Ухвала від 14.05.2025 по справі 420/12766/25

Справа № 420/12766/25

У Х В А Л А

14 травня 2025 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 30.04.2025 року позов залишено без руху.

08.05.2025 року на адресу суду надійшли документи на виконання ухвали суду про залишення без руху.

Також позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Так позивачем зазначено, що на момент звільнення Позивача з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши зміст позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суддя встановив наявність підстав для залишення позову без руху, оскільки позов поданий із порушенням вимог встановлених ст.ст.106-161 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, крім іншого, відповідає заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об`єктивні перешкоди для звернення особи з позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.

Суддя зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Стаття 233 Кодексу законів про працю України врегульовує питання строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу:

- у військовій частині НОМЕР_5 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 у період з 16.01.2017 по 31.10.2017 року;

- у військовій частині НОМЕР_2 у період з 01.11.2017 по 31.03.2018 року;

- з 04.04.2020 року по теперішній час у 8 центрі захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах та зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 .

При цьому, позовну заяву подано до суду 25.04.2025 року, тому тримісячний строк звернення до суду у даному випадку пропущений.

Суд зазначає, що визначення законодавцем строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Згідно сталої та послідовної судовою практикою підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність тих обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, тобто які об`єктивно та істотно перешкоджали б зверненню до суду та не залежали б від волевиявлення особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год. 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Отже, у зв`язку з відміною карантину на території України з 24:00 год. 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України, що, у деяких випадках, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, тлумачиться як закінчення одночасно із завершенням карантину строків звернення до суду, які почались під час дії такого карантину.

Однак, на переконання Верховний Суд у складі судової палати у постанові від 21.03.2025 року по справі №460/21394/23, таке тлумачення статті 233 КЗпП України, у взаємозв`язку з пунктом 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, суперечить принципу юридичної визначеності.

Так, Конституційний Суд України у абзаці першому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 31 березня 2015 року №1-рп/2015, надаючи тлумачення принципу юридичної визначеності, зазначив, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Також Конституційний Суд України у підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Великої Палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018 зазначив, що особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

Конституційний Суд України наголосив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06, п.50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Так само ЄСПЛ інтерпретував якість закону і в рішенні від 14 червня 2007 року у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України (заява №77703/01, п.115) у якому зазначив, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно встановлено законом та здійснено згідно із законом, оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Також у рішенні від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України (заява №20372/11, п.52) ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації, - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія.

Судова палата ураховувала, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).

У тексті Пояснювальної записки до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, указано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.

На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] - у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв`язку із поширенням коронавірусу , та забезпечити суб`єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.

Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судова палата зауважила, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр №130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.

На переконання суду, правова позиція, згідно з якою строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови №651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.

З огляду на викладене, суд вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.

Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата відповідачами сум грошового забезпечення за період з 16.01.2017 по 31.10.2017 року (військова частина НОМЕР_1 ) , з 01.11.2017 по 28.02.2018 року (військова частина НОМЕР_2 ), з 01.03.2018 по 31.03.2018 року (військова частина НОМЕР_2 ), з 01.04.2018 по 30.04.2020 року (військова частина НОМЕР_1 ), з 04.04.2020 по 31.03.2025 року (військова частина НОМЕР_3 ).

Суд зазначає, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин [19 липня 2022 року] та після цього.

Період з 01 грудня 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

Проте період з 19 липня 2022 року по 25 січня 2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Позивач пропустив строк звернення до суду в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 25 січня 2025 року.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.

Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об`єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.

Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").

Крім того, кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 року). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов`язано з їх реалізацією.

У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Отже, суд зазначає, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом із зазначеними позовними вимогами, із змісту заяви на усунення недоліків позовної заяви не вбачається, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.

Згідно із ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином суд вважає за необхідне заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №420/12766/25 визнати як необґрунтовану, а позов повернути позивачу без розгляду.

Керуючись приписами ст.ст. 29, 171, 241, 243, 248, 256, 295 КАС України суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог, що стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 25 січня 2025 року повернути позивачу без розгляду.

Ухвалу суду окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України.

СуддяЕ.А.Іванов