Рішення

від 19.03.2025 по справі 911/2469/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р. Справа № 911/2469/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Панченко К. О.

за участю представників учасників справи:

від прокурора: Лук?янчук А. В. (службове посвідчення № 069056 від 01.03.2023 р.);

від позивача: Віценко Б. В. (самопредставництво - відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань);

від відповідача-1: не з`явились;

від відповідача-2: Лукашевич С. М. (адвокат ордер серії АА № 1426855 від 05.12.2024 р.);

від третьої особи: не з`явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури, м. Київ

в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ

до:

1)Поліської селищної ради, смт Красятичі, Вишгородський район, Київська область;

2)Товариства з обмеженою відповідальністю „Світанок Полісся, смт Іванків, Вишгородський район, Київська область;

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державного підприємства „Спеціалізоване лісогосподарське підприємство „Київоблагроліс, смт Іванків, Вишгородський район, Київська область

про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся в Господарський суд Київської області із позовом до Поліської селищної ради, ТОВ „Світанок Полісся про усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 59, 5107 га з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 13.07.2020 р. № 302-55-VII недійсним; усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53207682 від 20.07.2020 р. про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 із припиненням речових прав щодо неї; усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею, який укладено 13.07.2020 р. між Радинською сільською радою та ТОВ „Світанок Полісся; усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 у Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах позивача безпідставним створенням відповідачами перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою тим, що рішення від 13.07.2020 р. № 302-55-VII Радинської сільської ради Поліського району Київської області було прийнято, а на його підставі договір оренди землі від 13.07.2020 р. між Радинською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ „Світанок Полісся був укладений всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, інших нормативно-правових актів за відсутності відповідних правових підстав для їх прийняття та укладення, а також за відсутності відповідних повноважень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2024 р. відкрито провадження у справі № 911/2469/24 за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Поліської селищної ради, ТОВ „Світанок Полісся про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 23.10.2024 р. Також даною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Державне підприємство „Спеціалізоване лісогосподарське підприємство „Київоблагроліс.

23.10.2024 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 13.11.2024 р.

13.11.2024 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 27.11.2024 р.

27.11.2024 р. до канцелярії суду від відповідача-2 надійшов відзив б/н б/д на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

27.11.2024 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 08.01.2025 р.

30.12.2024 р. через систему „Електронний суд до суду від відповідача-1 надійшов відзив б/н від 29.12.2024 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

08.01.2025 р. до канцелярії суду від прокурора надійшла відповідь № 15/1-2469вих25 від 07.01.2025 р. на відзив, що долучено судом до матеріалів справи.

08.01.2025 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 22.01.2025 р.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2025 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 05.02.2025 р.

05.02.2025 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 26.02.2025 р.

22.01.2025 р. через систему „Електронний суд до суду від відповідача-2 надійшли заперечення б/н від 22.01.2025 р. на відповідь на відзив, що долучено судом до матеріалів справи.

26.02.2025 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 19.03.2025 р.

19.03.2025 р. у судовому засіданні прокурор надав усні пояснення щодо позовних вимог, заявлених в інтересах позивача, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник позивача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо позовних вимог, заявлених в його інтересах прокурором, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001203 від 22.05.2000 р. КСП „Світанок надано право постійного користування 1265, 6 га землі в межах Радинської сільської ради Поліського району Київської області, а відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001201 від 22.05.2000 р. КСП „Світанок надано право постійного користування 561, 6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району Київської області.

20.07.2020 р. суб?єктом державної реєстрації прав державним реєстратором Виконавчого комітету Березанської міської ради Бриковим О. С. на підставі положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності було проведено державну реєстрацію права власності за Романівської сільською радою (ідентифікаційний код 24890748) на нерухоме майно за реєстраційним номером № 2126916632235 земельна ділянка з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 площею 59, 5107 га, що підтверджується Інформацією № 391078726 від 15.08.2024 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта, наявною у матеріалах справи.

Рішенням № 302-55-8 від 13.07.2020 р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в ТОВ „Світанок Полісся Романівської сільської ради Поліського району Київської області вирішено, у тому числі, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в ТОВ „Світанок Полісся для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Романівської сільської ради; передати в оренди земельну ділянку площею 59, 5107 га кадастровий номер (3223587400:04:001:0013), терміном на 49 років, тощо.

13.07.2020 р. між Романівською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ „Світанок Полісся було укладено договір оренди землі, згідно з умовами п. 1. якого орендодавець надає згідно рішення Романівської сільської ради від 13.07.2020 р. № 302-55-8, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель товарного сільськогосподарського виробництва площею 59, 5107 га за кадастровим номером 3223587400:04:001:0013, розташовану на території Романівської сільської ради Поліського району Київської області.

Згідно з п. 8 договору оренди договір укладено на 49 років.

13.07.2020 р. між Романівською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ „Світанок Полісся було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель товарного сільськогосподарського виробництва площею 59, 5107 га за кадастровим номером 3223587400:04:001:0013, розташовану на території Романівської сільської ради Поліського району Київської області.

20.07.2020 р. суб?єктом державної реєстрації прав державним реєстратором Виконавчого комітету Березанської міської ради Бриковим О. С. на підставі договору оренди землі від 13.07.2020 р., укладеного між Романівською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ „Світанок Полісся, було проведено державну реєстрацію за ТОВ „Світанок Полісся права оренди земельної ділянки із земель товарного сільськогосподарського виробництва площею 59, 5107 га за кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 строком на 49 років, розташовану на території Романівської сільської ради Поліського району Київської області, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 37392897 від 20.07.2020 р., що підтверджується Інформацією № 391078726 від 15.08.2024 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта, наявною у матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач-1 Поліська селищна рада з 17.02.2021 р. є правонаступником усіх прав та обов?язків Романівської сільської ради Поліського району Київської області в результаті державної реєстрації її припинення, а саме реорганізацією шляхом приєднання до Поліської селищної ради, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як було зазначено вище, прокурор в інтересах позивача у своїй позовній заяві, просить суд усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 59, 5107 га з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 13.07.2020 р. № 302-55-VII недійсним; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53207682 від 20.07.2020 р. про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 із припиненням речових прав щодо неї; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею, який укладено 13.07.2020 р. між Радинською сільською радою та ТОВ „Світанок Полісся; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 у Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах позивача безпідставним створенням відповідачами перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою тим, що рішення від 13.07.2020 р. № 302-55-VII Радинської сільської ради Поліського району Київської області було прийнято, а на його підставі договір оренди землі від 13.07.2020 р. між Радинською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ „Світанок Полісся був укладений всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, інших нормативно-правових актів за відсутності відповідних правових підстав для їх прийняття та укладення, а також за відсутності відповідних повноважень.

З приводу вказаних позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 1 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) Ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 5 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 8 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Згідно з ст. 55 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

2. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) виключено

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках;

г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 56 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

3. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтею 57 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

2. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно з ст. 92 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

3. Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Статтею 93 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

3. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом.

4. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

6. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

7. Якщо орендарем земельної ділянки є ініціатор створення індустріального парку, така земельна ділянка або її частини передаються ним у суборенду учасникам індустріального парку відповідно до земельного законодавства України без попереднього погодження з орендодавцем, якщо це не суперечить договору оренди такої земельної ділянки.

8. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

9. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

10. У разі створення індустріального парку на землях державної чи комунальної власності земельна ділянка надається в оренду на строк не менше 30 років.

11. Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років.

12. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які є земельними ділянками меліорованих земель і на яких проводиться гідротехнічна меліорація, не може бути меншим як 10 років.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 116 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

5. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 124 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

2. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

3. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

4. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно з ст. 125 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 141 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Частиною 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Частиною 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прокурором в інтересах позивача із даним позовом в суд) передбачено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже умовами, за яких право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є доведеність факту передання земельної ділянки на користь відповідного державного (комунального) лісогосподарського підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У процесі розгляду справи прокурором та позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт та момент надання відповідному державному (комунальному) лісогосподарському підприємству у постійне користування спірної земельної ділянки.

Проте, з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і момент такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні третьої особи, та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірної земельної ділянки на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами.

Крім того, самі матеріали лісовпорядкування було затверджено наказом Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства № 48 від 08.09.2022 р., тобто пізніше ніж було проведено державну реєстрації щодо спірної земельної ділянки права комунальної власності за Романівською сільською радою та права оренди за ТОВ „Світанок Полісся.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірної земельної ділянки, станом на дату передання її у комунальну власність та в оренду, до земель лісогосподарського призначення.

Недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі позивача, що є достатнім для відмови у задоволенні позову в цілому, що усуває необхідність надання оцінки іншим доводам прокурора.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 цього ж кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб?єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб??єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Стаття 53 цього ж кодексу встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 цього ж кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з?ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із позовної заяви, предметом позову і спору у даній справі є вимоги прокурора в інтересах позивача до відповідачів про:

- усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 59, 5107 га з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 13.07.2020 р. № 302-55-VII недійсним;

- усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53207682 від 20.07.2020 р. про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 із припиненням речових прав щодо неї;

- усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею, який укладено 13.07.2020 р. між Радинською сільською радою та ТОВ „Світанок Полісся;

- усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 у Державному земельному кадастрі.

Тобто, заявлений прокурором позов щодо способу захисту порушеного права є саме негаторним позовом.

Як було зазначено вище та встановлено судом у процесі розгляду справи, 20.07.2020 р. суб?єктом державної реєстрації прав державним реєстратором Виконавчого комітету Березанської міської ради Бриковим О. С. на підставі договору оренди землі від 13.07.2020 р., укладеного між Романівською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ „Світанок Полісся, було проведено державну реєстрацію за ТОВ „Світанок Полісся права оренди земельної ділянки із земель товарного сільськогосподарського виробництва площею 59, 5107 га за кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 строком на 49 років, розташовану на території Романівської сільської ради Поліського району Київської області, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 37392897 від 20.07.2020 р.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею 387 цього ж кодексу передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 цього ж кодексу передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 391 цього ж кодексу передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц зазначила:

56. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 368/1158/16-ц (провадження N 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц (провадження N 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18, розділ 1.5.4).

69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах N 911/3311/17, N 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі N 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі N 145/2047/16-ц (провадження N 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів " (тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц (провадження N 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

143. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження N 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі N 923/876/16 (провадження N 12-88гс19) та багатьох інших.

144. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 910/3009/18 (провадження N 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19 (провадження N 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі N 910/2861/18 (провадження N 12-140гс19, пункт 98).

145. Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності, зокрема, фізичними особами - відповідачами.

146. Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18 (провадження N 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі N 19/028-10/13 (провадження N 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі N 200/606/18 (провадження N 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

147. Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). І такі вимоги позивачем пред`явлені (див. наступний розділ цієї постанови).

Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі позивача, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем-1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірною земельною ділянкою, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до спірних правовідносин.

Також, у своїй позовній заяві прокурор в інтересах позивача в обгрунтування своїх позовних вимог зазначає на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі, які знаходяться в постійному користуванні Поліського агролісництва підприємства.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до листа ДП „Спеціалізоване лісогосподарське підприємство „Київоблагроліс від 30.05.2024 р. № 210 земельна ділянка з кадастровим номером 3223587400:04:001:0013 частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні Поліського агролісництва підприємства, що також підтверджується листом ВО „Укрдержліспроект від 22.05.2024 р. № 03-607 у відповідності до доданих до нього матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.01.2025 р. у справі № 446/478/19 зазначила:

Щодо частини земельної ділянки, яка може бути витребувана

116. АТ "Укрзалізниця" просить визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

117. Згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 N 10 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та накладається на смугу відведення залізниці, має площу 0,0974 га.

118. Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 N 10.

119. У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).

120. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.

121. АТ "Укрзалізниця" має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі N 441/123/16).

122. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

123. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

124. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.

125. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ "Укрзалізниця", а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

126. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

127. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

128. Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ "Укрзалізниця" та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1.

У процесі розгляду справи прокурором та позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б достовірно та чітко підтверджували і визначали координати поворотних точок меж і даних про прив?язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі спірної земельної ділянки, межі та координати накладання спірної земельної ділянки із землями, які знаходяться в постійному користуванні Поліського агролісництва підприємства, тощо.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, прокурором при зверненні в інтересах позивача до відповідачів із даним позовом в суд не вірно обрано спосіб захисту прав та інтересів у спірних відносинах, а також те, що ним у процесу розгляду справи достовірно не доведено віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, межі та координати накладання спірної земельної ділянки із землями, які знаходяться в постійному користуванні Поліського агролісництва підприємства, факти та момент надання (передачу) відповідному державному (комунальному) лісогосподарському підприємству у постійне користування спірної земельної ділянки, а тому позовні вимоги прокурора в інтересах позивача до відповідачів про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві прокурора, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Відмовити у задоволенні позову повністю.

2.Судові витрати покласти на прокурора.

3.Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

09 травня 2025 р.