Рішення від 08.05.2025 по справі 914/176/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2025 Справа № 914/176/23

За позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова, м. Львів,

до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача-2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт», м. Львів,

про: визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:015:0027

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

Представники учасників справи:

прокурор: Леонтьєва Н.Т.;

від відповідача-1: Коржевич У.Ф. представник;

від відповідача-2: Попов Д.І. представник.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова до Львівської міської ради та до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт», про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:015:0027.

Ухвалою суду від 12.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі № 914/176/23, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 01.06.2023 закрито підготовче провадження у справі №914/176/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.06.2023. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити з підстав наведених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Франківською окружною прокуратурою м. Львова встановлено факт незаконної передачі земельної ділянки у приватну власність, а саме рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4834 від 12.11.2020 земельну ділянку площею 0,1034 га кадастровий №4610137500:11:015:0027, передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, якій присвоєно код КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Прокурор зазначає, що згідно з містобудівною документацією м. Львова, а саме: Генпланом м. Львова та планом зонування, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території комерційно- виробничого призначення, торгово-розважальних комплексів, торгових центрів, торговельних зон. В межі діючого генплану с. Рясне-Руська Яворівського району Львівської області спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були. Прокурор вважає, що спірне рішення про передачу гаражно- будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст.41 Земельного кодексу України.

Крім того прокурор зазначав, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4834 від 12.11.2020, Відповідачу 2 перадано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, якій присвоєно код КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

Також у позовній заяві зазначалося про порушення умов передачі земельної ділянки, оскільки з Статуту відповідача-2, слідує, що останній не має на меті здійснення виключно гаражного будівництва для забезпечення потреб його членів, а є юридичною особою, створеною з метою отримання прибутку.

При цьому прокурор вказує, що документація із землеустрою, яка повинна містити в тому числі, належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі відсутня, звернення кооперативу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно- будівельний кооператив «Автосвіт» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей, площею 0, 1034 га (по 0, 0344 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу, а з урахування інших 11 рішень Рясне-Руської сільської ради, якими передано у власність кооперативу загалом 6,8024 га, тобто по 2,2674 га на кожного члена кооперативу), а звернення не містить навіть прохання відведення земельної ділянки для здійснення гаражного будівництва. Наведене свідчить про порушення оспорюваним рішенням ради ст. 41 Земельного кодексу України.

При цьому, варто зазначити, що як встановлено прокурором, рішеннями Рясне- Руської сільської ради упродовж 2020 передано безоплатно у власність гаражно- будівельним кооперативам понад 60 га земель, що беручи до уваги величину Рясне- Руської сільської ради, очевидно не є необхідним та співрозмірним.

У зв`язку з наведеним прокурор вказує про наявність підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4834 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно- будівельний кооператив «Автосвіт» земельної ділянки» та скасування державної реєстрації права власності ОК ГБК «Автосвіт» на спірну земельну ділянку.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача -1 надав пояснення по суті спору, зазначив, що Львівська міська рада позовні вимоги визнає повністю та просив їх задоволити, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача-2 надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень посилається на наступне:

- згідно заявленого позову прокурором не визначений державний орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах. Проте, в іншій частині позову вказано, що таким органом є орган місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду - Львівська міська рада. Відповідач-2 стверджує, що таким уповноваженим органом держави, який здійснює відповідні наглядові (контролюючі) функції є територіальний орган Держгеокадастру, оскільки саме він здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства, у тому числі органами місцевого самоврядування. Саме Держгеокадастр є органом, уповноваженим державою здійснювати у спірних правовідносинах функції нагляду (контролю) за дотриманням Рясне-Руською сільською радою встановленого законом порядку передачі земельних ділянок у приватну власність.

- прокурором не наведено належного та достатнього обґрунтування порушення «інтересів держави», а також визначені законом підстави для звернення до суду із зазначеним позовом за можливості такого звернення безпосередньо Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (територіальним органом Держгеокадастру), Державною екологічною інспекцією України (територіальним органом) тощо як уповноваженими органами. Відтак у прокурора відсутні підстави для представництва «інтересів держави» самостійно, а отже і права на звернення до суду у даній справі, а тому позов підлягає залишенню без розгляду.

- спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав сформована із дотриманням абсолютно усіх вимог законодавства України, на підставі затвердженої містобудівної документації із наявністю плану зонування території Шевченківського району м. Львова.

- покликання позивача на те, що віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з кодом КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства потребувало прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування є надуманими та не відповідають дійсності.

- згідно вимог законодавства обслуговуючий кооператив може здійснювати господарську діяльність з метою виконання мети та завдань, визначених статутом кооперативу. Відтак, на думку відповідача-2, позивач безпідставно у поданому позові ототожнює поняття «здійснення господарської діяльності» та «отримання прибутку».

- жодна норма Статуту ОК ГБК «Автосвіт» не містить положень про порядок розподілу прибутків між засновниками (учасниками) обслуговуючого кооперативу. Таким чином, помилковим та таким, що суперечить вимогам законодавства та статутним документам кооперативу є твердження позивача про те, що ОК ГБК «Автосвіт» створений не з метою гаражного будівництва, а з метою отримання прибутку. При цьому, прокурором жодними доказами не доведено, що обслуговуючим кооперативом здійснювався будь-який розподіл прибутків, чи використання коштів кооперативу не для реалізації мети (цілей, завдань) будівництва гаражів та супутньої діяльності.

- покликання позивача на норми ст. 121 ЗК України до спірних правовідносин є абсолютно безпідставними, оскільки ст. 121 ЗК України має назву «Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам», а тому з самої назви статті вбачається, що нею регламентовано правовідносини, що виникають між розпорядниками земельних ділянок (органами державної влади або органами місцевого самоврядування) та громадянами (фізичними особами). А тому, покликання позивача на застосування норм ст. 121 ЗК України до спірних правовідносин є безпідставними оскільки суб`єктом цих правовідносин є юридична особа (обслуговуючий кооператив).

- разом із позовною заявою позивачем не подано доказів, які підтверджують порушення передбачених містобудівною документацією розмірів земельних ділянок, котрі можуть передаватися у власність обслуговуючому кооперативу.

- жодним нормативно-правовим актом не заборонено надання земельної ділянки кооперативу у власність для будівництва гаражів за рахунок (категорії) земель транспорту з КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Навпаки, згідно вказаного класифікатора на землях транспорту передбачено території автостоянок і гаражів з КВЦПЗ - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Отже, з даних підстав доводи прокурора є безпідставними та суперечать чинному законодавству, а саме, що приписами ст. 41 ЗК України передбачено передання гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки тільки за рахунок земель житлової та громадської забудови. Таких вимог приписи статті 41 ЗК України - не містять.

- скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно (земельну ділянку) за відповідачем-2 ОК ГБК «Автосвіт» не переслідує легітимну мету -контролю за користуванням майном згідно із загальними суспільними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням земельної ділянки, адже останнє відповідачем - 2 й не змінювалось.

У судовому засіданні 08.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представника прокуратури, присутню у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Ухвалою Львівської міської ради від 14.02.2019 №4676 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», беручи до уваги ухвали міської ради від 16.11.2017 №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 №2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 №4968 та від 01.10.2015 №5143», звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 №1132 (зареєстроване у Львівській міській раді 18.12.2018 за №1,9-39518-001), згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №4 площею 3,0713 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0011), у тому числі площею 0, 2623 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.3).

Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену у пункті зокрема 1.3 цієї ухвали земельну ділянку №1 площею 3,0713 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0011) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0011.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято зокрема земельну ділянку площею 26, 5865 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0011, КВЦПЗ - 16.00).

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності за Львівською обласною державною адміністрацією на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0011.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких зокрема земельна ділянка за кадастровим №4610137500:11:015:0011.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність зокрема земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0011.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.12.2019 було зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:11:015:0011.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 03.01.2020 №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу зокрема земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:015:0011, площею 3, 0713 га на 6 земельних ділянок.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3691 від 03.01.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3, 0713 га на 6 земельних ділянок, серед яких зокрема земельна ділянка площею 0, 2091 га (№4610137500:11:015:0016).

13.05.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0016.

11.09.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №4194 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу зокрема земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:015:0016, площею 1,5434 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4379 від 19.10.2022, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1, 5434 га на 15 земельних ділянок, серед яких зокрема земельна ділянка площею 0, 1034 га за кадастровим №4610137500:11:015:0027.

19.11.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0027.

11.11.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу 10 земельних ділянок, площами: 0, 0983 га, 0, 0983 га, 0, 0983 га, 0, 0983 га, 0, 0983 га, 0, 0965 га, 0, 0941 га, 0, 1034 га, 0, 1000 га, 3, 2914 га. До звернення кооперативу долучено виписку з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та графічні матеріали з зазначенням земельних ділянок.

12.11.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4834 земельну ділянку площею 0, 1034 га (кадастровий (№4610137500:11:015:0027), Львівська область, м. Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» для будівництва та обслуговування гаражів КВЦПЗ 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, що не надані у власність або користування громадянам, або юридичним особам).

Пунктом 2.3 вказаного рішення зобов`язано кооператив забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 Землі запасу на КВЦПЗ 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу.

24.11.2020 зареєстровано право приватної власності ОК «ГБК «Автосвіт» на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0027.

Вказане підтверджується також інформацією Відділу №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області, наданою листом №0-13-0.91-2880/-22 від 22.11.2022.

Згідно інформації Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:11:016:0027 відповідно до генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:100000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, розташована в межах території багатоповерхової житлової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів). Відповідно до плану зонування території Шевченківського району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:11:016:0027 розташована в межах функціональної зони Ж - 4 зони багатоквартирної житлової забудови. Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Шевченківського району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VІ периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, та поза межами підзон за санітарно- гігієнічним, інженерно-геологічним, історико-архітектурним та природно-заповідним регламентами. В межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:11:015:0027 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

Відтак, гаражно - будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із позовною заявою до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» про визнання недійсним рішення сільської ради № 4834 від 12.11.2020 року, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Щодо звернення прокурора.

Положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру», ч. 3 ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз 4 цієї частини ст. 23 цього закону.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).

Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Положеннями ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Так, згідно з частинами 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.

Враховуючи наведене, суд зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

В даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору, Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.

Суд також звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 20.07.2022 (справа № 910/5201/19) у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, у якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про підставність самостійного звернення прокурора до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади.

За таких обставин, суд вказує, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності, орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв, на переконання прокурора, незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура передбачена абз. 3 і 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 (справа № 587/430/16-ц, п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 (справа № 483/448/20). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (п. 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 (справа № 698/119/18), п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 (справа № 483/448/20).

Наведене свідчить про те, що не відповідає вимогам закону позиція відповідача-2 щодо необхідності інформування органу місцевого самоврядування в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про виявлені порушення та надання можливості їх усунути в розумний строк, оскільки такий не є уповноваженим органом на захист порушених державних інтересів у спірних правовідносинах, а прокурор у даній справі звернувся до суду самостійно.

Разом з тим, позов у цій справі поданий прокурором не в межах заходів, які належать до державного контролю за використанням і охороною земель, передбачених ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель, а в межах спору щодо законності розпорядження земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.

Відтак, суд вказує, що органи Держгеокадастру, згідно з ч. 4 ст. 122 та ст. 15-1 Земельного кодексу України, не уповноважені державою здійснювати захист її інтересів в спорі, що виник внаслідок прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Така правомірна позиція прокурора підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 (справа № 911/5201/19).

Вищенаведене свідчить про законність пред`явлення прокурором самостійно позову у даній справі, оскільки відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») випадків, коли прокурор може звертатися до суду, як позивач.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 911/4706/15 зазначено: Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (п.9.19).

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16) (п.9.21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.201 9 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.201 9 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23). Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).

Позовні вимоги про визнання права власності на майно або про витребування майна не були заявлені у справі, яка розглядається, тоді як одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено в статті 14 ГПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках..

Як встановлено судом з матеріалів справи право власності відповідача-2 Обслуговуючий кооператив «ГБК «Автосвіт» на земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0027, площею 0, 1034 га, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з реєстру: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2226517346101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39412484.

Відтак, особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі права власника, включаючи право володіння. Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).

Таким чином, фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим 4610137500:11:015:0027, площею 0, 1034 га є ОК «ГБК «Автосвіт».

А тому, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, а саме у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 року у справі №914/1334/22, колегія суддів зазначила, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна. (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Суд зазначає, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем-2, в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав, а Львівська міська рада (відповідач-1) попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем-2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду, надані відповідачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Позивач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих відповідачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного

господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.05.2025.

СуддяБерезяк Н.Є.