Постанова від 12.05.2025 по справі 490/963/24

12.05.25

22-ц/812/715/25

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/963/24

Номер провадження 22-ц/812/693/25

Номер провадження 22-ц/812/758/25

Номер провадження 22-ц/812/715/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

12 травня 2025 року місто Миколаїв справа №490/963/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участю:представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ТОВ «Олком - Лізінг» - Крижового Д.В.,

представника третьої особи - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», ОСОБА_3 рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 лютого 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Саламатіна О.В. в приміщені цього ж суду в м. Миколаєві, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Первомайської міської ради Миколаївської області, Баштанська районна державна адміністрація Миколаївської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування рішень та записів державних реєстраторів,

встановив:

12 лютого 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» (далі ТОВ «Олком - Лізинг» або Товариство), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: державний реєстратор Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагар Г.Й., державний реєстратор Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С., ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення та запису державного реєстратора.

Позов обґрунтовано тим, що 26 лютого 2021 року позивачу стало відомо про внесення державним реєстратором Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагаром Г.Й. запису про іпотеку №40534904 на підставі рішення про державну Реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 56598918 від 12 лютого 2021 року.

Згідно цих запису та рішення іпотекодержателем нежитлових приміщень кафе загальною площею 510,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , стало ТОВ «Олком-Лізинг» на підставі договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави, серія та номер 1262, виданого 09 жовтня 2020 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чайка І.Г.

Вказані рішення та запис про іпотеку позивач вважав незаконними, оскільки 505/1000 часток житлових приміщень, розташованих в підвалі та на першому поверсі в будинку літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , належить йому на підставі договору дарування від 14 жовтня 2015 року, а інша частина - 495/100 часток вказаного нежитлового приміщення належить ОСОБА_4 .

14 жовтня 2015 року між позивачем та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, згідно якого в іпотеку було передано приміщення 99-16, 99-17, 99-18, 99-20, 99-21, 99-22 99-23 99-24, 99-25, 99-27. 99-28, 99-29, 99-30,99-31,99-32,99-33, 99-34, 99-35, 99а-1а. 99а-2, 99а-3,99а-4 99а-5, 99а-6 загальною площею 326,5 кв.м., що складає 505/1000 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач наголошував, що Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави серія та номер 1262, виданий 09 жовтня 2020 року його не стосується, оскільки боржником значиться ОСОБА_3 , а він не є стороною цього договору.

Також позивач зазначав, що згідно інформації від 26 лютого 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державною реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна номер запису про іпотеку 40534904 був перенесений із запису 38685794. Однак, згідно з інформації від 07 лютого 2021 року в записі про іпотеку 38685794 містяться відомості про об`єкт іпотеки - нежитлові приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_3 . А в інформації від 03 березня 2021 року з вказаних Реєстрів щодо об`єкту нерухомості нежитлові приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_3 , запис 38685794 вже відсутній.

Таким чином, на думку позивача, відбулись незаконні безпідставні перенесення записів про іпотеку щодо нерухомого майна, яке розташовано за іншою адресою, має інші технічні характеристики та площу.

Рішення державного реєстратора та запис про іпотеку 40534904 були зроблені без правових підстав, оскільки ні Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ні Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 не передбачено можливості здійснювати запис про іпотеку на інший об`єкт нерухомості, який має інші адресу, технічні характеристики, загальну площу.

У випадку, якщо ТОВ «Олком-Лізинг» вважає, що іпотека є та залишається чинною, належним способом захисту було б звернення його з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя. За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (провадження 12-44гс20).

Після прийняття державним реєстратором Брагаром Г.Й. незаконного рішення від 12 лютого 2021 року та вчинення ним відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, 22 березня 2021 року державним реєстратором Баштанської районної державно адміністрації Миколаївської області Білик Н.С. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, Індексний номер: 57220089 та вчинено запис про реєстрацію права власності ТОВ «Олком-Лізинг» на 830/1000 частин нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 646,5 кв.м.

Вказане рішення та запис державного реєстратора Білик Н.С., на думку позивача, також є незаконними та підлягають скасуванню.

19 березня 2021 року позивач через свого представника звернувся до ДНАП Миколаївської міської ради із заявою про заборону реєстраційних дій відносно власного нерухомого майна та того ж дня начальником відділу з питань прийому документів по державній реєстрації управління адміністративних послуг департаменту Катаною І.А. було прийнято заяву власника про заборону вчинення реєстраційних дій за №44634992 від 19 березня 2021 року, яка діяла протягом 15 календарних днів по 02 квітня 2021 року.

Таким чином, наявність заборони власника нерухомого майна на вчинення реєстраційних дій відносно його майна мала бути підставою для відмови у вчиненні реєстраційних дій - реєстрації права власності на 830/1000 часток за ТОВ «Олком-Лізинг».

Позивач наголошував, що вищевказані рішення державних реєстраторів Брагара Г.Й. і Білик Н.С. та записи вчинені на підставі цих рішень порушують його права, як власника на 505/1000 часток нерухомого майна нежитлових приміщень кафе загальною площею 510.60 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на положення статей 1, 4, 5, 24 Закону України «Про іпотеку», статей 2, 3, 10, 17, 18, 24-26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач просив визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Г.Й. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56598918 від 12.02.2021 та відповідний запис про іпотеку: 40534904 та визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С. про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 57220089 від 22 березня 2021 року та відповідний запис №41108072 про право власності на 830/1000 частин нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 за ТОВ «Олком-Лізинг».

У відзиві на позов представник відповідача, заперечуючи проти позову, посилався на його безпідставність.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 вересня 2024 року, крім іншого, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 ; виключено зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Г.Й. та державного реєстратора Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С.; залучено до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Первомайської міської ради Миколаївської області та Баштанську районну державну адміністрацію Миколаївської області.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 лютого 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Г.Й. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56598918 від 12 лютого 2021 року та відповідний запис про іпотеку: 40534904.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С. про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 57220089 від 22 березня 2021 року та відповідний запис №41108072 про право власності на 830/1000 частин нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Олком-Лізинг».

Стягнуто з ТОВ «Олком-Лізинг» на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір по справі у розмірі 1211 грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56598918 від 12 лютого 2021 року, яким державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагаром Г.Й. проведена державна реєстрація обтяження, іпотеку на нежитлове приміщення, що розташоване АДРЕСА_2 , було здійснено всупереч положень пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав.

На момент прийняття державним реєстратором Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57220089 від 22 березня 2021 року (заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яку подав ОСОБА_8 22.03.2021 15:42:29 реєстраційний номер 44665651), та відповідно проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення, що розташоване АДРЕСА_2 , за ТОВ «Олком- Лізинг» була наявна заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій за №44634992 від 19.03.2021 та вказана заборона діяла протягом 15 календарних днів по 02 квітня 2021 року включно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57220089 від 22 березня 2021 року, яким державним реєстратором прав на нерухоме майно Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С. проведена державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення, що розташоване АДРЕСА_2 , за ТОВ «Олком-Лізинг» було здійснено всупереч положень абзацу першого та другого частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за наявності підстав для зупинення державної реєстрації прав.

При цьому, суд погодився з позицією відповідача щодо нікчемності правочину щодо відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень кафе, які знаходяться в АДРЕСА_3 з огляду на положення статті 12 Закону України «Про іпотеку» та частини другої статті 215 ЦК України.

Натомість вказав, що хоча правочини щодо відчуження нежитлових приміщень, які знаходяться в АДРЕСА_3 і є нікчемним, але це не скасовує висновків суду про наявні порушення, які були допущені державними реєстраторами при прийнятті оскаржуваних рішень, оскільки згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Оскільки нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 створене внаслідок надання нової адреси приміщенням розташованим по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , а приміщення по АДРЕСА_4 не було предметом іпотеки за іпотечним договором №534, укладеним 14 травня 2007 року між Банком «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що за такого позивач має право на звернення з даним позовом з метою захисту своїх прав, щодо частини майна, яка не охоплена іпотечним договором №534, від 14 травня 2007 року та яка була подарована йому за договором дарування нежитлових приміщень від 14 жовтня 2015 року укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 №1011.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , не погодившись з таким рішенням в частині наведених судом мотивів щодо нікчемності правочину про відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень кафе, які знаходяться в АДРЕСА_3 , просив змінити його мотивувальну частину, виключивши мотиви суду першої інстанції щодо позиції відповідача щодо нікчемності правочину про відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна, а саме вказаних нежитлових приміщень.

Зазначав, що судом першої інстанції розглядався спір, предметом якого були рішення та записи державних реєстраторів про іпотеку та про право власності, сторонами у цьому спорі були позивач ОСОБА_2 та відповідач ТОВ «Олком - Лізинг» і саме цей спір був вирішений судом, однак суд першої інстанції одночасно вирішив і інший спір, який ніким не заявлявся, а саме спір щодо правочинів, які не були предметом спору.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення «встановив нікчемність» договорів відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна, яке також не було предметом спору.

Цей спір мав розглядатися між іншими сторонами (інші позивач і відповідачі), і ці вимоги могли б бути заявлені, щодо яких мало б бути відкрито провадження, забезпечені судом всі права сторін у процесі, дослідженні відповідні докази.

В той же час при відсутності заявлених вимог про встановлення нікчемності договорів відчуження, суд, грубо порушуючи приписи ч. 2 ст. 264 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог та встановив обставини, які не були предметом позову.

Крім того, вказував, що заяви про відвід судді Саламатіна О.В., які подавалися третьою особою ОСОБА_3 мали підстави для їх задоволення з огляду на рішення суду першої інстанції в частині щодо встановлення обставин, які не були предметом спору. Необ`єктивне ставлення суду до позивачів та третіх осіб, що виступали на стороні позивача підтверджується також і тим, що суддя не дав правову оцінку договору відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами між Банком «Фінанси і Кредит» і ТОВ «Олком-Лізинг». Також вибірковий підхід до мотивування прийнятого рішення говорить про упередженість судді та бажання допомоги відповідачеві - надати преюдиційне судове рішення та правову допомогу.

Окрім того, відповідач ТОВ «Олком - Лізинг» порушив строки подачі відзиву на позов та його представник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх повноважень.

В апеляційній скарзі ТОВ «Олком - Лізинг», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, неналежне дослідження доказів, просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове рішення про відмову у задоволенні позову та стягнути з ОСОБА_2 судові витрати та витрати на правничу допомогу у повному обсязі.

Вказував, що суд першої інстанції не дослідив та не врахував обставини встановлені преюдиційними судовими рішення в межах справа №490/10186/14, зокрема постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року встановлено, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, ще до винесення рішення по суті спору ОСОБА_3 здійснила незаконне відчуження спірного майна на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шляхом укладення договору дарування нежитлових приміщень від 14 жовтня 2015 року, коли рішення по суті спору було ухвалено 13 травня 2016 року, чим порушила приписи статті 12 Закону України «Про іпотеку», оскільки вчиняла цей правочин без згоди іпотекодержателя, а тому він є нікчемний.

Оскаржуваним рішення суду не враховано, що саме у судовій справі встановлено факт переходу права власності на предмет іпотеки від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Судом також не було враховано правові наслідки щодо питання правонаступництва за договором іпотеки в порядку статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі відчуження предметі іпотеки.

Також, судом першої інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду щодо питання реконструкції предмета іпотеки іпотекодавцем за договором іпотеки в порядку частини п`ятої статті 5 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо порушення положень пункту 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо суперечності заявлених та зареєстрованих прав. Відповідач вважав, що 12 лютого 2021 року державним реєстратором Виконавчого комітету Первомайської міської ради Брагар Г.Й. здійснено законне перенесення запису про іпотеку ТОВ «Олком-Лізинг» із запису 38685794 (спеціальний розділ) із присвоєнням нового запису про іпотеку №40534904 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 56598918 від 12 лютого 2021 року. ТОВ «Олком-Лізинг» звертало увагу на наявність грубих порушень вчинених, допущених 12 жовтня 2012 року під час реєстрації права власності ОСОБА_3 з відкриттям нового розділу у ДРРПННМ без перенесення обтяжень іпотеки та арештів є порушення статті 21 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Між тим, апелянт погодився з висновками суду, що стосуються нікчемності договору дарування нежитлових приміщень від 14 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С., зареєстровано в реєстрі за №1011, як такого, що порушує імперативні приписи статті 12 Закону України «Про іпотеку». Відповідачем наголошено, що набуття права власності на предмет іпотеки ОСОБА_2 не відбувся, а тому він не є належним позивачем, оскільки судовий захист неможливий за відсутності встановленого порушення права.

Також апелянт зазначав, що судом першої інстанції не враховано пріоритетність дійсності іпотеки, як документу над записами у ДРРПННМ.

В апеляційній сказі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила змінити рішення суду в мотивувальній частині, що стосується нікчемності договорів дарування, а резолютивну частину залишити без змін.

Скаргу обґрунтувала невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавств, а саме, ігноруванням наданих нею доказів та заявлених клопотань.

У відзивах на апеляційну скаргу позивача та третьої особи, відповідач, посилаючись на необґрунтованість її доводів просив апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідача, позивач та третя особа, посилаючись на безпідставність її доводів просили апеляційну скаргу ТОВ «Олком - Лізинг» залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ «Олком - Лізинг» підлягає задоволенню з наступного обґрунтування.

Судом установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 14 травня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, за яким вона передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно: нежитлові приміщення кафе, які розташовані по АДРЕСА_3 , та складаються з нежитлових приміщень підвалу, 1-го поверху, антресолі в літ. А-4, загальною площею 510,00 кв. м.

Згідно пункту 2 вказаного іпотечного договору, предмет іпотеки належить іпотекодавцю - ОСОБА_3 на підставі договору-купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. 30 листопада 2005 року за реєстровим № 1371, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за №998651, та зареєстроване в Миколаївському МБТІ за реєстровим № 8254171.

В пункті 4 даного іпотечного договору вказано, що зазначена у п.1. цього договору квартира передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів виданих за Кредитним договором №66-07/МБ від 11 травня 2007 року на суму 950 000,00 доларів США 00 центів строком до 10 травня 2022 року.

Відповідно до п. 8.4 іпотечного договору, у разі невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань, забезпечених іпотекою, банку надано право звернути стягнення на нерухоме майно та за рахунок коштів, отриманих від реалізації, погасити наявну заборгованість за кредитним договором, а також проценти за користування кредитними ресурсами, комісійну винагороду, неустойку за іпотечним та кредитним договорами, збитки завдані простроченням зазначених платежів, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки. Також, у разі неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору, банку надано право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 11.3.1 іпотечного договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М. 14 травня 2007 року за реєстровим №534.

15 травня 2007 року приватним нотаріусом Рудою О.М. внесено відповідний запис про обтяження - іпотеку, щодо нежитлового приміщення кафе, загальною площею 510,60 кв.м., адреса: АДРЕСА_3 ; іпотекодержатель: Банк «Фінанси та кредит»; боржник за основним зобов`язанням: ОСОБА_3 ; розмір основного зобов`язання: 950 000,00 доларів США; строк виконання: 10.05.2022; підстава обтяження: іпотека, 534, 14.05.2007; реєстраційний номер обтяження 4954694.

30 листопада 2007 року між сторонами укладено договір про внесення змін до іпотечного договору, викладено у новій редакції пункт 4 іпотечного договору та зазначено, що нежитлові приміщення передаються в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором від 11 травня 2007 року у межах непоновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 6 757 635 грн строком до 10 травня 2022 року, а також сплати процентів за користування кредитними ресурсами, комісійної винагороди, неустойки. Сторони узгодили вартість предмету іпотеки у розмірі 8 832 600 грн.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2011 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення кафе, розташовані по АДРЕСА_3 , які належать ОСОБА_3 , шляхом проведення прилюдних торгів, за рахунок чого задоволено вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором від 11 травня 2007 року у розмірі 12 739 921 грн 86 коп.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 09 квітня 2012 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2011 рок змінено. Позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Звернуто стягнення в межах кредитної заборгованості ОСОБА_3 в загальній сумі 12 305 531 грн 43 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредитів у розмірі 485 758 доларів 05 центів США, що еквівалентно 3 870 714 грн 45 коп., 424 137 доларів 92 центи США, що еквівалентно 3 379 700 грн 60 коп., та 1 880 247 грн 08 коп.; сум заборгованості за процентами у розмірі 139 794 долари 60 центів США, еквівалентних 1 113 939 грн 28 коп., 118 437 доларів 52 центи США, еквівалентних 943 757 грн 50 коп. та 23 004 грн 57 коп.; сум пені у розмірі 593 296 грн 96 коп., 490 474 грн 72 коп. і 10 396 грн 27 коп., на предмет іпотеки - нежитлові приміщення кафе, які розташовані по АДРЕСА_3 , та складаються з нежитлових приміщень підвалу, першого поверху, антресолі в літ А-4 (прим. з 99-1 по 99-35), загальною площею 510,6 кв. м, і належать на праві власності ОСОБА_3 та передані нею в іпотеку на підставі іпотечного договору з відповідними змінами від 14 травня 2007 року та 30 листопада 2007 року, шляхом проведення публічних торгів і встановленням початкової ціни в сумі 8 832 600 грн.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішення департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2015 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» у відкритті виконавчого провадження відмовлено, оскільки було встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості згідно з виконавчим документом.

Так, рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 вересня 2012 року № 1023 та № 1025 нежитловим приміщенням по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , які належать на праві власності ОСОБА_3 , надана нова адреса: АДРЕСА_5 та оформлено право власності на нежитлові приміщення загальною площею 616,9 кв. м в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4, які розташовані по АДРЕСА_5 за ОСОБА_3 .

В лютому 2013 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа №522/15646/13-ц).

Відповідачка ОСОБА_9 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати припиненими зобов`язання за договором поруки, укладеним між нею та Банком. При цьому посилалася на те, що внаслідок укладення додаткової угоди №3 до кредитного договору від 30 листопада 2007 року збільшився обсяг її відповідальності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2014 року в задоволенні позову Банка відмовлено, зустрічний позов задоволений: визнано припиненою поруку за договором від 11 травня 2007 року, укладеним між Банком та ОСОБА_9 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року по справі №522/15646/13-ц було частково задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_10 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 2 300 268 грн 77 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 2 300 268 грн 77 коп. В решті позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 відмовлено.

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25268588 від 14 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 14 жовтня 2015 року о 09:51:07 реєстраційний номер 13784922, яку подала ОСОБА_3 , провела державну реєстрацію права приватної власності 1/1 на нежитлові приміщення, що розташовані АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 та відкрила розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до договору дарування нежитлових приміщень від 14 жовтня 2015 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передала майно безплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_2 прийняв у дар безоплатно приміщення 99-16, 99-17, 99-18, 99-20, 99-21, 99-22, 99-23, 99-24, 99-25, 99-26, 99-27, 99-28, 99-29, 99-30, 99-31, 99-32, 99-33, 99-34, 99-34а, 99-35, 99а-1, 99а-1а, 99а-2, 99а-3, 99а-4, 99а-5, 99а-6 загальною площею 326,5 кв.м., що складає 505/1000 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_2 (шість літера А).

В пункті 2 зазначеного договору зазначено, що відчужувані нежитлові приміщення належать дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 виданого 05 жовтня 2012 року Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 вересня 2012 року №023, зареєстрованого КП «ММБТІ» 11 жовтня 2012 року за реєстраційним номером 37804814, номер запису: 2143 в книзі: 21; право власності зареєстровано Назаровою О.С. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Витяг №45618311 про реєстрацію права власності від 14 жовтня 2015 року номер запису про право власності:11592756, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 749408848101.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С. та зареєстровано в реєстрі за №1011.

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25269089 від 14 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 14 жовтня 2015 року о 10:28:06 реєстраційний номер 13785173, яку подав ОСОБА_2 , провела державну реєстрацію права приватної, спільної часткової власності, розмір частки:505/1000 на нежитлові приміщення з реєстраційним номером 749408848101, що розташований АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25268831 від 14 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 14.10.2015 о 10:17:26 реєстраційний номер 13785090, яку подала ОСОБА_4 , провела державну реєстрацію права приватної, спільної часткової власності, розмір частки: 495/1000 на нежитлові приміщення з реєстраційним номером 749408848101, що розташований АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 .

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25271908 від 14 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 14.10.2015 о 14:09:33 реєстраційний номер 13787047, яку подала ОСОБА_5 , провела державну реєстрацію іпотеки на нежитлові приміщення з реєстраційним номером 749408848101, що розташований АДРЕСА_2 .

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25271745 від 14 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 14.10.2015 о 13:54:35 реєстраційний номер 13786946, яку подала ОСОБА_5 , провела державну реєстрацію іпотеки на нежитлові приміщення з реєстраційним номером 749408848101, що розташований АДРЕСА_2 .

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25271840 від 14 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 14.10.2015 о 14:03:10 реєстраційний номер 13787010, яку подала ОСОБА_5 , провела державну реєстрацію заборони на нерухоме майно на нежитлові приміщення з реєстраційним номером 749408848101, що розташований АДРЕСА_2 , за ОСОБА_5 .

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25271659 від 14 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 14.10.2015 о 13:46:49 реєстраційний номер 13786891, яку подала ОСОБА_5 , провела державну реєстрацію заборони на нерухоме майно на нежитлові приміщення з реєстраційним номером 749408848101, що розташований АДРЕСА_2 , за ОСОБА_5 .

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №2528833 від 15 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прийняту 15.10.2015 о 12:51:2015 реєстраційний номер 13797236, яку подала ОСОБА_5 , внесла зміни до запису про нерухоме майно, іпотеку за номером 11594720 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 749408848101.

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56598918 від 12 лютого 2021 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагар Г. Й., розглянув заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняту 12.02.2021 14:54:08 реєстраційний номер 44026699, яку подав ОСОБА_8 , провів державну реєстрацію обтяження, іпотеку на нежитлове приміщення, що розташоване АДРЕСА_2 .

З відповіді директора департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 04.10.2021 року №19.03.02-04/6380/21 на адвокатський запит ОСОБА_1 , вбачається, що 19.03.2021 року о 14:47 адвокатом Трубою К.Б. подано заяву власника про заборону вчинення реєстраційних дій за №44634992 на підставі довіреності №275, виданої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Бороздіною О.Г. від ОСОБА_2 . Заява власника про заборону вчинення реєстраційних дій за №44634992 від 19.03.2021 діяла протягом 15 календарних днів по 02 квітня 2021 включно.

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57220089 від 22 березня 2021 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С., розглянув заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняту 22.03.2021 15:42:29 реєстраційний номер 44665651, яку подав ОСОБА_8 , провела державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові приміщення, що розташоване АДРЕСА_2 , за ТОВ «Олком- Лізинг».

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у своїй постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 910/4650/17 дійшов висновку про те, що новоствореним об`єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.

В той же час, встановлено, що зміна предмету іпотеки відбулася 28 вересня 2012 року без повідомлення про це іпотекодержателя та за наявності вирішеного судом спору (09 квітня 2012 року) про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином ОСОБА_3 порушила прийняті на себе зобов`язання перед банком, адже за умовами п. 8.1.4, 8.1.8, договору іпотеки здійснення реконструкції (переобладнання, перебудови) предмету іпотеки, дій пов`язаних із зміною права власності на предмет іпотеки без письмового дозволу іпотекодержателя не допускається. Доказів погодження з банком змін предмету іпотеки суду подано не було.

Отже, в результаті реконструкції предмету іпотеки в 2012 році, без згоди на те іпотекодержателя, загальна площа предмета іпотеки по АДРЕСА_5 була збільшена та становила 616,9 кв. м.

У зв`язку з тим, ОСОБА_3 подано заяву про проведення державної реєстрації змін щодо нерухомого майна. Відповідні зміни про нову площу об`єкта в розмірі 616, 9 кв. м внесені до державного реєстру.

За такого, колегія суддів дійшла висновку про те, що нежитлові приміщення 99-16, 99-17, 99-18, 99-20, 99-21, 99-22, 99-23, 99-24, 99-25, 99-26, 99-27, 99-28, 99-29, 99-30, 99-31, 99-32, 99-33, 99-34, 99-34а, 99-35, 99а-1, 99а-1а, 99а-2, 99а-3, 99а-4, 99а-5, 99а-6 загальною площею 326,5 кв.м., що складає 505/1000 часток і які утворилися внаслідок реконструкції нежитлових приміщень по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 та належали на праві власності ОСОБА_3 і яким надана нова адреса: АДРЕСА_5 , не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, оскільки створені з прив`язкою до вже існуючої нерухомості: нежитлових приміщень кафе, які розташувались по АДРЕСА_3 , та складалися з нежитлових приміщень підвалу, 1-го поверху, антресолі в літ. А-4, загальною площею 510,00 кв., переданих ОСОБА_3 в іпотеку банку.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку» іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв`язку з перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2021 року у справі № 686/28888/19, провадження № 61-1215св21.

Таким чином, оскільки предмет іпотеки - нежитлові приміщення кафе, які розташовані по АДРЕСА_3 , та складаються з нежитлових приміщень підвалу, 1-го поверху, антресолі в літ. А-4, загальною площею 510,00 кв. м. зазнали реконструкції (нежитлові приміщенням по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , які належали на праві власності ОСОБА_3 об`єднані з наданням нової адреси: АДРЕСА_5 ), то іпотека поширилась на все реконструйоване майно, тобто і на нежитлові приміщення 99-16, 99-17, 99-18, 99-20, 99-21, 99-22, 99-23, 99-24, 99-25, 99-26, 99-27, 99-28, 99-29, 99-30, 99-31, 99-32, 99-33, 99-34, 99-34а, 99-35, 99а-1, 99а-1а, 99а-2, 99а-3, 99а-4, 99а-5, 99а-6 загальною площею 326,5 кв.м., що складає 505/1000 часток за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що іпотека не поширюється на все реконструйоване майно, зокрема приміщення по АДРЕСА_1 .

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилково висновку щодо незаконності перенесення записів про іпотеку щодо нерухомого майна, яке розташовано за іншою адресою, яке має інші технічні характеристики та площу. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї в державному реєстрі.

За такого колегія суддів вважає також, що наявність заяви представника позивача про заборону вчинення реєстраційних дій за №44634992 від 19 березня 2021 року, яка діяла протягом 15 календарних днів по 02 квітня 2021 року включно, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора.

Інших підстав щодо незаконності оскаржуваних рішень та записів державного реєстратора позивач в позові не зазначав.

Також колегія суддів не вважає виходом за межі позовних вимог встановлення у даній справі обставин набуття ОСОБА_2 на підставі договору дарування майна, на яке поширювалась іпотека, оскільки спір міг бути розглянутий лише шляхом встановлення обставин виникнення спірних правовідносин та оцінки доказів наявних в матеріалах справи.

Колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим посилання позивача на висновки, що зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (провадження 12-44гс20), оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. У вищезазначеній справі та у справі, яка переглядається, різні зміст позовних вимог та фактичні обставини, зокрема, у наведеній справі на підставі судового рішення реєстратор скасував запис про обтяження нерухомого майна - іпотеку, а згодом судове рішення було скасоване вищою інстанцією.

Таким чином, на думку колегії суддів відсутні підстави для врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Таким чином, з огляду на вказане, апеляційний суд відхиляє аргументи позивача, що договір відступлення права вимоги за договором іпотеки та застави серія та номер 1262, виданий 09 жовтня 2020 року його не стосується.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25268588 від 14 жовтня 2015 року, приватний нотаріус Назарова О.С., розглянула заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 14.10.2015 о 09:51:07 реєстраційний номер 13784922, яку подала ОСОБА_3 , провела державну реєстрацію права приватної власності 1/1 на нежитлові приміщення, що розташовані АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 та відкрила розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент проведення реєстраційної дії 14 жовтня 2015 року) державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Статтею 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент проведення реєстраційної дії 14 жовтня 2015 року) передбачено, що у Державному реєстрі прав на кожний об`єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа. Розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються на підставі рішення державного реєстратора у разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна; 2) поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна.

Згідно зі статтею 21 Закону (в редакції станом на момент проведення реєстраційної дії 14 жовтня 2015 року) у разі об`єднання об`єктів нерухомого майна відповідні розділи Державного реєстру прав та реєстраційні справи закриваються, реєстраційні номери таких об`єктів скасовуються.

Водночас для новоствореного об`єкта нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав і нова реєстраційна справа, такому об`єкту присвоюється новий реєстраційний номер. Записи про речові права та їх обтяження щодо об`єктів, що об`єднуються, переносяться до розділу Державного реєстру прав, відкритого для новоствореного об`єкта, із зазначенням тієї його частини, щодо якої вони були зареєстровані.

Проте, всупереч вищезазначеним нормам чинного законодавства України, державним реєстратором при здійсненні реєстрації права власності за ОСОБА_3 на нежитлові приміщення будівлі за адресою АДРЕСА_1 , не було перенесено записи до розділів Державного реєстру прав про речові права та їх обтяження щодо об`єкта, чим порушено права Банка як іпотекодержателя. Вказані обставини свідчать про свідомі дії ОСОБА_3 спрямовані на зміну предмета іпотеки, наслідком яких стала фактична неможливість виконання вищевказаного рішення суду шляхом звернення стягнення на об`єкт іпотеки.

Щодо погодження суду першої інстанції при вирішенні спору з позицією відповідача про нікчемність правочину щодо відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень кафе, які знаходяться в АДРЕСА_3 .

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2022 року в справі № 753/16439/16-ц (провадження № 61-8346св21) вказано, що «правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16-ц (провадження № 14-138цс19) вказано, що «згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 898-ІV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону № 898-ІV). У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на передачу в оренду предмета іпотеки. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право (частина 1, пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України). За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір оренди № 7 від 31 січня 2015 року є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, та відповідно до положень статті 215 ЦК України - нікчемним».

ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції як особа, яка не брала участі у цій справі, з мотивів вирішення судом прав, які виникли внаслідок укладення договорів купівлі-продажу квартири від 06 травня 2016 року серії НАС № 783104 та договору іпотеки від 07 вересня 2016 року. Проте указані правочини є недійсними за законом, а отже, у ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , жодні права на спірне майно - предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1 ), не виникли»».

У справі, що переглядається, суд встановив, що на момент укладення договору дарування 14 жовтня 2015 року була чинна іпотека за договором іпотеки, укладеним з АТ «Банк «Фінанси та Кредит», зобов`язання за кредитним договором, укладеним між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 , не було виконано, згоди на відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна іпотекодержатель не надав.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно врахував, що укладений з таким порушенням договір дарування, є нікчемним в силу частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку».

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Виходячи із зазначених обставин, вимоги апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо зміни мотивувальної частині рішення суду першої інстанції щодо висновку суду щодо нікчемності договору дарування, колегія суддів відхиляє.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з підстав недоведеності позивачем належними та допустимими доказами порушення відповідачем його прав, що є його процесуальним обов`язком у розумінні статей 12, 81 ЦПК України.

Апеляційний суд відхиляє також доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , що ТОВ «Олком-Лізинг» не набув права вимоги за договором кредиту та іпотечними договором.

З матеріалів справи убачається, що 09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ТОВ «Олком-Лізинг» укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або поручителів, зазначених у додатках 1, 2 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстрами у додатках 1, 2 до цього договору.

Згідно з додатком 1 до договору про відступлення прав вимоги від 09 жовтня 2020 року під порядковим номером 211 зазначено кредитний договір від 11 травня 2007 року № 66-07/МБ, укладений з ОСОБА_3 .

Згідно з додатком 2 до договору про відступлення прав вимоги від 09 жовтня 2020 року під порядковим номером 186 та 187 зазначені договори поруки від 11 травня 2007 року № 02-66-07/МБ, №01-66-07/МБ, укладені з ОСОБА_9 і ОСОБА_10 відповідно.

Крім того, 09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ТОВ «Олком-Лізинг» укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою І. Г., за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги, а новий кредитор набув права вимоги банку до іпотекодавців (заставодавців), зазначених у додатку 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку 1 до цього договору.

Згідно з додатком 1 до договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09 жовтня 2020 року під порядковим номером 228 зазначено договір іпотеки від 14 травня 2007 року № 66-07/М.Б., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Руда О.М., зареєстрований в реєстрі за № 534, укладений з ОСОБА_3 .

Виходячи зі змісту зазначених договорів про відступлення права вимоги, 09 жовтня 2020 року відступлено право вимоги до боржників, включаючи права вимоги за кредитним договором від 11 травня 2007 року № 66-07/МБ, укладеним з ОСОБА_3 , договором іпотеки від 14 травня 2007 року № 66-07/М.Б, укладеним з ОСОБА_3 , а також за договорами поруки від 11 травня 2007 року № 02-66-07/МБ, №01-66-07/МБ, укладеними з ОСОБА_9 і ОСОБА_10 відповідно.

Згідно платіжного доручення №7 від 07 жовтня 2020 року ТОВ «Олком-Лізинг» перерахувало АТ «Банк «Фінанси та кредит» 28005000 грн оплату за придбання лоту кредитний портфель з 224 кредитних договорів згідно протоколу електронного аукціону №UA- ЕА-2020-09-03-00002b від 14 вересня 2020 року.

Отже, на підставі вказаних договорів ТОВ «Олком-Лізинг» набуло право вимоги до боржника за кредитним та іпотечним договорами. Вказані докази колегія суддів вважає належними та допустимими, оскільки не встановлено, що вони видані та завірені неуповноваженими особами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про те, що відмовивши в задоволенні заяви про відвід судді Саламатіна О.В., суд першої інстанції порушив норми процесуального права, є безпідставними, з огляду на таке.

Статтею 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

Як на підставу скасування рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 посилався на те, що розгляд справи було здійснено суддею Саламатіним О.В., якому було заявлено відвід ОСОБА_3 , оскільки необ`єктивне ставлення суду до позивачів та третіх осіб, що виступали на стороні позивача підтверджується тим, що суддя не дав правову оцінку договору відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами між АТ «Банк «Фінанси і Кредит» і ТОВ «Олком-Лізинг». Також вибірковий підхід до мотивування прийнятого рішення говорить про упередженість судді та бажання допомоги відповідачеві - надати преюдиційне судове рішення та правову допомогу.

Водночас фактично вказаний відвід було заявлено у зв`язку з незгодою позивача та третьої особи з процесуальними рішеннями судді. Однак в силу частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Отже, підстави для визнання відводу судді Саламатіна О.В. обґрунтованим відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення в судовому рішенні апеляційного суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скаргах позивача та третьої особи у справі, не спростовують висновків апеляційного суду.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки та встановивши, що іпотека не поширюється на все реконструйоване майно, задовольнив позов, то на підставі пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Г.Й. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56598918 від 12.02.2021 та відповідний запис про іпотеку: 40534904 та визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С. про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 57220089 від 22 березня 2021 року та відповідний запис №41108072 про право власності на 830/1000 частин нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 за ТОВ «Олком-Лізинг».

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «Олком-Лізинг» необхідно задовольнити, апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України).

При зверненні з апеляційною скаргою відповідач сплатив 3 617 грн 10 коп. за подачу апеляційної скарги, а повинен був сплатити 2 906 грн 88 коп. (1211,20х2)х150%х08). Оскільки апеляційну скаргу було задоволено, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в вказаному розмірі. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то понесені судові витрати позивача за подання позову не підлягають стягненню з відповідача.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду, який викладений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до відзиву на позовну заяву відповідачем додані: договір з адвокатом Крижовим Д.В. про надання правової допомоги №09/10/20-ц від 09 жовтня 2020 року, додаток №7 до цього договору від 23 квітня 2024 року, акт № 7 наданих послуг за договором від 23 квітня 2024 року, ордер серії АІ №1057210 від 02 квітня 2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КС №7133/10, згідно яких адвокат надав такі послуги на загальну суму 9 000 грн:

-консультація щодо обґрунтованості позовної та можливості вирішення справи у судовому порядку, у тому числі: попереднє вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення практики Верхового Суду, формування висновку щодо можливості захисту прав клієнта у судовому порядку (3 години) - 3 000 грн;

-отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо обтяження предмета іпотеки 1 година - 1 000 грн;

-складання відзиву на позовну заяву 3 години - 3 000 грн,

-підготовка до подачі відзиву на позовну заяву, в тому числі: роздрукування відзиву, оформлення примірників для інших сторін, засвідчення копій документів, відправка документів засобами поштового зв`язку 3 години - 2 000 грн.

На думку колегії суддів, не всі перераховані послуги підлягають відшкодуванню.

Так, апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для розподілу в порядку статті 141 ЦПК України витрат на підготовку до подачі відзиву на позовну заяву, в тому числі: роздрукування відзиву, оформлення примірників для інших сторін, засвідчення копій документів, відправка документів засобами поштового зв`язку, з огляду на те, що такі витрати не відносяться до безпосередніх витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 914/1564/20, а також додаткових постановах Верховного Суду від 05 липня 2022 року у справі № 910/10507/21, від 23 серпня 2022 року у справі № 909/328/18, від 07 лютого 2023 року у справі № 922/4022/20, від 25 липня 2023 року у справі № 914/4092/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 911/3586/21, від 06 вересня 2023 року у справі № 914/131/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 911/3076/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 922/838/22.

До того ж, колегія суддів вважає непропорційним відшкодування витрат на правничу допомогу за отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо обтяження предмета іпотеки.

Отже, на думку колегії суддів, витрати на професійну правничу допомогу підтверджено відповідачем у розмірі 6 000 грн.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Матеріали справи не містять заперечень позивача щодо суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що підтверджений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони та підлягає стягненню з позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» задовольнити.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Первомайської міської ради Миколаївської області, Баштанська районна державна адміністрація Миколаївської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Геннадія Йосиповича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56598918 від 12.02.2021 та відповідний запис про іпотеку: 40534904 та визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Н.С. про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 57220089 від 22 березня 2021 року та відповідний запис №41108072 про право власності на 830/1000 частин нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 за ТОВ «Олком-Лізинг».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 906 (дві тисячі дев`ятсот шість) грн 88 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повна постанова складена 14 травня 2025 року.