Ухвала від 13.05.2025 по справі 643/6971/25

Справа № 643/6971/25

Провадження № 2-н/643/1378/25

УХВАЛА

13.05.2025 м. Харків

Суддя Салтівськогорайонного судуміста ХарковаНовіченко Н.В.,розглянувши заявуОб`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Родникова 9-А»(кодЄДРПОУ 40407124;м.Харків,вул.Родникова,буд.9-А) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ;ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 24195, 87 грн. за період з 01.01.2020 р. по 01.02.2025 р.,

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Родникова 9-А» (далі-заявник) звернулося до Салтівського районного суду міста Харкова із заявою про видачу судового наказу, відповідно до змісту якої просить суд стягнути з ОСОБА_1 (далі боржник) суму заборгованості у розмірі 24195, 87 грн. за період з 01.01.2020 р. по 01.02.2025 р.; судовий збір у розмірі 302, 80 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500, 00 грн.

13.05.2025 року Салтівським районним судом міста Харкова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Родникова 9-А» суму заборгованості у розмірі 24195, 87 грн. за період з 01.01.2020 р. по 01.02.2025 р. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 302, 80 грн.

Водночас, щодо заявленої вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Родникова 9-А» витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Тобто, процесуальне законодавство передбачає три можливі форми цивільного судочинства, кожна з яких здійснюється за правилами, що закріплені у відповідному розділі Цивільного процесуального кодексу України.

Провадження у справі являє собою певну унормовану законом послідовність зміни стадій і вчинення процесуальних дій. Процесуальне правовідношення виявляє таку особливість, що воно перебуває у стані постійного розвитку у міру здійснення процесуальних дій; тому процес це відносини, що постійно рухаються, переходять від стадії до стадії.

У зв`язку з цим певні юридичні факти, які породжують, змінюють і припиняють правовідносини, можуть існувати на певній стадії, та їх місце визначається нормами та логікою процесу.

З цього також випливає, що усі стадії процесу та окремі процедури, що реалізуються у межах певних стадій, підкоряються єдиній формі реалізації процесуальних правовідносин (зокрема, цивільних). Це означає, що (за винятком випадків, встановлених процесуальним законом), процесуальне правовідношення, яке виникло в певній процесуальній формі (наказного, позовного, окремого), має припинитись у цій же процесуальній формі. Це також означає, що усі процедури (субпроцедури) виконуються з дотримання тієї процесуальної форми, що і провадження як таке.

Відповідно до частини 3 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Отже, наказне провадження- це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.

Метою спрощених судових процедур є швидкий розгляд безспірних питань, правовідносини сторін у яких не викликають сумніву, та у яких фактичні обставини справи та визначеність у правовідносинах учасниками цих правовідносин не оспорюється.

Таким чином, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Положеннями частини 1 статті 160 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

В силу приписів частини 1 статті 161 Цивільного процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;

7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, частиною 2 статті 161 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Таким чином, на відміну від положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року, і яка передбачала можливість звернення до суду з позовною заявою з вимогами, які підлягають розгляду у наказному провадженні тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом (ч. 3 ст. 117 ЦПК), законодавець надав особі право вибору щодо форми звернення до суду з вимогами, визначеними частиною 1 статті 161 Цивільного процесуального кодексу України, яке реалізується особою на власний розсуд шляхом звернення до суду в порядку позовного або наказного провадження.

У даному випадку, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Родникова 9-А» самостійно, на власний розсуд, користуючись наданим йому альтернативним правом, визначеним частиною 2 статті 161 Цивільного процесуального кодексу України, звернулося до суду з майновими вимогами до боржника не в порядку позовного, а у порядку наказного провадження, правила якого чітко унормовані розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України, яким не врегульовано питання щодо можливості стягнення з боржника такого виду судових витрат як витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 134 Цивільного процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Отже, за приписами Цивільного процесуального кодексу України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до частини 2 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 163 Цивільного процесуального кодексу України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. Частини 2 і 3 зазначеної норми розкривають вимоги до змісту і додатків такої заяви.

Аналіз наведених приписів процесуального законодавства, свідчить, що наказне провадження є безспірним, тобто, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер. Заперечення боржника проти вимог стягувача означає наявність спору про право і сам факт подання заяви боржником є достатньою підставою для скасування судового наказу, так як закон не зобов`язує суд на цій стадії перевіряти обґрунтованість заперечень боржника. Зазначені у заяві про скасування судового наказу доводи боржника можуть бути перевірені судом лише під час розгляду справи в порядку позовного провадження.

Одночасно суд зауважує, що згідно з пунктом 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Частиною 1 статті 42 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи, тоді як згідно з частиною 2 даної норми процесуального права при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України регулює питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави частина 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 48 Цивільного процесуального кодексу України).

Водночас, учасниками у справах наказного провадження можуть виступати тільки заявник та боржник, які не підпадають під правове визначення «сторони» у цивільному процесі.

При цьому, на відміну від судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, розмір якого чітко визначений Законом України «Про судовий збір», склад та розмір витрат на правничу допомогу входять до предмета доказування у справі, в якій сторони, користуючись принципами змагальності та диспозитивності судового процесу, обґрунтовують свої вимоги та заперечення не лише стосовно вимог по суті спору, а й щодо витрат на правничу допомогу.

Таким чином, з ретельного аналізу вказаних вище норм процесуального права вбачається, що глава 8 «Судові витрати» розділу І Цивільного процесуального кодексу України, розділ II Цивільного процесуального кодексу України не містить норми, відповідно до якої, у випадку видачі судового наказу стягувачу на боржника покладався б обов`язок відшкодування стягувачу такого виду судових витрат як витрати на професійну правничу допомогу.

Отже, процесуальними нормами не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум, відмінних від неоспорюваної заборгованості та витрат зі сплати судового збору за подання заяви про видачу судового наказу.

Суд зауважує, що судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням положень частин 3 та 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, положення статті 141 Цивільного процесуального кодексу України не є релевантними до цілей і завдань наказного провадження.

Згідно з частиною 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Тобто вищевказаними нормами процесуального права протилежній стороні надано законом надано право подати до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи.

Отже, при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності сторін.

Водночас, в силу приписів частини 1 статті 167 Цивільного процесуального кодексу України розгляд заяви про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника, а відповідно до частини 2 статті 169 Цивільного процесуального кодексу України копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами надсилається на адресу боржника лише одночасно з копією виданого судового наказу.

Таким чином, у випадку стягнення витрат на професійну правничу допомогу у наказному провадженні безпосередньо порушуються права боржника, який позбавляється наданого йому законом права заперечувати проти розміру заявлених стягувачем витрат на професійну правничу допомогу, довести не співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу, який, на відміну від витрат по сплаті судового збору не є безспірним, внаслідок чого буде порушено закріплений статтею 12 Цивільного процесуального кодексу України принцип змагальності.

Виходячи з вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що заявник самостійно на власний розсуд звертаючись до суду обрав таку альтернативну форму цивільного судочинства для заявлених вимог як наказне провадження, в якому процесуальний закон не передбачає розподілу будь-яких судових витрат, окрім судового збору, суд дійшов висновку, що заявлена заявником вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500, 00 грн. не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.

Вищевказані висновки суду відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 905/186/25, Київського апеляційного суду від 28.03.2025 у справі № 363/5666/24, Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2025 у справі № 404/7386/24, Київського апеляційного суду від 03.02.2025 у справі № 755/15511/24.

Керуючись статтями 165, 260, 261 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Родникова 9-А» у заявленій вимозі про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500, 00 грн.

2. Відповідно до статті 261 Цивільного процесуальногокодексу України дана ухвала набирає законної сили після її підписання суддею, та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня підписання її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.

Суддя Н.В. Новіченко