Постанова

від 07.05.2025 по справі 906/137/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року Справа № 906/137/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.03.2025 у справі № 906/137/25 (суддя Кравець С.Г., повний текст рішення складено 11.03.2025)

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

до Професійного технологічного коледжу міста Житомира

про стягнення 583 887, 37 грн

за участю представників сторін:

позивача - Рудюк Ю.А.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - позивач, ДПЗД "Укрінтеренерго") звернулося до Господарського суду Житомирської області із позовом до Державного навчального закладу "Житомирське вище професійне технологічне училище", перейменовано на Професійний технологічний коледж міста Житомира (далі - відповідач, Коледж) про стягнення 302 995, 02 грн основного боргу, 23 515, 77 грн пені, 125 360, 29 грн 15 % річних та 103 504, 01 грн інфляційних втрат (за невиконання договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" № 5 від 08.10.2021) та 12 797, 51 грн 15 % річних, 15 714, 77 грн інфляційних втрат (за невиконання договору про реструктуризацію заборгованості № 44/2-96 від 12.09.2024).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" № 5 від 08.10.2021 та договором про реструктуризацію заборгованості № 44/2-96 від 12.09.2024.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.03.2025 позов задоволено частково. Зменшено розмір пені до 11 757, 88 грн та річні з 15 % до 3 % річних - до 27631,56 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 302 995, 02 грн заборгованості за спожиту електроенергію, 11 757, 88 грн пені, 119 218,78 грн інфляційних втрат, 27 631, 56 грн 3 % річних та 8 758, 31 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позовних вимог позивачем стосовно невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенні частково. У стягненні 11 757, 88 грн пені та 110 526, 24 грн 15 % річних, суд першої інстанції відмовив у зв`язку зі зменшенням заявлених до стягнення сум.

До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ДПЗД "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.03.2025 у справі № 906/137/25, в якій позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені та 15 % річних в сумі 122 284, 13 грн, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають дійсним обставинам справи, а тому суд дійшов до неправильного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та 15 % річних;

- відповідач мав достатньо часу для подання всіх заперечень та клопотань стосовно обставин справи, проте лише під час розгляду справи відповідачем було заявлено усне клопотання щодо зменшення штрафних санкцій. Також, відповідачем не зазначено поважних підстав, які б свідчили про неможливість подання такого клопотання до початку судового засідання. Вказані дії відповідача є порушенням процесуальних норм права;

- відповідачем не було надано жодних документальних підтверджень або обґрунтувань на підтвердження "складної ситуації". Загальні твердження про брак фінансування не можуть бути достатніми для підтвердження "складної ситуації". Отже, суд першої інстанції не вправі самостійно визначати "складну ситуацію" відповідача без належних та достатніх доказів;

- відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Таким чином, відповідач, як бюджетна установа, не може бути звільнений від належного виконання своїх зобов`язань лише на підставі статусу. Статус бюджетної установи не може слугувати виправданням для невиконання зобов`язань;

- договір про реструктуризацію, укладений між позивачем та відповідачем, чітко визначає обов`язки відповідача, зокрема з приводу сплати заборгованості за електричну енергію, пені, інфляційних втрат та 15 % річних у визначених розмірах та встановлені строки. Відповідач добровільно погодився укласти договір про реструктуризацію заборгованості та взяти на себе обов`язок з погашення наявної заборгованості. Відповідачем не було подано до суду жодних доказів, які б свідчили про наявність підстав для зменшення розміру 15 % річних та пені;

- з 05.08.2019 позивач був позбавлений будь-яких джерел отримання коштів для здійснення витрат, необхідних для виконання покладених спеціальних обов`язків постачальника "останньої надії", проведення розрахунків на ринку електричної енергії та з бюджетом. Всі кошти, що надходять від споживачів позивачу, як оплата за електричну енергію, в тому числі на підставі рішень судів, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, автоматично за розпорядженням ОСП перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання НЕК "Укренерго". Позивач має податковий боргу розмірі 575 015 809, 85 грн, що виник з причин несплати самостійно задекларованих зобов`язань, нарахованих штрафних санкцій та пені.

До апеляційної скарги надані докази, а саме: витяги з наказів Міністерства енергетики України від 11.08.2023 № 238, від 27.07.2024 № 272, від 29.01.2025 № 40, копії постанов про арешт коштів боржника - ДПЗД "Укрінтеренерго" у ВП № 69618679 від 15.04.2024 та № 72280813 від 20.02.2025.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.

Листом від 25.03.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.

01.04.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.03.2025 у справі № 906/137/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.05.2025 о 14:30 год.

Представник відповідача подав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, до якої долучено рішення Житомирської міської ради від 19.12.2024 № 1202, яким вирішено змінити назву Державного навчального закладу "Житомирське вище професійне технологічне училище" на Професійний технологічний коледж міста Житомира, без зміни типу закладу освіти.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне змінити найменування відповідача у справі з Державного навчального закладу "Житомирське вище професійне технологічне училище" на Професійний технологічний коледж міста Житомира.

Щодо долучених до апеляційної скарги додаткових доказів, то суд зазначає наступне.

Стаття 269 ГПК України визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 даної статті).

Апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Суд вказує, що приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність зовсім інших критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". Натомість критерій "поважність причин" застосовується до процедури поновлення судом процесуального строку (ст. 119 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що всупереч вказаним вимогам процесуального закону, позивач взагалі не мотивує в чому полягає винятковість випадку неподання ним доказів, що мають вплив на результат вирішення даного спору до суду першої інстанції у встановлений строк та не вказує доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач не був позбавлений права (можливості), під час розгляду справи в суді першої інстанції, долучити вказані докази у відповідності до приписів ст. 80 ГПК України.

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Тобто з огляду на положення ст. 13, ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, у даному випадку, саме позивач повинне був надати докази та доводити суду ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Окрім того, суд приймає до уваги те, що ст. 14 ГПК України визначає таке поняття як диспозитивність господарського судочинства. Відповідно до ч. 1, 2 даної статті, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку не приймати до уваги додаткові докази, долучені позивачем до апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні 07.05.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині зменшення розміру пені та 15 % річних в сумі 122 284, 13 грн, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Представник відповідача з технічних причин не зміг взяти участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 01.01.2019 до 31.12.2023.

27.12.2018 на виконання вимог ч. 11 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" в мережі Інтернет за адресою: www.uie.kiev.ua ДПЗД "Укрінтеренерго" розміщено публічну оферту: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; комерційну пропозицію № 5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії"; додаток № 1 до комерційної пропозиції №5 від 08.10.2021 до договору; Порядок формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії".

На підставі викладеного, між позивачем та відповідачем фактично укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Згідно з пп 2.1. глави 2 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (Комерційна пропозиція).

Згідно із пунктом 5.12 договору, у разі виникнення у споживача заборгованості з постачання електричної енергії за цим договором споживач повинен звернутися до постачальника із заявою про складення графіка погашення заборгованості на строк, який узгоджується з строком припинення постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» за цим договором, та надати довідку, яка підтверджує неплатоспроможність споживача. Графік погашення заборгованості оформлюється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. Укладення сторонами графіку погашення заборгованості та дотримання його споживачем, не звільняє споживача від здійснення поточних платежів за цим договором. У разі недотримання графіка погашення заборгованості або прострочення оплати поточних платежів постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 4.1 Комерційної пропозиції від 08.10.2021 № 5, для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії" встановлено, що споживач сплачує 100% вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення Постачальником відповідного електронного повідомлення (п. 4.3. Комерційної пропозиції).

Відповідно до положення пункту 4.4 Комерційної пропозиції, акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем. У разі наявності зауважень до акту купівлі - продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Пунктом 6.1. Комерційної пропозиції, для постачання електричної енергії споживачам постачальником останньої надії встановлено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку та/або вимоги (претензії) постачальника.

Згідно з п. 7.4. Комерційної пропозиції, для постачання електричної енергії споживачам постачальником останньої надії споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

На виконання умов вказаного договору, ДП ЗД "Укрінтеренерго" у період з січня 2021 - березня 2021 та січня 2022, поставлено споживачу - ДНЗ "Житомирське вище професійне технологічне училище" (Професійний технологічний коледж міста Житомира) електричну енергію на загальну суму 302 995, 02 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії № 004232 від 31.01.2021, № 008863 від 28.02.2021; № 011790 від 31.03.2021; №017717 від 31.01.2022 та рахунками за спожиту електричну енергію №000005536403/05/001/10043 від 10.02.2021, № 000005536403/05/002/14683 від 10.03.2021, №000005536403/05/003/17635 від 06.04.2022, № 000005536403/05/001/25186 від 09.02.2022 (а. с. 73-79).

Відповідач факт постачання електричної енергії за період з січня 2021 по березень 2021 та січня 2022 на загальну суму 302 995,02 грн не заперечує. Відповідач не здійснив своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії та не здійснено інші платежі згідно з умовами договору.

12.09.2024 між ДПЗД "Укрінтеренерго" та ДНЗ "Житомирське вище професійне технологічне училище" (Професійний технологічний коледж міста Житомира) укладено договір № 44/2-96 про реструктуризацію заборгованості.

Згідно з п. 1.2 договору сторони підтверджують, що у споживача перед постачальником станом на дату укладення цього договору існує заборгованість за договором (договорами) про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" за січень - березень 2021 та січень 2022 на загальну суму 555 375,09 грн, з них:

- 121 744,70 грн (з ПДВ) заборгованість по рахунку № 000005536403/05/001/10043 від 10.02.2021 за спожиту в січні 2021 електричну енергію по зоні оператора системи розподілу АТ "Житомиробленерго";

- 113 526,35 грн (з ПДВ) заборгованість по рахунку № 000005536403/05/002/14683 від 10.03.2021 за спожиту в лютому 2021 електричну енергію по зоні оператора системи розподілу АТ "Житомиробленерго";

- 41 285,81 грн (з ПДВ) заборгованість по рахунку № 000005536403/05/003/17635 від 06.04.2021 за спожиту в березні 202 електричну енергію по зоні оператора системи розподілу АТ "Житомиробленерго";

- 26 438,16 грн (з ПДВ) заборгованість по рахунку № 000005536403/05/001/25186 від 09.02.2022 за спожиту в січні 2022 електричну енергію по зоні оператора системи розподілу АТ "Житомиробленерго";

- 252 380,07 грн майнових втрат постачальника (пені, інфляційних втрат та 15% річних) нарахованих відповідно до положень Комерційної пропозиції для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", а саме:

- інфляційні нарахування (втрати) на заборгованість споживача за спожиту в січні - березні 2021 та січні 2022 електричну енергію постачальника "останньої надії", станом на 31.07.2024, становлять 103 504,01 грн;

- 15 % річних, що нараховані на заборгованість споживача за спожиту в січні - березні 2021 та січні 2022 електричну енергію постачальника "останньої надії", станом на 31.07.2024, становлять 125 360,29 грн;

- пеня, що нарахована на заборгованість споживача за спожиту в січні - березні 2021 та січні 2022 електричну енергію постачальника "останньої надії", станом на 23.02.2022, становить 23 515,77 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору, сторони дійшли згоди реструктурувати заборгованість за січень - березень 2021 та січень 2022 в сумі 555 375,09 грн на умовах, викладених в п. 2.2. цього договору.

Положеннями п. 2.2 договору визначено, що постачальник надає споживачу розстрочку на погашення заборгованості з дня підписання цього договору до 10.10.2024, а споживач зобов`язується погасити заборгованість, зазначену в п. 1.2. цього договору шляхом перерахування грошових коштів на зазначені постачальником рахунки та здійснювати поточну оплату спожитої електроенергії в порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", відповідно до такого графіку погашення заборгованості та інших платежів за цим договором, а саме: до 17.09.2024 сплатити пеню, інфляцію та 15 % річних у сумі 252 380,07 грн; до 10.10.2024 сплатити заборгованість за електричну енергію у сумі 302 995, 02 грн.

Згідно з пп 4.1.1 п. 4.1 договору, споживач зобов`язується своєчасно та в строки визначені пунктом 2.2 цього договору здійснювати платежі з погашення заборгованості.

Відповідно до пп 3.2.5. п. 3.2. договору, постачальник має право нарахувати споживачу інфляційні втрати та 15 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов`язання споживача), встановленого положенням п. 2.2. цього договору, враховуючи день фактичної сплати.

Відповідно до п. 3.4. договору, нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та цим договором (15 % річних, інфляційних втрат) за невиконання або неналежне виконання споживачем грошового зобов`язання за цим договором починається на наступний день після закінчення терміну або термінів, встановлених п. 2.2. цього договору.

Відповідно до пп 4.1.3. п. 4.1. договору, споживач зобов`язується сплатити штрафні санкції за невиконання графіку погашення заборгованості, встановленого пунктом 2.2. договору, а також інфляційні нарахування та 15 % річних від суми несплачених відповідно до графіку платежів.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що за несплату або за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених п. 2.2. цього договору, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до п. 6.2. договору про реструктуризацію, за несплату або за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених п. 2.2. цього договору, споживач сплачує постачальнику інфляційні втрати та 15 % річних за кожний день прострочення платежу по цьому договору, враховуючи день фактичної оплати.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 302 995, 02 грн основного боргу, 23 515, 77 грн пені, 125 360, 29 грн 15 % річних та 103 504, 01 грн інфляційних втрат у зв`язку із неналежним виконанням умов договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" № 5 від 08.10.2021 та 12 797, 51 грн 15 % річних, 15 714, 77 грн інфляційних втрат у зв`язку із неналежним виконанням умов договору про реструктуризацію заборгованості № 44/2-96 від 12.09.2024.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені та 15 % річних в сумі 122 284, 13 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який затверджується Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, далі - НКРЕКП), та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно ч. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Із матеріалів справи слідує, що ДПЗД "Укрінтеренерго" виконує функції постачальника "останньої надії" на підставі розпорядження КМ України від 12.12.2018 № 1023-р.

Як встановлено апеляційним судом, між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який є публічним договором постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312. Умовами цього договору визначається порядок та умови надання електроенергії постачальником "останньої надії".

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач одержував від позивача електричну енергію як постачальника "останньої надії" у січні - березні 2021 та січні 2022 по зоні Оператора системи розподілу АТ "Житомиробленерго".

Відповідач факт постачання електричної енергії за період з січня 2021 по березень 2021 та січня 2022 на загальну суму 302 995,02 грн не заперечує.

Як свідчать матеріали справи, 12.09.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 44/2-96 про реструктуризацію заборгованості, згідно п. 1.2 якого сторони підтвердили, що у споживача перед постачальником станом на дату укладення цього договору існує заборгованість за договором (договорами) про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" за січень - березень 2021 та січень 2022 на загальну суму 555 375,09 грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідач підписав договір про реструктуризацію від 12.09.2024 та визнав наявність у нього заборгованості у сумі 302 995, 02 грн за спожиту в січні - березні 2021 та січні 2022 електричну енергію, а також 252 380,07 грн майнових втрат постачальника (пені, інфляційних втрат та 15 % річних), нарахованих відповідно до положень п. п. 6.1, п. 7.4 Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021.

В той же час, як свідчать матеріали справи, відповідач у порядку та строки, передбачені договором про реструктуризацію від 12.09.2024 своїх зобов`язань з оплати реструктуризованої заборгованості належним чином не виконав, доказів погашення заборгованості відповідач до матеріалів справи не надав.

З огляду на те, що відповідач свого обов`язку по сплаті заборгованості за спожиту в січні - березні 2021 та січні 2022 електричну енергію на суму 302 995,02 грн не виконав, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Колегія суддів вказує, що за несвоєчасне проведення оплат у лютому 2021 на суму 113526,35 грн, березні 2021 на суму 41 285, 81 грн та лютому 2022 на суму 26 438,16 грн, позивач нарахував пеню в загальній сумі 23 515,77 грн (а. с. 18).

Також за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем на заборгованість, яка існувала до укладення договору про реструктуризацію нараховано 15 % річних в сумі 125 360, 29 грн та інфляційні в сумі 103 504, 01 грн (а. с. 18), та у зв`язку із несплатою відповідачем боргу, у строк визначений у договорі про реструктуризацію, позивачем нараховано 15 % річних за період з 11.10.2024 по 21.01.2025 в сумі 12 797, 51 грн та інфляційні за період з 11.10.2024 по 31.12.2024 в сумі 15 714,77 грн (а. с. 27).

Так, згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.1. Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником останньої надії, за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку та/або вимоги (претензії) постачальника.

Також згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Разом з тим, відповідно до 7.4. Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником останньої надії споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Згідно з пп. 3.2.5. п. 3.2. договору про реструктуризацію, постачальник має право нарахувати споживачу інфляційні втрати та 15 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов`язання споживача), встановленого положенням п.2.2. цього договору, враховуючи день фактичної сплати.

Тобто, в даному випадку сторони, користуючись свободою договору, визначили інший розмір річних, які підлягають нарахуванню за невиконання зобов`язання за договором на рівні 15%.

Відповідно до п. 3.4. договору про реструктуризацію, нарахування інших видів відповідальності, що визначені законом та цим договором (15 % річних, інфляційних втрат) за невиконання або неналежне виконання споживачем грошового зобов`язання за цим договором починається на наступний день після закінчення терміну або термінів, встановлених п. 2.2. цього договору.

При цьому відповідно до пп 4.1.3. п. 4.1. договору про реструктуризацію, споживач зобов`язується сплатити штрафні санкції за невиконання графіку погашення заборгованості, встановленого пунктом 2.2. договору, а також інфляційні нарахування та 15% річних від суми несплачених відповідно до графіку платежів.

Також, згідно з п. 6.2. договору про реструктуризацію, за несплату або за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених пунктом 2.2. цього договору, споживач сплачує постачальнику інфляційні втрати та 15% річних за кожний день прострочення платежу по цьому Договору, враховуючи день фактичної оплати.

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку пені, 15 % річних та інфляційних, які заявлені до стягнення позивачем, вважає, що вказані нарахування здійсненні у відповідності до чинного законодавства та умов договорів та є арифметично правильними.

Водночас, як встановлено апеляційним судом, представник відповідача в суді першої інстанції заявив усне клопотання про зменшення розміру пені, річних, інфляційних втрат у зв`язку з їх значним розміром, посилалась на те, відповідач є бюджетною установою, а договір про реструктуризацію підписувався через безвихідь, оскільки перед 1 вересням було відключено електричну енергію на місяць і нічого іншого не залишалось робити, як домовлятися для того, щоб відновили електропостачання. Вказала, що погасити заборгованість немає можливості у зв`язку з тим, що вказана заборгованість виникла у 2021 році і кошторисних призначень на ці цілі немає. Через відсутність світла виникла соціальна напруга серед здобувачів освіти, батьків та викладачів. Дуже складно було працювати без електричної енергії, а особливо в нічний час, коли дітям в гуртожитках без світла доводилося спускалися в укриття.

Суд першої інстанції своїм рішенням від 06.03.2025 зменшив розмір пені до 11 757, 88 грн та річні з 15 % до 3 % річних - до 27 631, 56 грн із урахуванням вимог ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне положення міститься в ч. 1 ст. 233 ГК України яким передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Отже, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань. Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Водночас, відповідач має довести явну неспіврозмірність неустойки наслідкам порушення зобов`язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов`язань, значно вище основного невиконаного зобов`язання.

Також суд враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Також, у п. 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, вказаних вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Отже, судом у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України. Про зазначене вказала й Об`єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23.

Більш того, у постанові від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23 від 12.09.2024, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявності підстав для зменшення відсотків річних до 1,5 % з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 3 % річних, виходячи з мотивів і аргументів, які містяться в оскаржуваних судових рішення. Зокрема, було враховано причин несвоєчасного виконання зобов`язання, співмірність заявленої до стягнення суми на підставі ст. 625 ЦК України із наслідками допущеного порушення, врахувавши при цьому принципи справедливості, добросовісності та розумності тощо.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що ціна позову становить 583 887, 37 грн, тобто лише 51,9 % із вказаної суми являє собою основний борг, а інші 48,1 % - штрафні санкції, інфляційні витрати та проценти за користування коштами, тобто загальний розмір заявлених вимог майже дорівнює сумі основної заборгованості.

Також колегія суддів вказує, що відповідач є бюджетною установою, а освітні заклади (в тому числі відповідач) знаходяться у складній ситуації, яка пов`язана із постійним зменшенням видатків на їх фінансування, відсутністю стабільних надходжень до спеціального фонду бюджету, а також станом загальноекономічних процесів у державі і ці обставини є загальновідомими.

В той же час, на переконання суду апеляційної інстанції, стягнення із відповідача в повній мірі усієї суми пені та 15 % річних, істотним чином може вплинути на забезпечення життєдіяльності установи, як освітнього закладу.

Отже, із урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 50 %, відповідно позовні вимоги в частині стягнення із відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі 11 757,88 грн.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість зменшення суми річних з 15 % річних до 3 % річних, що нараховані за визначені позивачем періоди на суми заборгованості, які існували у ці періоди, що становить суму 27 631, 56 грн.

В той же час, суд апеляційної інстанції враховує, що стягнення із відповідача на користь позивача 119 218,78 грн інфляційних втрат, 11 757, 88 грн пені та 27 631, 56 грн 3 % річних у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов договору. При цьому стягнення з відповідача пені і відсотків річних у повному обсязі, на думку суду, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов`язання.

Також колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Також, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Колегія суддів враховує, що визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції та відсотки річні, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі. Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В той же час, посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суми пені та 15 % річних були погоджені відповідачем у договорі реструктуризації, а тому це виключає можливість їх зменшення, суд оцінює критично, оскільки у вказаному договорі сторони лише зафіксували розміри належних до сплати споживачем сум пені, річних та інфляційних за певний період.

Окрім того, доводи позивача про те, що під час розгляду справи відповідачем було заявлено усне клопотання щодо зменшення штрафних санкцій, що є порушенням процесуальних норм права, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішення питання про зменшення неустойки відсотків річних та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, належить до дискреційних повноважень суду. Суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки та відсотків річних до її розумного розміру. При цьому відповідно до вимог ч. 2 ст. 169 ГПК України учасники справи можуть заявляти клопотання в усній формі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі в цій частині рішення, а наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 302 995,02 грн заборгованості за спожиту електроенергію, 11 757,88 грн пені, 119 218,78 грн інфляційних втрат та 27 631,56 грн 3 % річних.

Також судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 06.03.2025 у справі № 906/137/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ДПЗД "Укрінтеренерго" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.03.2025 у справі № 906/137/25 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено 12 травня 2025

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.