Рішення від 13.05.2025 по справі 320/48848/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2025 року справа №320/48848/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТОВА ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ "ВІТОВА ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 491049,87 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875), у зв`язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 473803,55 грн та пені в розмірі 17246,32, що в загальній сумі становить 491049,87 грн.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, просив відмовити в задоволенні позову повністю з тих підстав, що на підприємстві у 2023 році працевлаштовано 1 особу з інвалідністю.

Вказує, що при формуванні відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2023 рік виникла технічна помилка та не вказано інформацію про працевлаштовану особу з інвалідністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі даних що зазначив відповідач в Податкових розрахунках ЄСВ та згідно відомостей з Централізованого банку даних з проблем інвалідності вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників у звітний 2023 рік складала 15 осіб, з них найманих працівників - осіб з інвалідністю 0, що не відповідає встановленому нормативу - 1, за правилами частини першої статті 19 Закону № 875.

На думку позивача, відповідач в порушення норм статті 19 Закону № 875 не працевлаштував жодної особи з інвалідністю, а тому, відповідно до статті 20 Закону № 875 повинен був самостійно до 15.04.2024 включно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 473803,55 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем таких санкцій, йому нарахована пеня з 16.04.2024 по 15.07.2024 за 91 календарний день у розмірі 17246,32 грн.

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 491049,87 грн, з яких адміністративно-господарські санкції в розмірі 473803,55 грн та пеня в розмірі 17246,32 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону № 875 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

З огляду на норми статті 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 18 Закону № 875 передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною третьою статті 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами частини третьої статті 19 Закону № 875, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов`язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

В пункті 4.4 рекомендацій Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» зазначено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог статті 19 Закону № 875 відповідач зазначив у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2023 рік, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складає 15 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність 0 осіб.

Однак судом встановлено, що на підприємстві у 2023 році працювала особа з інвалідністю:

- ОСОБА_1 , який має інвалідність 3-ї групи, що підтверджується пенсійним посвідченням виданим 19.04.2017 № НОМЕР_1 та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 1070291.

Згідно з Наказом від 31.08.2017 № 45А-Шт у ТОВ «ВІТОВА ЛТД» було створено одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю за посадою «Офісний службовець (систематизація документів)» з 01.09.2017 з окладом згідно штатного розпису.

Відповідно до Наказу від 01.09.2017 № 48-К ОСОБА_1 прийнято на посаду Офісного службовця (систематизація документів) з 04.09.2017 з окладом згідно штатного розпису.

Відповідач зазначає, що при подачі об`єднаної звітності в пенсійний фонд, бухгалтером відповідача була допущена технічна помилка. В об`єднаному звіті не була зазначена особа з інвалідністю і саме тому до позивача не потрапила інформація про працевлаштування такої особи. Відповідач зазначає, що на підприємстві дійсно працює особа з інвалідністю, на підтвердження чого надано копію наказу на призначення на роботу та копію наказу про створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю.

Тобто, відповідачем було виконано вимогу статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та було працевлаштовано одну особу з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач надав суду докази, що ним виконано вимогу статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 491049,87 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Оскільки спір вирішено не на користь суб`єкта владних повноважень, в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.