Рішення від 12.05.2025 по справі 260/54/25

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 рокум. Ужгород№ 260/54/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 072250010150 від 22.11.2024;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.07.1981 на відкритому акціонерному товаристві «Вилоцький деревообробний комбінат» (код ЄДРПОУ 01267018) з 02.01.1986 по 31.01.1999, з 01.06.2004 по 30.06.2004 та з 01.12.2004 по 31.12.2004 та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком згідно статей 26-27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області № 072250010150 від 22.11.2024 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Так, ГУ ПФУ в Донецькій області не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 02.01.1986 по 31.01.1999 на ВАТ «Вилоцький ДОК» згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.07.1981, оскільки відсутні відомості про реорганізацію Республіканського ПО «Укрнромжелезобетон» у ВАТ «Вилоцький ДОК». Страховий стаж заявника встановлено у 24 роки 05 місяців 01 день.

На переконання позивача, відсутність довідки про реорганізацію роботодавця, ураховуючи фактичні обставини справи, є надмірним формалізмом та таким, що не впливає на право позивача на призначення пенсії.

Згідно інформації Пенсійного фонду до страхового стажу позивача зараховані періоди роботи з 01.02.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.05.2004 (роботодавцем вказано ВАТ «Вилоцький деревообробний комбінат», код ЄДРПОУ 01267018), з 01.07.2004 по 30.11.2004 (роботодавцем вказано AT «А-Банк», код ЄДРПОУ 14360080), з 01.01.2005 по 24.07.2006 (роботодавцем вказано ВАТ «Вилоцький деревообробний комбінат», код ЄДРПОУ 01267018).

У спірному рішенні не вказано, однак до стажу позивача також не враховані періоди з 01.06.2004 по 30.06.2004 та з 01.12.2004 по 31.12.2004. Причина такого рішення невідома.

При цьому, відповідач не оскаржує сам факт трудової діяльності позивача, а тільки із-за формальних причин не зарахував спірний період роботи до її страхового стажу.

Для виходу на пенсію позивач повинен мати не менше 31 року страхового стажу.

Згідно спірного рішення у позивача без урахування спірного періоду роботи наявний страховий стаж у розмірі 24 років 05 місяців 01 день. Спірні періоди роботи становлять більше 13 років.

Відтак, позивач вважає спірне рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим всупереч положенням чинного законодавства, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку, внаслідок чого ним подається цей позов до суду.

Ухвалою судді від 13.01.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

22.01.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач заперечує проти вимог позовної заяви.

Зазначає, що станом на момент звернення (на 18.11.2024 року) заявник досяг віку 60 років 2 місяці. Страховий стаж відповідно наданих документів та даних персоніфікованого обліку склав 23 роки 09 місяців 20 днів, стаж для визначення права на пенсію за віком становить 24 роки 05 місяців 1 день.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 06.07.1981 року:

-період роботи з 02.01.1986 року по 31.01.1999 року, оскільки відсутні відомості про реорганізацію Республіканського ПО «Укрпромжелезобетон» в ВАТ «ВилоцькийДОК»;

-період отримання допомоги по безробіттю з 14.09.2006 року по 11.07.2007 року, оскільки наявні виправлення дати припинення виплати, дати наказу на припинення виплати допомоги;

-період роботи з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року, з 01.12.2004 року по 31.12.2004 року у зв`язку з відсутністю сплачених страхових внесків у даних персоніфікованого обліку.

Враховуючи вищезазначене, за результатом розгляду заяви про призначення пенсії за віком від 18.11.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області прийнято рішення № 072250010150 від 22.11.2024 року відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1058 через відсутність необхідного страхового стажу 31 року.

Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог позивачу відсутні.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації із заявою про призначення пенсії згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, рішенням якого від 22.11.2024 року № 072250010150 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Зі змісту спірного рішення, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 06.07.1981 року: період роботи з 02.01.1986 року по 31.01.1999 року, оскільки відсутні відомості про реорганізацію Республіканського ПО «Укрпромжелезобетон» в ВАТ «Вилоцький ДОК» та період отримання допомоги по безробіттю з 14.09.2006 року по 11.07.2007 року, оскільки наявні виправлення дати припинення виплати, дати наказу на припинення виплати допомоги.

Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про його скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 56, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3, 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином уточнюючі довідки для підтвердження стажу необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 у період з 02.01.1986 року по 24.07.2006 року працював на РПО «Укрпромжелезобетон».

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що при розрахунку стажу для призначення пенсії позивача пенсійним органом не зараховано трудову діяльність позивача у період роботи з 02.01.1986 року по 31.01.1999 року, оскільки відсутні відомості про реорганізацію підприємства.

Суд зазначає, що обов`язок щодо оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18) неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, судом взято до уваги зміст положень Порядку № 637, відповідно до п. 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №275/615/17 (К/9901/768/17).

Враховуючи вищевикладені обставини, для обчислення стажу роботи при призначенні пенсії позивачу має бути зарахований період його роботи з 02.01.1986 року по 31.01.1999 року.

Що стосується періоду отримання допомоги по безробіттю з 14.09.2006 року по 11.07.2007 року, фактично, підставою для відмови в його зарахуванні слугувала підстава наявності виправлення дати припинення виплати, дати наказу на припинення виплати допомоги.

В контексті наведеного суд зазначає, що згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 у період з 14.09.2006 року по 11.07.2007 року отримував допомогу по безробіттю в Берегівському МРЦЗ.

Суд оцінює як помилкове обґрунтування відповідача про те, що цей період не підлягає зарахуванню до страхового стажу з тієї причини, що наявні виправлення дати припинення виплати, дати наказу на припинення виплати допомоги, з огляду на таке.

Суд вважає той факт, що наявні виправлення дати припинення виплати, дати наказу на припинення виплати допомоги, не спростовує та не ставить під сумнів той факт, що позивач дійсно отримував таку допомогу в період з 14.09.2006 року по 11.07.2007 року, що підтверджується записами трудової книжки. Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 року № 578 (чинне на момент внесення записів про призначення та припинення виплати допомоги по безробіттю до трудової книжки) усі записи про початок, припинення, відкладення та закінчення виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю вносяться працівником державної служби зайнятості після видання наказу, але не пізніше тижневого строку. Усі записи підтверджуються особистим підписом працівника державної служби зайнятості та печаткою центру зайнятості. Тому, враховуючи зазначене, відповідальність за внесення відомостей про початок та припинення допомоги по безробіттю до трудової книжки не може покладатися на власника такої трудової книжки. Отже, відмова зарахувати цей період до страхового стажу позивача є протиправною.

Таким чином, оскаржене рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 22.11.2024 року № 072250010150 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, що стосується періодів з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року та з 01.12.2004 року по 31.12.2004 року, суд констатує наступне.

Дійсно, як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку стажу, що зарахований позивачу для визначення права на призначення пенсії, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року та з 01.12.2004 року по 31.12.2004 року, хоча вказані періоди не зазначені в спірному рішенні.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, підставою для незарахування вказаних періодів слугувала відсутність сплачених страхових внесків у даних персоніфікованого обліку.

В контексті наведеного, приписами статті 1 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Статтею 20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Суд, враховує те, що на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», пунктом 3 якої установлено, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону № 1788-ХІІ здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.

Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

У справі, яка розглядається судом з трудової книжки позивача встановлено, що, з 01.03.2000 року по 24.07.2006 року (що охоплює період з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року та з 01.12.2004 року по 31.12.2004 року), останній працював РПО «Укрпромжелезобетон».

При цьому такі записи оформлені належним чином, засвідчені підписами та скріплені печатками установи, відтак ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу позивача.

Враховуючи наведене, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року та з 01.12.2004 року по 31.12.2004 року до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцем, оскільки обов`язок зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, та обов`язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах як платників страхових внесків, покладений виключно на роботодавців, які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.

Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17, від 25.11.2019 у справі №242/2088/17.

Суд підсумовує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

За таких обставин відповідачем безпідставно не враховано записи у трудовій книжці позивача при зверненні з заявою про призначення пенсії на підтвердження наявності страхового стажу за спірні періоди роботи з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року та з 01.12.2004 року по 31.12.2004 року, у зв`язку із чим вони мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке

Вирішення питань щодо призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» відноситься виключно до компетенції органів Пенсійного фонду України.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про призначення позивачу пенсії за віком, не підлягають до задоволення оскільки в разі задоволення таких суд фактично перебере на себе повноваження відповідача щодо призначення пенсії, що відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що відноситься виключно до компетенції органів Пенсійного фонду України, що не відповідатиме завданню адміністративного судочинства.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Слід також зазначити, що законодавець передбачив обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього, тому втручання у повноваження вказаного органу виходить за межі завдань адміністративного судочинства, виходячи з предмету даного позову.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 826/20369/14 (постанова від 13.11.2018 року).

Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб`єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Відповідно до приписів частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію.

Згідно висновків Верховного Суду у постанові Верховного Суду у справі №500/1216/23 від 08.02.2024 року дії зобов`язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Донецькій області.

Враховуючи протиправність рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 22.11.2024 року № 072250010150, у суду є всі підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 06.07.1981 року, а саме: з 02.01.1986 року по 31.01.1999 року, з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року, з 01.12.2004 року по 31.12.2004 року та з 14.09.2006 року по 11.07.2007 року, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 18.11.2024 року, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3 код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.11.2024 року № 072250010150.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 06.07.1981 року, а саме: з 02.01.1986 року по 31.01.1999 року, з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року, з 01.12.2004 року по 31.12.2004 року та з 14.09.2006 року по 11.07.2007 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.11.2024 року, з урахуванням висновків суду.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті