Постанова

від 12.05.2025 по справі 732/1348/24

НЕ ВКАЗАНО

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 травня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 732/1348/24

Головуючий у першій інстанції Карпинська Н. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/595/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Агропромисловий кооператив «Старосільський»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроальянс-2009»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Агропромислового кооперативу «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі (суддя Карпинська Н.М.), постановлену в м.Городня,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про дострокове розірвання договорів оренди землі, укладених відповідно 15 серпня 2013 року та 13 січня 2014 року між нею і Агропромисловим кооперативом «Старосільський» (далі АПК «Старосільський»), предметом яких є земельні ділянки площею відповідно 4,2676 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0257, та 0,8030 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0606, розташовані на території Андріївської сільської ради Городнянського (наразі Чернігівського) району Чернігівської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та припинення речового права права оренди вказаних земельних ділянок, зареєстрованого за АПК «Старосільський».

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 року справу № 732/1348/24 за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» (третя особа: ТОВ «Агроальянс-2009») про дострокове розірвання договору оренди землі передано до Господарського суду Запорізької області, у провадженні якого перебуває господарська справа №908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський». Ухвала суду мотивована тим, що з огляду на положення законодавства України, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов`язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідача, отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За доводами позивачки, суд не повинен посилатися на положення ст.131 КУзПБ, що розташована у Розділі 4 «Визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника» Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства, якою врегульовані питання відновлення платоспроможності фізичної особи, при розгляді цієї справи, оскільки відповідач юридична особа. ОСОБА_1 просить застосовувати принцип неприпустимості зворотної дії закону в часі і принцип правової визначеності. І, відповідно, не застосовувати до її із відповідачем відносин норми ч.5 ст. 93 ЗК України в новій редакції та зміни в положення ч.7 ст. 62 Кодексу України з процедури банкрутства, оскільки на момент початку спору існувала інша редакція і сторона позивача обґрунтовувала нею свою позицію.

У відзиві на апеляційну скаргу АПК «Старосільський» просить апеляційну скаргу задовольнити частково, а саме ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 року скасувати та закрити провадження у справі. АПК «Старосільський» зазначає, що у відповідності до приписів ст.31 ЦПК України суд має право передати справу до іншого суду, але виключно в межах юрисдикції цивільного судочинства, тоді як ст.255 ЦПК України встановлює імперативний обов`язок для суду закрити провадження у справі, якщо позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що і мав зробити Городнянський районний суд Чернігівської області.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, керуючись ч.3 ст. 7 КУзПБ, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц, виходив з того, що належним судом у даній справі є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача, а тому цивільна справа має бути передана на розгляд до Господарського суду Запорізької області, де перебуває справа №908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський».

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права.

За матеріалами справи встановлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25 квітня 2024 року відкрито провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський» та введено процедуру розпорядження майном боржника.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2024 року припинено процедуру розпорядження майном АПК «Старосільський»; припинено повноваження розпорядника майна боржника ОСОБА_2 ; визнано АПК «Старосільський» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором АПК «Старосільський» призначено арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. (а.с.47-50).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже суди загальної юрисдикції розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Юрисдикція господарського суду поширюється на спір, що виник між сторонами, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам ст. 20 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

За приписами ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Тобто, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.

Суд першої інстанції правильно встановивши, що належним судом у даній справі є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача, дійшов помилкового висновку про передачу справи до Господарського суду Запорізької області.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (ч. 1 ст. 256 ЦПК України).

Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено, що у разі закриття провадження у справі судом першої інстанції позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Право на таке звернення передбачено лише у разі, якщо провадження у справі через непідсудність справи суду загальної юрисдикції закривається судом апеляційної або касаційної інстанції.

Проте в даному випадку, встановивши, що справа належить до юрисдикції господарського суду та констатувавши порушення правил підвідомчості, наслідком чого є закриття провадження у справі, районний суд вчинив процесуальну дію, яка не передбачена нормами ЦПК України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково керувався ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Так, Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним законом, який може бути застосований при розгляді справи в межах господарської юрисдикції. Норми цивільного процесуального закону України не містять положень щодо можливості передачі справи за підвідомчістю судом першої інстанції, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Помилковим є врахування районним судом правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц, щодо того, що суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті.

Провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський» відкрито 25 квітня 2024 року, у цій справі провадження відкрито пізніше 12 серпня 2024 року, таким чином у районного суду були підстави для закриття провадження, а не для передачі справи за підвідомчістю.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, усталеною є судова практика щодо розгляду усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, у справі про банкрутство лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах саме цієї справи. Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18, а також у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19.

У постанові від 23.10.2019 у справі №752/4361/15 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, виходячи з положень п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України, аналогічні положення містяться у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедури банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України. Крім того, до спорів, пов`язаних із майновими вимогами до боржника, також відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов`язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у таких спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначені майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України.

Оскільки вимоги позивача (боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство) про визнання недійсним правочину не підлягають вартісній оцінці та є немайновими, а результати їх розгляду не вплинуть на обсяг ліквідаційної маси цього товариства, тому немає підстав стверджувати, що на такі позовні вимоги поширюються норми права щодо належності спорів з майновими вимогами до боржника, у тому числі спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, до юрисдикції господарських судів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №707/149/22, від 15.03.2023 у справі №711/7709/19, від 20.09. 2023 у справі №201/5683/22.

У постанові від 10.02.2021 у справі №289/697/18 Верховний Суд зазначив, що спір за позовом орендаря, щодо якого порушено справу про банкрутство, про розірвання договорів оренди земельних ділянок не входить до числа тих, що належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим і охоплюється поняттям «власність» за змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового. Оскільки суди не встановили, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно позивача, яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника, тому його позовні вимоги є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, у зв`язку з чим не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство позивача та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №927/379/17 зауважив, що за змістом ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства у разі, якщо боржник не є стороною в майновому спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та щодо його майна, то такий спір розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство боржника.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновий у розумінні положень цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (постанова Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №334/5073/19).

На час вирішення спору судом першої інстанції частину 5 статті 93 ЗК України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-IX викладено у наступній редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» від 02.05.2023 №3065-IX ч. 5 ст. 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».

Наведеними змінами, внесеними законами України від 28.04.2021 №1423-IX та від 02.05.2023 №3065-IX до ч. 5 ст. 93 ЗК України, розширено повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження з її власником, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.

Тобто, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником. Оскільки права й обов`язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №904/9875/21.

Відповідно до ст. 131 Кодексу України з процедур банкрутства майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

Ліквідаційна маса це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського віддання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

З огляду на положення ч. 5 ст. 93 ЗК України, із змінами, внесеними законами України від 28.04.2021 №1423-IX та від 02.05.2023 №3065-IX, якими законодавцем надано права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з її власником, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника.

З огляду на зміни в земельному законодавстві, відповідно до яких користувачу земельної ділянки надано право відчужувати право оренди без погодження з її власником та можливість включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, право оренди не може вважатись немайновим активом. Отже, вирішення цього спору стосуватиметься питання формування активів боржника, у зв`язку з чим пов`язане зі здійсненням провадження у справі про банкрутство. Таким чином, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду в порядку, визначеному ГПК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Кодексом України з процедур банкрутства. Отже, саме Господарський суд Запорізької області є судом, встановленим законом, до юрисдикції якого віднесено розгляд спору за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі.

За викладених обставин, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції припустився порушення процесуальних норм та дійшов помилкового висновку про передачу справи до Господарського суду Запорізької області, а тому така ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою.

Відтак, ухвала Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу АПК «Старосільський» просить стягнути з позивачки на його користь судові витрати у розмірі 5 000 грн, проте у задоволенні даного клопотання необхідно відмовити з огляду на таке.

У зв`язку із скасуванням ухвали суду і передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції розподіл судових витрат здійснює суд, який приймає рішення за результатами розгляду спору по суті, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Таким чином, вирішення питання про стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним витрат, у випадку направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, відноситься до компетенції районного суду.

Керуючись ст. 367, 374, 379 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: