Рішення від 12.05.2025 по справі 140/738/25

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/738/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» (далі ДУ «Маневицька ВК (№42)»), в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 31.08.2021 по 27.12.2024 (день фактичного розрахунку) з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати;

зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь нас затримки розрахунку при звільненні в період з 31.08.2021 по день фактичного розрахунку - 27.12.2024 з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк сум грошового забезпечення за весь час затримки виплати з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 05.11.2003 по 31.03.2022. Наказом ДУ «Маневицька ВК (№42)» №27/ОС-21 позивач була звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі №140/5515/22 зобов`язано ДУ «Маневицька ВК (№42)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.03.2022 з урахуванням вимог пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі Порядок №1078), та висновків суду, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі Порядок №44); здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) за період з 24.02.2022 по 31.03.2022.

Позивач зазначає, що 27.12.2024 на її розрахунковий рахунок зараховано 27293,14 грн заробітної плати, яка не була виплачена при звільненні.

Позивач звернулася із запитом до ДУ «Маневицька ВК (№42)» щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 у справі №140/5515/22 за період з 31.03.2022 по день фактичного розрахунку - 27.12.2024. Однак відповідач листом повідомив ОСОБА_1 , що відсутні правові підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі.

Позивач вважає, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з нею повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому просить зобов`язати останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.13).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивача не визнав та зазначив, що ДУ «Маневицька ВК (№24)» фінансується за рахунок бюджетних коштів згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків та є неприбутковою організацією. У відповідності до Бюджетного кодексу України, всі видатки установа здійснює за рахунок та в межах грошових коштів, що виділялись з бюджету.

У зв`язку введенням воєнного стану та збільшенням видатків на оборону були зменшені бюджетні асигнування, в тому числі, й ДУ «Маневицька ВК (№24)». А тому, зважаючи на воєнний стан, масові ракетні обстріли та відключення електроенергії, виділити додаткові кошти немає можливості.

З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити повністю (а.с.15-18).

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ДУ «Маневицька ВК (№42)», що не заперечується сторонами у справі.

Згідно з витягом із наказу ДУ «Маневицька ВК (№42)» від 25.03.2022 №27/ОС-22 про особовий склад відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 з 31.03.2022 (а.с.40, 45зворот).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі №140/5515/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково; зокрема зобов`язано ДУ «Маневицька ВК (№42)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.03.2022 з урахуванням вимог пункту 5 Порядку №1078, та висновків суду, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44; здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 31.03.2022.

На виконання вищевказаного судового рішення відповідач виплатив грошове забезпечення 27.12.2024 у розмірі 27293,14 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.12.2024 №812 (а.с.24). При цьому сума нарахувань становила 35445,63 грн, про що свідчить довідка про виконання рішення суду (а.с.36).

Представник позивача звернулася із запитом до ДУ «Маневицька ВК (№42)» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31.03.2022 у справі №140/5515/22 за період з 31.03.2022 по день фактичного розрахунку - 27.12.2024 з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк сум грошового забезпечення за весь час затримки виплати з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів (а.с.8).

Листом від 15.01.2025 №42/359/16 ДУ «Маневицька ВК (№42)» повідомила представника позивача, що установа фінансується за рахунок бюджетних коштів згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків та є неприбутковою організацією. У відповідності до Бюджетного кодексу України, всі видатки установа здійснює за рахунок та в межах грошових коштів, що виділялись з бюджету (а.с.9).

Оскільки відповідач у день звільнення не провів остаточний розрахунок, тому позивачка вважає, що, відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.

Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв`язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення.

Так, судом встановлено, що позивач виключена зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 31.03.2023, тоді як остаточний розрахунок з нею було проведено лише 27.12.2024.

Індексацію грошового забезпечення та додаткову винагороду відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №140/5515/22, після чого остання звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує наступне.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Водночас, 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22.

Згідно із довідкою про доходи ОСОБА_1 (а.с.46) нараховане грошове забезпечення з січня 2022 року по лютий 2022 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 17821,21 грн: 7692,98 грн за січень 2022 року та 10128,23 грн за лютий 2022 року.

Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 302,05 грн (17821,21 грн/59, де 59 кількість календарних днів у січні 2022 року - лютому 2022 року).

Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні варто умовно поділити на дві частини: з 01.04.2022 (згідно з витягом з наказу позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.03.2022) до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 27.12.2024 включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).

Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 32923,45 грн (302,05 грн х 109 календарних дні), а з 19.07.2022 по 27.12.2024 включно 55577,2 грн (302,05 грн х 184 календарних дні), всього 88500,65 грн.

Суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачу коштів, суд зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19.07.2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Визначаючись щодо суми стягнення, врахуванню підлягають правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.

Так, Верховний Суд у складі судової палати у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

При вирішенні спору належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

З урахуванням наведеного та враховуючи право суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України (за період з 01.04.2022 по 18.07.2022), суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд зауважує, що середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні (88500,65 грн) перевищує розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №140/5515/22 (35445,63 грн).

З врахуванням принципу співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2022 по 18.07.2022 має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.

З довідки повідомлення ДУ «Маневицька ВК (№42)» слідує, що у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 із військової служби їй нараховано грошове забезпечення в сумі 56309,88 грн (а.с.45). У грудні 2024 року позивачці нараховано індексацію грошового забезпечення 11239,94 грн, доплату по Постанові №168 - 8813,37 грн, щомісячну надбавку 15392,32 грн, разом 35445,63 грн (рішення суду у справі №140/5515/22), що вбачається з довідки про виконання рішення суду (а.с.36).

Так, враховуючи довідку та повідомлення відповідача (а.с.36, 45), загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен був складати 91755,51 грн, в тому числі враховуючи судове рішення у справі №140/5515/22.

Частка виплачених сум на виконання рішення суду у справі №140/5515/22 відносно загальної суми виплат складає 38,63% (35445,63 грн х 100 : 91755,51 грн)

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 01.04.2022 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки 38,63, становить: 302,05 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 109 (кількість днів затримки) х 38,63% = 12718,33 грн.

Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить: 12718,33 грн (з 01.04.2022 по 18.07.2022 з урахуванням критеріїв зменшення) та 55577,2 грн - з 19.07.2022 по 27.12.2024, а разом 68295,53 грн.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини, аналіз наведених вище норм законодавства, правові висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні зі військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 68295,53 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Щодо компенсації втрат частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Отже, з наведеного слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

За змістом статті 6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Із наведеного можна зробити висновок, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такі висновки суду відповідають висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Статтею 7 Закону №2050-ІІІ та пунктом 8 Порядку №159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

У цій справі судом встановлено, що належність позивачу заборгованості грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), невиплаченої під час проходження військової служби та при звільненні, встановлено рішенням суду від 22.01.2024 у справі №140/36036/23.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, остання має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною.

Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача, наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заборгованості грошового забезпечення за час затримки виплати з 31.03.2022 по 27.12.2024 (день проведення остаточного розрахунку з позивачем щодо виплати на виконання рішення суду у справі №140/5515/22).

Таким чином, за наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючисьстаттями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби.

Стягнути з Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68295,53 грн (шістдесят вісім тисяч двісті дев`яносто п`ять грн 53 коп.) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 31.03.2022 по 27.12.2024.

Зобов`язати Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 31.03.2022 по 27.12.2024.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» (44600, Волинська обл., с-ще Маневичі, вул.Андрія Снітка, 25, код ЄДРПОУ 08562660).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій