Постанова від 06.05.2025 по справі 496/5950/24

Номер провадження: 22-ц/813/3732/25

Справа № 496/5950/24

Головуючий у першій інстанції Драніков С. М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішенняБіляївського районногосуду Одеської області від19грудня 2024року, постановленого під головуванням судді Дранікова С.М., повний текст рішення складений 27 грудня 2024 року, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області про встановлення факту що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту що має юридичне значення, заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, у якій просила встановити факт її постійного проживання на території України з 1990 року і по теперішній час, у тому числі і станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.

В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кагул Республіки Молдова. У 1990 році заявниця разом з батьками переїхала проживати в Україну, а саме в м. Біляївку Одеського (колишнього Біляївського) району Одеської області, звідки родом був її батько ОСОБА_2 . Заявниця вступила до Біляївської загальноосвітньої школи №1 І-III ступенів, яку закінчила в 2005 році та отримала свідоцтво про повну загальну середню освіту. 11.02.2010 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 . Підставою для звернення до суду став лист ГУ ДМС України в Одеській області від 06.07.2024 року № 5127-329/5127.10-24 про неможливість отримання заявницею паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі п. п. 5 п. 82 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року № 152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», який ставить під сумнів набуття заявницею громадянства України. Хоча підрозділами Міграційної служби України заявниці неодноразово без будь-яких проблем видавалися паспорта громадянина України, а саме: паспорт № НОМЕР_1 , виданий 2 лютого 2007 року; паспорт № НОМЕР_2 , виданий 23 січня 2009 року; паспорт № НОМЕР_3 , виданий 4 червня 2010 року; паспорт № НОМЕР_4 , виданий 16 грудня 2019 року.

Рішенням Біляївського районногосуду Одеської області від19грудня 2024 року заява ОСОБА_1 задоволена.

Встановлений факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 1990 року і по теперішній час, у тому числі і станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені заяви, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не взяв до уваги, що ОСОБА_1 ненадано досуду жодногодокументу,який свідчивби пропроживання її на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Також апелянт вважає, що заявниця передчасно звернулася до суду з заявою, оскільки не зверталася до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою встановленого зразка, не надала жодних документів, зазначених у Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, тобто не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на невідповідність обставин, викладених в апеляційній скарзі дійсності та вважає, що суд повністю дослідив всі обставини по справі, надав вірну оцінку зібраним по справі доказам та ухвалив рішення з додержанням всіх норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання, призначене на 06 травня 2025 року представник Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області справи не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 79).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника адвоката Осадчої Н.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кагул Республіки Молдова, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданим 01.11.1988 року відділом реєстрації актів громадянського стану Кагульського районного виконавчого комітету Молдавської радянської соціалістичної республіки та копіями паспорта № НОМЕР_1 , виданого 2 лютого 2007 року; паспорта № НОМЕР_3 , виданого 4 червня 2010 року; паспорта № НОМЕР_4 , виданого 16 грудня 2019 року.

У період з 01.09.1995 року по 25.06.2005 рік ОСОБА_5 навчалась у Біляївській загальноосвітній школі №1 І-ІІІ ступенів Біляївського району Одеської області та здобула повну загальну середню освіту і отримала атестат про повну загальну середню освіту НОМЕР_6 18.06.2005 року, про що свідчить довідка в.о. директора Біляївського ліцею № 1 Управляння освіти Біляївської міської ради Одеського району Одеської області Журенка Ю., як правонаступника Біляївської загальноосвітньої школи № 1 І-III ступенів Біляївського району Одеської області, від 10.07.2024 року № 88/01-17.

11.02.2010 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила своє прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Біляївського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №16.

Заявниця звернулась до Біляївського відділу ГУ ДМС України в Одеській області з метою оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, але листом №5127-329/5127.10-24 від 06.07.2024 року їй було відмовлено в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон у зв`язку із неможливістю підтвердити факту належності заявниці до громадянства України.

Факт безперервного проживання заявниці з 1990 року за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується актом, складеним 12.07.2024 року депутатом Біляївської міської ради Куценко І.Г. в присутності жителів м. Біляївка Геращенко Н.М., ОСОБА_7 .

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першоїінстанції виходивізвстановленняфакту постійного проживання заявниці на території України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.

Згідно із ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України, а також особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року №1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто, у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Згідно ч. 2 ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Судом вірно встановлено, що факт безперервного проживання заявниці з 1990 року за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується актом, складеним 12.07.2024 року депутатом Біляївської міської ради Куценко І.Г. в присутності жителів м. Біляївка ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .

Відповідно до довідки №084 від 28.05.2020 року, виданої консулом Консульства Республіки Молдова в Одесі ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство Республіки Молдова не отримувала і з питання оформлення документів Національної паспортної системи не зверталась (паспортом громадянина Республіки Молдова не документована).

Також судом встановлено, що встановлення факту постійного проживання на території України заявниці необхідно для отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки є встановленим факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України ( АДРЕСА_1 ) з 1990 року і по теперішній час, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанціїпри застосуваннінорм права до вказаних правовідносин вірноврахував висновки щодо застосуваннянорм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги Головного управлінняДержавної міграційноїслужби вОдеській областіпро те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не взяв до уваги, що ОСОБА_1 ненадано досуду жодногодокументу,який свідчивби пропроживання її на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Доводи про те, що заявниця передчасно звернулася до суду з заявою, оскільки не зверталася до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою встановленого зразка, не надала жодних документів, зазначених у Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, тобто не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України спростовуються матеріалами справи, а саме тим, що заявниця зверталася до Біляївського відділу ГУ ДМС України в Одеській області з метою оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, але листом №5127-329/5127.10-24 від 06.07.2024 року їй було відмовлено в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон у зв`язку із неможливістю підтвердити факту належності заявниці до громадянства України, про, що було зазначено судом першої інстанції.

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районногосуду Одеської області від19грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12 травня 2025 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

М.М. Драгомерецький

---

С.М. Сегеда