Постанова від 07.05.2025 по справі 532/2190/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 532/2190/22

провадження № 51-106 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019170190000857, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Зіньків Полтавської області, раніше судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 01 червня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.

На підставі ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його затримання з 04 по 05 квітня 2023 року включно із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

Полтавський апеляційний суд, задовольнивши частково апеляційну скаргу прокурора, скасував вказаний вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 23 вересня 2024 року, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахував ОСОБА_7 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 04 по 05 квітня 2023 року з розрахунку день за день.

ОСОБА_7 взято під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з моменту його взяття під варту, а саме з 23 вересня 2024 року.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 17 листопада 2019 року, приблизно о 05 год, разом із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, та невстановленою особою, з метою вчинення крадіжки, на автомобілі «ЗАЗ Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , прибули в с. Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області, де ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, взявши із собою викрутки, попрямували до нежилої будівлі по вул. Кобеляцькій, 17 у с. Дрижина Гребля, у якій знаходились офісні приміщення СТОВ «Україна» та ФГ «Лаверна», а невстановлена особа залишилась чекати в транспортному засобі для дотримання заходів безпеки, спостерігаючи за навколишньою обстановкою на випадок викриття їх незаконних дій.

Надалі ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, почергово проникли в приміщення СТОВ «Україна» та ФГ «Лаверна», звідки таємно викрали майно відповідно на суму 20 650,31 грн та 9 747,76 грн, після чого залишили будівлю з викраденими речами, отримавши реальну можливість розпорядитися ними. Разом з тим, після вчинення крадіжки вони були помічені працівником державної служби охорони, й, тікаючи викрадене майно залишили на території парку поряд із будівлею.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду змінити, звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України.

Обґрунтовуючи наведене, зазначає, що при призначенні покарання апеляційним судом належним чином не враховано відсутність судимостей, визнання вини та щире каяття, активне сприяння досудовому розслідуванню, повернення потерпілій речей, у якої вибачився, а також думку останньої, яка просила не обирати йому покарання пов`язане з позбавленням волі. Після оголошення його у розшук відразу з`явився до суду, не з`являвся у судові засідання, оскільки не знав про час та місце розгляду кримінального провадження. Крім цього, просить врахувати, що він є одруженим, на утриманні має малолітню дитину та офіційно працевлаштований, про що свідчить довідка та характеристика, долучені до касаційної скарги.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу.

Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про скасування вироку місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд вірно зазначив, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував ступінь тяжкості і обставини вчиненого кримінального правопорушення, своє рішення належним чином не обґрунтував та не навів переконливих мотивів, з яких дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання із встановленням іспитового строку.

Зокрема, зазначено, що судом без належної оцінки залишено ступінь тяжкості та фактичні обставини вчиненого ОСОБА_7 злочину, а також те, що обвинувачений неодноразово судимий за умисні кримінальні правопорушення, в тому числі тяжкі злочини, за що як відбував покарання в місцях позбавлення волі, так і звільнявся від відбування заходу примусу з випробуванням. Разом з тим, ОСОБА_7 відповідних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та знову вчинив тяжкий корисливий злочин менше ніж протягом року після звільнення з місць позбавлення волі.

Як убачається з оскаржуваного вироку, суд апеляційної інстанції визнав обставиною, що пом`якшує покарання, - визнання винуватості із готовністю нести покарання, та вказав про відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Разом з тим, вказаний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності обставини, яка пом`якшує покарання, - щирого каяття, та зазначив, що обвинувачений хоча й повідомив про визнання винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, але відмовився від дачі показань в суді, належним чином не надавши критичний осуд своїй протиправній поведінці.

Взято до уваги й те, під час провадження в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_7 оголошувався в розшук у зв`язку з ухиленням від суду, що ставить під сумнів готовність обвинуваченого належно виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки та можливість досягти мети заходу примусу в умовах лише певного контролю за його поведінкою.

Водночас, позиція потерпілої сторони щодо призначення обвинуваченому виду та розміру покарання не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. А тому, як слушно зазначено апеляційним судом, думка потерпілої сторони про призначення обвинуваченому покарання не є вирішальним фактором при призначенні покарання, та з урахуванням усіх обставин, що підлягають оцінці при обранні заходу примусу в їх сукупності, не є достатньою підставою для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Водночас, доводи касаційної скарги засудженого щодо думки потерпілої, яка просила не обирати покарання пов`язане з позбавленням волі, не узгоджують з дослідженими матеріалами кримінального провадження та є надуманими.

В той же час, як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування встановлено факт активного сприяння розкриттю злочину, про що зазначено у обвинувальному акті в якості обставини, що пом`якшує покарання (т. 1 а. п. 9), однак безпідставно залишено поза увагою судом апеляційної інстанції.

Поряд із цим, за обставинами цього кримінального провадження, хоча і встановлено наявність двох обставин, які пом`якшують покарання, однак, на думку Суду, відсутні підстави вважати, що вони дають підстави для застосування приписів ст. 75 КК України.

Зважаючи на наведені дані щодо особи ОСОБА_7 у їх сукупності, тяжкість та фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Той факт, що обвинувачений є одруженим, має на утриманні малолітню дитину та офіційно працевлаштований, про що наголошено засудженим у касаційній скарзі, також не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість застосування до нього положень ст. 75 КК України.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а покарання засудженому

ОСОБА_7 призначено з дотриманням положень статей 50, 65 КК України.

З урахуванням викладеного, призначене ОСОБА_7 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3