Рішення від 17.03.2025 по справі 910/8259/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.03.2025Справа № 910/8259/16 (910/5347/24)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 4, нежитлове приміщення 63; ідентифікаційний код 20355550)

до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. москва, вул. житня, буд. 14, буд 1)

про стягнення збитків в розмірі 371 562 221,00 доларів США, що еквівалентно 14 739 427 432, 41 грн.

В межах справи № 910/8259/19

За заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" (ідентифікаційний код 20355550)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Охріменко О.О. - представник

Від відповідача не з`явились

Від АТ "Укрексімбанк" Іванченко О.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/8259/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 30.01.2019.

30.04.2024 до Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Маріупольський завод важкого машинобудування" з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в розмірі 371 562 221,00 доларів США.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.05.2024 позовну заяву залишено без руху.

06.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.06.2024 прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в розмірі 371 562 221,00 доларів США до розгляду в межах справи №910/8259/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" та підготовче засідання призначено на 29.07.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2024 розгляд справи відкладено на 23.09.2024.

23.09.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання арбітражного керуючого Куделі М.О. про відкладення розгляду справи

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.09.2024 розгляд справи відкладено на 18.11.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено позов Приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в розмірі 371 562 221,00 доларів США в межах справи № 910/8259/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" до судового розгляду по суті на 08.01.2025.

08.01.2025 до Господарському суду м. Києва надійшли пояснення АТ "Укрексімбанк".

У судовому засіданні 08.01.2025 було оголошено перерву до 17.03.2025.

У судовому засіданні 17.03.2025 представник позивача надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Маріупольський завод важкого машинобудування" (далі - позивач, ПрАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування") входило до складу холдингу (групи компаній) "Азовмаш" та було створено на базі сталеплавильного цеху об`єднання "Азовмаш", що спеціалізувалося на випуску ковальських і трубних злитків, безперервно литих заготовок, великого та дрібного вагонного литва, фасонного литва для важкого, енергетичного і транспортного машинобудування.

Всі майнові активи позивача знаходилися у м. Маріуполь, Донецької області, оскільки саме в м. Маріуполі позивач здійснював свою господарську діяльність.

Починаючи з 2014 року, російська федерація (далі - відповідач) чинить збройну агресію проти України, в результаті якої інвестиційна привабливість машинобудівних підприємств, в тому числі ПрАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" знизилась, що спричинило різке падіння попиту на продукцію, що ним випускалась, призвело до відсутності замовлень, а незавантаження виробничих потужностей призвело до фактичного простою устаткування.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та станом на теперішній час воєнний стан в Україні не припинено.

Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України

28.02.2025 №376 територія Маріупольського району Донецької області є тимчасово окупованою російською федерацією із 05.03.2022.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

З огляду на викладене, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією Маріупольського району Донецької області позивач фактично втратив можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 910/5699/23 позивач, звертаючись із позовними вимогами у справі про відшкодування шкоди, завданої військової агресією російської федерації, та вказавши відповідні представницькі органи вказаної держави (міністерство юстиції російської федерації та міністерство оборони російської федерації), яких позивач вважає порушником прав у спірних правовідносинах та якими, за ствердженням позивача, завдано шкоду у спірних правовідносинах, дотримав вимоги норм процесуального права, а саме, п.2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 зазначено, що розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, суди мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Також, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності України.

Дані висновки Верховного Суду є релевантними також й у справах щодо відшкодування збитків, що завдані юридичній особі внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, оскільки ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року, яку суд враховував у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, також поширює концепцію обмеженого судового імунітету іноземної держави від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої держави щодо розгляду справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 у справі №760/17232/20-ц право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.

Судовий імунітет до російської федерації не застосовується з огляду на те, що підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Аналогічний правовий висновок висловлено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 08.06.2022 у справі №490/9551/19 та від 22.06.2022 у справі № 311/498/20.

Відповідно до абз. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання Цивільного кодексу України своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються зокрема шляхом відшкодування збитків та іншими способами, передбаченими законом (ст. 20 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальне право України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно положень ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п. 16 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства тимчасово, під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, а також протягом шести місяців після його припинення чи скасування: шкода та/або збитки, завдані боржнику внаслідок збройної агресії проти України, підлягають обов`язковій оцінці в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено "Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації" (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19.02.2014 (пункт 1.).

Відповідно до п.п. 18 п. 2 Порядку економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються: вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності; втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.

Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації (додаток до Порядку) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначає, що заподіяння шкоди (збитків) внаслідок військової агресії полягає, як у відібранні агресором можливості особи володіти, користуватися і розпоряджатися певним об`єктом права власності, так і у неотриманні стороною доходів, які вона могла б реально отримати за звичайними обставинами, якби її право не було порушено протиправною агресією російської федерації.

Частиною 9 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Відповідно до загального принципу міжнародного цивільного права, будь-яке протиправне діяння, тобто порушення зобов`язання з міжнародного права, тягне за собою обов`язок відшкодування збитків. Мета відшкодування полягає у максимально можливому усуненні наслідків протиправного діяння та відновлення того становища, яке існувало б, якщо протиправне діяння не було б скоєно. Відшкодування збитків може набувати різних форм, таких як реституція, компенсація або сатисфакція. При конкретному правопорушенні подібні засоби можуть застосовуватися окремо або у поєднанні один з одним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 в справі №910/11027/18 визначила наступні релевантні підходи щодо застосування ст. 1166 Цивільного кодексу України, зокрема: "Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини".

Отже, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, в тому числі упущена вигода, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Проте, в порушення вищенаведених правових норм, в результаті збройної агресії російської федерації майно позивача було неправомірно захоплено, що призвело до завдання йому майнової шкоди.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 в справі №910/11027/18 роз`яснено, що під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір.

За загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 в справі № 910/11027/18)

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

Згідно із положеннями Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації (додаток до Порядку) збитки - це вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії Російської федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та/або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської федерації (упущена вигода).

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння, а не якихось інших обставин.

У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 №A/ES-11/L.1 визнано акт агресії російської федерації проти України в порушення п. 4 ст. 2 статуту ООН та звернено до російської федерації вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування російської федерації з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

При визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення №13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Повномасштабна збройна агресія російської федерації, окупація відповідних територій України, зокрема, м. Маріуполь, а також здійснення артилерійських та ракетно-бомбових ударів військами російської федерації призвели до фактичної втрати позивачем майна, яке перебуває у власності та позбавило позивача можливості реалізувати свою діяльність.

Інформація щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано за позивачем та знаходиться в тимчасово окупованому м. Маріуполі, відображена в інформаційній довідці №362394080 від 18.01.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, копія якої міститься в матеріалах справи.

Повний перелік майна (рухомого та нерухомого), яке залишилося на території м. Маріуполь станом на 24.02.2022 складається з 16444 найменувань.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

На підтвердження факту заподіяння збитків внаслідок неправомірних дій відповідача позивачем долучено до матеріалів справи Звіт про оцінку збитків визначення розміру матеріальних збитків завданих майну ПрАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" внаслідок збройної агресії російської федерації, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "БІ ВІ АР" відповідно до Договору про надання послуг з оцінки №1-14-09.23 від 11.10.2023, укладеним між останнім та позивачем.

Так, згідно висновку про визначення розміру матеріальних збитків, ринкова вартість матеріального розміру збитків нанесеного майну підприємства ПрАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування", розташованого за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, площа Машинобудівельників, буд. 1 становить 170 524 012,00 доларів США.

Дослідивши зазначений вище звіт про оцінку, суд вважає його належним та достовірним доказом, що підтверджує розмір реальних збитків, завданих позивачу на загальну суму 170 524 012,00 доларів США, що станом на дату звернення до суду з позовною заявою відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентно 6 764 482 927,23 грн.

Крім того, статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, серед іншого, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Касаційний господарський суд у складу Верховного Суду у постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20 зазначив, що неодержаний доход (упущена вигода) це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №923/700/17, а також у постановах Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15, від 09.12.2014 у справі №5023/4983/12)

Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Так, позивачем долучено до матеріалів справи звіт про оцінку збитків №1-14-09/23УВ у вигляді упущеної вигоди (неотриманого прибутку), що виникла внаслідок збройної агресії російської федерації, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "БІ ВІ АР" відповідно до Договору про надання послуг з оцінки №1-14-09.23 від 11.10.2023.

Із наданого звіту про оцінку збитків вбачається, що ринкова вартість об`єкта оцінки, зокрема, збитків ПрАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" у вигляді упущеної вигоди складає 201 038 209 доларів США.

Дослідивши зазначений вище звіт про оцінку суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження розміру упущеної вигоди, завданої позивачу на загальну суму 201 038,00 доларів США, що станом на дату звернення до суду із позовною заявою відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентно 7 974 944 505, 18 грн.

Оскільки втрата (пошкодження, знищення) майна, а також упущена вигода відбулась саме в результаті збройної агресії російської федерації проти України, з огляду на що між завданою позивачу шкодою та відповідними діями російських військових є безпосередній та об`єктивний причинно-наслідковий зв`язок, адже саме конкретна протиправна умисна поведінка російської федерації стала причиною завдання збитків.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. москва, вул. житня, буд. 14, будівля 1) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 4, прим.63, ідентифікаційний код 20355550) 371 562 221 (триста сімдесят один мільйон п`ятсот шістдесят дві тисячі двісті двадцять один) доларів США 00 центів, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 30.04.2024 еквівалентно 14 739 427 432 (чотирнадцять мільярдів сімсот тридцять дев`ять мільйонів чотириста двадцять сім тисяч чотириста тридцять дві) грн. 41 коп. з яких: збитки - 170 524 012 (сто сімдесят мільйонів п`ятсот двадцять чотири тисячі дванадцять) доларів США 00 центів, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 30.04.2024 еквівалентно 6 764 482 927 (шість мільярдів сімсот шістдесят чотири мільйони чотириста вісімдесят дві тисячі дев`ятсот двадцять сім) грн. 23 коп.; збитків у вигляді упущеної вигоди - 201 038 209 (двісті один мільйон тридцять вісім тисяч двісті дев`ять) доларів США 00 центів, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 30.04.2024 еквівалентно 7 974 944 505 (сім мільярдів дев`ятсот сімдесят чотири мільйони дев`ятсот сорок чотири тисячі п`ятсот п`ять) грн. 18 коп.

3. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. москва, вул. житня, буд. 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 059 800 (один мільйон п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Копію рішення направити сторонам.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 31.03.2025.

Суддя П.П. Чеберяк