Рішення від 29.04.2025 по справі 911/872/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2025 р.

м. Київ

Справа № 911/872/25

Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічна паливна компанія" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 100 А, ЄДРПОУ 39102316)

до Приватного підприємства "Контраст" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Запорізька, буд. 1, ЄДРПОУ 13706055)

про стягнення 1459309,77 грн,

за участю представників:

позивача: не з`явились;

відповідача: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічна паливна компанія" до Приватного підприємства "Контраст" про стягнення 1459309,77 грн боргу за договором поставки №1814 від 03.05.2022.

Ухвалою суду від 14.03.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено судом здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання на 24.03.2025 та встановлено строк для подання відзиву на позов.

У підготовчі засідання 24.03.2025 та 31.03.2025 з`явився представник позивача Богун Василь Миколайович. Представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений. При цьому суд відкладав розгляд справи у підготовчому провадженні на 31.03.2025 та 14.04.2025 відповідно для надання можливості відповідачу реалізувати своє право на процесуальне представництво та захист у судовому процесі, а також на подання відзиву на позовну заяву.

У підготовче засідання 14.04.2025 так само з`явився лише представник позивача Богун Василь Миколайович. Представник відповідача вкотре не з`явився, хоча був належним чином повідомлений, причини неявки суду невідомі. Враховуючи, що відзив до суду так і не надійшов, строк на його подання встановлений ухвалою про відкриття провадження від 14.03.2025 по даній справі закінчився, а також з огляду на відсутність інших клопотань, які необхідно вирішити на стадії підготовчого провадження, суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 29.04.2025.

При цьому суд констатує, що ухвали суду, зокрема ухвала про відкриття провадження у справі від 14.03.2025, ухвали про відкладення підготовчого засідання від 24.03.2025 та 31.03.2025, а також ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 14.04.2025 були надіслані відповідачу до його електронного кабінету в системі "Електронний суд", що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів.

Відповідно до частини 1 статті 6 ГПК України, у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 ГПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

При цьому частиною 1 статті 232 ГПК України встановлено, що судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.

Відтак, направлення відповідачу означених ухвал суду свідчить про його належне повідомлення про розгляд цієї справи судом.

Крім цього, суд зауважує, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Так, означені ухвали суду були внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень та забезпечені для надання до загального доступу, зокрема й для відповідача.

В контексті вищевикладеного суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

У судове засіданні 29.04.2025 представники сторін не з`явились та причин неявки у відповідних письмових заявах та клопотаннях не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату та час судового засідання. За наслідком вивчення матеріалів справи судом було прийнято рішення про часткове задоволення позову та виготовлено вступну та резолютивну його частину.

Обставини справи та зміст позовних вимог.

Судом встановлено, що 03.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технологічна паливна компанія", як постачальником, та Приватним підприємством "Контраст", як покупцем, було укладено договір поставки № 1814, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність покупця нафтопродукти, іменовані далі за текстом «товар», а покупець зобов`язувався їх прийняти та оплатити.

Предметом поставки є товар, зазначений у рахунках-фактурах та видаткових накладних (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 5.1. договору загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в додатковій угоді та відображається у видатковій накладній.

Згідно з пунктом 5.2. договору покупець здійснює повну 100% оплату товару з моменту отримання ним рахунку-фактури постачальника на електронну адресу (email) та/або факс, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у даному договорі.

Пунктом 5.9. договору обумовлено, що у випадку виникнення (наявності) заборгованості по оплаті поставленого в рамках дії цього договору товару зі сторони покупця, сторони встановили, що постачальник зараховує грошові кошти, отримані в рамках договору від покупця, незалежно від вказаного покупцем призначення платежу, першочергово на погашення наявної заборгованості по договору, а залишок зараховується в рахунок оплати наступної погодженої між сторонами партії товару.

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що за порушення строку оплати товару покупець сплачує 365 процентів річних від простроченої суми боргу.

Також сторонами були укладені додаткові угоди до договору № 427 від 28.10.2024, № 428 від 30.10.2024, № 429 від 25.11.2024, № 430 від 25.11.2024, № 431 від 29.11.2024, № 432 від 03.12.2024 та № 433 від 03.12.2024 в яких сторони погодили поставку товару на суми 248040 грн, 1339200 грн, 236874 грн, 359418 грн, 396609 грн, 214211,50 грн та 482316,90 грн відповідно (пункти 1 додаткових угод). Разом із цим пунктом 2 вказаних додаткових угод сторони погодили умови оплати: попередня оплата 100 %.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує на те, що на виконання умов договору ним було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними № 2802 від 28.10.2024 на суму 248040 грн, № 2815 від 30.10.2024 на суму 1339200 грн, № 3117 від 25.11.2024 на суму 236874 грн, № 3118 від 25.11.2024 на суму 359418 грн, № 3197 від 29.11.2024 на суму 396609 грн, № 3207 від 03.12.2024 на суму 214211,50 грн, № 3214 від 03.12.2024 на суму 482316,90 грн, а також товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти).

Позивач вказує на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання в частині оплати товару в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 630528,40 грн. При цьому представник позивача зазначає, що вказана сума заборгованості була відображена у акті звірки взаєморозрахунків за період 01.07.2024 по 06.01.2025, який був надісланий позивачем відповідачу та був прийнятий останнім, про що свідчить відповідна відмітка на акті. Висновки господарського суду.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі статтею 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на підтвердження факту виконання умов договору щодо поставки товару позивач надав суду лише наступні видаткові накладні: № 2802 від 28.10.2024 на суму 248040 грн, № 2815 від 30.10.2024 на суму 1339200 грн, № 3117 від 25.11.2024 на суму 236874 грн, № 3118 від 25.11.2024 на суму 359418 грн, № 3197 від 29.11.2024 на суму 396609 грн, № 3207 від 03.12.2024 на суму 214211,50 грн, № 3214 від 03.12.2024 на суму 482316,90 грн.

Відтак вбачається, що позивачем на підтвердження факту поставки суду надано первинних бухгалтерських документів лише на загальну суму 3276669,40 грн.

При цьому як вбачається з банківської виписки по рахунку позивача за період з 01.07.2024 по 06.01.2025 відповідач сплатив позивачу грошові кошти в сумі 15891577,20 грн із зазначенням про те, що сплата здійснювалась за нафтопродукти згідно договору № 1814 від 03.05.2022.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до наданого позивачем акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2024 по 06.01.2025 у кінці акту в графі "дебет" зазначена сума в розмірі 16257292,35 грн, а у графі "кредит" зазначена сума в розмірі 15891577,15 грн. При цьому в графі "дебет" навпроти рядку "початкове сальдо" (на початку акту) також значиться сума в розмірі 264813,20 грн, яка разом із сумою в графі "дебет" за вирахуванням суми в графі "кредит" складає 630528,35 грн (16257292,35 + 264813,20 15891577,20), що відповідає сумі основного боргу який позивач просить стягнути з відповідача з різницею в 5 копійок.

З цих підстав, суд констатує, що з огляду на кількість оплат, що відображені у наданій суду банківській виписці та з огляду на відомості викладені в акті звірки (достовірність відомостей викладених в акті суд перевірити не може з огляду на ненадання суду всіх первинних видаткових документів за договором), правовідносини сторін за договором не обмежувались лише наданими суду видатковими накладними № 2802 від 28.10.2024 на суму 248040 грн, № 2815 від 30.10.2024 на суму 1339200 грн, № 3117 від 25.11.2024 на суму 236874 грн, № 3118 від 25.11.2024 на суму 359418 грн, № 3197 від 29.11.2024 на суму 396609 грн, № 3207 від 03.12.2024 на суму 214211,50 грн, № 3214 від 03.12.2024 на суму 482316,90 грн.

При цьому як випливає з пункту 5.9. договору у випадку виникнення заборгованості по оплаті поставленого товару позивач зараховує грошові кошти отримані від відповідача незалежно від вказаного призначення платежу першочергово на погашення наявної заборгованості по договору, при тому що як зазначено вище, у призначенні здійснених відповідачем оплат міститься посилання загалом на договір, а не на конкретні рахунки та/або видаткові накладні чи додаткові угоди.

Поряд із цим суд приймає до уваги, що за умовами пункту 5.7. договору щомісячно сторони підписують акт звірки взаєморозрахунків. Кожна із сторін зобов`язується протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від другої сторони договору акту звірки взаєморозрахунків, підписати його і направити іншій стороні, або протягом того ж терміну направити свої мотивовані зауваження до акту звірки взаєморозрахунків. На першу вимогу постачальника можуть складатись та підписуватись проміжні акти взаєморозрахунків, які надсилаються шляхом факсимільного зв`язку з одночасним підтвердженням рекомендованим листом протягом 3 (трьох) робочих днів з дати направлення факсимільним зв`язком.

При цьому пунктом 9.14 договору сторони погодили, що при підписанні товарних (видаткових) накладних, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі товар, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та інших документів за цим договором, сторонами може бути використане факсимільне копіювання відповідно до положень ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України. Документи з факсимільним відтворенням підпису мають юридичну силу оригіналу.

Так, на вказаному вище акті звіряння взаємних розрахунків міститься відмітка про те, що він підписаний електронними підписами сторін та міститься відмітка «документ прийнято контрагентом».

Водночас, суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

З цих підстав, суд наголошує, що для перевірки дійсності факту наявності боргу в межах договору та його реального розміру, враховуючи, що проплати здійснювались без зазначення відповідної ідентифікуючої поставку накладної та враховуючи положення 5.9. договору, позивач мав надати суду всі видаткові накладні складені сторонами в межах даного договору та всі проплати проведені в межах даного договору відповідачем.

Частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що в силу положень частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).

Статтею 78 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Як зазначалось вище, позивач надав суду лише видаткові накладні, що засвідчують поставку товару в період з 28.10.2024 по 03.12.2024 на загальну суму 3276669,40 грн та водночас надав банківську виписку, якою в період з 28.10.2024 по 03.12.2024 підтверджуються оплати за договором на загальну суму 3445033 грн, що перевищує суму видаткових накладних, що засвідчують поставку товару в період з 28.10.2024 по 03.12.2024.

При цьому суд констатує, що наданий позивачем акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2024 по 06.01.2025 не може бути прийнятий судом в якості належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження обставин у цій справі, зокрема на підтвердження факту поставки позивачем товару на суму 16257292,35 грн (яка вказана у графі «дебет» в кінці акту) з підстав того, що означений акт не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт кожної поставки окремо, а відтак вказаний акт не може бути покладено в основу рішення суду як доказ підтвердження поставок їх номенклатури та вартості.

В контексті вищевикладеного суд зазначає, що в силу приписів статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях (правова позиція, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).

Таким чином, оскільки наданими позивачем доказами (первинними бухгалтерськими документами видатковими накладними) підтверджується поставка товару лише в період з 28.10.2024 по 03.12.2024 та лише на суму 3276669,40 грн, в той час як оплата товару відповідачем в той саме період з 28.10.2024 по 03.12.2024 за договором підтверджуються на загальну суму 3445033 грн, що перевищує вартість поставленого товару за наданими суду накладними, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заявленої ним суми основного боргу в розмірі 630528,40 грн є документально недоведеними.

З огляду на вказані обставини суд відмовляє в задоволенні вимог позивача про стягнення основного боргу в сумі 630528,40 грн з підстав ненадання позивачем всіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують всі здійснені поставки в межах договору.

Що стосується вимог про стягнення 773964,99 грн 365 % річних та 54816,37 грн інфляційних втрат за період з 01.07.2024 по 03.03.2025, що заявлені за прострочення оплат допущених відповідачем, суд зазначає наступне.

Так, суд звертає увагу представника позивача, що 773964,99 грн 365 % річних та 54816,37 грн інфляційних втрат були нараховані за період з 01.07.2024 по 03.03.2025 в той час як згідно умов пункту 5.3. договору відповідач здійснює 100% оплату товару з моменту отримання ним рахунку-фактури при тому, що додатковими угодами до договору сторони погодили попередню оплату товару в обсязі 100%.

Натомість позивачем не надано суду відповідних рахунків фактур та доказів їх направлення позивачем відповідачу згідно умов договору.

Водночас дослідивши надані суду видаткові накладні суд констатує, що в кожній з наданих видаткових накладних міститься посилання на розрахунковий документ «Рахунок на оплату покупцю … » дата якого відповідає даті самої накладної. Відтак з огляду на наведене суд робить висновок про те, що в момент отримання товару за видатковою накладною відповідачем було отримано і вказаний у накладній рахунок на оплату, а відтак, в силу положень п. 5.2 договору та положень ст. 692 ЦК України оплата кожної партії товару за кожною з наданих суду накладних мала бути здійснена відповідачем у день поставки товару, що вказаний у накладній. З цих підстав суд констатує, що прострочення відповідача у спірних правовідносинах настає з наступного дня після дня поставки.

Перевіривши надані позивачем докази оплат проведених відповідачем починаючи з 28.10.2024 суд встановив наступне:

- 28.10.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 568892 грн, 46040 грн, 230000 грн та 142000 грн;

- 06.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 249200 грн;

- 12.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 14000 грн;

- 14.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати:205000 грн та 111000 грн;

- 21.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 149000 грн;

- 22.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 50000 грн;

- 25.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 332000 грн та 60000 грн;

- 27.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 300000 грн;

- 28.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 60000 грн;

- 29.11.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 250000 грн та 215292 грн;

- 02.12.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 100000 грн та 296609 грн;

- 06.12.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 17000 грн;

- 11.12.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 29000 грн;

- 13.12.2024 відповідачем було здійснено наступні оплати: 20000 грн.

В силу обставин ненадання позивачем суду всіх первинних документів, що підтверджують поставки вчинені в межах договору суд позбавлений можливості стверджувати про наявність підстав для зарахування оплат проведених відповідачем починаючи з 28.10.2024 у поставки, які могли мати місце до 28.10.2024.

Відтак, з огляду на те, що діями позивача в частині подання до позову обраних позивачем доказів суд обмежений в можливості оцінки на предмет зарахування оплати лише щодо наданих суду первинних документів, що підтверджують факт поставки, суд вважає за необхідне первірити факт наявності чи відсутності прострочення оплати саме за наданими суду первинними бухгалтерськими документами провівши відповідні зарахування проплат здійснених з моменту першої підтвердженої первинними бухгалтерськими документами поставки, а саме в період починаючи з 28.10.2024.

Співставивши означені проплати здійснені відповідачем в період з 28.10.2024 по 13.12.2024 з підтвердженими первинними бухгалтерськими документами видатковими накладними фактами поставок товару в період з 28.10.2024 по 03.12.2024 суд констатує наявність фактів прострочення платежів за поставлений товар, що потрапляють у заявлений позивачем період нарахування 365 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань, а саме в період з 01.07.2024 по 03.03.2025.

Так, провівши відповідні зарахування вчинених відповідачем в період з 28.10.2024 по 13.12.2024 проплат суд констатує наступне:

-Оплата здійснена відповідачем 28.10.2024 на суму 568892 грн зараховується судом в оплату вартості поставки за накладною №2802 від 28.10.2024 у зв`язку з чим суд констатує, що прострочення за оплатою поставки за даною накладною відсутнє.

- Залишок з означеної оплати в розмірі 320852 грн судом зараховується в наступну поставку за накладною №2815 від 30.10.2024.

Також в оплату за накладною №2815 від 30.10.2024 суд зараховує оплати здійснені 28.10.2024 в розмірі 46040 грн, 230000 грн та 142000 грн (позаяк договором передбачено можливість авансування майбутніх поставок).

Провівши вказані зарахування суд констатує, що станом на 31.10.2024 неоплаченими за накладною №2815 від 30.10.2024 залишились 600308 грн, а відтак з 31.10.2024 розпочалось прострочення відповідача за зобов`язаннями, що виникли з оплати поставки за означеною накладною на загальну суму 600308 грн, яке тривало до 05.11.2024, оскільки 06.11.2024 відповідачем було сплачено 249200 грн.

З цих підстав, провівши розрахунок нарахування 365 % річних та інфляційних втрат за період з 31.10.2024 по 05.11.2024 на суму 600308 грн суд констатує, що за означений період з відповідача підлягає до стягнення 35920,07 грн - 365 % річних.

Водночас, станом на 06.11.2024 неоплаченими за накладною №2815 від 30.10.2024 залишились 351108 грн (600308 грн - 249200 грн).

Означена сума боргу існувала в період з 06.11.2024 по 11.11.2024, позаяк 12.11.2024 відповідачем було здійснено проплату на суму 14000 грн.

З цих підстав, провівши розрахунок нарахування та інфляційних втрат за період з 06.11.2024 по 11.11.2024 на суму 351108 грн суд констатує, що за означений період з відповідача підлягає до стягнення 21008,92 грн - 365 % річних.

З огляду на викладене станом на 12.11.2024 неоплаченими за накладною №2815 від 30.10.2024 залишились 337108 грн (351108 грн - 14000 грн ).

Означена сума боргу в розмірі 337108 грн існувала в період з 12.11.2024 по 13.11.2024, позаяк 14.11.2024 відповідачем було здійснено проплату на суму 205000 грн та 111000 грн.

З цих підстав, провівши розрахунок нарахування 365 % річних та інфляційних втрат за період з 12.11.2024 по 13.11.2024 на суму 337108 грн суд констатує, що за означений період з відповідача підлягає до стягнення 6723,74 грн - 365 % річних.

З огляду на викладене станом на 14.11.2024 неоплаченими за накладною №2815 від 30.10.2024 залишились 21108 грн (337108 грн - 205000 грн - 111000 грн).

Означена сума боргу за накладною №2815 від 30.10.2024 в розмірі 21108 грн існувала в період з 14.11.2024 по 20.11.2024, позаяк 21.11.2024 відповідачем було здійснено проплату на суму 149000 грн.

Суд констатує, що станом на 21.10.2024 накладна №2815 від 30.10.2024 є такою, що оплачена у повному обсязі.

Залишок від цієї оплати в розмірі 127892 грн зараховується судом, як авансування майбутніх поставок.

З цих підстав, провівши розрахунок нарахування 365 % річних та інфляційних втрат за період з 14.11.2024 по 20.11.2024 на суму 21108 грн суд констатує, що за означений період з відповідача підлягає до стягнення 1473,52 грн - 365 % річних.

Також суд звертає увагу на те, що втрати від інфляції за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за накладною №2815 від 30.10.2024 можуть бути нараховані судом за період з 31.10.2024 по 20.11.2024 лише на суму боргу в розмірі 21108 грн, позаяк лише такий розмір заборгованості існував незмінно у період, за який може бути нарахована інфляційна складова.

За розрахунком суду розмір втрат від інфляції, що підлягає до стягнення з відповідача за означений вище період становить 401,05 грн.

-Суд констатує, що видаткова накладна №3117 від 25.11.2024 на суму 236874 грн визнається судом оплаченою в строк за рахунок залишку від оплати здійсненої 21.11.2024 в розмірі 127892 грн та оплати 22.11.2024 в розмірі 50000 грн та оплати 25.11.2024 в розмірі 60000 грн.

За наслідками проведених зарахувань означених оплат залишок становить 1018 грн.

-Щодо накладної №3118 від 25.11.2025 на суму 359418 грн суд зазначає, що в її оплату, здійснену без прострочення платежу, судом зараховується 1018 грн (як залишок з оплати 25.11.2024 в розмірі 60000 грн) та 332000 грн сплачених 25.11.2024.

Вбачається, що станом на 26.11.2024 прострочена заборгованість за даною накладною становила 26400 грн. Вказане прострочення існувало лише один день, позаяк платежем від 27.11.2024 на суму 300000 грн відповідач припинив його існування.

З цих підстав, провівши розрахунок нарахування 365 % річних та інфляційних втрат за один день існування боргу на суму 26400 грн суд констатує, що за означений період з відповідача підлягає до стягнення 263,28 грн - 365 % річних

Станом на 27.11.2024 сума авансування майбутніх поставок становила 273600 грн.(300000 грн 26400 грн).

-Суд констатує, що видаткова накладна №3197 від 29.11.2024 на суму 396609 грн визнається судом оплаченою в строк за рахунок залишку від оплати здійсненої 27.11.2024(залишок в розмірі 273600 грн), оплати 28.11.2024 в розмірі 60000 грн та оплати 29.11.2024 в розмірі 250000 грн.

За наслідками проведених зарахувань означених оплат залишок в майбутні поставки становить 186991 грн.

-Суд констатує, що видаткова накладна №3207 від 03.12.2024 на суму 214211,5 грн визнається судом оплаченою в строк за рахунок залишку від оплати здійсненої 29.11.2024 (залишок в розмірі 186991 грн) та оплати 29.11.2024 в розмірі 215292.

За наслідками проведених зарахувань означених оплат залишок в майбутні поставки становить 188071,5 грн.

-Суд констатує, що видаткова накладна №3214 від 03.12.2024 на суму 482316,9 грн визнається судом оплаченою в строк за рахунок залишку від оплати здійсненої 29.11.2024 (залишок в розмірі 188071,5 грн), оплати 02.12.2024 в розмірі 100000 грн та оплати 02.12.2024 в розмірі 296609 грн.

За наслідками проведених зарахувань означених оплат незарахований залишок сплачених коштів становить 102363,6 грн.

При цьому суд звертає увагу на те, що з урахуванням оплат проведених 06.12.2024. 11.12.2024 та 13.12.2024 загальна сума сплачених відповідачем коштів, які не можуть бути зараховані судом в оплати за наданими суду накладними, позаяк є такими, що перевищують загальну суму наданих суду накладних становить 168363,6 грн. (102363,6 грн +17000 грн + 29000 грн + 20000 грн.)

Відтак, з огляду на викладене, суд зазначає, що до стягнення з відповідача підлягає 65389,53 365% річних та 401,05 грн втрат від інфляції за порушення строків виконання грошових зобов`язань за договором № 1814 від 03.05.2022.

Суд наголошує, що підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 161/2823/19).

В контексті зазначеного суд звертає увагу позивача на те, що в разі подання до суду разом із новою позовною заявою відповідних первинних документів видаткових накладних та рахунків-фактур з доказами їх направлення відповідачу, які не були подані позивачем разом із цим позовом та на які позивач не послався в обґрунтування цього позову, це може становити нову фактичну підставу позову для звернення до суду та доведення перед судом факту існування основного боргу.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд звертає увагу на те, що розмір судового збору, що підлягав до сплати позивачем в межах даного провадження становить 17511,71 грн, позаяк під час обрахунку розміру судового збору застосовується понижуючий коефіцієнт 0.8, оскільки позов подано в електронній формі.

Відтак, у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 789,42 грн.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Контраст" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Запорізька, буд. 1, ЄДРПОУ 13706055) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічна паливна компанія" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 100 А, ЄДРПОУ 39102316) 65389,53 365% річних та 401,05 грн втрат від інфляції за порушення строків виконання грошових зобов`язань за договором № 1814 від 03.05.2022, а також 789,42 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.05.2025.

Суддя А.Ф. Черногуз