Постанова

від 08.05.2025 по справі 440/3291/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 р.Справа № 440/3291/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.

представника позивача Дегтярь Л.А.

представника відповідача Дзюби О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 (суддя: М.В. Довгопол, м. Полтава) по справі № 440/3291/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна" (далі по тексту позивач, ТОВ "Промо Стар Україна") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі по тексту відповідач, ГУДПС у Полтавській області), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 31.01.2024 № 00013610701 на суму 2109527 грн. (сума зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування по податку на прибуток) в частині суми 1334663,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 31.01.2024 №00013640701 на суму 615398,75 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 31.01.2024 № 00013620701 на суму 302142,50 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що контролюючим органом безпідставно встановлено порушення вимог податкового законодавства позивачем під час оподаткування господарських операцій з ТОВ «Дисойл». Позивач наголошував, що на підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Дисойл» надано видаткові накладні, податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН, ТТН, рахунки, банківські виписки. Всі видаткові накладні підписані керівником ТОВ «Промо Стар Україна», скріплені печаткою підприємства, вартість товару повністю сплачена на підставі виставлених рахунків, газ нафтовий скраплений реалізовано через мережу ГАЗС, що підтверджується Х-звітами та Z-звітами, які автоматично надсилались з РРО до податкового органу. Позивач зауважував, що наявність або відсутність окремих документів або ж помилки у їх оформленні не є підставою для переконання про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце, і платник не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань. Щодо посилань контролюючого органу на відсутність у позивача сертифікатів відповідності або паспортів якості виробника газу нафтового скрапленого, позивач вказував, що такі документи не належать до первинних бухгалтерських документів, нормативними актами не передбачено терміну їх зберігання, тому, враховуючи придбання товару у 2018 2019 р.р., у підприємства не було потреби зберігати їх протягом 4 років. Стосовно податкової інформації ГУ ДФС у Харківській області щодо ТОВ «Дисойл» зазначав, що висновки про те, що ТОВ «Дисойл» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, базуються виключно на припущеннях. На переконання позивача, під час перевірки ним підтверджено факт реальності господарських операцій з контрагентами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій.

Також, позивач вказує на незгоду з висновками контролюючого органу про порушення під час оподаткування господарських операцій з ТОВ «Петроліум Плюс», вказуючи, що заявки та ТТН на послуги по перевезенню палива ТОВ «Петроліум Плюс» були втрачені під час припинення орендних відносин з ТОВ «ОВТЗ «Макс-Авто» на АЗС за адресою: Полтавська область, Миргородський район, с. Гололево, вул. Горєва, 43. Позивач отримав вказані документи від ТОВ «Петроліум» після проведення перевірки та додав їх до позову. Крім того, факт надання транспортних послуг ТОВ «Петролеум Плюс» по перевезенню пального від ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» підтверджується актами приймання-передачі.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 440/3291/24 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна" (вул. Великотирнівська, будинок 7, м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 39499201) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ ВП 44057192) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 440/3291/24 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на доводи, аналогічні, викладеним в адміністративному позові.

Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу ТОВ «Промо Стар Україна» залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 440/3291/24 - без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна" зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний код 39499201, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 11 -12, т. 1).

Наказом Головного управління ДПС у Полтавській області від 29.11.2023 № 3025-п на підставі підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20, статті 77, пункту 81.1. статті 81, пункту 82.1. статті 82, підпункту 69.35 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, згідно з планом-графіком проведення документальних планових перевірок платників податків на 2023 рік вирішено провести з 14.12.2023 документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Промо Стар Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2017 по 30.09.2023, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 19.11.2014 по 30.09.2023, терміном 10 робочих днів (а.с. 14, т.2).

Наказом Головного управління ДПС у Полтавській області від 21.12.2023 № 3286-п продовжено з 28.12.2023 термін проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Промо Стар Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2017 по 30.09.2023, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 19.11.2014 по 30.09.2023 строком на 5 робочих днів (а.с. 14, зворот, т. 2).

На підставі вказаних наказів та направлень на перевірку від 08.12.2023 № 5679, № 5680 (а.с. 15, т. 2) головними державними інспекторами ГУ ДПС у Полтавській області Мішаєвою Тетяною та Залімською Владиславою проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Промо Стар Україна», за результатами якої складено Акт документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, від 10.01.2024 № 224/16-31-07-01-02/39499201 (далі по тексту - акт перевірки) (а.с. 28 75, т.1).

Перевіркою встановлено та в акті перевірки зафіксовано порушення ТОВ «Промо Стар Україна», зокрема:

1) пп. 14.1.36. ст. 14, пп. 14.1.231 п. 14.1. ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 44.2. ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України, НП(С)БО 25, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2000 за № 161/4382 (із змінами та доповненнями), НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, НП(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 (із змінами та доповненнями), П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 № 318 (із змінами та доповненнями), Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України питань технічного регулювання споживчої політики від 20 травня 2008 р. № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року № 128/2568, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-ХIV, Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за № 893/4186, із змінами та доповненнями, в результаті чого за період 01.01.2017 31.12.2022:

- завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за 2023 рік на суму 2 109 527 грн.;

- занижено податок на прибуток на загальну суму 241 714 грн., у тому числі: 2018 рік 101 189 грн., 2019 рік 140 525 грн.;

2) п. 14.1.36., пп. 14.1.181., пп. 14.1.231 п. 14.1. ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1., п. 198.2, п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1. ст. 200, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-ХIV, п. 1.2., п. 2.1., п. 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі ПДВ 492 319 грн., в т.ч. вересень 2018 року 66334 грн., жовтень 2018 року 23217 грн., листопад 2018 року 79589 грн., грудень 2018 року 61680 грн., січень 2019 року 57004 грн., лютий 2019 року 46077 грн., березень 2019 року 21416 грн., червень 2019 року 121025 грн..

Акт перевірки підписано та отримано директором ТОВ «Промо Стар Україна» 10.01.2024.

ГУ ДПС у Полтавській області на підставі акта перевірки від 10.01.2024 № 224/16-31-07-01-02/39499201 прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення:

- № 00013610701 від 31.01.2024, яким зменшено ТОВ «Промо Стар Україна» суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 2 109 527 грн. (а.с. 100, т.1);

- № 00013640701 від 31.01.2024, яким збільшено ТОВ «Промо Стар Україна» суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 615 398, 75 грн., в тому числі, за податковими зобов`язаннями 492 319 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 123079,75 грн. (а.с. 102, т.1);

- № 00013620701 від 31.01.2024, яким збільшено ТОВ «Промо Стар Україна» суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 302 142,50 грн., в тому числі, за податковими зобов`язаннями 241 714 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 60428,50 грн. (а.с. 104, т.1).

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями від 31.01.2024 № 00013610701 на суму 2109527 грн., від 31.01.2024 №00013640701 на суму 615398,75 грн., від 31.01.2024 № 00013620701 на суму 302142,50 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі по тексту - ПК України, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Положенням пункту 14.1.36 статті 14 ПУ України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (пункт 22.1 статті 22 ПК України).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України №996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо ця подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені частиною другою статті 9 Закону України №996-XIV, зазначена обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог пунктів 2.1, 2.4, 2.15 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, наведеному, зокрема, у постановах від 16.03.2021 у справі № 580/2490/19, від 06.07.2023 у справі № 340/2444/19.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції, не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 24.05.2022 у справі № 640/11594/21.

Предметом спору у цій справі є податкове повідомлення-рішення від 31.01.2024 № 00013610701 в частині суми зменшення від`ємного значення податку на прибуток на 1334663,00 грн. та податкові повідомлення-рішення від 31.01.2024 №00013640701, від 31.01.2024 № 00013620701 на суму 302142,50 грн..

Колегія суддів вказує, що підстави та порядок перевірки, за наслідками якої прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, позивачем не оскаржуються.

Так, із змісту спірних податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Полтавській області № 00013610701 від 31.01.2024, яким зменшено ТОВ «Промо Стар Україна» суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 2 109 527 грн. (а.с. 100, т.1), та № 00013620701 від 31.01.2024, яким збільшено ТОВ «Промо Стар Україна» суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 302 142,50 грн., в тому числі, за податковими зобов`язаннями 241 714 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 60 428,50 грн. (а.с. 104, т.1) слідує, що їх прийнято у зв`язку з встановленням перевіркою таких порушень:

1) заниження інших доходів на суму безповоротної фінансової допомоги від засновника ТОВ «Промо Стар Україна» на 746 309, 90 грн., в т.ч. по періодах: 2017 рік - 477073 грн., 2018 рік 42254 грн., 2019 рік 18945 грн., 2020 рік 33657 грн., 2021 рік 116295 грн., 2022 рік 58086 грн.;

2) завищення витрат на загальну суму 2 677 613 грн., в тому числі:

- за рахунок вартості оприбуткованих від ТОВ «ДИСОЙЛ» газу нафтового скрапленого, що оформлені документами, які не доводять фактичне отримання, в сумі 2 461 597 грн., в т.ч. по періодах: 2018 рік 1 397 350 грн., 2019 рік 1 064 247 грн.;

- за рахунок вартості оприбуткованих від ТОВ «ПЕТРОЛЕУМ ПЛЮС» транспортних витрат по документах, які не доводять їх фактичне виконання в сумі 215 916 грн. за 2022 рік;

3) непроведення коригування в бік збільшення по р. 3.1.11. додатку РІ декларації з податку на прибуток на суму штрафних санкцій 62581 грн., в т.ч. 2020 рік в сумі 9602 грн., 2021 рік в сумі 52685 грн., 2022 рік в сумі 294 грн..

Податкове повідомлення-рішення № 00013640701 від 31.01.2024, яким збільшено ТОВ «Промо Стар Україна» суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 615 398, 75 грн., в тому числі, за податковими зобов`язаннями 492 319 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 123079,75 грн. (а.с. 102, т.1) прийнято ГУ ДПС у Полтавській області у зв`язку з встановленням перевіркою заниження податкового зобов`язання по взаємовідносинам з ТОВ «ДИСОЙЛ» в сумі 492 319 грн. з огляду на завищення податкового кредиту на вказану суму за наслідками господарських операцій позивача із цим контрагентом.

Позивач оскаржує наведені податкові повідомлення-рішення лише в тій частині, на яку вплинули встановлені перевіркою порушення податкового законодавства за наслідками оподаткування господарських операцій позивача із ТОВ «ДИСОЙЛ» та ТОВ «ПЕТРОЛЕУМ ПЛЮС».

Наявність інших порушень, з урахуванням яких прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, позивач не заперечує.

Надаючи оцінку висновкам контролюючого органу щодо завищення позивачем витрат за рахунок вартості оприбуткованого від ТОВ «ДИСОЙЛ» газу нафтового скрапленого в сумі 2 461 597 грн. та щодо завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 492 319 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «ДИСОЙЛ», колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що 29.08.2018 між ТОВ «ДИСОЙЛ» (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено договір поставки № 29.08./18-01 (а.с. 108 114, т.1/), за умовами якого Постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити скраплений газ, надалі Товар, у кількості, за номенклатурою, цінами і термінами постачання згідно з умовами цього Договору (п.1.1. Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору, Товар вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем за кількістю та якістю, а право власності на Товар таким, що перейшло від Постачальника до Покупця, з дати підписання відповідної видаткової накладної. Датою поставки вважається дата, зазначена в видатковій накладній.

За умовами пунктів 4.1., 4.2. Договору, якість Товару, що поставляється, повинна відповідати ДСТУ (ТУ) країни-виробника Товару.

Якість Товару, що поставляється підтверджується паспортом (сертифікатом) якості заводу-виробника Товару.

Відповідно до пункту 5.3. Договору, відвантаження Товару здійснюється автотранспортом. Сторони погодили, що поставка Товару може здійснюватися як транспортом Постачальника, так і транспортом Покупця (самовивіз).

Пунктом 7.1. Договору визначено, що Покупець проводить приймання Товару за кількістю і якістю, відповідно до «Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту», затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України № 332 від 03.06.2002, а також відповідно до чинного законодавства України, умов цього Договору та додаткових угод до нього.

На виконання Договору сторонами підписано видаткові накладні:

- № 481 від 31.08.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 14,839 т на суму 296 780 грн., ПДВ 59356 грн., всього 356 136 грн. (а.с. 116, т.1);

- № 523 від 17.09.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 3,554 т на суму 74930,17 грн., ПДВ 14986,03 грн., всього 89916,20 грн. (а.с. 119, т.1);

- № 530 від 18.09.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1,607 т на суму 33880,92 грн., ПДВ 6776,18 грн., всього 40657,10 грн. (а.с. 122, т.1);

- № 562 від 29.09.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1,606 т на суму 34250 грн., ПДВ 6850 грн., всього 41100 грн. (а.с. 125, т.1);

- № 629 від 17.10.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1, 648 т на суму 37083 грн., ПДВ 7416,67 грн., всього 44500 грн. (а.с. 128, т.1);

- № 642 від 20.10.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 2,194 т на суму 49456,67 грн., ПДВ 9891,33 грн., всього 59348 грн. (а.с. 130, т.1);

- № 681 від 29.10.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1,611 т на суму 37287,25 грн., ПДВ 7457,45 грн., всього 44744,70 грн. (а.с. 133, т.1);

- № 714 від 05.11.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 2,583 т на суму 57200 грн., ПДВ 11440 грн., всього 68640 грн. (а.с. 136, т.1);

- № 139 від 16.11.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 3,248 т на суму 63042 грн., ПДВ 12608 грн., всього 75650 грн. (а.с. 139, т.1);

- № 772 від 22.11.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 2,444 т на суму 43134,17 грн., ПДВ 8626,83 грн., всього 51761 грн. (а.с. 142, т.1);

- № 785 від 27.11.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 2,217 т на суму 38028,33 грн., ПДВ 7605,67 грн., всього 45634 грн. (а.с. 145, т.1);

- № 806 від 30.11.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 15,853 т на суму 265276,67 грн., ПДВ 53055,33 грн., всього 318332 грн. (а.с. 148, т.1);

- № 817 від 04.12.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 2,627 т на суму 43410 грн., ПДВ 8682,00 грн., всього 52092,00 грн. (а.с. 151, т.1);

- № 848 від 15.12.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1,272 т на суму 18591,67 грн., ПДВ 3718,33 грн., всього 22310 грн. (а.с. 154, т.1);

- №865 від 20.12.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 0,988 т на суму 13747,50 грн., ПДВ 2749,50 грн., всього 16497,00 грн. (а.с. 157, т.1);

- № 904 від 29.12.2018 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 19,719 т на суму 291 250,83 грн., ПДВ 58250,17 грн., всього 349 501 грн. (а.с. 160, т.1);

- № 13 від 04.01.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1952 кг на суму 25980,83 грн., ПДВ 5196,17 грн., всього 31177 грн. (а.с. 163, т.1);

- № 18 від 07.01.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1689 кг на суму 21006,67 грн., ПДВ 4201,33 грн., всього 25208 грн. (а.с. 165, т.1);

- № 31 від 11.01.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 2380 кг на суму 30107 грн., ПДВ 6021,40 грн., всього 36128,4 грн. (а.с. 167, т.1);

- № 36 від 12.01.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1645 кг на суму 21293,33 грн., ПДВ 4258,67 грн., всього 25552 грн. (а.с. 169, т.1);

- № 46 від 15.01.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1494 кг на суму 18914,17 грн., ПДВ 3782,83 грн., всього 22697 грн. (а.с. 171, т.1);

- № 86 від 28.01.2019 щодо поставки газу вуглеводневого скрапленого паливного для комунально-побутового споживання марки СПБТ кількістю 17437 кг та газу вуглеводневого скрапленого паливного для комунально-побутового споживання марки ПТ кількістю 4000 кг на суму 255457,59 грн., ПДВ 51091,51 грн., всього 306549,10 грн. (а.с. 173, т.1);

- № 127 від 13.02.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1814 кг на суму 20709,83 грн., ПДВ 4141,97 грн., всього 24851,8 грн. (а.с. 175, т.1);

- № 148 від 19.02.2019 щодо поставки газу вуглеводневого скрапленого паливного для комунально-побутового споживання марки ПТ кількістю 2619 кг на суму 30009,38 грн., ПДВ 6001,88 грн., всього 36011,26 грн. (а.с. 177, т.1);

- № 163 від 25.01.2019 щодо поставки газу вуглеводневого скрапленого паливного для комунально-побутового споживання марки СПБТ кількістю 2703 кг на суму 35639,17 грн., ПДВ 7127,83 грн., всього 42767 грн. (а.с. 179, т.1);

- № 178 від 02.03.2019 щодо поставки газу вуглеводневого скрапленого паливного для комунально-побутового споживання марки СПБТ кількістю 2899 кг на суму 42166,67 грн., ПДВ 8433,33 грн., всього 50600 грн. (а.с. 181, т.1);

- № 195 від 05.03.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 2472 кг на суму 36048,67 грн., ПДВ 7209,73 грн., всього 43258,40 грн. (а.с. 183, т.1);

- № 226 від 14.03.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1412 кг на суму 21910 грн., ПДВ 4382 грн., всього 26292 грн. (а.с. 185, т.1);

- № 245 від 18.03.2019 щодо поставки газу вуглеводневого скрапленого паливного для комунально-побутового споживання марки СПБТ кількістю 2688 кг на суму 43350 грн., ПДВ 8670 грн., всього 52020 грн. (а.с. 187, т.1);

- № 289 від 27.03.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 3386 кг на суму 58779,88 грн., ПДВ 11755,98 грн., всього 70535,86 грн. (а.с. 189, т.1);

- № 298 від 30.03.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 10372 кг на суму 185831,67 грн., ПДВ 37166,33 грн., всього 222998 грн. (а.с. 191, т.1);

- № 334 від 06.04.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 1595 кг на суму 27875 грн., ПДВ 5575 грн., всього 33450 грн. (а.с. 193, т.1);

- № 349 від 10.04.2019 щодо поставки газу нафтового скрапленого кількістю 10088 кг на суму 189166,67 грн., ПДВ 37833,33 грн., всього 227000 грн. (а.с. 195, т.1).

Крім видаткових накладних, на підтвердження господарських операцій з ТОВ «ДИСОЙЛ» надані товарно-транспортні накладні, з яких слідує, що перевезення товару від ТОВ «ДИСОЙЛ» до ТОВ «Промо Стар Україна» здійснювалося перевізником ТОВ «ІНТЕРТРАНСГАЗ», пункт навантаження м. Харків, пункт розвантаження Полтавська область, м. Полтава (а.с. 117, 120, 123, 126, 129, 131, 134, 137, 140, 143, 146, 149, 152, 155, 158, 161, 164, 166, 168, 170, 172, 174, 176, 178, 180, 182, 184, 186, 188, 190, 192, 194, 196, т.1).

Як вбачається з доводів відповідача, частина видаткових накладних не містить прізвища, імені, по батькові посади особи, яка підписала видаткову накладну від імені ТОВ «Промо Стар Україна», зокрема, № 681 від 29.10.2018, № 714 від 05.11.2018, № 722 від 22.11.2018, № 785 від 27.11.2018, № 806 від 30.11.2018, № 817 від 04.12.2018, № 848 від 15.12.2018, №18 від 07.01.2019, № 31 від 11.01.2019, № 36 від 12.01.2019, № 46 від 15.01.2019, № 86 від 28.01.2019, № 178 від 02.03.2019, № 195 від 05.03.2019, № 226 від 14.03.2019, № 245 від 18.03.2019, № 289 від 27.03.2019, № 349 від 10.04.2019, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка брала участь у прийнятті товару від імені позивача.

Крім того, відповідачем зазначено, що у товарно-транспортних накладних, згідно з якими оформлено перевезення товару (газу нафтового скрапленого та газу вуглеводневого скрапленого паливного), відсутня інформація про марку автомобілів, якими здійснювалося перевезення, про повну адресу пунктів навантаження і розвантаження, відомості щодо небезпечності товару.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи відповідача, оскільки наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо із інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. Вказана правова відповідає правовій позиції, висловленій Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 10.07.2020 у справі №803/885/17.

Окремо, колегія суддів звертає увагу, що відсутність товарно-транспортних накладних або недоліки у їх оформленні не можуть бути самостійною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88).

Згідно з пунктом 2.1 цього Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-111 від 05 квітня 2001 року, документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, шо може бути складений у паперовій та або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 820/1124/17 зазначено: « 24. Посилання контролюючого органу на наявність недоліків в заповненні товарно-транспортних накладних, по взаємовідносинах з контрагентами, як підставу для невизнання реальності господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили, оскільки незазначення в товарно-транспортних накладних певної інформації, зокрема щодо проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, не може свідчити про відсутність самого факту перевезення придбаних позивачем ТМЦ. Крім того, документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.».

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №803/1684/17, від 21.01.2021 у справі №813/2204/17, від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а, отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2018 року по справі №804/4787/16.

Також, в Акті перевірки зазначено, що вартість основних фондів ТОВ «ДИСОЙЛ» складає 42,8 тис. грн., звітність за формою 20-ОПП (Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність) не подавалась, тобто об`єкти нерухомості, які перебувають у власності або в оренді, ТОВ «ДИСОЙЛ» не декларувалися. Згідно з даними Звіту за формою 4ДФ, кількість працівників ТОВ «ДИСОЙЛ» становила 4 особи.

Згідно з податковою інформацією, зібраною ГУ ДФС у Харківській області, від 02.08.2019 № 595/20-40-14-11-11/40192193, стосовно ТОВ «ДИСОЙЛ» по взаємовідносинам з постачальниками та покупцями за січень 2019 року (а.с. 144 148, т.3), яка була складена у зв`язку з неможливістю проведення перевірки у зв`язку із відсутністю ТОВ «ДИСОЙЛ» за місцезнаходженням м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А, кв. 2-24 (дев`ятиповерхова житлова будівля), встановлено відсутність об`єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків господарських операцій.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що за результатами проведеного аналізу кількісного балансу товару, отриманого/реалізованого за даними ЄРПН, встановлено, що ТОВ «ДИСОЙЛ» за період серпень 2018 року - квітень 2019 року здійснив придбання газу скрапленого в загальній кількості 4201 т, при цьому у відповідних періодах здійснено реалізацію газу скрапленого, згідно з виписаними податковими накладними в кількості 17007 т, тобто на 12806 т реалізовано більше, ніж придбано.

Колегія суддів посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагента вважає необґрунтованим та зазначає, що реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Вказані висновки щодо застосування норм викладені в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 в справі № 803/2094/15, від 20.12.2018 в справі № 815/4992/16, від 02.06.2021 у справі № 200/10502/19-а, 14.09.2022 у справі № 200/12446/19-а.

Крім того, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, як-то неподання звітності, недекларування податкових зобов`язань, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкових зобов`язань від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Зазначені висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Доводи відповідача стосовно ненадання паспортів якості щодо товару, поставленого ТОВ «ДИСОЙЛ», до перевірки, колегія суддів, що, в тому числі свідчить про нереальність господарських операцій, колегія суддів відхиляє, оскільки сертифікати якості не є первинними документами за своїм призначенням (тобто не призначені для відображення господарської операції в бухгалтерському обліку на їх підставі), а також не містять усіх обов`язкових реквізитів для того, щоб визнаватися первинними документами в розумінні Закону України № 996.

Так, Верховний Суд в постанові від 21.08.2018 по справі № 804/76/15 зазначив, що "... відсутність сертифікатів якості не є підставою для визнання операцій з постачання товару нереальними, оскільки такі сертифікати не є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні."

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відсутність або недоліки документів, що свідчили б про якість та походження придбаних товарів, не свідчить про відсутність документів первинного бухгалтерського чи податкового обліку, зберігання яких є обов`язковим для платника податку. Наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації або використання у власній господарській діяльності, а тому така обставина не може впливати на оподаткування спірних операцій.

Також, колегія суддів враховує, що, відповідно до пункту 5.2.4. Інструкції № 332, інформація про кількість СВГ, що надійшов на підприємство в автоцистернах, зазначається у журналі оперативного обліку СВГ за формою № 2-ГС і після здавання звіту матеріально відповідальною особою в бухгалтерію оприбутковується за бухгалтерським обліком.

Згідно з пунктом 10.1 Інструкції № 332, матеріально відповідальні особи ведуть кількісний облік СВГ у товарній книзі кількісного руху СВГ за формою N 15-ГС (додаток 15), в якій записуються надходження і відпуск газу за день, а також виводять залишки на кінець дня.

Крім цього, для посилення контролю за кількісним збереженням СВГ під час приймання, відпуску та його зберігання, матеріально відповідальні особи ведуть журнал оперативного обліку СВГ за формою N 2-ГС.

Так, позивачем не надано акти приймання за кількістю СВГ, що надійшов автомобільним транспортом, за формою N 3-ГС, журнал оперативного обліку СВГ за формою N 2-ГС, товарну книгу кількісного руху СВГ за формою N 15-ГС по відповідній АГЗС за спірний період.

Водночас, позивачем надано до суду протокол обшуку від 07.05.2021, із якого вбачається, що під час проведення обшуку приміщення АГЗС ТОВ «Промо Стар Україна» за адресою: м. Полтава, вул. Київське шосе, 33, вилучено, зокрема, Журнал оперативного обліку скрапленого газу, що надійшов, розпочатого 02.12.2017 на 12 арк. (а.с. 28 30, т. 4).

Також, позивачем надано копію наказу ТОВ «Промо Стар Україна» від 20.01.2023 № 20/01-1 «Про втрату архіву», яким вирішено у зв`язку з перевезенням архіву ТОВ «Промо Стар Україна», який знаходився з 05.03.2022 по 31.12.2022 за адресою м. Полтава, вул. Половки, 70 Л (орендований об`єкт) вважати втраченими такі документи, як, зокрема, звіти за формою 14 -ГС за період 2017 0-2020 роки, акти за формою 3-ГС за період 2017 2020 р.р..

Колегія суддів також враховує, що пояснено неможливість надання картки рахунку 289 в розрізі контрагента ТОВ «ДИСОЙЛ» втратою електронної інформації, яка знаходилася на комп`ютері: бази даних Медок 1С та документів в електронному вигляді щодо господарської діяльності підприємства по 27.08.2024, що підтверджено Актом про засвідчення несправності комп`ютера від 27.08.2024 (а.с. 34, т.4).

Надаючи оцінку висновкам контролюючого органу щодо завищення позивачем витрат за рахунок вартості оприбуткованих від ТОВ «ПЕТРОЛЕУМ ПЛЮС» транспортних витрат в сумі 215 916 грн. за 2022 рік, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що 02.06.2022 між позивачем (Замовник) та ТОВ «ПЕТРОЛЕУМ ПЛЮС» (Перевізник) укладено договір № 0206 про надання транспортних послуг (а.с. 201 205, т.1), за умовами якого Перевізник зобов`язується перевезти Вантаж, ввірений йому Замовником або іншим Вантажовідправником (суб`єктом, який має відповідні повноваження, підтверджені Замовником) в обсязі, в термін, в пункт призначення та на умовах, визначених цим Договором , а Замовник зобов`язується прийняти такі послуги Перевізника і сплатити їхню вартість за тарифами, згідно рахунку-фактури та видаткових накладних (п. 2.1.).

Заявка подається не пізніше 17.00 напередодні запланованої дати завантаження Вантажу на транспортний засіб, після чого Перевізник підтверджує можливість надання відповідної кількості транспортних засобів під завантаження (п. 3.1.2. Договору).

Відповідно до пункту 4.2.7. Договору, Перевізник зобов`язаний, зокрема, за звітний період надавати Замовнику рахунки, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт, копії товарно-транспортних накладних із вказанням точної кількості пройдених кілометрів від пункту завантаження до пункту розвантаження вантажів.

На виконання вказаного Договору сторонами складено та підписано Акти надання послуг № 375 від 02.06.2022 щодо надання транспортних послуг на суму 129 166,67 грн., ПДВ 25833,33 грн. (а.с. 209, т.1), № 376 від 08.06.2022 щодо надання транспортних послуг на суму 67500 грн., ПДВ 13500 грн. (а.с. 213, т.1), № 425 від 22.06.2022 щодо надання транспортних послуг на суму 6416,67 грн., ПДВ 1283,33 грн. (а.с. 220, т.1), № 498 від 06.07.2022 щодо надання транспортних послуг на суму 6416,67 грн., ПДВ 1283,33 грн. (а.с. 224, т.1).

Відповідачем в обґрунтування правомірності висновків акту зазначено, що всупереч вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказані акти не містять відомостей про обсяг господарської операції, оскільки в них не зазначено маршрути, кількість кілометрів, дати виконуваних перевезень, внаслідок чого такі акти не є належним документом, що підтверджує надання транспортних послуг.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи відповідача, оскільки, як зазначено вище, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо із інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. Вказана правова відповідає правовій позиції, висловленій Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 10.07.2020 у справі №803/885/17.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 5 квітня 2001 року, документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

За приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку, наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Отже, для здійснення транспортної діяльності наявність товарно-транспортного документа (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо) є обов`язковою. В такому випадку товарно-транспортний документ є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а його відсутність, відповідно, свідчить про формальне документальне оформлення транспортної послуги.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №440/3783/18.

Колегія суддів зазначає, що позивачем до матеріалів справи надано товарно-транспортні накладні, якими підтверджено здійснення ТОВ «ПЕТРОЛЕУМ ПЛЮС» перевезення на виконання договору про надання транспортних послуг.

При цьому, позивачем надано пояснення про те, що заявки та ТТН були втрачені під час припинення орендних відносин з ТОВ «ОВТЗ «Макс-Авто», а після запиту до контрагента про надання копій товарно-транспортних накладних та отримання останніх на підтвердження здійснення господарських операцій за вказаних договором, такі надані до суду.

У постанові від 08 вересня 2019 року у справі № 802/1069/13-а Верховний Суд зауважував, що обставина порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до прийняття відповідного рішення й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, при прийнятті рішення, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 29 травня 2020 року (справа № 826/27811/15), від 06 серпня 2019 року (справа № 160/8441/18), від 31 січня 2020 року (справа № 826/15328/18), від 03 жовтня 2023 року (справа № 420/534/20) Верховний Суд сформулював такий висновок: «Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.».

Поряд з цим факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів. Про це Верховний Суд неодноразово вказував, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі №814/3617/14, від 03 березня 2021 року у справі №824/638/18-а, від 08 вересня 2022 року у справі №640/26351/20, від 11 липня 2023 року у справі №822/554/17, від 10 січня 2023 року у справі №814/876/16 тощо).

Крім того, у постанові від 08 вересня 2019 року (справа №802/1069/13-а) Верховний Суд також зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

У постановах від 08 вересня 2019 року (справа №802/1069/13-а), від 01 квітня 2020 року (справа №640/637/19), від 04 березня 2020 року (справа №0440/5658/18) Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, контролюючий орган до прийняття рішення за результатами такої перевірки зобов`язаний призначити та провести позапланову перевірку.

При цьому у постановах від 24 лютого 2020 року (справа №440/4443/18), від 27 квітня 2022 року (справа №420/13197/20) Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.

Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 806/434/16, від 24.01.2019 у справі №820/12113/15, від 12.02.2019, у справі № 820/6512/16 наголошується на тому, що право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на всіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником пронесу нових доказів, що в протилежному випадку є обмеженням судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження н порушення справедливого судового розгляду.

Таким чином, платник податків має право надавати первинні бухгалтерські та інші документи як під час, так і після проведення податкової перевірки, включаючи стадію судового розгляду справи за адміністративним позовом такого платника податків.

Будь-яких інших доводів нереального характеру вищевказаних операцій відповідачем не зазначено.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 КАС України, суд зазначає, що такі укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься, а відповідачем не в ході проведення перевірки, не в ході розгляду справи не надано.

За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту про належну оплату товару визнається судом належним та допустимим доказом реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій та як наслідок зміни їх майнового стану.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а, відтак, сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Протилежного відповідачем не доведено та в матеріалах перевірки не відображено.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за договором, укладеним з контрагентом, іншого результату, ніж постачання товару, послуги.

Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди позивачем, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків, а, відповідно, свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Отже, доводи, що наведені в акті перевірки, не є достатніми для притягнення позивача до фінансової відповідальності, оскільки не є належними та допустимими доказами порушення позивачем приписів податкового законодавства.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в ході судового розгляду справи належним чином не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 31.01.2024 № 00013610701 на суму 2109527 грн. (сума зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування по податку на прибуток) в частині суми 1334663,00 грн., від 31.01.2024 №00013640701 на суму 615398,75 грн. та від 31.01.2024 № 00013620701 на суму 302142,50 грн., а, відтак, позовні вимоги ТОВ "Промо Стар Україна" про визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, варто враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати. Як свідчать матеріали справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову 30280,00 грн., а також за подання апеляційної скарги - у розмірі 45420,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено вимоги позивача у повному обсязі, колегія суддів, здійснюючи перерозподіл судових витрат у справі, дійшла висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору у загальному розмірі 75 700, 00 грн. за подання позивачем позовної заяви (30280,00 грн.) та апеляційної скарги (45420,00 грн.).

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна" задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 440/3291/24 скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністартивний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 31.01.2024 № 00013610701 на суму 2109527 грн., від 31.01.2024 №00013640701 на суму 615398,75 грн., від 31.01.2024 № 00013620701 на суму 302142,50 грн..

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Європейська, 4, ЄДРПОУ 44057192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна" (м. Полтава, вул. Гожулівська, 4-а, ЄДРПОУ 39499201) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальній сумі 75700 (сімдесят п`ять тисяч сімсот) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. ЖигилійСудді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко