Постанова від 06.05.2025 по справі 922/639/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/639/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

Харківської обласної прокуратури (далі - Прокуратура, скаржник-1) - Сірик В.В. (заступник начальника відділу); Гудков Д.В. (прокурор відділу Офісу Генерального прокурора),

позивача - Міністерства енергетики України (далі - Міністерство, позивач, скаржник-2) - Слуценко Р.П. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (далі - Товариство, відповідач) - Джим О.В. (адвокатка),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України (далі - Фонд, третя особа) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Прокуратури та Міністерства

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 (головуюча - суддя Погорелова О.В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (головуючий - суддя Попков Д.О., судді Радіонова О.О., Стойка О.В.)

у справі за позовом Заступника керівника Прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства

до Товариства

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд

про розірвання договору.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для розірвання концесійного договору.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства з позовом до Товариства, в якому просив розірвати, укладений 20.04.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (правонаступником якого є позивач) і відповідачем, концесійний договір (об`єкт концесії - ЦМК ДП Теплоелектроцентраль-2 Есхар).

1.2. Позов мотивовано тим, що відповідачем допущено істотне порушення умов концесійного договору, яке полягало у систематичній несплаті концесійних платежів, не проведені страхування переданого в концесію державного майна, фінансової неспроможності забезпечення послуг з охорони майна, незабезпечені підприємства вугіллям, допущенні великої заборгованості перед газопостачальною та газорозподільною компаніями, не виплаті заробітної плати працівникам та як наслідок, у зриві опалювального сезону 2022 - 2023 років в смт. Есхар, Чугуївського району, Харківської області.

2. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

2.1. Справа №922/639/23 розглядалася судами неодноразово.

2.2. Господарський суд Харківської області рішенням від 14.06.2023, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 08.11.2023 у цій справі залишив без змін, позов задоволено.

2.3. Верховний Суд постановою від 21.02.2024 скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу №922/639/23 передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.3.1. Верховний Суд у вказаній постанові вказав, зокрема, таке:

- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися ухвалені Кабінетом Міністрів України [далі - КМУ] (розміщені на офіційних порталах Верховної Ради України та Уряду) рішення щодо управителя цілісного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар", який виступає об`єктом концесії за договором;

- Розпорядженням КМУ від 20.01.2021 №50-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" було визначено, що функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар" (відповідно до Додатку до розпорядження) здійснює сам КМУ;

- Розпорядженням від 10.01.2023 №37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" КМУ визначив, що уповноваженим органом управління, який тепер здійснює функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" є Фонд;

- таким чином станом на дату звернення Прокурора із позовом до суду у цій справі суб`єктом управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" був Фонд, тобто саме останній у спірних правовідносинах здійснював повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, однак його до участі у цій справі залучено не було, хоча рішення судів попередніх інстанцій безумовно стосуються його прав, інтересів та обов`язків;

- оскільки Верховний Суд з`ясував, що оскаржувані у цій справі рішення прийняті про права, інтереси та обов`язки не залученої до участі у ній особи, а саме Фонду як суб`єкта управління об`єкта концесії за спірним договором, такі рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд незалежно від доводів касаційної скарги;

- ураховуючи наведене господарському суду на новому розгляді справи необхідно чітко установити належний склад її учасників, залучити до участі у справі Фонд і в залежності від встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

2.4. За результатами нового розгляду Господарський суд Харківської області рішенням від 20.08.2024, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 14.10.2024 у цій справі залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Прокуратура, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному розмірі. Також, скаржник-1 просив здійснити перерозподіл судових витрат.

3.2. Міністерство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному розмірі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. У поданій уточненій касаційній скарзі Прокуратура з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що:

- судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано частину другу статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без врахування висновків Верховного Суду у справі №650/628/19-ц від 10.09.2021, Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2017 у справі №6-1449цс17 та від 27.11.2018 у справі №912/1385/17;

- оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 06.03.2019 у справі №183/262/17, від 14.06.2022 у справі №923/614/21, від 03.08.2022 у справі №914/374/21, від 23.11.2022 у справі №130/1039/20, від 01.02.2023 у справі №904/2600/18, у яких судами зазначено «…систематичне порушення договору щодо сплати орендної плати є самостійною і достатньою підставою для його розірвання, незважаючи на те, що виплачена в подальшому заборгованість, навіть якщо орендар сплатить усю суму заборгованості, не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна»;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 38) щодо застосування абзацу третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частини другої статті 651 ЦК України; у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 05.08.2021 у справі №911/1236/20, від 11.08.2021 у справі №927/719/20 щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у яких викладено правову позицію, відповідно до якої закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них;

- оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду щодо тлумачення статті 52 ГПК України, викладених у постановах від 08.03.2023 у справі №909/916/16, від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, від 13.01.2023 у справі №909/760/17, від 01.12.2022 у справі №917/436/21, від 20.01.2022 у справі №922/347/21 щодо універсального та процесуального правонаступництва.

4.2. Також скаржник-1 зазначає на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статей 7, 73, 76, 78 ГПК України.

4.3. Скаржник-1 з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 6, 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статей 1, 25, 26, 27, 46 Закону України «Про концесію» та Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою КМУ від 21.09.1998 №1482.

4.4. Міністерство у поданій касаційній скарзі (в новій редакції) з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 (в частині визначення концесієдавця) Закону України «Про концесії», частини другої статті 15 Закону України «Про концесії», частини другої та третьої статті 27 Закону України «Про концесію», порядку заміни концесієдавця по аналогії закону відповідно до статті 29 Закону України «Про концесію», частини восьмої статті 30 Закону України «Про концесію», частини дев`ятої статті 34 Закону України «Про концесію», частини п`ятої Прикінцевих і Перехідних положень Закону України «Про концесію», пункту 3 розпорядження КМУ від 10.01.2023 №37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

4.5. Також у поданій касаційній скарзі (в новій редакції) скаржник-2 вказує, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано: частину другу статті 651, частину першу статті 612 ЦК України; частину другу статті 4, частини першу та п`яту статті 236, частину першу статті 73 та статтю 76 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційні скарги заперечив проти доводів скаржників, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційні скарги Прокуратури та Міністерства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Фонд у відзиві на касаційну скаргу просив касаційні скарги Прокуратури та Міністерства задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та розгляд цієї справи здійснювати без участі представника третьої особи.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, під час нового розгляду справи встановлено, що Прокуратурою під час виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави з питань державної та комунальної власності в частині розірвання концесійного договору та повернення майна через систематичне порушення істотних умов, про що повідомлено Міністерство листом 28.10.2022 №15/4-7633 вих 22.

6.2. Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.04.2011 №39 «Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави» (у первісній його редакції) затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля. До вказаного переліку увійшло, зокрема, Державне підприємство "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

6.3. Наказом Міненерговугілля від 09.09.2011 №486 "Про затвердження нової редакції статуту Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" затверджено статут підприємства, за яким органом управління визначено саме Міненерговугілля.

6.4. Постановою КМУ від 11.12.1999 №2293 "Про затвердження Переліку об`єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію" визначено, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" (далі - ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар"), яке провадить діяльність із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води, віднесено до майна, яке може бути надане в концесію, та визначено Міненерговугілля органом, уповноваженим на укладання концесійного договору.

6.5. Наказом Міненерговугілля від 12.01.2012 №10 "Про проведення концесійного конкурсу щодо цілісного комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" утворено відповідну конкурсну комісію, та затверджено положення про неї.

6.6. У подальшому, наказом Міненерговугілля від 09.02.2012 №81 оголошено конкурс щодо надання у концесію цілісного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", затверджено інструкцію для претендентів щодо подання заявок для участі у конкурсі, текст інформаційного оголошення про його проведення, доручено конкурсній комісії забезпечити публікацію цього оголошення в газетах "Урядовий кур`єр" та "Голос України" і розміщення інструкції на офіційному веб-сайті Міненерговугілля, а також проведення конкурсних процедур.

6.7. За результатами конкурсу, 20.04.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (концесієдавець) та Товариством (концесіонер) укладено концесійний договір (далі - Договір), відповідно до умов якого:

- концесієдавець надає на 49 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об`єктом концесії згідно з пунктом 2 Договору з метою задоволення громадських потреб у сфері виробництва електричної та теплової енергії за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов Договору (пункт 1);

- об`єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс ДП "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар", що складається з державного майна, яким ДП "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" наділене на праві господарського відання, а також державного майна, яке придбано (набуте) ДП "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" при здійсненні господарської діяльності на базі майна, попередньо отриманого у господарське відання (необоротні активи, у тому числі основні засоби, нематеріальні активи, інше). Перелік, найменування, склад і вартість об`єкта концесії визначено в додатку №1 до Договору, зі змінами внесеними додатковою угодою №1 до Договору, та в додатково у акті №1 приймання передачі, які являються невід`ємними частинами Договору. Вартість об`єкта концесії визначена на підставі даних незалежної оцінки станом на 31.10.2011 та станом на 20.04.2012, що проводилась на виконання Наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.10.2011 року №647 та від 20.04.2012 року №252 відповідно (пункт 2 в редакції додаткової угоди від 28.05.2012 №1 до Договору);

- концесієдавець має право, зокрема здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов Договору шляхом проведення щорічної перевірки або отримання інформації від концесіонера у порядку, визначеному нормами чинного законодавство України, вимагати дострокового розірвання Договору у разі порушення концесіонером його умов у випадках, передбачених законодавством України та нормами чинного законодавства України (пункт 7);

- концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об`єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення Договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою КМУ від 12.04.2000 №639, та становить 828 250 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об`єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об`єкта концесії відповідно до Договору (пункт 13.1 в редакції додаткової угоди від 28.05.2012 №1 до Договору);

- наступні концесійні платежі вносяться концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю: за наступні перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу). Ці суми сплачуються концесіонером за умови, якщо ним не здійснено поліпшення об`єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об`єкта концесії відповідно до Договору (пункт 13.2);

- передача об`єкта в концесію здійснюється не пізніше 10 календарних днів після укладення Договору та оформлюється зведеним актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору (пункт 14);

- Договір укладено на 49 років (з 20 квітня 2012 року до 19 квітня 2061 року включно) [пункт 55].

6.8. Сторонами 20.04.2012 підписано:

- додаток №1 до Договору, а саме: перелік №1 майна ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається в концесію;

- додаток №2 до Договору, а саме: перелік №2 майна ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається на утримання під час концесії;

- додаток №3 до Договору, яким сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об`єкта концесії протягом 2012 - 2016 років;

- додаток №4 До Договору, яким погоджено обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду;

- додаток №5 до Договору, яким визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об`єкта концесії;

- зведений акт приймання-передачі (додаток №6 до Договору), відповідно до якого Міненерговугілля передало, а Товариство прийняло цілісний майновий комплекс ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", дебіторську та кредиторську заборгованості вказаного державного підприємства.

6.9. Міненерговугілля та Товариством 28.05.2012 укладено додаткову угоду №1 до Договору та підписано додаток №1 до додаткової угоди - перелік майна ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" переданого в концесію та додаток №2 перелік майна переданого в концесію.

6.10. У подальшому сторонами підписано низку додаткових угод до Договору, а саме: 03.07.2012 додаткову угоду №2; 20.12.2012 додаткову угоду №3; 03.11.2014 додаткову угоду №4; 28.04.2016 додаткову угоду №5.

6.11. Розпорядженням КМУ №50-р від 20.01.2021 «Деякі питання управління об`єктами державної власності», визначено, що функції з управління єдиним майновими комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" здійснює КМУ.

6.12. Постановою КМУ від 30.06.2021 №675 затверджено Статут ДП "Теплоелектроцентраль - 2 "Есхар".

6.12.1. Відповідно до пункту 9 Статуту підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою здійснює КМУ (далі - суб`єкт управління).

6.12.2. Згідно з пунктом 50 Статуту суб`єкт управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, що пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

6.12.3. Відповідно до пункту 52 Статуту рішення суб`єкта управління оформляються відповідним актом КМУ, проект якого розробляється та подається в установленому порядку Мінекономіки, крім рішень з питань, зазначених у підпунктах 14 та 16 пункту 51 цього Статуту, які оформляються протокольним рішенням КМУ. Повноваження з вирішення окремих питань, віднесених до повноважень суб`єкта управління, можуть передаватися Мінекономіки.

6.13. КМУ Розпорядженням від 10.01.2023 №37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" визначив Фонд уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

6.14. Як зазначав прокурор, починаючи з IV кварталу 2019 року зобов`язання щодо здійснення оплати концесійних платежів, визначених у встановленому Договором порядку відповідачем виконуються неналежним чином.

6.15. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що:

- Товариство з моменту укладення Договору та до настання енергетичної кризи в державі виконувало всі обов`язки за Договором належним чином;

- також відповідач вказував на існування форс-мажорних обставин в Україні - воєнного стану з 24.02.2022 та бойових дій на території Харківської області;

- відповідачем надано до суду докази щодо сплати заборгованість за концесійними платежами разом зі штрафними санкціями відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 у справі №922/1805/21 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі №922/1381/22;

- відповідачем повідомлено Міністерство листом від 05.02.2024 про здійснення страхування переданого в концесію державного майна в повному обсязі.

6.16. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що визначений прокурором позивач - Міністерство енергетики України, не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, а, отже, звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 19.11.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури у цій справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Верховний Суд ухвалою від 19.11.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства у цій справі на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України та постановив розглядати спільно касаційну скаргу Міністерства з касаційною скаргою Прокуратури.

7.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.12.2024 у зв`язку з відрядженням судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/639/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Булгакова І.В., Ємець А.А.

7.4. Від Міністерства 02.12.2024 до Суду надійшло клопотання про передачу справи №922/639/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7.5. Суд протокольною ухвалою від 10.12.2024 постановив розглядати клопотання Міністерства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційних скарг.

7.6. Верховний Суд ухвалою від 10.12.2024 клопотання Міністерства про передачу справи №922/639/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнив і справу №922/639/23 разом із касаційними скаргами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7.7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12.02.2025 справу №922/639/23 за касаційними скаргами Прокуратури та Міністерства повернула Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

7.8. Верховний Суд ухвалою від 04.04.2025, зокрема призначив розгляд касаційних скарг Прокуратури та Міністерства на 01.04.2025.

7.9. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 31.03.2025 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/639/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Бенедисюк І.М., Ємець А.А.

7.10. Від Прокуратури 04.04.2025 до Суду надійшли письмові пояснення.

7.11. Від Товариства 08.04.2025 до Суду надійшли додаткові пояснення у справі.

7.12. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 08.04.2025 долучив вказані вище пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.13. Верховний Суд, ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 08.04.2025, визначив дату судового засідання в розгляді касаційних скарг у цій справі на 06.05.2025.

7.14. Від Прокуратури 21.04.2025 до Суду надійшли письмові пояснення.

7.15. Від Товариства 22.04.2025 до Суду надійшли додаткові пояснення у справі.

7.16. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 06.05.2025 долучив вказані вище пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.17. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.18. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.10. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.11. Скаржник-1 посилається на низку судових рішень Верховного Суду (дивись пункт 4.1 цієї постанови), які не були враховані судами попередніх інстанції.

8.12. Предметом розгляду у цій справі є розірвання концесійного договору.

8.12.1. Позов мотивовано тим, що відповідачем допущено істотне порушення умов концесійного договору, яке полягало у систематичній несплаті концесійних платежів, не проведені страхування переданого в концесію державного майна, фінансової неспроможності забезпечення послуг з охорони майна, незабезпечені підприємства вугіллям, допущенні великої заборгованості перед газопостачальною та газорозподільною компаніями, не виплаті заробітної плати працівникам та як наслідок, у зриві опалювального сезону 2022 - 2023 років в смт. Есхар, Чугуївського району, Харківської області.

8.13. Предметом розгляду справи №6-1449цс17 було розірвання договору оренди землі.

8.14. Предметом розгляду справи №912/1385/17 було розірвання договору оренди земельної ділянки.

8.14.1. Позивач вказав про порушення його прав, що полягало у свідомому невиконанні відповідачем погоджених сторонами умов договору оренди земельної ділянки, а саме систематичному невнесенні орендної плати, що є істотним порушенням умов договору та підставою для розірвання договору відповідно до вимог частини другої статті 651 ЦК України, статті 32 Закону України «Про оренду землі».

8.15. Предметом розгляду справи №183/262/17 було розірвання договору оренди земельної ділянки.

8.16. Предметом розгляду справи №923/614/21 було розірвання договору оренди земельної ділянки комунальної власності та зобов`язання відповідача повернути державі в особі позивача земельну ділянку.

8.16.1. Позов прокурора обґрунтований систематичним невиконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо здійснення орендної плати за користування земельною ділянкою.

8.17. Предметом розгляду справи №914/374/21 було розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

8.17.1. Позивач стверджує, що наявні підстави для розірвання вказаного договору, оскільки відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання, не сплачує орендну плату та самовільно змінив цільове використання земельної ділянки.

8.18. Предметом розгляду справи №130/1039/20 було розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду, та зобов`язання відповідача повернути державі земельну ділянку шляхом підписання акта приймання-передачі.

8.18.1. Позов прокурора обґрунтовано тим, що систематичне порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди земельної ділянки водного фонду щодо вчасного внесення орендної плати за користування земельною ділянкою є підставою для дострокового розірвання спірного договору і повернення земельної ділянки власникові.

8.19. Предметом розгляду справи №904/2600/18 було розірвання договору оренди земельної ділянки.

8.19.1. Позов прокурора обґрунтовано порушенням відповідачем істотних умов договору оренди землі в частині повного і своєчасного внесення орендних платежів, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати.

8.20. Предметом розгляду справи №469/1044/17 було визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування від кінцевого набувача у власність об`єднаної територіальної громади в особі сільської ради земельної ділянки.

8.20.1. Позов прокурора мотивована тим, що земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги Чорного моря у зоні рекреації. Зміна цільового призначення та продаж земельних ділянок прибережних захисних смуг законодавством не передбачено. Надання такої земельної ділянки у власність суперечить вимогам земельного законодавства.

8.21. Предметом розгляду справи №927/491/19 було визнання додаткових угод недійсними та стягнення грошових коштів.

8.21.1. Позов прокурора обґрунтовано тим, що додаткові угоди підлягають визнанню недійсними в силу приписів Закону України «Про публічні закупівлі».

8.22. Предметом розгляду справи №912/9/20 було визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно сплачених коштів.

8.22.1. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірні додаткові угоди суперечать вимогам статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі».

8.23. Предметом розгляду справи №923/449/18 було визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю та додаткової угоди до нього.

8.23.1. Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що процедура закупівлі проведена з порушенням вимог статті 28 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо розгляду та оцінки тендерних пропозицій, а спірний договір про закупівлю укладений за результатами проведення спірних відкритих торгів, суперечить вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», інтересам держави і суспільства, тому підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

8.24. Предметом розгляду справи у справі №911/1236/20 було визнання недійсними договору поставки та додаткової угоди до нього, зобов`язання сторін договору повернути один одному все, що вони одержали на виконання такого правочину, з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 216, 236 ЦК України, статей 78, 136, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 3, 7, 16, 22, 28, 30, 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі».

8.24.1. Позовна заява прокурора обґрунтовується тим, що в документах, поданих для участі у відкритих торгах на закупівлю товару була зазначена недостовірна інформація.

8.25. Предметом розгляду справи №927/719/20 було визнання недійсними додаткових угод до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів та стягнення безпідставно отриманих коштів.

8.25.1. Позов прокурора обґрунтовано тим, що додаткові угоди підлягають визнанню недійсними в силу приписів Закону України «Про публічні закупівлі».

8.26. Предметом розгляду справи №909/916/16 була заява про заміну сторони (відповідача) у справі на його правонаступника.

8.27. Предметом розгляду справи №910/5953/17 була заява про зупинення вчинення виконавчих дій, яка мотивована мораторієм на звернення стягнення на активи останнього за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, що розміщені на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (ДП «Донецька залізниця»).

8.28. Предметом розгляду справи №909/760/17 було вирішення питання щодо того, чи відбулося матеріальне та процесуальне правонаступництво між двома органами державної виконавчої влади в процедурі реорганізації.

8.29. Предметом розгляду справи №917/436/21 була заява про заміну сторони виконавчого провадження, яка мотивована тим, що відповідно до положень статей 91, 92, 96, 104 ЦК України та статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» юридична особа, що реорганізується (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) відповідає за своїми майновими зобов`язаннями самостійно до моменту припинення і переходу майна, прав і обов`язків до правонаступників в результаті реорганізації.

8.30. Предметом розгляду справи №922/347/21 була заява про заміну сторони у виконавчому провадженні, яка мотивована тим, що районна державна адміністрація з дня затвердження передавального акта є правонаступником всього майна, майнових прав та обов`язків відділу освіти.

8.31. Верховний Суд виходить з того, що справи №650/628/19-ц, №6-1449цс17 і ця справа є схожими в частині, що стосується правової підстави позову, а саме статті 651 ЦК України.

8.32. Щодо справ №183/262/17, №923/614/21, №914/374/21, №130/1039/20, №904/2600/18, то слід зазначити, що правові висновки, які висловлювалися Верховним Судом стосувалися норм права, які регулюють орендні правовідносини, а тому вони не є релевантними для спірних правовідносин у цій справі, які виникли з договору концесії, що виключає подібність. Стосовно ж справи №912/1385/17, то слід зазначити, що хоча предметом її розгляду було розірвання договору оренди, втім, з огляду на правову підставу позову, а саме статтю 651 ЦК України, правовідносини у вказаній справі є схожими із правовідносинами, які виникли у цій справі.

8.33. Стосовно справ №469/1044/17, №927/491/19, №912/9/20, №923/449/18, №911/1236/20, №927/719/20, то слід зазначити, що в них, як і в цій справі з позовними вимогами зверталися прокурори, а тому подібність спірних правовідносин прослідковується щодо застосування приписів Закону України «Про прокуратуру».

8.34. Що ж до справ №909/916/16, №910/5953/17, №909/760/17, №917/436/21, №922/347/21, то слід зазначити, що в них розглядалося питання стосовно універсального та процесуального правонаступництва, а Верховний Суд здійснював тлумачення статті 52 ГПК України.

8.35. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.35.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.35.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.36. Верховний Суд виходить з того, що касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.37. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.38. Так, скаржник-1 з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 6, 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статей 1, 25, 26, 27, 46 Закону України «Про концесію» та Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою КМУ від 21.09.1998 №1482.

8.39. У свою чергу, Міністерство з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 (в частині визначення концесієдавця) Закону України «Про концесії», частини другої статті 15 Закону України «Про концесії», частини другої та третьої статті 27 Закону України «Про концесію», порядку заміни концесієдавця по аналогії закону відповідно до статті 29 Закону України «Про концесію», частини восьмої статті 30 Закону України «Про концесію», частини дев`ятої статті 34 Закону України «Про концесію», частини п`ятої Прикінцевих і Перехідних положень Закону України «Про концесію», пункту 3 розпорядження КМУ від 10.01.2023 №37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

8.40. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.41. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, наведених у пунктах 8.38 і 8.39 цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи обставини цієї справи та вказані скаржниками порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, відсутні.

8.42. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.43. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.44. Крім того, слід зазначити, що оскаржувані судові рішення були ухвалені під час нового розгляду справи.

8.45. З огляду на наведене вище, Верховний Суд розглядає підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, у їх логічному взаємозв`язку, у тому числі, й у контексті виконання/невиконання вказівок суду касаційної інстанції, наведених у постанові від 21.02.2024 у цій справі.

8.46. Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

8.47. У постанові від 21.02.2024 у цій справі, передаючи справу на новий розгляду до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, зокрема таке:

- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися - КМУ (розміщені на офіційних порталах Верховної Ради України та Уряду) рішення щодо управителя цілісного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар", який виступає об`єктом концесії за договором;

- Розпорядженням КМУ від 20.01.2021 №50-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" визначено, що функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар" (відповідно до Додатку до розпорядження) здійснює сам КМУ;

- Розпорядженням від 10.01.2023 №37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" КМУ визначив, що уповноваженим органом управління, який тепер здійснює функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" є Фонд;

- таким чином, станом на дату звернення Прокурора із позовом до суду у цій справі суб`єктом управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" був Фонд, тобто саме останній у спірних правовідносинах здійснював повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, однак його до участі у цій справі залучено не було, хоча рішення судів попередніх інстанцій безумовно стосуються його прав, інтересів та обов`язків;

- оскільки, Верховний Суд з`ясував, що оскаржувані у цій справі рішення прийняті про права, інтереси та обов`язки не залученої до участі у ній особи, а саме Фонду як суб`єкта управління об`єкта концесії за спірним договором, такі рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд незалежно від доводів касаційної скарги;

- ураховуючи наведене господарському суду на новому розгляді справи необхідно чітко установити належний склад її учасників, залучити до участі у справі Фонд і в залежності від встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

8.48. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій у контексті виконання вказаних вище вказівок залучили до участі у справі Фонд як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

8.49. Втім, судові рішення не містять встановлення низки вагомих і ключових обставин, які є визначальними при вирішенні цієї справи, з огляду на таке.

8.50. Судами попередніх інтенцій встановлено, що за результатами конкурсу 20.04.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (консієдавець) та Товариством (концесіонер) укладено Договір, що є концесійним договором.

8.51. У свою чергу, з позовом про розірвання Договору Прокурор звернувся у лютому 2023 року.

8.52. Отже, станом на момент укладення Договору був чинним Закон України «Про концесії» від 16.07.199 №997-XIV (далі - Закон №997-XIV), а на момент звернення з позовом - Закон України «Про концесію» від 03.10.2019 №155-IX (далі - Закон №155-IX).

8.53. Відповідно до приписів Закону №997-XIV у редакції чинній на момент укладення Договору:

- договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб`єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об`єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб (стаття 1);

- концесіонер - суб`єкт підприємницької діяльності, який відповідно до цього Закону на підставі договору отримав концесію. На стороні концесіонера можуть виступати декілька осіб;

- концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору;

- відповідно до статті 9 «Укладення та строк дії концесійного договору» концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років.

Концесійний договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Строк дії концесійного договору може бути змінений за згодою сторін в межах строків, передбачених частиною першою цієї статті.

Кабінетом Міністрів України можуть бути затверджені типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.

- у силу приписів статті 10 «Істотні умови договору концесії» істотними умовами договору концесії є: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; об`єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об`єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України; умови використання вітчизняних сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення об`єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення об`єкта концесії та умови його повернення; відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, що випливають з концесійного договору; страхування концесіонером об`єктів концесії, взятих у концесію; порядок внесення змін та розірвання договору; порядок вирішення спорів між сторонами; право на отримання інформації та проведення перевірки виконання умов договору; порядок та умови передачі, у тому числі з наданням гарантії кредиторам, прав і зобов`язань, що випливають з концесійного договору; порядок використання об`єктів права інтелектуальної власності.

За згодою сторін у концесійному договорі можуть бути передбачені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальними законами про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності.

У разі якщо для здійснення концесійної діяльності є потреба в земельній ділянці, договір оренди такої ділянки укладається відповідно до законодавства.

Умови концесійного договору є чинними на весь строк дії договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавчими актами встановлено правила, які погіршують становище концесіонера.

Реорганізація концесіонера - юридичної особи не є підставою для зміни умов або розірвання концесійного договору;

- згідно із статтею 15 «Припинення дії концесійного договору» дія концесійного договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв`язку з визнанням його банкрутом; анулювання ліцензії, виданої концесіонеру на здійснення відповідного виду господарської діяльності; загибелі об`єкта концесії.

Концесійний договір може бути розірвано за погодженням сторін.

На вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законами України.

У разі розірвання концесійного договору, закінчення строку його дії, ліквідації концесіонера у зв`язку з визнанням його банкрутом або анулювання ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності концесіонер зобов`язаний повернути концесієдавцю об`єкт концесії на умовах, зазначених у концесійному договорі. Якщо концесіонер допустив погіршення стану об`єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об`єкта сталися не з його вини.

Концесійний договір може бути визнаний судом недійсним відповідно до цивільного законодавства.

У разі поліпшення майна, отриманого в концесію, яке здійснено за рахунок коштів концесіонера, чи створення концесіонером майна на виконання умов концесійного договору концесієдавець зобов`язаний відшкодувати концесіонеру витрати, зроблені у зв`язку із зазначеними поліпшеннями, або вартість створеного майна в частині, що не була компенсована концесіонером у результаті концесійної діяльності відповідно до умов концесійного договору.

8.54. У свою чергу, Закон №155-IX у редакції чинній на момент звернення до суду містить такі приписи:

- концесієдавець - щодо об`єктів державної власності - держава в особі відповідних державних органів, які згідно із Законом України "Про управління об`єктами державної власності" здійснюють управління об`єктами державної власності, а якщо такий орган не визначений - Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган, або за рішенням Кабінету Міністрів України - Національна академія наук України, національні галузеві академії наук, державне підприємство, установа, організація, господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) яких належать державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; щодо об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим, - Автономна Республіка Крим в особі Ради міністрів Автономної Республіки Крим на підставі рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим; щодо об`єктів комунальної власності - територіальна громада в особі виконавчого органу місцевого самоврядування (на підставі рішення представницького органу місцевого самоврядування); щодо майна господарських товариств, 100 відсотків акцій (часток) яких належать державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі, що передається в концесію разом з об`єктами державної чи комунальної власності - господарське товариство, яке є власником такого майна або якому належать 100 відсотків акцій (часток), що посвідчують корпоративні права господарського товариства на таке майно - за рішенням відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування, що здійснюють функції з управління корпоративними правами щодо таких господарських товариств (пункт 7 частини першої статті 1);

- концесійний договір - договір між концесіонером та концесієдавцем, який визначає порядок та умови реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії (пункт 8 частини першої статті 1);

- концесіонер - юридична особа - резидент України, яка отримала відповідно до цього Закону об`єкт у концесію та виступає стороною концесійного договору (пункт 10 частини першої статті 1) ;

- відповідно до статті 25 Закону «Сторони концесійного договору» сторонами концесійного договору є концесіонер та концесієдавець.

Концесієдавцем одночасно можуть виступати декілька органів державної влади та/або органів місцевого самоврядування, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук, державне підприємство, установа, організація, господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі. У такому разі їхні права та обов`язки, пов`язані із спільною участю на стороні концесієдавця, визначаються договором, що укладається між ними.

Такий договір має бути укладений до моменту оголошення концесійного конкурсу або початку проведення прямих переговорів та може містити умови про:

права та обов`язки у концесійному договорі, у тому числі розподіл прав на об`єкт концесії після його прийняття в експлуатацію;

умови розподілу концесійного платежу між державним та місцевим бюджетами (якщо такий платіж передбачається);

інші умови.

Копія такого договору додається до концесійного договору.

У концесійному договорі на стороні концесієдавця можуть брати участь державні, комунальні підприємства, установи, організації, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток) яких належать державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі, на яких покладається виконання окремих зобов`язань концесієдавця, що передбачається умовами концесійного договору.

Суб`єкти господарювання державного сектору економіки, що беруть участь у концесійному договорі, у разі незатвердження (непогодження) їхніх річних фінансових планів у встановленому порядку можуть здійснювати витрати, безпосередньо пов`язані з виконанням їхніх зобов`язань за концесійним договором, у тому числі витрати на капітальні інвестиції.

Сторони концесійного договору є рівними у своїх правах.

У разі реорганізації концесіонера перехід його прав і обов`язків до іншої юридичної особи здійснюється, за умови відповідності юридичної особи, створеної в результаті реорганізації, вимогам до претендента та/або учасника, які містяться в конкурсній документації.

У разі реорганізації юридичних осіб публічного права, які від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади виступають концесієдавцем або на стороні концесієдавця, до нової юридичної особи, створеної в результаті реорганізації, переходять усі права та зобов`язання концесієдавця, необхідні для виконання концесійного договору;

- згідно із статтею 27 Закону «Внесення змін та припинення концесійного договору» до концесійного договору можуть бути внесені зміни або його може бути достроково припинено за взаємною згодою сторін, якщо інше не передбачено договором. Сторони не можуть змінювати умови концесійного договору, визначені в конкурсній пропозиції переможця, на підставі яких концесіонера було визнано переможцем.

Концесійний договір припиняється у зв`язку із закінченням строку його дії. Дострокове припинення дії концесійного договору здійснюється шляхом його розірвання у випадках, передбачених цим Законом та/або самим договором.

До концесійного договору можуть бути внесені зміни або його може бути достроково припинено на вимогу однієї із сторін за рішенням суду або арбітражу у разі істотного порушення іншою стороною зобов`язань, визначених концесійним договором, або у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися у процесі укладення концесійного договору, та в інших випадках, передбачених концесійним договором.

Концесійний договір може передбачати можливість його дострокового припинення в односторонньому порядку за письмовим повідомленням однієї сторони без звернення до суду або арбітражу. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У разі дострокового припинення концесійного договору у зв`язку з порушенням концесієдавцем зобов`язань за таким договором концесієдавець відшкодовує концесіонеру внесені ним інвестиції в частині, що не була відшкодована протягом дії такого договору, а також збитки (включаючи упущену вигоду), завдані достроковим припиненням договору. Розмір такої компенсації, порядок та строки її виплати визначаються відповідно до концесійного договору.

Зміни до концесійного договору та інформація про припинення концесійного договору публікуються в ЕТС протягом п`яти днів з дня внесення таких змін або припинення відповідного договору.

8.55. З аналізу норм як Закону №997-XIV, так і Закону №155-IX вбачається, що законодавець не визначив порядок зміни концесієдавця за договором концесії, зокрема, у випадку, коли КМУ змінює особу, яка управляє єдиним майновим комплексом своїм розпорядженням.

8.56. У контексті питання представництва прокурором інтересів держави у цій справі в особі Міністерства Суд наголошує на такому.

8.56.1. Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», та відповідним процесуальним законодавством, зокрема, ГПК України.

8.56.2. Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

8.56.3. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга статті 131-1 Конституції України).

8.56.4. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

8.56.5. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону №1697-VII, у частині першій якої зазначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

8.56.7. Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

8.56.8. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої статті 23 Закону №1697-VII).

8.56.9. Отже, прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

8.56.10. Абзац третій частини третьої статті 23 Закону №1697-VII передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

8.56.11. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 41 ГПК України).

8.57.12. Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

8.57.13. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 ЦПК України).

8.57.14. Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

8.57.15. За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави [див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява №42454/02, § 35)].

8.57.16. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

8.57.17. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

8.57.18. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)].

8.57.19. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, провадження №14-36цс19, пункт 35; від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, провадження №14-104цс 19, пункт 27). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, провадження №12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

8.57.20. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (провадження №12-20г21) констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватися з урахуванням приписів абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого правила частини другої статті 19 Конституції України незазначення у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не потрібно розуміти як таке, що розширює визначені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону №1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

8.57.21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, про те, що: «заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону №1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».

8.57.22. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі №520/8065/19 виснувала, що чинне законодавство України не містить визначення поняття «державна компанія» як окремої організаційно-правової форми господарювання, а Державний класифікатор «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» розмежовує такі організаційно-правові форми господарювання, як «державна організація (установа, заклад)» та «державна акціонерна компанія». Державна організація (установа, заклад) - утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Натомість державна акціонерна компанія (товариство) - акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі; метою її діяльності, окрім публічних функцій, є отримання прибутку; відповідальність має не публічно-правовий, а приватноправовий характер; компанія є незалежною від держави у сфері господарської діяльності, проте перебуває в інституційній залежності з питань управління. Також Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що якщо законодавцем виключено можливість представництва прокурором державних компаній, то така норма не може тлумачитись у спосіб розширення обсягу процесуальної заборони на інших суб`єктів господарювання, зокрема державних організацій (установ).

8.57.23. Отже, Великою Палатою Верховного Суду визначено два критерії, за умови існування яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави, а саме: 1) представництво інтересів держави в особі державних компаній; 2) позивач не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

8.57.24. Колегія суддів зауважує, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

8.57.25. Конституційний Суд України в пунктах 3, 4 свого рішення №3-рп/99 від 08.04.1999, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. При цьому Конституційний Суд України вказав, що «інтереси держави» є оціночним поняттям (Велика Палата Верховного Суду підтримала ці висновки, зокрема, в пункті 82 постанови від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 та підпункті 7.14 постанови від 28.09.2022 у справі №483/448/20).

8.57.25. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що Конституційний Суд України зробив міркування щодо цього визначення у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який втратив чинність. Однак, висловлене розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону «Про прокуратуру». Тому «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20, від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18 тощо).

8.58. З огляду на викладене вище, зважаючи на правову позицію, викладену у постанові від 21.02.2024 у цій справі, та на вказані вище правові позиції Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанції достеменно не встановили чи вплинула передача єдиного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" в управління Фонду на зміну сторін концесійного договору.

8.59. Так, суди попередніх інстанцій достеменно не встановили чи був здійснений перехід прав та обов`язків від Міністерства як консієдавця за концесійним договором до Фонду, чи набув Фонд всі права та обов`язки за концесійним договором, чи виключно Фонд є органом управління у розумінні концесійного договору, а Міністерство втратило права та обов`язки за концесійним договором і перестав бути його стороною, якщо ж такий перехід відбувся, то які докази це підтверджують чи на яких актах заснований такий висновок, з огляду на доводи Прокуратури щодо належного позивача у цій справі у контексті застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» стосовно представництва прокурором інтересів держави.

8.60. Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи та ухвалення оскаржуваних судових рішень не дотримались виконання вказівок Верховного Суду у цій справі, що є порушенням статті 316 ГПК України.

8.61. Крім того, для вирішення спору у цій справі вагомим і ключовим, окрім вирішення вказаних вище питань, є з`ясування наявності/відсутності підстав для розірвання Договору, ураховуючи норми Законів №997-XIV та №155-IX, умов Договору та приписів ЦК України, зокрема статті 651 ЦК України, виходячи з такого.

8.62. Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

8.63. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

8.63.1. Верховний Суд зауважує, що поняття «істотна умова договору» не є тотожною поняттю «істотне порушення договору».

8.64. Суд неодноразово та послідовно у контексті вирішення спорів щодо розірвання договорів у зв`язку з істотним порушення договору вказував таке.

8.64.1. Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

8.64.2. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

8.64.3. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

8.64.4. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

8.64.5. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

8.64.6. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

8.64.5. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

8.64.6. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).

8.64.7. Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

8.65. Також, Суд наголошує, що у Законі №997-XIV, а саме у статті 2 визначено, зокрема та основні принципи концесійної діяльності:

- взаємовигода сторін у концесійному договорі;

- стабільність умов концесійних договорів;

-розподіл ризиків між сторонами концесійного договору.

8.66. Водночас, у статті 36 Закону №155-IX законодавець означив гарантії прав концесіонера.

8.67. Таким чином, при вирішенні цього спору необхідно, окрім зазначеного вище судам, ураховуючи критерій істотності необхідно з`ясувати: чи не суперечить розірвання Договору, з визначених Прокурорам підстав, інтересам як концесієдавця, так і концесіонера; чи розірвання Договору є максимально збалансованим і відповідає тяжкості допущеного порушення; чи не порушує розірвання Договору гарантії надані концесіонеру та принципи концесійної діяльності.

8.68. З огляду на те, що спочатку суд першої інстанції не в повній мірі виконав вказівки суду касаційної інстанції під час нового розгляду справи, порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційних скарг, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.69. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.70. Верховний Суд вважає прийнятними доводи Фонду, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у цій постанові.

8.71. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційний скарг

9.1. Доводи скаржників про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови, а інші доводи касаційної скарги не впливають на ці висновки Верховного Суду щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції не в повній мірі виконав вказівки суду касаційної інстанції під час нового розгляду справи, порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційних скарг, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Харківської обласної прокуратури та Міністерства енергетики України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №922/639/23 скасувати.

3. Справу №922/639/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець