Рішення від 14.05.2025 по справі 320/6843/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2025 року Київ справа №320/6843/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Сятошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Віто-Поштової сільської ради Києво-Сятошинського району Київської області (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 63 сесії 7 скликання від 02.07.2020 №63-29 Віто - Поштової сільської ради Києво - Святошинського району Київської області;

- зобовязати Віто-Поштової сільської ради Києво-Сятошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок: сьльськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого сільського господарства, орієнтовною площею: 0,12 га, яка є сформована, має кадастровий номер: 3222481202:02:001:5022 (загальна площа: 1,3 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території населеного пункту села Юрівка, Віто - Поштової сільської ради, Києво - Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Віто-Поштової сільської ради Києво-Сятошинського району Київської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в частині зобов`язання надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що в поданому ним клопотанні про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок сількогосподарського призначення та комунальної форми власності, чітко була зазначена вже сформована земельна ділянка з відповідним кадастровим номером орієнтовною площею 0,12 га. При цьому, згідно витягу з Державного земельного кадастру цільовим призначенням спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222481202:02:001:5022 є ведення особистого селянського господарства, а тому доводи відповідача про те, що бажане місце розташування даної земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню, на думку позивача, є безпідставними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на позовну заяву, разом з тим суду, було надано копії рішення 63 сесії 7 скликання від 02.07.2020 №63-29 Віто - Поштової сільської ради Києво - Святошинського району Київської області, протоколу №63 засідання постійної депутатської земельної комісії Віто - Поштової сільської ради Києво - Святошинського району Київської області від 01.07.2020 та клопотання поданого ОСОБА_1 з додатками до нього.

Поряд з цим, представником позивача подано клопотання про долучення доказів на пітвердження обгрунтування заявлених позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Загороднього Віталія Сергійовича про витребування у Головного управління Держгеокадастру у Київській області належним чином завіреної копії у придатному для читання вигляді поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481202:02:001:5022.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

19.06.2020 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах Віта-Поштової сільської ради Києво-Сятошинського району Київської області (кадастровий номер ділянки 3222481202:02:001:5022). До клопотання позивач додав копію паспорта, ідентифікаційного номера та копію графічих матеріалів з позначенням місця бажаної земельної ділянки.

Рішенням 63 сесії 7 скликання Віта-Поштової сільської ради Києво-Сятошинського району Київської області №63-29 від 02.07.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, оскільки бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню згідно з генеральним планом с. Юрівка.

Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

На час звернення позивача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чинним було наступне нормативно-правове регулювання особливостей безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 у справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як було встановлено судом, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою стало те, що бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню згідно з генеральним планом с. Юрівка.

Закон України від 17 лютого 2011 року №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон №3038-VI) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За визначенням, наведеним у пунктах 2, 9 частини 1 статті 1 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до частин 1-3 статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У разі якщо територія територіальної громади не обмежується територією одного населеного пункту, генеральні плани населених пунктів у межах такої громади розробляються у складі комплексного плану або включаються до нього як складові відповідно до статті 16-1 цього Закону. Положення генеральних планів таких населених пунктів мають узгоджуватися з іншими положеннями комплексного плану.

Генеральні плани населених пунктів, включення до складу комплексного плану або необхідність розроблення яких не встановлена рішенням про затвердження комплексного плану, не розробляються. Планувальні рішення генеральних планів таких населених пунктів включаються до складу комплексного плану. Обсяг таких планувальних рішень затверджується Кабінетом Міністрів України.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення), яке складається і затверджується замовником за погодженням з розробником.

Обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Розробником генерального плану населеного пункту може бути суб`єкт господарювання, який має право здійснювати розроблення містобудівної документації відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність" та документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Генеральні плани населених пунктів можуть поєднуватися з детальними планами всієї території населених пунктів або її частин.

Частиною 1 статті 18 Закону №3038-VI встановлено, що план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону №3038-VI план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Згідно із статтею 19 Закону №3038-VI детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід`ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану.

Із змісту наведених правових норм Закону №3038-VI вбачається, що місце розташування та цільове призначення земельної ділянки повинно відповідати генеральному плану населеного пункту.

На підставі генерального плану населеного пункту розробляється план зонування території та детальний план території.

У разі невідповідності місця розташування земельної ділянки та її цільового призначення генеральному плану, такі обставини свідчать про порушення вимог Закону № 3038-VI.

Відповідно до частин 2, 3 статті 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні:

-комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території;

-генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території;

-план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель";

-детальний план території.

Таким чином, аналізуючи наведені правові норми Закону № 3038-VI суд приходить до висновку, що за відсутності комплексного плану, генерального плану, плану зонування території, детального плану території, орган місцевого самоврядування не має законних підстав для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки надання такого дозволу є першим етапом надання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.10.2019 року у справі № 392/1004/17, від 30.07.2020 року у справі № 822/1030/18, від 28 вересня 2021 року № 462/4395/17.

Як свідчать матеріали даної справи, на підтвердження вимог даного позову представником позивача в якості доказів були надані: копія графічного матеріалу на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування, інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копія кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 3222481202:02:001:5022.

Натомість, як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222481202:02:001:5022 має обмеження - охоронна зона навколо (уздовж) об`єкта транспорту.

Організаційні та правові засади встановлення та дотримання правового режиму земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів з метою забезпечення їх безперебійного функціонування, раціонального використання земель у межах встановлених охоронних зон, режиму ведення господарської та іншої діяльності, охорони довкілля та екологічної безпеки, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення, господарських об`єктів від впливу можливих аварій (аварійних ситуацій) визначає Закон України від 17 лютого 2011 року № 3041-VI «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з статтею 7 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» система заходів щодо дотримання правового режиму земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів включає:

визначення охоронних зон у документації із землеустрою і внесення їх до державного земельного кадастру;

встановлення обмежень на використання власником або користувачем земельних ділянок у межах охоронних зон;

державний контроль за використанням та охороною земель в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів.

Статтею 11 Закону України від 15 травня 1996 року №192/96-ВР «Про трубопровідний транспорт» передбачено, що до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.

Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об`єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» на використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом.

Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію.

Перехід права власності чи користування земельною ділянкою не є підставою для припинення дії обмежень на використання земельної ділянки в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів.

Статтею 9 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» встановлено, що охоронні зони об`єктів магістральних трубопроводів зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічному обґрунтуванні використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), іншій визначеній законом документації із землеустрою.

Охоронні зони об`єктів магістральних трубопроводів зазначаються в документації із землеустрою з моменту надання земельної ділянки для будівництва об`єкта магістрального трубопроводу.

Власники або користувачі земельної ділянки, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства магістральних трубопроводів вживають заходів щодо охорони земель та дотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів.

Оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222481202:02:001:5022 знаходиться в межах охоронної зони навколо (уздовж) об`єкта транспорту, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, суд приходить до висновку, що відповідач мав законні підстави для прийняття рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність з підстав невідповідності місця її розташування цільовому призначенню згідно з генеральним планом с. Юрівка.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 15.01.2019 року по справі №522/14444/15-а.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищевикладене, оскаржувані в межах розгляду даної справи рішення вважаються такими, що прийняті з урахуванням критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на положення статей 39, 83, 118 ЗК України та статей 17, 18, 24 Закону №3038-VI, суд приходить до висновку, що відповідач, ухвалюючи спірне рішення про відмову у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою, діяв у межах наданих повноважень та з урахуванням вимог діючого законодавства, а тому у суду підстави для визнання вказаного рішення протиправним та його скасування, відсутні.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, тому й відсутні підстави для відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.