розмірі 8000,00 (вісім тисяч) гривень, з ПДВ, яка сплачується до 10 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на рахунок суборендодавця;

- сума відшкодування комунальних послуг, яка залежить від розміру спожитих комунальних послуг, виставлених комунальними підприємствами, що розраховується пропорційно площі приміщення, яке передано в користування. Відшкодування комунальних витрат сплачується судорендарем з дня підписання акту приймання-передачі протягом 5-ти днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до п.2.2. сторони погодили, що орендна плата за цим договором нараховується та оплачується в наступному порядку: з дня підписання акту приймння-передачі приміщення протягом 14 календарних днів (включно) орендна плата складає 100,00 грн. за весь об`єкт оренди; починаючи з 15-го календарного дня та в подальшому, орендна плата складає 8000,00 грн. з ПДВ, за повний календарний місяць орендного користування об`єктом оренди.

Пунктом п. 2.3 Договору суборенди закріплено, що орендна плати протягом строку дії договору нараховується та сплачується суборендарем щомісяця, до 10 числа поточного місяця за поточний місяць, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок суборендодавця.

Як вказує позивач, враховуючи, що додатковою угодою №5 від 31.07.2023 (до договору оренди нерухомого майна від 28.01.2021), достроково розірвано договір оренди, позивач претензією від 15.08.2023 за вих.№301/1 повідомив відповідача про припинення дії договору суборенди та просив погасити наявну заборгованість із орендної плати та сплати комунальних послуг, яка становить 16305,01 грн. Вказана претензія залишена без відповіді.

При цьому відповідні акти здачі-прийняття робіт (виконаних послуг) за період з 31.03.2022 по 24.10.2022 та додатки до актів наданих послуг, були отримані відповідачем, що підтверджується скріпленими підписами і печатками, як позивача, так і відповідача, копії яких наявні в матеріалах справи. Вмотивованої відмови від сплати зазначених актів позивачу не надходило.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 175 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем послуг за Договором відповідачу в період з 31.03.2022 по 24.10.2022.

Відповідач факт надання позивачем означених послуг, їх вартість та якість не заперечив. Доказів зворотного сторонами до матеріалів справи не надано.

Матеріали справи не містять доказів складення відповідачем актів-претензій та/або направлення на адресу позивача мотивованої відмови від підписання актів, як і доказів оплати вартості наданих позивачем послуг.

У контексті наведеного суд зауважує, що водопостачання та водовідведення приміщення є вбудованим та централізованим, і доказів того, що технічна можливість відключення від постачання тепла чи водопостачання частини орендованої площі - відсутня, та оскільки відповідачем не спростовано, що такі послуги фактично надавалися, а також приймаючи до уваги, що такі послуги не пов`язані із безпосереднім доступом відповідача до орендованих приміщень та фактичним функціонуванням приміщення, а тому тягар утримання орендованого приміщення в цій частині, має бути покладено на відповідача.

З змісту укладеного договору вбачається, що у ньому відсутній обов`язок з боку суборендодавця складати та надсилати суборендарю відповідні акти.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне зазначити, що укладаючи Договір сторони погодили усі його істотні умови. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився з передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

При цьому, суд зауважує, що спірні послуги - не лише орендна плата, а вартість послуг, що надані для утримання приміщень відповідача, від сплати яких відповідач не звільнений, які фактично надаються і необхідність надання яких обумовлена самим фактом отримання приміщень у користування, при цьому, їх обсяг та, відповідно, вартість корелюється з обсягами фактичного споживання.

Відповідач не надав до матеріалів справи доказів своєчасного подання вмотивованих відмов від підписання актів здачі-приймання робіт до Договору суборенди від 13.07.2021, а акти за період з 31.03.2022 по 24.10.2022, серед яких спірний акт від 31.07.2022 за послуги з суборенди, та додатки до актів наданих послуг, які скріплені підписами і печатками, як позивача, так і відповідача.

Крім суми основного боргу, позивачем також нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1127,58 грн. неустойки в сумі 3798,68 грн. та трьох процентів річних в сумі 508,85 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до п.9.3. Договору суборенди за несвоєчасну сплату орендної плати суборендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання. За несвоєчасну сплату за спожиті комунальні послуги суборендар сплачує на користь суборендодавця пеню в розмірі 1% (одного відсотка) від суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно до п.9.5. Договору суборенди в разі несвоєчасної сплати орендної плати (відшкодування вартості комунальних платежів) за договором суборендар зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляцій за весь час прострочення, а також при проценти річних від простроченої суми.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки неустойки, інфляційних втрат та трьох процентів річних на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останні здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов Договору, обставин справи та вимог законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення неустойки в сумі 3798,68 грн, інфляційних втрат в сумі 1127,58 грн. та трьох процентів річних в сумі 508,85 грн.є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказів мирного врегулювання спору сторонами подано не було.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 6000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору №3/19 про надання правничої допомоги від 03.06.2019 та додатку №1 до договору про вартість послуг адвоката, додаткової угоди №1 від 22.12.2023 в якій визначено фіксований розмір послуг адвоката в сумі 6000, 00 грн., ордер серії АМ №1013360 від 03.01.2024.

Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, заявлений до відшкодування розмір судових витрат є надмірним та завищеним, оскільки не відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки не висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що не відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за доцільне визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача у меншому розмірі в сумі 4000, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства Фірма "Санітас" до Фізичної особи-підприємця Ігнат`євої Ольги Іванівнизадовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ігнат`євої Ольги Іванівни ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства Фірма "Санітас" (10014, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Київська, буд. 7/4, кв.1, код ЄДРПОУ 22065477) заборгованість у розмірі 16305 (шістнадцять тисяч триста п`ять) грн. 01 коп., неустойку у розмірі 3798 (три тисячі сімсот дев`яносто вісім) грн. 68 коп., три проценти річних у розмірі 508 (п`ятсот вісім) грн. 85 коп., інфляційні нарахування у розмірі 1127 (одна тисяча сто двадцять сім) грн. 58 коп., судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 58 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп., видавши наказ.

Повний текст рішення складено 09.05.2025.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.