Рішення від 09.05.2025 по справі 552/181/25

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/181/25

Провадження №2/552/860/25

Р І ШЕ Н Н Я

і м е н е м у к р а ї н и

09.05.2025 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання Хрипунова Т.В.,

учасники справи та їхні представники:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідач Приватне акціонерне товариство «Харківський котельно-механічний завод»,

представник відповідача Субочев Сергій Юрійович,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПрАТ «Харківський котельно-механічний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати.

В позовній заяві посилався на те, що 17 листопада 2020 року позивач був прийнятий на посаду директора технічного до АТ «Харківський котельно-механічний завод».

01 квітня 2024 року позивач звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП України).

Відповідно до ст. ст. 47, 115, 116 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Всупереч вказаним положенням відповідач виплату заробітної плати проводив нерегулярно, з порушенням встановлених термінів. Виплати могли здійснюватися частково і за різні періоди.

Під час звільнення позивачу письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні надано не було. Остаточного розрахунку із позивачем проведено не було.

Тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 91497,60 грн., з яких 86527,70 грн. сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, 4969,90 грн. сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 15 січня 2025 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витребувано у Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» докази, а саме: копію відомості №134 від 19 вересня 2024 року, згідно якої ОСОБА_1 виплачено суму у розмірі 12458,58 грн.

Заперечення від позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи судом, з клопотанням про розгляд справи з повідомленням сторін до суду не звертався. Надав відзив на позов, у якому проти позовних вимог заперечив.

У відзиві зазначив, що 17.11.2020 гр. ОСОБА_1 був прийнятий на роботу за керівною посадою технічного директора цеху АУП Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод».

Відповідач спеціалізується на виготовлені та модернізації енергетичного та теплового обладнання для промислових підприємств, переважно державної та комунальної форми власності.

Із запровадженням на території України Указом Президента України №64/2022 (зі змінами) воєнного стану та у зв`язку із воєнною агресією та вторгненням державитерориста російської федерації в Україну Приватне акціонерне товариство «Харківський котельно-механічний завод», починаючи з 28.02.2022 року було вимушено обмежити та призупинити господарську діяльність, в тому числі у зв`язку із відсутністю робочого персоналу на робочому місці.

Починаючи з 24 лютого 2022 року та включаючи по день звільнення гр. ОСОБА_1 не здійснював трудових обов`язків на підприємстві, не повідомляв підприємства про причини своєї відсутності та неможливості виконання ним трудових обов`язків.

01.04.2024 року позивач особисто вперше приїхав до підприємства та подав заяву про звільнення за власним бажанням, наполягав на негайному звільненні, мотивуючи, що мешкає наразі за межами міста Харкова.

Із дотриманням ст. 38 КЗпП України було прийнято наказ по підприємству №11-К від 01.04.2024 про припинення трудового договору із ОСОБА_1 за власним бажанням працівника.

Враховуючи, що до цього 2.5 роки і в день звільнення позивач не працював, як і відділи бухгалтерії та кадрового забезпечення, була відсутня можливість перевірити розрахунок нарахованих та виплачених сум по заробітній платі і зробити відповідний розрахунок у день звільнення відповідач не мав об`єктивної можливості.

19.09.2024 не маючи жодних інших відомостей про відкриті банківські рахунки позивача, відповідачем при першій наявній можливості було здійснено на останній відомий банківський рахунок позивача виплату заробітної плати за січень 2022 року у сумі 12458, 58 грн.

Посилаючись на ці та інші обставини, а також на пропуск позивачем тримісячного строку, встановленого законом для звернення до суду із виниклих спірних питань (пропуск строку позовної давності), відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач, не погодившись з доводами відповідача, наведеними у відзиві, надав відповідь на відзив, у якій просив суд врахувати міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення позивачем при винесенні рішення у справі.

Відповідач надав заперечення (на відповідь на відзив) відмовити в задоволенні позову через необґрунтованість та не співмірність позовних вимог, а також пропуск строку позовної давності.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно достатті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 17.11.2020 працював на посаді директора технічного ПрАТ «Харківський котельно-механічний завод».

Наказом від 01.04.2024 № 11-к ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням 01 квітня 2024 року.

Вказані обставини підтверджуються відомостями з трудової книжки ОСОБА_1 та копією наказу №11-к від 01.04.2024 (а.с.14-16).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Як встановлено судом, в день звільнення з позивачем не був проведений повний розрахунок та виплата належних йому сум.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 19 вересня 2024 року, що підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 (а.с. 25) та зведеною відомістю на нарахування заробітної плати та інших виплат №134, що відповідачем додана до відзиву на позов.

Таким чином період затримки розрахунку при звільненні становить з 02 квітня 2024 року по 19 вересня 2024 року.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про відсутність даних щодо актуальних номерів рахунків ОСОБА_1 , оскільки перерахування коштів позивачу врешті було здійснено за тими реквізитами, відомості про які були у відповідача.

І за відсутності інших відомостей відповідач мав не зволікаючи здійснити розрахунок з позивачем за наявними у нього даними щодо реквізитів банківського рахунку позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що заст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100(надалі Порядок), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом 1 пункту 8 вказаного порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Позивач обраховує середній заробіток, виходячи з заробітної плати за листопад та грудень 2021 року.

Відповідач у відзиві проти такого розрахунку заперечує, зазначаючи, що два останні повні місяці роботи позивача січень та лютий 2022 року.

Проте, суд не погоджується з доводами обох сторін, та приймає до розрахунку як останні два повні місяці роботи позивача (виходячи з даних довідки про нараховану заробітну плату) - грудень 2021 та січень 2022 року.

За ці місяці нараховано заробітну плату:

15476,50 грн (за грудень 2021) + 15476,50 грн (за січень 2022) = 30953,00 грн.

Виходячи з загальнодоступних даних, кількість робочих днів за ці місяці становить:

22 р.д (за грудень 2021) + 19 р.д. (за січень 2022) = 41 р.д.

Тобто середньомісячна кількість робочих днів:

41 р.д. /2 = 20,5 р.д, тобто з заокругленням 21 р.д.

Середньомісячна заробітна плата: 15476,50 грн.

Відповідно, середньоденна заробітна плата: 30953,00 грн./ 41 д. = 754,95 грн.

Період затримки розрахунку при звільнені позивача:

З 02.04.2024 по 19.09.2024 року, тобто 5 місяців та 13 робочих днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить:

15476,50 грн х 5 міс. + 754,95 грн х 13 роб. днів = 77382, 50 грн + 9814,35 грн = 87196,85 грн.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Оцінивши в сукупності всі наявні в матеріалах справи докази, суд враховує, що розмір несвоєчасно виплаченого позивачу розрахунку становить 12458,58 грн.

З метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, враховуючи предмет позовних вимог та залежність їх розміру від часу постановлення рішення у зв`язку з не проведенням розрахунку відповідачем, об`єктивні обставини, що виникли після 23.02.2022, суд дійшов висновку, що встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 до 12000 грн., що відповідає розміру невиплаченого заробітку, оскільки саме тоді будуть враховані та дотримані інтереси обох сторін.

Вирішуючи клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строків на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд виходить з наступного.

Як зазначив ВерховнийСуд уПостанові Великої Палати від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахункуз працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбаченийзакономстрок винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012у справі № 1-5/2012щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першоїстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей116,117цьогоКодексуслід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінністатті 2 Закону№ 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) сформульовано правовий висновок про те, що строк пред`явлення до суду вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня повного розрахунку по заробітній платі.

Повний розрахунок по заробітній платі з позивачем здійснено 19 вересня 2024 року.

З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду13 січня 2025 року, тобто з пропуском встановленого законом строку для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з пропуском встановленого законом строку для звернення до суду.

Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача суми компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, позивач посилається на те, що виплачена сума 12458,58 грн. є його заробітною платою за лютий 2022 року.

Позивач у відзиві зазначив, що зазначена сума є заборгованою заробітною платою позивача за січень 2022 року.

Обставина порушення відповідачем строків виплати позивачу заробітної плати підтверджена дослідженими в справі доказами та не оспорюється відповідачем.

При цьому сума компенсації позивачем визначена невірно.

Суму компенсації частини заробітку, що підлягає виплаті позивачу суд обраховує шляхом множення суми заборгованості по заробітний платі на індекси інфляції, офіційно визначені за період з лютого 2022 року по серпень 2024 року включно.

Таким чином розмір компенсації судом визначено в сумі 4705,56 грн.

Тому суд приходить до висновку, що зазначена позовна вимога підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір з у розмірі 1211,20 грн.

Позов судом задоволено частково, а саме на 5%.

З урахуванням вимог ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 60,56 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 76-80, 133, 141, 263-265 ЦПК Українисуд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерноготовариства «Харківськийкотельно-механічнийзавод» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 4705,56 грн, на відшкодування понесених судових витрат стягнути 60,56 грн, а всього стягнути 4766,12 грн (чотири тисячі сімсот шістдесят шість гривень дванадцять копійок).

В задоволенніпозовних вимогпро стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити у зв`язку з пропуском позивачем встановленого законом строку звернення до суду.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , проживаючий: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

відповідач Приватне акціонерне товариство «Харківський котельно-механічний завод», код ЄДРПОУ 24330995, місцезнаходження: м. Харків, вул. Енергетична, 11.

Повне судове рішення виготовлено 09 травня 2025 року.

Головуючий О.А. Самсонова