Постанова

від 14.05.2025 по справі 440/7273/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 р. Справа № 440/7273/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Божковська виправна колонія (№16)" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич) від 20.01.2025 року по справі № 440/7273/24

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Божковська виправна колонія (№16)"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Божковська виправна колонія (№16)", в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Державної установи "Божковська виправна колонія (№16)" щодо обчислення та виплати грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022;

- зобов`язати Державну установу "Божковська виправна колонія (№16)" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії), відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) шляхом множення відповідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 за період з 29 січня 2020 по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року; за період з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 по 18 липня 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Божковська виправна колонія (№16)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Божковська виправна колонія (№16)", що полягає у не проведенні нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язано Державну установу "Божковська виправна колонія (№16)" здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення та щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року - 2102 грн., за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року - 2270 грн., та за період з 01 січня 2022 року по 18 липня 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 1 січня 2022 року - розмірі 2481 грн., та здійснити виплату такого грошового забезпечення з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців, адже починаючи з 01.01.2018 при розрахунку окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу продовжується застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року - 1762 грн. Крім того вказує, що відповідач є державною установою та має обмежене фінансування.

У відповідності до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,переглянувши справу за наявними у ній доказами таперевіривши законність і обґрунтованістьрішення суду першої інстанції в межахдоводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі "Божковська виправна колонія (№16)" з 02.10.2018 по 10.07.2023 /зворот а.с. 31, а.с. 33/.

Наказом в.о. начальника Державної установи "Божковська виправна колонія (№16)" майором внутрішньої служби № 106/ОС-23 від 10 липня 2023 року "Про особовий склад" звільнено відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням: майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відомчої пожежної команди відомчої пожежної охорони державної установи «Божковська виправна колонія (№16)», 10 липня 2023 року /а.с. 33/.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено пояснення про те, що посадовий оклад з 31.10.2018 позивачу встановлений у розмірі 5220,00 грн. (тарифний коефіцієнт 2,96 помножений на 1762,00 грн. прожиткового мінімуму на 01.01.2018), оклад за спеціальним званням старший лейтенант внутрішньої служби з 31.10.2018 встановлений у розмірі 1200,00 грн. (тарифний коефіцієнт 0,68 помножений на 1762,00 грн. прожиткового мінімуму на 01.01.2018), оклад за спеціальним званням майор внутрішньої служби з 21.04.2021 встановлений у розмірі 1340,00 грн. (тарифний коефіцієнт 0,76 помножений на 1762,00 грн. прожиткового мінімуму на 01.01.2018). /а.с. 19-21/.

Відповідно до розрахунку при звільненні майора внутрішньої служби ОСОБА_1 грошове забезпечення по 10.07.2023 включно становить: посадовий оклад встановлений у розмірі 5220,00 грн., фактично виплачений - 1683,87 грн.; оклад за спеціальним званням встановлений у розмірі 1340,00 грн., фактично виплачений 432,26 грн.; надбавка за вислугу років у розмірі 3280,00 грн. (50%), фактично виплачена 1058,06 грн.; надбавка за особливості проходження служби 1428,39 грн. (45%); премія за липень у розмірі 2508,97 грн. по 10.07.2023р., 149% до посадового окладу; одноразова грошова допомога при звільненні зі служби: 20562,45 грн. (за 4 календарних роки служби); компенсація за невикористані 13 днів відпустки 8910,46 грн. /зворот а.с. 30/.

Не погодившись з діями відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при розрахунку окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу позивачу протиправно застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року 1762 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії), відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) шляхом множення відповідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 за період з 29 січня 2020 по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року; за період з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 по 18 липня 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України який прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (Порядок № 925/5).

Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв`язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови № 103 та змін до пункту 4 Постанови № 704, не змінився.

Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.

Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2023 року по справі № 380/13603/21.

Таким чином, саме з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що у період 29.01.2020-31.12.2020 (спірний період) грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період 01.01.2021-31.12.2021 (спірний період) - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.01.2022 -18.07.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 18.07.2022 року грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 відповідно є протиправними.

Щодо доводів апелянта стосовно обмеженого фінансування, колегія суддів зазначає таке.

Реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Отже, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на виплату грошового забезпечення у належному розмірі.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас суд ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Божковська виправна колонія (№16)" - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 440/7273/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко