Постанова від 28.04.2025 по справі 927/84/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2025 р. Справа№ 927/84/16(927/867/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Пантелієнка В.О.

Отрюха Б.В.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача 1: Петросян А.С. орд.;

від позивача 2: Слісаренко Л.Л. самопредст.;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: не з`явився;

від відповідача 4: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.02.2025

у справі №927/84/16(927/867/24) (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Нафтопродукт" 2) ОСОБА_1

3) ОСОБА_2

4) ОСОБА_3

про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння, поданої

в межах справи

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефан" ЛТД

до Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П.Загороднього

про визнання боржника банкрутом,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа №927/84/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефан" ЛТД про визнання боржника - Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього банкрутом, яка знаходиться на стадії ліквідаційної процедури.

У серпні 2024 року в межах даної справи про банкрутство, до Господарського суду Чернігівської області надійшла спільна позовна заява Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (далі - позивач 1) та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Нафтопродукт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кантрі Хаус", ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Фінансова Мережа", ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК УЮТ Компані", ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про визнання недійсними правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння (присвоєно єдиний унікальний номер 927/763/24).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.09.2024 у справі №927/84/16 (927/763/24) роз`єднано заявлені Публічним акціонерним товариством Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" спільні позовні вимоги (справа №927/84/16 (927/763/24)), виділивши в самостійне провадження, зокрема, вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Нафтопродукт" (далі - відповідач 1) та ОСОБА_9 про:

- визнання недійсним договору купівлі - продажу №3364, укладеного між Публічним акціонерним товариством Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Нафтопродукт", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим Олександром Геннадійовичем 07.10.2015,

- витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_9 на користь Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 104851180000 - машиномісце № 72А, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 15,6 м2.

Вказані позовні вимоги мотивовані тим, що ліквідатором протягом ліквідаційної процедури не виявлено належних доказів оплати ТОВ "Український Нафтопродукт" грошових коштів на користь банкрута за вищевказане нерухоме майно, тобто майно відчужено безоплатно, тому вказаний договір купівлі-продажу №3364 підлягає визнанню недійсним, адже відчуження боржником об`єктів нерухомого майна в той час коли у нього вже існувала заборгованість перед кредитором унеможливило подальше погашення заборгованості за рахунок цього майна, іншого майна підприємства залишилось недостатньо для погашення вимог кредитором, які станом на дату позовної заяви становлять понад 646 млн.грн, а відчужене майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на користь банкрута.

Відповідно до вимог п. 7 розділу ІІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 №814, справа за спільним позовом Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_9 про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння, була зареєстрована 11.09.2024 Загальним відділом (канцелярією) Господарського суду Чернігівської області і їй присвоєно новий єдиний унікальний номер 927/84/16 (927/867/24).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2024, у тому числі, постановлено, здійснити заміну співвідповідача ОСОБА_9 його правонаступниками ОСОБА_1 (далі - відповідач 2), ОСОБА_14 (далі - відповідач 3), ОСОБА_3 (далі - відповідач 4), які є спадкоємцями померлого ОСОБА_9 .

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог, посилаючись на повне виконання сторонами своїх зобов`язань за спірним договором (в т.ч. зобов`язань по оплаті переданого у власність майна), однак вказав, що не може подати до суду доказів здійснення ним оплати за оскаржуваним правочином з об`єктивних причин, оскільки відповідно до норм законодавства, чинного на час укладення та виконання цих договорів, у нього був відсутній обов`язок зберігати всі первинні документи за таким договором більше трьох років; твердження позивачів щодо здійснення ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загородного безоплатного відчуження майна на користь ТОВ "Український нафтопродукт" ґрунтується лише на їх суб`єктивній думці і не містить посилання на жодний доказ; саме по собі укладення договору у "підозрілий період" не свідчить про наявність підстав для автоматичного визнання оскаржуваного правочину недійсним; позивачами не доведено жодних підстав, передбачених статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", для визнання договору від 07.10.2015 недійсним, як і не доведено підстав для визнання оскаржуваного правочину фраудаторним на основі загальних норм ЦК України; оскільки вибуття спірного майна за договором від 07.10.2015 відбулось за волею боржника, і ОСОБА_9 придбав його за оплатним Договором від 06.07.2016 та є його добросовісним набувачем, що не заперечується жодним учасником справи, а позивачами не доведено наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, для витребування майна від добросовісного набувача, то ТОВ "Український нафтопродукт" вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог в частині витребування майна від ОСОБА_9 також відсутні. Додатково відповідач заявив про сплив (пропуск) позовної давності та просив застосувати правові наслідки її спливу.

Господарський суд Чернігівської області своїм рішенням від 25 лютого 2025 року позов залишив без задоволення.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки оспорюваний правочин вчинено із метою уникнення стягнення на майно боржника, у зв`язку із наявністю заборгованості, оскільки будь-яка економічна мета, яка була б спрямована на позитивний результат у подальшому під час господарської діяльності боржника від укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не настала, зв`язок між фактом відчуження нерухомості боржника та подальшою його господарською діяльністю також відсутній, господарська діяльність боржника після відчуження активу повністю припинилась, що свідчить про фраудаторність оспорюваного правочину і суд дійшов вірного висновку щодо відсутності у боржника права відчужувати спірне нерухоме майно; судом зроблено помилковий висновок про обрання позивачами неефективного способу захисту прав та інтересів в частині визнання недійсним першого правочину з відчуження майна банкрута; покупець спірного нерухомого майна - ОСОБА_9 під час укладання договору купівлі-продажу мав здійснити перевірку тверджень ТОВ "Український нафтопродукт" щодо набуття останнім у власність спірного мана та, відповідно, щодо розпорядженням таким майном, підстав, на яких воно набуто та законність такого набуття, зокрема щодо відсутності оплати придбаного майна, тому не може вважатись добросовісним набувачем спірного майна; повернення у власність банкрута майна, яке було відчужене із метою уникнення звернення стягнення на таке майно дозволить включити відповідне майно до ліквідаційної маси банкрута, із метою його подальшої реалізації для погашення визнаних судом вимог кредиторів в процедурі банкрутства.

Позивач 2 у відзиві на апеляційну скаргу підтримує доводи апелянта та просить задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оспорюваний правочин вчинено із метою уникнення стягнення на майно товариства, у зв`язку із наявністю заборгованості, позивачами обрано ефективний спосіб захисту, а ОСОБА_9 не може вважатись добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що доводи позивачів про укладення оспорюваного правочину із метою уникнення стягнення на майно товариства грунтуються на припущеннях, оскільки за вказаним договором відповідач 1 отримав спірне майно та здійснив його оплату у встановленому договором порядку; позивачами не доведено, що саме за рахунок спірного майна велась господарська діяльність боржника і що саме внаслідок його відчуження господарська діяльність боржника повністю припинилась; матеріали справи не містять об`єктивних даних щодо сукупного розміру і вартості майна боржника на час вчинення оспорюваного правочину; посилання скаржника на нібито заниження ціни продажу є суперечливими, оскільки одночасно вказує, що майно відчужено безоплатно, то за заниженою вартістю, при цьому не надав доказів на підтвердження "заниженої вартості", тому відсутні підстави для віднесення договору до фраудаторного правочину; погоджуючись із висновком суду про відмову у позові, відповідач не погоджується із посиланням на невідповідність оспорюваного правочину нормам ЦК України; у разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про обрання позивачами належного (ефективного) способу захисту права в частині визнання недійсним договору, то відповідач 1 просить застосувати наслідки пропуску позовної давності; ОСОБА_9 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна і набув його оплатно; докази оплати за спірне майно не могли бути надані, оскільки позов подано через 9 років після укладення договору між позивачем 1 та відповідачем 1, та через 8 років після укладення договору між відповідачем 1 та ОСОБА_9 , а термін зберігання документів становить 3 роки, крім того, в межах справи про банкрутство сам боржник (апелянт) неодноразово зазначав, що частину його документів було викрадено; позов у даній справі подано зі спливом позовної давності, що з огляду на наявність заяви відповідача 2 про застосування такої давності є достатньою правовою підставою для відмови у позові.

Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 просить справу переглянути в апеляційному порядку без участі його представника.

Учасники процесу належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (позивачі, відповідачі 1, 3, 4), що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронних кабінетів всіх учасників справи, та рекомендованим поштовим відправленням (відповідач 2), яке повернуто поштою з довідкою "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Від представника відповідача 4 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів.

За клопотанням представника позивача 2 судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.

Представник позивача 1 (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивача 2 у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників позивачів, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український нафтопродукт" зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 07.08.2004, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10731200000000260. Основний вид діяльності: оптова торгівля будівельними матеріалами.

07 жовтня 2015 року між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, як Продавцем, та ТОВ "Український нафтопродукт", як Покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу машиномісця, згідно умов якого Продавець передав у власність (продав) Покупцю, а Покупець прийняв від Продавця (купив) належне Продавцю на праві власності машиномісце (далі - предмет договору) № 72-а (сімдесят два літера "а"), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (один літера "А").

Договір від 07 жовтня 2015 року має наступні умови:

- машиномісце, що продається, належить Продавцю на підставі Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, посвідченого Тесленко Ю.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 26.12.2014 року за р. № 3380. Право власності на зазначене машиномісце підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 31779056, наданим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П., 26.12.2014 р. (п.2);

- за даними правовстановлюючих документів, вказаних у пункті 2 цього договору та Технічного паспорту, виданого Державним підприємством "Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень" 06.10.2014 р., відчужуване машиномісце має загальну площу - 15,6 (п`ятнадцять цілих шість десятих) кв. м. (п.3);

- інформація про наявність заборони відчуження зазначеного машиномісця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, що підтверджується Інформаційними довідками із вказаного реєстру №№ 45278658, 45276242 від 07.10.2015 р. (п.4);

- інформація про перебування відчужуваного за цим договором майна та коштів Сторін під податковою заставою в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про податкові застави відсутня, що підтверджується Витягом із зазначеного реєстру № 48028794 від 07.10.2015 р. (п.5);

- згідно Довідки № 351, виданої Публічним акціонерним товариством Трест "Київміськбуд -1" ім. М.П. Загороднього 01.10.2015 р., балансова вартість об`єкту, що відчужується за цим договором, складає 218 209 (двісті вісімнадцять тисяч двісті дев`ять) гривень 17 копійок (п.6);

- за погодженням сторін продаж об`єкту вчинено за 218 209 (двісті вісімнадцять тисяч двісті дев`ять) гривень 17 копійок з ПДВ, які Покупець зобов`язався сплатити Продавцю протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання цього договору. Розрахунок за предмет Договору здійснюється будь-яким не забороненим чинним законодавством України способом, в тому числі векселем. Покупець має право здійснити розрахунок за цим договором достроково (п.7);

- відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності Покупця на вказане машиномісце підлягає державній реєстрації та виникає з дня такої реєстрації. Продавець надає згоду на реєстрацію за Покупцем права власності на машиномісце у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Передача машиномісця, що відчужується, підтверджується підписанням цього договору Сторонами, що ототожнюється до підписання акту прийому-передачі (п.8);

- Продавець стверджує, що машиномісце, яке є предметом договору, нікому іншому не продане, не подароване, не відчужене іншим способом, не заставлене, не здане в оренду, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо у нього у третіх осіб як в Україні так і за її межами немає, як вклад до статутного фонду юридичних осіб воно не внесене, заборгованості по оплаті будь-яких платежів немає (п.9).

Цей Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3364.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024 №375942478, 07.10.2015 приватним нотаріусом Левашовим О.Г. була проведена державна реєстрація права власності ТОВ "Український нафтопродукт" на машиномісце № 72А загальною площею 15,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 104851180000.

Із цієї ж інформації вбачається, що 07.10.2015 приватним нотаріусом Левашовим О.Г. була проведена державна реєстрація права власності ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього на цей же об`єкт на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П., 26.12.2014 року за р. № 3380.

06 липня 2016 року між ТОВ "Український нафтопродукт", як Продавцем, та Ковалем Євгеном Віталійовичем, як Покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу машиномісця, за умовами якого Продавець продав та передав у власність Покупця машиномісце № 72-а (сімдесят два літера "а"), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (один літера "А"), загальною площею 15,6 кв. м., а Покупець купив та прийняв його у власність.

Договір від 06 липня 2016 року містить наступні умови:

- вищевказане машиномісце належить Продавцю на підставі Договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого 07.10.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. за реєстровим № 3364, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.10.2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 104851180000, номер запису про право власності: 11517036, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 45284886, виданим 07.10.2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. (п.2);

- ринкова вартість машиномісця згідно зі Звітом про оцінку майна, оцінка станом на 06.06.2016 року, виконаного ФО-П Безуглим Сергієм Васильовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , сертифікат № 221/16 суб`єкта оціночної діяльності, виданий 15.03.2016 року Фондом державного майна України), становить 111262 (сто одинадцять тисяч двісті шістдесят дві) гривні 00 копійок, без урахування ПДВ (п.3);

- продаж машиномісця за домовленістю Сторін вчиняється за 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок, без ПДВ, які Продавець одержав повністю від Покупця до підписання та нотаріального посвідчення цього Договору. Підписанням цього Договору Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продане машиномісце (п.4);

- Продавець гарантує, що прихованих недоліків відчужуване машиномісце не має, до моменту укладення цього Договору відчужуване машиномісце нікому іншому не відчужене, під забороною (арештом), заставою, в т.ч. податковою, не перебуває, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передане, судового спору щодо нього, а також прав третіх осіб як в межах України. так і за її межами, немає (п.5);

- Продавець гарантує, що на день укладення цього Договору вищевказане машиномісце є власністю Продавця і він має повне право а його розпорядження будь-яким способом (п.6);

- покупець купує вищевказане машиномісце за згодою дружини, ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), підпис на заяві про згоду якої засвідчено 07.06.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П. за реєстровим № 1114 (п.10);

- право власності на вищевказане машиномісце виникає у Покупця з моменту державної реєстрації права власності Покупця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (п.11);

- підписанням цього Договору Сторони свідчать про фактичну передачу Продавцем та фактичне прийняття Покупцем відчужуваного машиномісця. При цьому Сторони домовились пункт 1 цього Договору вважати Актом прийому-передачі машиномісяця (п.12).

Даний Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за № 1351.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024 № 375942478, 06.07.2016 приватним нотаріусом Тесленко Ю.П. була проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_9 (номер відомостей про речове право: 15303117) на машиномісце № 72А загальною площею 15,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 104851180000.

Станом на дату формування вищевказаної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (25.04.2024) власником спірного майна значиться ОСОБА_9 .

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.02.2016 порушено провадження у справі №927/84/16 про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 було припинено процедуру розпорядження майном ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього, боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 16.07.2019 було звільнено арбітражного керуючого Ронського Р.М. від виконання повноважень ліквідатора Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П.Загороднього з покладенням обов`язків останнього на арбітражного керуючого Демчана О.І.

В подальшому строк ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Демчана О.І. неодноразово продовжувався, зокрема ухвалою господарського суду Чернігівської області від 24.06.2024 на шість місяців до 05.12.2024р. включно.

У серпні 2024 року в межах зазначеної справи №927/84/16 про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, до Господарського суду Чернігівської області надійшла спільна позовна заява Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", в якій вони просили, у тому числі, визнати недійсним договір купівлі-продажу №3364 від 07.10.2015, укладений між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_9 на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 104851180000 - машиномісце № 72А , за адресою: АДРЕСА_1 , площею 15,6 м ( пункти 31, 32 прохальної частини позовної заяви).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі вказували місцевому суду, що на їх думку, оскільки спірні правочини були укладені менше ніж за один рік до відкриття провадження у справі про банкрутство, вони вчинені з єдиною та протиправною метою - уникнення розрахунків з кредиторами, та, як наслідок, існують підстави для визнання їх недійсними.

Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння позивачі зазначали, що спірне майно, яке перебувало у власності банкрута, було відчужене останнім безоплатно (докази протилежного відсутні) у "підозрілий період" (менше ніж за один рік до відкриття провадження у справі про банкрутство), у зв`язку із відчуженням нерухомого майна боржника за рахунок якого велася господарська діяльність, боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання (зобов`язання з передачі у власність третьої особи нерухомого майна), внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим у частині вартості відчуженого майна боржника, це майно є таким, що вибуло із володіння власника поза його волею та наявні усі правові підстави для витребування із чужого незаконного володіння (останніх власників об`єктів нерухомого майна) на користь банкрута вказаних вище об`єктів нерухомості. Повернення у власність товариства нерухомого майна, яке було відчужене із метою уникнення звернення стягнення на таке майно, дозволить включити його до ліквідаційної маси банкрута з метою його подальшої реалізації для погашення визнаних судом вимог кредиторів в процедурі банкрутства.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що співвідповідач ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 07.08.2023 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складений відповідний актовий запис № 13837 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , у зв`язку із чим було витребувано копії матеріалів спадкової справи (номер у Спадковому реєстрі 71320351, номер у нотаріуса б-2023, заведеної 29.09.2023), та залучено до участі у справі, як правонаступників, спадкоємців ОСОБА_9 - ОСОБА_1 , ОСОБА_15 та ОСОБА_3 .

За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем 1 та відповідачем 1, майна не є ефективним способом захисту права власника, тому не підлягає задоволенню, а також позивачем 1 не доведено наявність підстав для витребування нерухомого майна із володіння ОСОБА_9 (або його правонаступників), а тому ця позовна вимога також не підлягає задоволенню. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач 2 (ПАТ АБ "Укргазбанк") ніколи не був власником спірного майна, підстави для задоволення його позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння відсутні.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки між сторонами у даній справі виникли на підставі наступних правочинів:

- договору купівлі-продажу машиномісця від 07.10.2015, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт";

- договору купівлі-продажу машиномісця від 06.07.2016, укладеного між ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_9 .

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 ЦК України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Позивач, як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Провадження у справах про банкрутство є однією із форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Так, за змістом преамбули Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.

Одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам. Однак пред`явлення у межах справи про банкрутство такого позову не завжди може забезпечити ефективне поновлення порушених прав особи, яка звернулася з відповідними вимогами до суду. Це залежить від характеру та природи правовідносин, які склались між їх учасниками.

Зокрема, у випадку укладення фраудаторного правочину, який передбачає виникнення у боржника певних зобов`язань задля впливу на формування та справедливий розподіл ліквідаційної маси (фіктивного збільшення кредиторської заборгованості тощо), але не є виконаним на момент його оспорення, задоволення позову про визнання недійсним такого договору матиме наслідком реальне поновлення прав учасників процедури банкрутства, адже це нівелює юридичні наслідки, які могли бути створені спірним правочином, та не потребує вжиття додаткових способів захисту.

Водночас у разі, якщо внаслідок укладення та виконання фраудаторного правочину розмір активів боржника був зменшений, для поновлення прав потерпілих осіб самого лише визнання його недійсним є недостатньо. Захист прав у такому випадку може забезпечуватися шляхом застосування зобов`язально-правових або речово-правових способів захисту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 зауважила про необхідність розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням його майна. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності чи іншого речового права. У разі конкуренції речово-правових (віндикаційного, негаторного) та зобов`язально-правових (договірного) способів захисту перевагу має саме зобов`язально-правовий.

При цьому зміст віндикаційного позову полягає у вимозі неволодіючого власника (титульного володільця) до володіючого невласника про повернення речі в натурі. Натомість реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.

Таким чином, визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.

Зокрема, частиною 3 статті 42 КУзПБ (ч. 2 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") та статтею 216 ЦК України передбачено наслідки недійсності правочину, до яких, окрім повернення другою стороною одержаного на виконання недійсного правочину в натурі, також належить відшкодування вартості одержаного в разі неможливості його повернення, відшкодування збитків винною стороною. Частиною 2 статті 61 КУзПБ (ч. 5 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") передбачено притягнення до відповідальності третіх осіб.

Отже, визнання недійсним фраудаторного правочину є необхідною передумовою для покладення на відповідних осіб негативних майнових наслідків його укладення, адже це спростовує презумпцію правомірності такого правочину внаслідок встановлення факту правопорушення незалежно від того, що витребування майна від останнього у ланцюгу договорів добросовісного власника буде неможливим за приписами статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Водночас витребування майна із чужого володіння не потребує оспорювання договору, на підставі якого воно було набуте останнім набувачем (близький за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19). Таке майно може бути витребуване у набувача в будь-якому разі за наявності підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19 зроблені наступні висновки щодо застосування норм права:

- визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України);

- тобто цілком правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що заявниця, звертаючись з вимогами в межах справи про банкрутство, обрала спосіб захисту, який не є ефективним, оскільки не відновить її порушених прав, а правильним захистом буде саме подання віндикаційного позову до кінцевого володільця майна - спеціальний спосіб захисту, прямо передбачений для спірних правовідносин чинним законодавством;

- з урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що визнання недійсними результатів аукціону та укладеного за їх наслідками відповідачами спірного договору не призведе до поновлення майнових прав заявниці (до введення її як власниці у володіння квартирою), що свідчить про неефективність означених способів захисту та наявність підстав для відмови в позові у цій частині;

- натомість задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 44));

- Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що оскільки на момент розгляду даної справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_9 , визнання недійсним спірного договору від 07.10.2015, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт", не призведе до поновлення майнових прав позивачів (до введення ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього як власника у володіння нерухомим майном), що свідчить про неефективність означеного способу захисту та наявність підстав для відмови в позові у цій частині.

Отже, у даному випадку належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від ОСОБА_9 (або його правонаступників) нерухомого майна.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позовні вимоги ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт" про визнання недійсним Договору купівлі - продажу машиномісця від 07.10.2015 №3364, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", не підлягають задоволенню.

Стосовно наявності чи відсутності підстав для витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_9 (або його правонаступників), апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вказаному праву кореспондує встановлений статтею 400 ЦК України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.

Таким чином, власник може витребувати своє індивідуально-визначене майно у недобросовісного набувача, який заволодів ним без відповідної правової підстави. У добросовісного набувача майно може бути витребувано, якщо він набув його безоплатно або якщо набув за відплатним договором, але майно було загублене власником, викрадене у нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

У постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Отже, суд при витребуванні майна на підставі статей 387, 388 ЦК України повинен встановити, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, чи існує це майно на момент витребування, чи знаходиться це майно у недобросовісного набувача, а якщо у добросовісного, то чи відплатно або безвідплатно він його придбав, а якщо придбав відплатно, то яким чином воно вибуло з володіння власника.

Позивачі у даній справі просили витребувати на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього розташоване в м. Києві по вул. Дніпровська набережна, буд. 1-А машиномісце № 72-А площею 15,6 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 104851180000), власником якого являвся ОСОБА_9 і після смерті якого відкрилася спадщина, що складається в т.ч. зі спірного машиномісця, а спадкоємцями померлого, які подали заяву про прийняття спадщини, є ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 .

До 07.10.2015 власником цього нерухомого майна було ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, що вбачається зі змісту Договору купівлі-продажу машиномісця від 07.10.2015 №3364, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт" та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024 № 375942478.

В зазначених документах вказано, що машиномісце, яке продається, належить Продавцю на підставі Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, посвідченого Тесленко Ю.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 26.12.2014 року за р. №3380. Право власності на зазначене машиномісце підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 31779056, наданим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П., 26.12.2014 р.

Стосовно права ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього відчужувати спірне нерухоме майно, суд першої інстанції вірно зауважив, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 навела такі висновки:

- фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору;

- у Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах;.

- використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати;

- договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним.

Матеріалами справи підтверджується, що оспорюваний позивачами договір був укладений між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт" 07.10.2015, тобто менш ніж за п`ять місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017, постановленою за результатами проведення попереднього засідання у справі про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, були визнані вимоги кредиторів на загальну суму 605 986 263,08 грн (в т.ч. вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" 2 756,00 грн - І черга задоволення, 80 951 140,66 грн - ІV черга задоволення, 1 970 099,05 грн - VІ черга задоволення.

Постановляючи дану ухвалу, суд серед іншого встановив наступні обставини:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі №34/312 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк", присуджено до стягнення з ПАТ Трест "Київміськбуд-1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором №70 від 28 серпня 2008 року в сумі 176 170 035,84 грн. У рахунок погашення заборгованості ПАТ Трест "Київміськбуд-1" за кредитним договором № 70 від 28.08.2008 в сумі 176 170 035,84 грн звернуто стягнення на заставне рухоме і нерухоме майно, а також товари в обороті;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2014 по справі №4/30 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк", присуджено до стягнення з ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором № 81 від 01 жовтня 2008 року в сумі 167 392 465,73 гривень. У рахунок погашення заборгованості ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" за кредитним договором № 81 від 01 жовтня 2008 року в сумі 167 392 465,73 гривень звернуто стягнення на заставне нерухоме майно;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2010 по справі №4/173 присуджено до стягнення з ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" суму заборгованості за Договором № 52-О від 05 січня 2009 року у розмірі 12 354 446,12 гривень, з яких заборгованість по кредиту 11400000,00 гривень, заборгованість по процентам 633 715,07 гривень, прострочена заборгованість по процентам за період з 01.02.2010 по 04.02.2010 41 227,40 гривень, пеня за несвоєчасне повернення кредиту 249 706,85 гривень, пеня за несвоєчасну сплату процентів 29 796,80 гривень;

- здійснивши перевірку обґрунтованості заявлених кредиторських вимог ПАТ АБ "Укргазбанк", суд дійшов висновку, що незважаючи на вжиття цим кредитором заходів щодо звернення стягнення на заставне майно ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (в т.ч. шляхом примусового виконання судових рішень), боржник має непогашену заборгованість перед банком за отриманими кредитами в сумі 80 951 140,66 грн, а також щодо сплати пені в розмірі 1 970 099,05 грн. При цьому, вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" до боржника не забезпечені заставою майна боржника.

За таких обставин є вірним висновок суду першої інстанції про те, що укладення ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього договорів щодо відчуження власного нерухомого майна в момент існування у нього значної заборгованості перед іншими кредиторами та менш ніж за п`ять місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство порушує майнові інтереси кредиторів і направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Таким чином, укладення між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт" 07.10.2015 Договору купівлі - продажу машиномісця не відповідає пункту 6 частини 1 статті 3 та частинам 3, 6 статті 13 ЦК України, оскільки вони вчинені всупереч принципу добросовісності та внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам, тому є юридично правильним висновок суду першої інстанції про те, що ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього не мало права відчужувати спірне нерухоме майно.

Проте, як зазначено вище, для витребування з чужого незаконного володіння майна оспорювання таких фраудаторних правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника, але й визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача (п. 96 Постанови СП КГС ВС від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23)).

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо нерухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на нерухоме майно накладений арешт. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16.

Вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.04.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18). Добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).

Як вбачається зі змісту п. 5, 6 Договору купівлі-продажу машиномісця від 06.07.2016, укладеного між ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_9 , відчужуване машиномісце на день укладання цього договору нікому іншому не відчужене, під забороною (арештом), заставою, в т.ч. податковою, не перебуває, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передане, судового спору щодо нього, а також прав третіх осіб як в межах України, так і за її межами, немає. Продавець гарантує, що на день укладення цього Договору вищевказане машиномісце є власністю Продавця і він має повне право а його розпорядження будь-яким способом

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024 №375942478, 12.07.2013 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шаманською А.С. була проведена державна реєстрація обтяження щодо предмету договору (арешт нерухомого майна) (номер запису про іпотеку 1650329), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 3957143 від 15.07.2013; обтяжувач - Відділ державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві; особа, майно/права якої обтяжуються - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія"; особа, в інтересах якої встановлено обтяження - Публічне акціонерне товариство Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього; державна реєстрація припинення обтяження проведена 01.07.2016.

Тобто державна реєстрація обтяження була проведена щодо нерухомого майна ТОВ "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" в інтересах ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього.

Будь-які інші записи про обтяження спірного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, за відсутності на момент набуття ОСОБА_9 права власності на спірне нерухоме майно у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності інших даних про те, що ця особа знала або могла знати про існування таких прав чи обтяжень, ОСОБА_9 , добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набув відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Доводи позивачів (в контексті добросовісності набувача майна) про те, що за результатами проведеного аналізу цін придбання/відчуження аналогічних об`єктів нерухомого майна, враховуючи його місцезнаходження, загальну площу, а також характеристики, можливо дійти висновку, що сторонами було об`єктивно занижена вартість відчужуваного нерухомого майна, яка фактично не відповідає середній ціні ринку нерухомості по м. Київ, як на 2015-2018 роки, так і станом на сьогоднішній день, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки позивачами не було подано жодних доказів, які б надавали суду можливість перевірити такі твердження позивачів.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_9 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі - продажу це оплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов`язального правовідношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права.

Договір купівлі - продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав і обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, в договорі купівлі-продажу відповідним правам і обов`язкам продавця кореспондуються відповідні права і обов`язки покупця і навпаки.

Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права і обов`язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виконавши обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, продавець отримує право пред`явити покупцеві вимогу про оплату товару, а у разі прострочення оплати товару також вимогу про сплату процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 3, 4 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Умовами укладеного між ТОВ "Український Нафтопродукт" (Продавцем) та ОСОБА_9 (Покупцем) Договору купівлі-продажу машиномісця визначено, що продаж машиномісця за домовленістю сторін вчиняється за 120000 гривень 00 копійок, без ПДВ, які Продавець одержав повністю від Покупця до підписання та нотаріального посвідчення цього Договору. Підписанням цього Договору Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продане машиномісце.

Право власності на вищевказане машиномісце виникає у Покупця з моменту державної реєстрації права власності Покупця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Підписанням цього Договору Сторони свідчать про фактичну передачу Продавцем та фактичне прийняття Покупцем відчужуваного машиномісця. При цьому Сторони домовились пункт 1 цього Договору вважати Актом прийому-передачі машиномісяця.

Отже, укладений між ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_9 договір від 06.07.2016 за його змістом являється договором купівлі-продажу в розумінні статті 655 ЦК України.

Позивачі в позовній заяві посилаються лише на те, що ліквідатором протягом ліквідаційної процедури ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П. Загороднього не виявлено належних доказів оплати ТОВ "Український нафтопродукт" грошових коштів на користь банкрута за відчужене останнім майно, що на їх думку, свідчить про безоплатність набуття майна ТОВ "Український нафтопродукт".

Будь-які аргументи щодо порядку набуття права власності на спірне майно ОСОБА_9 в позовній заяві відсутні.

ТОВ "Український нафтопродукт" у відзиві на позов, в свою чергу, вказує, що на виконання умов договору від 07.10.2015 його сторони належним чином виконали свої обов`язки: продавець передав покупцю нерухоме майно, що зазначено в пункті 1 договору, у свою чергу покупець (ТОВ "Український нафтопродукт") прийняв у власність відповідне майно та здійснив його оплату у встановленому договором порядку, також вказував, що ОСОБА_9 у свою чергу виконав умови договору від 06.07.2016 і сплатив обумовлену ним вартість майна, про що наголошено у тексті вказаного договору, однак докази оплати надати не може у зв`язку із закінченням терміну зберігання відповідних документів.

Правонаступники ОСОБА_9 також доказів здійснення оплати за відчужене нерухоме майно не надали.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, сама лише відсутність таких документів не може беззаперечно свідчити про безоплатне набуття ОСОБА_9 права власності на спірне нерухоме майно.

Так, згідно п. 44.1, 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

Аналогічні положення містяться і у п. 2.10 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 р. за № 571/20884.

Таким чином, враховуючи умови договору купівлі-продажу машиномісця від 06.07.2016 щодо оплати за придбане нерухоме майно, максимальний строк зберігання первинних документів, які підтверджують оплату майна, сплив наприкінці серпня 2019 року.

Тому, суд погоджується із доводами відповідача 1 щодо неможливості подання відповідних доказів у зв`язку з закінченням строків їх зберігання.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_9 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна і набув його оплатно.

Щодо питання чи вибуло спірне майно з володіння ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П. Загороднього з його волі, тому, як вірно зазначив суд першої інстанції, волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами. Висновок про вибуття майна з володіння власника внаслідок вчинення недійсного правочину саме поза його волею має ґрунтуватися на врахуванні підстав недійсності зазначеного правочину та належному з`ясуванні обставин, які свідчать про наявність відповідного дефекту волі при його укладенні, що не можна ототожнювати з дефектом мети фраудаторного договору.

Верховний Суд у постанові від 01.08.2019 у справі №908/439/18 зазначив, що вибуття майна з володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їхньої волі може відбуватися, коли вчиняється правочин. Такими правочинами є правочини фізичних осіб, вчинені за межами їх дієздатності (статті 221 - 223, 226 ЦК України); правочини, вчинені без дозволу органів опіки і піклування (стаття 224 ЦК України); правочини, вчинені під впливом помилки (стаття 229 ЦК України), обману (стаття 230 ЦК України), насильства (стаття 231 ЦК України); правочини, вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (статті 232 ЦК України); правочини, вчинені від імені юридичної особи особою, що не мала повноважень діяти від імені юридичної особи, та не підтверджені діями юридичної особи про визнання такого правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставами недійсності правочину можуть бути не лише перелічені підстави, а й інші обставини, які свідчать про недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Встановлення наведених обставин є підставою для недійсності відповідного фраудаторного правочину, зокрема, за позовом арбітражного керуючого або кредитора у межах справи про банкрутство. Водночас відчужене у такий спосіб майно не можна за загальним правилом вважати таким, що вибуло з володіння боржника без його волі. Хоча воля боржника при укладенні фраудаторного правочину обумовлена наявністю у нього неправомірної та недобросовісної мети, проте вона усвідомлено спрямована на виведення майна з володіння боржника, перехід прав на таке майно до інших (пов`язаних) осіб задля приховання його від кредиторів, убезпечення від включення до ліквідаційної маси боржника тощо. У зазначеному випадку власник свідомо порушує засади (принципи) цивільного законодавства та зловживає своїм правом шляхом відчуження майна на шкоду кредиторам, і його воля спрямована саме на це.

Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння. Набувач такого майна, який безпосередньо пов`язаний з боржником або з інших обставин не міг не знати про фраудаторний характер правочину, є недобросовісним набувачем.

У разі подальшого відчуження набувачем отриманого на виконання фраудаторного правочину майна на користь іншої особи, яка не є пов`язаною з боржником та водночас не обізнана про придбання майна в особи, що не мала права його відчужувати, такий добросовісний набувач не повинен приймати на себе тягар неправомірних і недобросовісних дій боржника та його недобросовісного контрагента, пов`язаних із вчиненням правочину на шкоду кредиторам та виведенням майна тощо.

Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.

Водночас недобросовісність наміру (мотиву) дій власника - боржника при укладенні визнаного судом недійсним правочину щодо відчуження майна (якщо воно відбулось за його бажанням) не може бути достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача за останнім правочином в порядку статті 388 ЦК України.

Сам лише факт недійсності першого в ланцюгу договорів правочину, за яким відчужено відповідне майно боржника, не свідчить про вибуття такого майна з володіння власника без його волі. Адже недійсність правочину як така (без урахування підстав недійсності) не виключає наявності волі власника майна на його відчуження. Однак метою такого відчуження при укладенні фраудаторного правочину є унеможливлення звернення стягнення на це майно та в окремих випадках збереження фактичного контролю над цим майном (у разі відчуження пов`язаній особі).

Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого частиною 1 статті 388 ЦК України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень статті 390 ЦК України). Водночас можливість застосування положень статті 330 ЦК України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.

Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.

Відповідна правова позиція щодо застосування норм права викладена у пунктах 90 - 101 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23).

У даній справі позивачі наполягають на фраудаторному характері договору купівлі-продажу машиномісця, укладеного 07.10.2015 між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (Продавцем) та ТОВ "Український нафтопродукт" (Покупцем), вважаючи, що це є підставою для висновку про вибуття майна з володіння боржника поза волею власника.

Однак, враховуючи зміст цього договору, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що воля ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього була спрямована саме на вибуття майна з його володіння на користь ТОВ "Український нафтопродукт", хоча й з недобросовісною метою.

Таким чином, враховуючи встановлені фактичні обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. не доведено наявність, передбачених ст. 387, 388 ЦК України, підстав для витребування нерухомого майна із володіння ОСОБА_9 (або його правонаступників), а тому ці позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Також суд першої інстанції вірно встановив, що позивач 2 - ПАТ АБ "Укргазбанк" ніколи не був власником спірного майна, тому підстави для задоволення його позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння також відсутні.

В процесі розгляду справи відповідачем 1 було заявлено про застосування наслідків пропуску позивачами позовної давності, однак, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки за результатами вирішення даного спору судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позову, заява відповідача 1 щодо застосування наслідків пропуску позовної давності залишається без задоволення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства і правові позиції Верховного Суду, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутності правових для задоволення заявлених позивачами позовних вимог про визнання договору недійсним та витребування майна.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, новий розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 25 лютого 2025 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.05.2025.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді В.О. Пантелієнко

Б.В. Отрюх