Постанова

від 13.05.2025 по справі 300/668/25

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/668/25 пров. № А/857/5881/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів:Ільчишин Н.В., Кухтея Р.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Я-ЮА»,

на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року про відмову в забезпеченні позову (суддя Гомельчук С.В., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м. Івано-Франківськ, дата складення повного рішення не зазначено),

в адміністративній справі №300/668/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Я-ЮА» до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,

про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

У січні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Я-ЮА» звернувся в суд із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом заборони накладення арешту на поточні рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Я-ЮА» та зупинення стягнення на підставі постанови Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.12.2024 №116-ДПС у виконавчому провадженні №77026382 до набрання законної сили судовим рішенням.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Я-ЮА» про забезпечення позову - відмовлено.

З цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що ухвала суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що накладення арешту на поточні рахунки підприємства призведе до його зупинення і проблем з можливістю виплати заробітної плати. Окрім цього, в межах виконавчого провадження №76858615 Голосіївським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) списано 529107 грн., що підтверджується платіжними інструкціями від 30.11.2025 та 03.02.2025. Вказує, апелянт на те, що 03.02.2025 державним виконавцем на виконання ухвали суду було зупинено виконавче провадження, відтак, списані кошти в сумі 529 107 грн не можуть бути повернуті ТОВ «Я-ЮА» до розгляду справи по суті. На момент звернення позивача до суду з заявою про забезпечення, було списано 176 369 грн.. Cтаном на 03.02.2025 списано 529 107 грн., докази щодо списання коштів не були подані до суду першої інстанції, оскільки 03.02.2025 судом було постановлено ухвалу про відмову в забезпеченні позову. Твердить скаржник, що подальші дії виконавчої служби зі стягнення коштів з позивача в межах постанови у виконавчому провадженні №77026382 до ухвалення судом рішення у справі призведе до порушення прав позивача, а також може призвести до додаткових витрат щодо стягнення з відповідача стягнутої суми штрафу.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 03.02.2025. Забезпечити позов шляхом заборони накладення арешту на поточні рахунки ТОВ «Я-ЮА» та зупинити стягнення на підставі постанови від 18.12.2024 №116-ДПС.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову виходив з того, що відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача та не свідчить про наявність обставин за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Згідно ч. 1, 2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; - або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч.1, 2 ст.151 КАС України).

Колегія суддів враховує, що виходячи з аналізу норм процесуального права, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, що визначені в ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових та інших наслідків застосування конкретного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу про забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками застосування конкретного заходу забезпечення позову.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову із предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з обставин, передбачених ч.2 ст.150 КАС України.

Сама лише незгода позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним і скасування ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Виходячи із викладеного, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, оскільки вживається судом з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних рішень, дій та бездіяльності з боку відповідача, щоб забезпечити в подальшому реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що постанова про накладення штрафу №116-ДПС від 18.12.2024 прийнята на підстав абз.3 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

У заяві про забезпечення позову позивач просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони накладення арешту на поточні рахунки ТОВ «Я-ЮА» та зупинення стягнення на підставі постанови Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.12.2024 №116-ДПС у виконавчому провадженні №77026382 до набрання законної сили судовим рішенням.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 31.01.2025 ТОВ «Я-ЮА» стало відомо про відкрите виконавче провадження №77026382 за постановою Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.12.2024 №116-ДПС, яка складена на підставі акту фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області №20443/09/15/РРО/44951338. ТОВ «Я-ЮА» вважає постанову №116-ДПС від 18.12.2024 протиправною та має намір оскаржити її в судовому порядку. У зв`язку із наведеним стверджує, що подальші дії виконавчої служби зі стягнення коштів з позивача в межах даної постанови до ухвалення судом рішення у справі призведуть до порушення його прав, а також можуть спричинити додаткові витрати.

Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи заявника не вказують на безумовну можливість виникнення конкретних та реальних обставин, за яких невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав позивача.

Вказані в заяві доводи позивача про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову зумовить настання негативних та незворотних наслідків для нього не підтверджені належними та допустимим доказами. Заявником не подано жодних доказів і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову і такі висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції дотримано норм процесуального законодавства та вірно встановлено обставини, які мають значення для прийняття рішення щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову, а тому немає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Я-ЮА» залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року про відмову в забезпеченні позову в адміністративній справі №300/668/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Я-ЮА» до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. В. Кухтей