Рішення

від 13.05.2025 по справі 183/12959/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/12959/24

№ 2/183/2366/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2025 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Фролової В.О.,

за участю секретаря судового засідання Сторожик А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМСІТІ» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ТОВ «КОМСІТІ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначив, що 04 жовтня 2023 року, наказом № 303к останній був прийнятий на роботу слюсарем аварійно-відновлювальних робіт в ТОВ «КОМСІТІ» та наказом від 16 липня 2024 року № 328к звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Зазначив, що роботодавцем, за період з 01 липня 2024 року по 16 липня 2024 року була нарахована, але не виплачена заробітна плата, яка підлягає сплаті відповідно до положень ст. 115 КЗпП України. Оскільки, з вини відповідача йому не було виплачено заробітну плату в повному обсязі, з огляду на положення ст. 117 КЗпП України, позивач просив витребувати не виплачену заробітну плату за період з 01 липня по 16 липня 2024 року в сумі 5837,28 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 58859,24. Також просив стягнути з підприємства відповідача заподіяну йому моральну шкоду в сумі 100000грн., а також сплачений судовий збір.

Ухвалою судді від 13 січня 2025 року позовну заяву було залишено без руху, з огляду невідповідність позовної заяви ч. 5 ст. 175 ЦПК України.

Ухвалою від 17 січня 2025 року провадження по зазначеній справі відкрито в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач надав відзив на позов, зазначивши про безпідставність позовних вимог позивача. В обґрунтування своїх заперечень послався на подання позовної заяви з порушенням трьох місячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. В частині позовних вимог зазначив, що за період роботи з 03 жовтня 2023 року по 16 липня 2024 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати: з 01 липня 2024 року по 14 липня 2024 року на підставі наказу ТОВ «КОМСІТІ» від 25 червня 2024 року за № 275 к, який був виданий на підставі заяви ОСОБА_1 про надання відпустки без збереження заробітної плати від 25 червня 2024 року, та 16 липня 2024 року - згідно з Наказом ТОВ «КОМСІТІ» за № 324/1к від 15 липня 2024 року про надання відпустки на підставі зави ОСОБА_1 про надання відпустки без збереження заробітної плати від 15 липня 2024 року. ОСОБА_1 було звільнено 16 липня 2024 року на підставі наказу ТОВ «КОМСІТІ» № 328 к на підставі ч.1 п.1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін на підставі заяви ОСОБА_1 від 16 липня 2024 року.

Оскільки позивач у липні 2024 року фактично не виконував роботу, через знаходження його у відпустці без збереження заробітної плати, на момент звільнення йому заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась, а до сум остаточного розрахунку ОСОБА_1 увійшла компенсація за всі дні невикористаної відпустки. За період роботи з 03 жовтня 2023 року по 16 липня 2024 року ОСОБА_1 на день звільнення набув право на 19 календарних днів основної щорічної відпустки, у зв`язку з чим, остаточно позивачу було виплачено 6416,80 грн.

Крім того, відповідач зазначив, що в період з 19 листопада 2024 року по 02 грудня 2024 року підприємство проходило позапланову перевірку Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в ході якої виявлені порушення вимог законодавства про працю, зокрема безпідставне нарахування компенсації невикористаної відпустки у кількості 19 робочих днів, в той час як ОСОБА_1 набув право на 18 календарних днів основної щорічної відпустки, що свідчить про незабезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці. За результатами перевірки, головного бухгалтера підприємства відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 41 КУпАП, та постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2025 року накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

В частині стягнення з відповідача суми заподіяної моральної шкоди, то позивач, на думку відповідача, не надав належних доказів, які б свідчили про заподіяння такої шкоди взагалі, що свідчить про безпідставність позовних вимог в цій частині.

13 лютого 2025 року до суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з невиплаченої заробітної плати за період з 01 липня 2024 року по 10 лютого 2025 року в сумі 55818,24 грн., а також моральної шкоди в сумі 100000 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, зазначивши, що працював на підприємстві ТОВ «КОМСІТІ» з 03 жовтня 2023 року по 16 липня 2024 року на посаді слюсаря аварійно-відновлювальних робіт. Також, поряд з основною роботою, за його згодою виконував обов`язки машиніста насосних установок. Був вимушений звільнитись, так як підприємством не було створено належних умов праці, зазначивши, що в період з 01 липня по 16 липня 2024 року у відпустці не перебував, та заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати не підписував, що підтверджує журнал ТОВ «КОМСІТІ» в якому зафіксовано виміри тиску насосів, які здійснювалось у його зміну, про що свідчить його підпис. 16 липня 2024 року звільнився з підприємства за угодою сторін, підписавши заяву про звільнення та наказ про припинення трудового договору. В цей же день отримав розрахунковий лист та грошові кошти на банківську картку в сумі 6416,80 грн. Також було здійснено відповідний запис про звільнення у трудовій книжці. З приводу вказаних обставин звертався до органів прокуратури та Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, проте вказані звернення до бажаного результату не привели.

Представник відповідача, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду вказаної справи, до суду не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити у задоволенні позову позивача з підстав викладених у позові.

Суд, оцінивши аргументи сторін, викладені у позові та відзиві на позов, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, відповідно до наказу (розпорядження) керівника ТОВ «КОМСІТІ» № 303 к від 03 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу до вказаного підприємства на дільницю водовідведення на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт ІV розряду з 04 жовтня 2023 року. З вказаним наказом позивач ознайомлений під підпис 04 жовтня 2023 року (а.с.51).

Також наказом керівника підприємства ТОВ «КОМСІТІ» № 101 від 29 грудня 2023 року «Про покладення тимчасового виконання обов`язків», на ОСОБА_1 , слюсаря з аварійно-відновлювальних робіт, тимчасово, за його згодою, покладено обов`язки машиніста насосних установок в порядку суміщення посад без звільнення від основної роботи з 01 січня 2024 року з доплатою 30% від окладу за вакантною посадою машиніст насосних установок згідно штатного розпису (а.с.52).

Наказом (розпорядженням) керівника підприємства ТОВ «КОМСІТІ» за № 328 к від 16 липня 2024 року ОСОБА_1 «Про припинення трудового договору», на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення від 16 липня 2024 року, останнього звільнено з 16 липня 2024 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України із виплатою компенсації за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки до 31 грудня 2023 року та 13 календарних днів невикористаної щорічної відпустки з 01 січня 2024 року (а.с.61).

Вказані дані також відображені в особовій картці працівника ТОВ «КОМСІТІ» ОСОБА_1 .

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під підпис із зазначенням про отримання копії наказу про звільнення 16 липня 2024 року, що підтвердив в залі суду під час надання пояснень.

При звільненні ОСОБА_1 отримано компенсацію за невикористану відпустку за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. до 31 грудня 2023 року в сумі 5669,04 грн. та 13 календарних днів невикористаної щорічної відпустки з 01 січня 2024 року в сумі 2302,14 грн.

Отже спір між сторонами виник з приводу невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 липня 2024 по 16 липня 2024 року, оскільки позивач вказує на перебування на роботі у вказаний період, натомість відповідач заперечує вказані обставини, зазначивши про перебування позивача у вказаний період у відпустці без збереження заробітної плати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 43 Основного Закону України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також винагороду працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (ч. 1 ст.83 КЗпП України).

Статтею 84 КЗпП України та ст. 26 Закону України «Про відпустки», передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами або з інших причин працівнику на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 30 календарних днів на рік. При цьому, час перебування у відпустках, передбачених ч.1, 2 ст. 84 КЗпП України не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки».

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи , організації, проводиться день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника у день їх виплати (ст.. 116 КЗпП України).

Відповідно до абз. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року, у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Так, на підтвердження обставин перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, відповідачем надані накази керівника ТОВ «КОМСІТІ» за № 275 к від 26 червня 2024 року про надання відпустки ОСОБА_1 на 14 календарних днів на період з 01 липня 2024 по 14 липня 2024 року без збереження заробітної плати; наказ ТОВ «КОМСІТІ» за № 324/1 к від 15 липня 2024 року про надання ОСОБА_1 відпуски без збереження заробітної плати строком на 1 календарний день, 16 липня 2024 року. Вказані накази містять відмітки про ознайомлення позивача з їх змістом.

Також відповідачем надані заяви від 25 червня 2024 року та від 15 липня 2024 року за підписом ОСОБА_1 про надання відпусток за вказані вище періоди, які стали підставою для видачі наказів по підприємству. Вказані заяви виготовлені на друкувальному засобі та місять підписи керівника структурного підрозділу ОСОБА_2 та керівника підприємства ТОВ «КОМСІТІ» ОСОБА_3 .

При звільненні позивача за угодою сторін, підприємством відповідача проведено розрахунок при звільненні ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2024 року, де визначено компенсацію за 6 днів невикористаної відпустки в сумі 2302,14 грн. та за період з 01 листопада 2023 року по 30 червня 2024 року де визначено компенсацію за 13 днів невикористаної відпустки в сумі 5669,04 грн., а всього, з урахуванням утримання податку на доходи фізичних осіб, військового збору нараховано та сплачено 6416,80 грн., проти чого не заперечував позивач.

В судовому засіданні позивач заперечував факт перебування у відпустці без збереження заробітної плати, зазначивши, що вказані заяви не підписував, та в цей період часу перебував на роботі, про що свідчить долучена до матеріалів цивільної справи копія журналу, де фіксувались показники тиску води в насосах протягом зміни, та який містить належні йому підписи про прийняття та здачу зміни за період з 01 липня 2024 по 16 липня 2024 року.

Разом з цим, суд зазначає, що наданий журнал в розумінні ст.ст. 77,79,80 ЦПК України не є беззаперечним доказом виконання позивачем трудових обов`язків протягом 01 липня 2024 по 16 липня 2024 року, оскільки не дає можливість достеменно встановити належність підписів, позивачу, оскільки не містять належне розшифрування щодо прізвища, ім`я та по батькові,посади особи, яка здійснювала записи в наданому позивачем журналі.

Відповідно до п. 7.1 ДСТУ ДП «УкрНДНЦ» від 01 липня 2020 № 144, яким встановлено ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», встановлено вимоги до оформлення документів, зокрема організаційно-розпорядчі документи виготовляють за допомогою автоматизованих та/або друку- вальних засобів. Окремі внутрішні документи (заяви, пояснювальні та доповідні записки тощо), авторами яких є посадові та інші фізичні особи, допустимо оформлювати рукописним способом.

Отже,працівники можуть надавати заяви, оформлені як власноруч (рукописно) так і в друкованому вигляді, за наявності на таких документах власноручного підпису працівника, що свідчить про дотримання відповідачем вимог ДСТУ 4163:2020 щодо оформлення внутрішніх документів посадових осіб та інших фізичних осіб.

В свою чергу позивачем належних, достовірних та достатніх доказів у підтвердження заперечень позивача проти обставин його перебування у відпустці без збереження заробітної плати суду не надано. Будь-яких клопотань, заяв щодо витребування доказів, призначення експертиз позивачем заявлено не було.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для включення в розмір сум, які підлягали сплаті позивачу при звільненні, а саме заробітної плати за період з 01 липня по 16 липня 2024 року, з огляду на недоведеність факту виконання трудових обов`язків позивачем у вказаний період.

Крім того, суд звертає увагу, що питання перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони праці ТОВ «КОМСІТІ» було предметом позапланової перевірки Південно-східного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за результатами якої складено акт від 02 грудня 2024 року за №ПС/ДН/36276/0386. Зокрема, під час проведення вказаного позапланового заходу, здійснено перевірку правильності нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», та встановлено помилкове нарахування компенсації невикористаної відпустки у кількості 19 календарних днів, в той час як ОСОБА_1 набув право на 18 календарних днів основної щорічної відпустки.

З огляду на викладене, Південно-східним Міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці 02 грудня 2024 року винесено припис про усунення виявлених порушень та відносно головного бухгалтера ТОВ «КОМСІТІ» ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Таким чином, враховуючи викладене вище, судом не встановлено порушень при здійсненні відповідачем розрахунку сум при звільненні позивачем, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення в порядку ст. 117 КЗпП України нарахованої , але не виплаченої заробітної плати.

Як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву, ТОВ «КОМСІТІ» зауважило про подання ОСОБА_1 позовної заяви з пропуском строку встановленого ст. 233 КЗпП України, що є самостійною підставою для відмови у позові, проти чого, в судовому засіданні заперечував позивач ОСОБА_1 .

Оцінюючи спірні правовідносини та наявність підстав для застосування до них положень ст. 233 КЗпП, суд зазначає про наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача, яка набрала чинності 19 липня 2022 року) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначається судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом (розпорядженням) керівника підприємства ТОВ «КОМСІТІ» за № 328 к від 16 липня 2024 року ОСОБА_1 «Про припинення трудового договору», на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення від 16 липня 2024 року, останнього звільнено з 16 липня 2024 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України із виплатою компенсації за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки до 31 грудня 2023 року та 13 календарних днів невикористаної щорічної відпустки з 01 січня 2024 року.

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під підпис із зазначенням про отримання копії наказу про звільнення 16 липня 2024 року із занесенням відповідного запису у трудову книжку. Також, позивач був ознайомлений про суми, які підлягали сплаті під час звільнення в сумі 6416,80 грн. (а.с. 50), які були перераховані позивачу у той же день, проти чого не заперечував позивач в судовому засіданні.

Таким чином, позивач з 16 липня 2024 року дізнався або повинен був дізнатись про порушення, на його думку, свого права, у зв`язку з чим останній день тримісячного строку на подання позову про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати припав на 16 жовтня 2024 року. Проте, як вбачається з матеріалів справи із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 18 грудня 2024 року, при цьому будь-яких клопотань про поновлення строку, з огляду на поважність причин його пропуску, суду не надав.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21, перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio»,незалежно відтого,чи заявляєвідповідач пропропуск позивачемстроку зверненнядо суду,на відмінувід застосуванняпозовної давностіпри вирішенісудом цивільногоспору,коли застосуванняпозовної давностісудом здійснюєтьсятільки зазаявою сторониу спорі.

В судовому засіданні обговорювалось питання щодо пропуску позивачем строку передбаченого ст. 233 КЗпП України на звернення до суду із позовом, про що зазначив відповідач у відзиві на позов, проте позивач зазначив, про наявність в нього права звернутись із вказаним позовом, і воно не обмежується строком, оскільки стосується питання оплати праці, клопотань про поновлення строку, з огляду на поважність причин його пропуску не заявляв.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у зв`язку з пропуском строку, передбаченого ст. 233 КзПП України для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма законодавства містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Оскільки судом не було встановлено порушень прав позивача в сфері трудових відносин, вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у задоволенні позову на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.116,117, 233 КЗпП України,

ст. ст.12,13,76-82,89,141,229,247,258-259,263-265,273,352 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМСІТІ» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 13 травня 2025 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМСІТІ», ЄДРПОУ 40131916, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Олексія Цокура, буд. 1.

Суддя В.О. Фролова