Рішення від 09.05.2025 по справі 620/2935/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/2935/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

13.03.2025 до Чернігівського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, у якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області у сфері поводження з відходами, яка полягає у неоформленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176, дата реєстрації 03.08.2006;

зобов`язати Олишівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176, дата реєстрації 03.08.2006.

В обґрунтування своїх вимог керівник Козелецької окружної прокуратури зазначено, що Олишівською селищною радою та її виконавчими органами не забезпечено в повному обсязі виконання делегованих та власних повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме: не оформлено правовстановлюючих документів на земельну ділянку, зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, реєстраційний №176.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 17.03.2025 позовну заяву керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що на даний час неможливо приведення фактичного місця видалення відходів у відповідність виду цільового призначення згідно Класифікатору земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 7425555700:02:000:5085 з видом цільового призначення 11.02 до виду цільового призначення 11.08, оскільки на даний час відсутній затверджений регіональний план управління відходами в Чернігівській області тому на даний час неможливо привести у відповідність, в тому числі земельні ділянки під місця видалення відходів Олишівської селищної територіальної громади, які повинні узгоджуватись з регіональним планом. При цьому відповідачем зазначено, що 28.03.2025 на засіданні 34 сесії 8 скликання Олишівської селищної ради проект рішення «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення звалища твердих побутових відходів на території Олишівської селищної ради (за межами селища Олишівка), Чернігівського району, Чернігівської області» не підтриманий більшістю голосів депутатів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Так, 15.01.2021 Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області направлено електронною поштою органам місцевого самоврядування, у тому числі Олишівській селищній раді Чернігівського району Чернігівської області, вимогу №04/112, згідно якої зобов`язано вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що зайняті під полігонами та звалищами для захоронения твердих побутових відходів, визначення в натурі меж цих ділянок з встановленням межових знаків (пункт 5 вимоги), вжити додаткових заходів щодо належної організації збирання і видалення побутових та інших відходів на підпорядкованій території та не допускати виникнення стихійних та несанкціонованих звалищ відходів (пункт 2 вимоги).

У подальшому, Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області проведено перевірку 21.06.2024 дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього середовища Олишівською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області.

Перевіркою установлено, що на території Олишівської селищної ради визначено 3 зареєстровані місця видалення відходів, у тому числі, звалище TПB №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176 від 03.08.2006, розміщене 0.5 км від сел. Олишівка. Рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об`єктів поводження з відходами Олишівською селищною радою не приймалось.

Секретарю Олишівської селищної ради вручено вимогу від 21.06.2024 № 15/03, зокрема щодо забезпечення оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що зайняті під сміттєзвалищами для захоронення твердих побутових відходів Олишівської територіальної громади, для експлуатації сміттєзвалищ, визначення в натурі меж цих ділянок з встановленням межових знаків (пункт 14 вимоги).

Як вбачається з інформації Олишівської селищної ради від 08.07.2024 № 02-12/717 конкретних заходів, спрямованих на усунення всіх порушень, зазначених у вимозі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 21.06.2024 № 15/03, органом місцевого самоврядування не вжито.

При цьому, за запит позивача, Олишівська селищна рада 22.01.2025 повідомила, що планується прийняття Програми розвитку земельних відносин та охорони земель Олишівської територіальної громади на 2025-2026 роки. Проте, інформації щодо прийняття конкретних рішень щодо звалища твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка (реєстраційний №176) не надано.

Також судом встановлено, що 28.03.2025 на засіданні 34 сесії 8 скликання Олишівської селищної ради проект рішення «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення звалища твердих побутових відходів на території Олишівської селищної ради (за межами селища Олишівка), Чернігівського району, Чернігівської області» не підтриманий більшістю голосів депутатів.

Керівник Козелецької окружної прокуратури, вважаючи, що Олишівська селищна рада зобов`язана вчинити відповідні дії щодо оформлення права власності на земельну ділянку, зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів, звернувся до суду з даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З цього приводу у Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Так, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21.

Частиною третьою статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон №1697-VII) визначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статті 169 цього Кодексу.

Системний аналіз вказаних норм дають підстави для висновків, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Екологічні інтереси населення можуть захищатися у порядку адміністративного судочинства на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 520/16518/2020, від 04.11.2022 у справі № 420/18905/21, від 04.11.2022 у справі № 420/18905/21 та від 01.12.2022 у справі № 360/4969/21.

Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII, для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Суд також враховує, що у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі Менчинська проти рф (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, у тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною.

Крім того, у рішенні у справі Меріт проти України (заява № 66561/01, пункт 63) ЄСПЛ зазначив, що тільки той факт, на який посилається Уряд, що відповідно до національного законодавства прокуратура, крім виконання функції обвинувачення, ще й діє в інтересах суспільства, не може розглядатися як підтвердження її статусу незалежного та безстороннього суб`єкта в суді.

У пункті 9 рішення у справі Мукий проти України (заява № 12064/18) ЄСПЛ, вирішуючи питання про те, чи було надмірним втручання прокурора у справу заявників, зазначив, що втручання, яке розглядалося, було, очевидно, на користь головного противника заявників - адміністрації заповідника - і, крім того, допомогло гарантувати, що рішення, яке було винесено не на її користь, підлягає оскарженню, враховуючи те, що апеляцію самого Заповідника було відхилено як неприйнятну з процесуальних підстав.

Важливе значення також мають наступні сформовані судом підходи: в ряді випадків присутність прокурора чи аналогічного службовця в засіданнях суду в якості активного або пасивного учасника справи може вважатися порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (Martinie v. France [GC], заява № 58675/00, пункт 53); сам по собі факт того, що дії прокурорів спрямовані на охорону державних інтересів, не можна тлумачити як надання їм правового статусу незалежних і неупереджених учасників процесу (Zlнnsat, spol. s.r.o. v. Bulgaria, заява № 57785/00, пункт 78); хоча незалежність та неупередженість прокурора чи аналогічної посадової особи не піддаються критиці, підвищена чутливість громадськості до справедливого здійснення правосуддя виправдовує зростаюче значення, яке надається такій участі прокурора (Borgers v. Belgium, заява № 12005/86, пункт 24).

Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, у тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

Таким чином, позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

Суд звертає увагу, що в даному випадку у спірних правовідносинах, захисту полягають інтереси держави у сфері забезпечення безпечного для життя та здоров`я населення довкілля, гарантованого Конституцією України, зокрема шляхом зобов`язання органу місцевого самоврядування оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів.

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, дійшла висновків, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Верховний Суд у постанові від 11.03.2021 у справі № 920/821/18 за позовом заступника керівника Сумської місцевої прокуратури який діє в інтересах держави в особі Держекоінспекції до суб`єкта господарювання про стягнення коштів висловив подібну правову позицію щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Суд також враховує, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Крім того, правовий висновок про те, що прокурор уповноважений звертатися до суду для захисту інтересів держави в суді в особі органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, у разі невиконання або неналежного виконання цим органом своїх повноважень, у тому числі з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору, міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/11956/20.

Висновки про право прокурора з вищезазначених підстав звертатися до суду для захисту інтересів держави в судів саме в особі Держекоінспекції у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням цим органом своїх повноважень, у тому числі, з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору, міститься у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 920/821/18, від 30.03.2021 у справі № 920/266/19, від 31.03.2021 у справі № 805/430/18-а, від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, від 04.11.2022 у справі № 420/18905/21 та від 01.12.2022 у справі № 360/4969/21.

Крім того, Верховний Суд, у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, зазначив про обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України у взаємозв`язку з закріпленим в законі принципом щодо обов`язковість додержання встановлених екологічних правил при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності, що дає підстави для висновків про наявність прямого державного інтересу у забезпеченні реалізації зазначених положень. З метою мінімізації ризиків та зменшення негативних наслідків від недотримання зазначених положень, державні органи повинні діяти у найкоротші строки, оскільки порушення вимог екологічної безпеки може призвести до некерованих незворотних наслідків.

Суд враховує також, що відповідно до «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі) - ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку. Вони замінили Цілі розвитку тисячоліття, термін яких закінчився наприкінці 2015 року. ЦСР ухвалені на період від 2015 до 2030 року і нараховують 17 Глобальних цілей, яким відповідають 169 завдань. Офіційний документ (резолюція) Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року» (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development) від 25.09.2015 оголошується новий план дій, метою яких є виведення світу на траєкторію сталого та життєстійкого розвитку. Так, відповідно до Цілі 11 «Сталий розвиток міст і громад; Забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості й екологічної стійкості міст і населених пунктів» та Цілі 12 «Відповідальне споживання та виробництво; Забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва», передбачено, зокрема, що економічне зростання і сталий розвиток вимагають термінового скорочення впливу на екологію шляхом змін у виробництві та споживанні товарів і ресурсів.

В абзаці 2 розділу І Закону України від 28.02.2019 №2697-VIII «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» встановлено, що першопричинами екологічних проблем України визначено, зокрема неефективну систему державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів, зокрема неузгодженість дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища; незадовільний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства та незабезпечення невідворотності відповідальності за його порушення.

Крім того, Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2021 «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації», введеним у дію Указом Президента України від 23.03.2021 № 111/2021, наголошено на тому, що високий рівень ризиків для природних екосистем та здоров`я населення, зумовлений, зокрема значним забрудненням довкілля через техногенне навантаження, нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу, значні обсяги накопичених в Україні відходів.

Про існування проблем у сфері забруднення територій, зокрема, пов`язаних з накопиченням відходів людської діяльності, та виникнення у зв`язку з цим загроз щодо втрати біорізноманіття в майбутньому, а також про необхідність запобігання та усунення, наскільки це можливо, екологічної шкоди зазначається також у Директиві 2004/35/CE Європейського Парламенту та Ради від 21.04.2004 про екологічну відповідальність щодо запобігання та усунення шкоди, завданої навколишньому середовищу (Directive 2004/35/CE of the European Parliament and of the Council of 21 April 2004 on environmental liability with regard to the prevention and remedying of environmental damage).

Отже, суд дійшов висновків про дотримання прокурором встановленого статтею 53 КАС України та статтею 23 Закону №1697-VII порядку звернення до суду з позовом для захисту інтересів держави та про наявність підстав для такого захисту.

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 21.06.2023 у справі № 420/2910/22.

Частиною першою статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно частини першої статті 10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 38 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об`єктів, у тому числі місць чи об`єктів для управління відходами, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

Згідно підпункту 6 пункту а стаття 30 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: організація управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення, знешкодження та захоронення трупів тварин.

Підпунктом 1 пункту а статті 29 Закону №280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, власні (самоврядні) повноваження, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

У відповідності до частини п`ятої статті 60 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

В силу вимог статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Враховуючи вищенаведене, органом, уповноваженим управляти комунальним майном, яке знаходиться на території Олишівської територіальної громади на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді є Олишівська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області.

Правові, організаційні, економічні засади діяльності щодо запобігання утворенню, зменшення обсягів утворення відходів, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновленню з метою запобігання їх негативному впливу на здоров`я людей та навколишнє природне середовище визначає Закон України від 20.06.2022 №2320-IX Про управління відходами (далі Закон №2320-IX).

Згідно пунктів 3, 21 частини першої статті 1 Закону №2320-IX у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: видалення відходів - операція, що не є відновленням відходів, навіть якщо одним із наслідків такої операції є використання речовин або енергії. Перелік операцій з видалення відходів наведено в додатку 1; оброблення відходів - операція з відновлення або видалення відходів, включаючи підготовку відходів до таких операцій.

Згідно додатку 1 до вказаного Закону №2320-IX розміщення на поверхні чи в землі, у тому числі захоронення тощо є однією з операцій з видалення відходів.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2320-IX передбачено, що якщо регіональним планом управління відходами передбачено продовження строку експлуатації місць розміщення відходів (полігонів, звалищ), які не відповідають вимогам цього Закону, суб`єкт господарювання, що здійснює управління таким місцем розміщення відходів, повинен разом з документами на отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів подати план та техніко-економічне обґрунтування приведення місця розміщення відходів у відповідність з вимогами законодавства.

Вимоги до плану приведення місця розміщення відходів у відповідність з вимогами законодавства затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Якщо регіональним планом управління відходами передбачено припинення експлуатації місця розміщення відходів (полігону, звалища), яке не відповідає вимогам цього Закону, власник (балансоутримувач) такого місця розміщення відходів повинен забезпечити розроблення та виконання проекту рекультивації місця розміщення відходів та догляд за ним після припинення експлуатації протягом строку, встановленого цим Законом.

Установити, що з 01.01.2030 експлуатація місць розміщення відходів (полігонів, звалищ), що не оснащені системами вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату, системами моніторингу викидів в атмосферне повітря та моніторингу забруднення ґрунтів і підземних вод, забороняється.

Ці вимоги не застосовуються, якщо суб`єкт господарювання, що здійснює управління місцем розміщення відходів, виконує план приведення місця розміщення відходів у відповідність з вимогами законодавства у відповідності згідно з графіком, визначеним умовами дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів.

Згідно із вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Закон №1952-IV).

Так, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Засадами державної реєстрації прав є серед іншого: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно, їх обтяження та обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (підпункти 1, 2 частини першої статті 3 Закону №1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно частини першої статті 5, частини п`ятої статті 12 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Положеннями статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, зокрема, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Так, формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

У відповідності до частин першої, другої статті 55 Закону України від 22.05.2003 №858-IV Про землеустрій встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

Пунктами 6, 7, 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, іншими законами України та цим Порядком. Для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01.01.2013, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються: документ, що підтверджує факт перебування закінченого будівництвом об`єкта у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності); документ, що підтверджує факт відсутності перебування закінченого будівництвом об`єкта у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо державної реєстрації відповідачем права власності на земельну ділянку під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176, дата реєстрації 03.08.2006.

Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Усупереч наведеного, правовстановлюючі документи на земельну ділянку під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176, дата реєстрації 03.08.2006, відповідачем не оформлено, чим допущено протиправну бездіяльність, яка продовжує тривати.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача у сфері поводження з відходами, яка полягає у не оформленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176, дата реєстрації 03.08.2006 та зобов`язання відповідача оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176, дата реєстрації 03.08.2006, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позов виконуючого обов`язки керівника Козелецької окружної прокуратури підлягає задоволенню повністю.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області у сфері поводження з відходами, яка полягає у не оформленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176, дата реєстрації 03.08.2006.

Зобов`язати Олишівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку зайняту під сміттєзвалище для захоронення твердих побутових відходів №1 в сел. Олишівка, D1, реєстраційний №176, дата реєстрації 03.08.2006.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - Козелецька окружна прокуратура (унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02910114, вул. Євгена Лоскота, 1, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (вул. Пантелеймонівська, 12, м. Чернігів, 14017, унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38053846).

Відповідач - Олишівська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області (вул. Чернігівська, 3, смт. Олишівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15575, унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04412544).

Суддя Марія ДУБІНА