Постанова від 28.04.2025 по справі 910/8230/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2025 р. Справа№ 910/8230/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від апелянта - Батюсь Т.В.,

від позивача - Ковриженко О.О.,

від відповідачів - не з`явилися,

приватний виконавець Телявський А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/8230/23 (суддя Мудрий С.М., повний текст складено - 27.11.2024) за позовом Акціонерного Товариства "Банк 3/4" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінкред", ОСОБА_2 про стягнення 50 301 777,00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява від акціонерного товариства "Банк 3/4" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНКРЕД" та ОСОБА_2 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом у розмірі 50 301 777,00 грн на підставі Кредитного договору № 06-8/66/2021/Ю від 08.11.2021 та Договору поруки № № 06-8/13/2021/П від 08.11.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінкред" та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства "Банк 3/4" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 25; ідентифікаційний код 36002395) заборгованість за кредитом у розмірі 48991751 (сорок вісім мільйонів дев`ятсот дев`яносто одну тисячу сімсот п`ятдесят одну) грн. 00 коп., заборгованість за процентами у розмірі 1310026 (один мільйон триста десять тисяч двадцять шість) грн 00 коп. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінкред" на користь акціонерного товариства "Банк 3/4" судовий збір у розмірі 188631 (сто вісімдесят вісім тисяч шістсот тридцять одну) грн. 66 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Банк 3/4" судовий збір у розмірі 188631 (сто вісімдесят вісім тисяч шістсот тридцять одну) грн. 66 коп.

28.08.2023 на виконання рішення від 27.07.2023 видано накази.

26.09.2024 на адресу суду від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича надійшло подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина.

Вказане подання мотивоване відсутністю у солідарних боржників грошових коштів та інших активів, на які можливо звернути стягнення, окрім частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/8230/23 подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника задоволено; надано дозвіл на примусову реалізацію частки, що належить боржнику - ОСОБА_2 , у розмірі 1/2 у праві власності на об`єкт нерухомості (квартира загальною площею: 113,3 кв.м, житловою площею: 51,6 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в якому зареєстроване місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Так, враховуючи, що рішення суду боржником ( ОСОБА_2 ) не виконані, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майнових прав боржника, унеможливлює їх виконання, встановлення відсутності порушення прав малолітньої дитини, суд дійшов висновку про задоволення подання шляхом надання дозволу на реалізацію частки у розмірі 1/2 у праві власності на об`єкт нерухомості.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 (мати малолітньої дитини - ОСОБА_3 ) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу суду та відмовити у задоволенні подання приватного виконавця.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на наявність у боржника іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, а саме корпоративних прав та власних грошових коштів, а також вказує, що надання дозволу на примусову реалізацію частини квартири, де проживає малолітня дитина є позбавленням останньої права користування житлом.

В ході здійснення апеляційного провадження від позивача надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження у цій справі, оскільки питання про майнові права та інші законні інтереси ОСОБА_1 оскаржуваною ухвалою не вирішувалися.

В судовому засіданні 28.04.2025 колегією суддів розглянуто вказане клопотання та відмовлено в його задоволенні з наступних підстав.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, до яких, зокрема, віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

Позивач вказуючи про те, що питання про майнові права та інші законні інтереси ОСОБА_1 оскаржуваною ухвалою не вирішувалися, не враховує наступного.

Так, апелянт - ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_3 , місце проживання якого зареєстровано в квартирі, подання на реалізацію частини якої було задоволено судом.

Отже, оскаржуваною ухвалою вирішено питання про права та інтереси вказаної особи - малолітньої дитини ОСОБА_3 .

Інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб представляють у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом (ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, ОСОБА_1 , оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції, діє як законний представник ОСОБА_3 .

З огляду на викладене, підстави для закриття апеляційного провадження у даній справі відсутні.

Одночасно, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_3 , про розгляд подання судом першої інстанції не повідомлялася, а тому була позбавлена права на висловлення своїх заперечень та подання відповідних доказів на їх підтвердження.

Враховуючи наведене, з урахуванням приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України колегією суддів приймаються додаткові докази, подані скаржником разом з апеляційною скаргою.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача та приватний виконавець заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили залишити оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідачі не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені; так, судом на адреси місцезнаходження вказаних осіб було здійснено направлення ухвали про призначення справи до розгляду на 28.04.2025.

Кореспонденція суду, направлена відповідачам, повернулася з відмітками органу поштового зв`язку про: відсутність адресата (відповідача 1) за вказаною адресою та закінчення терміну зберігання (щодо відповідача 2).

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Враховуючи належне повідомлення вказаних осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню, з наступних підстав.

27.09.2023 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 щодо виконання наказу №910/8230/23 від 28.08.2023.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича від 27.09.2023 приєднано виконавче провадження НОМЕР_1 до зведеного виконавчого провадження №72889694.

04.12.2023 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем отримано від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відповідь на вимогу про надання інформації. В зазначеній відповіді міститься інформація щодо осіб зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_2 має частку у розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на квартиру загальною площею 113,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Співвласником на зазначений об`єкт нерухомості з часткою у розмірі 1/2 є ОСОБА_1 .

20.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем направлено запит №6664 до Дарницької районної державної адміністрації щодо надання дозволу не реалізацію квартири.

10.07.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем отримано від Дарницької районної державної адміністрації відповідь на запит №6664 від 20.06.2024, в якій зазначено, що райдержадміністрація, як орган опіки та піклування, не наділена повноваженнями надати дозволи на вчинення правочинів, право власності на яке або право користування яким мають діти, у разі відсутності згоди батьків (опікунів, піклувальників) навіть за наявності відповідного звернення приватного виконавця (у межах виконавчого провадження).

У зв`язку з відмовою Дарницької районної державної адміністрації у наданні дозволу на відчуження права власності на об`єкт нерухомості, за адресою якого зареєстроване місце проживання малолітньої особи, приватний виконавець Телявським Анатолій Миколайович звернувся до суду з відповідним поданням.

Як вже вказувалося, суд першої інстанції подання задовольнив та дійшов при цьому висновку щодо відсутності порушення прав малолітньої дитини, оскільки звернення стягнення на частку у розмірі 1/2 у праві власності на квартиру не позбавить права ОСОБА_3 на житло та, зокрема, на проживання в зазначеній квартирі.

Колегія суддів не погоджується із висновками наведеними місцевим господарським судом в оскаржуваній ухвалі, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Приватний виконавець обґрунтував подання, серед іншого, тим, що у боржників (Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінкред" та ОСОБА_2 ) інше майно чи кошти, на які можна звернути стягнення відсутні, окрім частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та в якій зареєстрована малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Як вбачається зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Тобто, державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду (постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №2-537/11).

Як вже вказувалося, 20.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем направлено запит №6664 до Дарницької районної державної адміністрації щодо надання дозволу не реалізацію квартири.

10.07.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем отримано від Дарницької районної державної адміністрації відповідь на запит №6664 від 20.06.2024, якої зазначено, що райдержадміністрація, як орган опіки та піклування, не наділена повноваженнями надати дозволи на вчинення правочинів, право власності на яке або право користування яким мають діти, у разі відсутності згоди батьків (опікунів, піклувальників) навіть за наявності відповідного звернення приватного виконавця (у межах виконавчого провадження).

Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 331 ГПК України.

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною восьмою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Згідно Витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 - 29.09.2021, тобто за два роки до відкриття виконавчого провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до довідки ОСББ "Дніпровська набережна, буд. 19-В" ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 , спільно з сином - ОСОБА_3 .

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13.05.2008 у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення від 18.12.2008 у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47) (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України", заява № 30856/03, п.п. 41, 42, рішення від 02.12.2010).

Отже право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, вказаним міжнародним договором, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах, можливо лише на підставі закону, має мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Так, за викладених обставин надання дозволу на примусову реалізацію частини квартири є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом та порушує її права та інтереси, що є недопустимим.

Окрім наведеного, слід зазначити, що наявність у матері дитини права власності на інші квартири жодним чином не свідчить про однозначну можливість використання дитиною цього житла для постійного проживання.

У цьому контексті колегія суддів враховує ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно якої, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (постанова Європейського Суду з прав людини "Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії" (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010).

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено також у п. 8 ст. 7 СК України та у ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з положеннями яких регулювання відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Разом з тим, вказаним Закон України "Про охорону дитинства" визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

З аналізу зазначених норм та з урахування практики Європейського суду з прав людини, слід дійти висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати приватні інтереси.

Надання згоди приватному виконавцю на примусову реалізацію частини квартири призведе до фактичного виселення із житла малолітньої дитини, право користування на яке офіційно зареєстровано за останньою.

Так, судове рішення, яке фактично буде підставою для позбавлення права на житло буде суперечити інтересам малолітньої дитини та стратегічному загальнонаціональному пріоритету закріпленому в Законі України "Про охорону дитинства".

Окрім наведеного, колегією суддів береться до уваги відсутність згоди органу опіки та піклування на отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яку має малолітня дитина.

Апеляційний суд враховує, що органами опіки та піклування здійснюється діяльність, пов`язана із захистом прав дитини, з дотриманням, зокрема, такого принципу, як забезпечення найкращих інтересів дитини.

Зазначений орган є профільною інституцією у питанні дотримання прав дитини та територіально розташований у районі місця реєстрації дитини.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню, з прийняттям нової - про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/8230/23 задовольнити повністю.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/8230/23 скасувати.

3. У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника відмовити повністю.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова (враховуючи перебування колегії суддів у відпустці з 05.05.2025 по 09.05.2025, та судді Барсук М.А. - 12.05.2025) складена: 13.05.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук