Рішення

від 14.05.2025 по справі 513/418/25

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 513/418/25

Провадження № 2/513/584/25

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - В.С. Миргород

при секретарі судового засідання І.О. Аркуші,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельчевої Наталі Михайлівни до Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, третя особа: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) суд, -

В С Т А Н О В И В:

25 березня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Вельчеву Н.М. звернувся до суду з позовом до Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, третя особа: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), який вмотивований таким.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Надежда Саратського району Одеської області помер дядько позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 4,2255 га, в межах Надеждінської сільської ради Білгород-Дністровського (раніше Саратського) району Одеської області, що належала cпадкодавцю на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серії III-ОД № 036003, виданого Саратською державною районною адміністрацією Одеської області 14 лютого 2004 року. За життя спадкодавець заповіту не складав. Позивач є єдиним спадкоємцем за законом, інші спадкоємці відсутні.

23 вересня 2024 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І. заведена спадкова справа до майна померлого за № 251/2024. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину постановою нотаріуса від 23 вересня 2024 року відмовлено через непідтвердження родинних відносин між позивачем та спадкодавцем, як між дядьком та племінницею, через відсутність документів, підтверджуючих факт родинних відносин. Просить встановити факт родинних відносин неюним та ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як між дядьком та племінницею, оскільки іншого шляху для захисту порушеного права не існує.

Крім того, постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. від 23 вересня 2024 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дядька, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач зазначає, що нею пропущено строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки після смерті дядька вона знаходилася у тяжкому стресовому стані, спричинений його втратою, тривало хворіла, що заважало її вчасно звернутися до нотаріуса. Позивачка була зосереджена на збереженні свого життя та ці обставини виключали можливість звернення до нотаріуса вчасно. З часу відкриття спадщини і по теперішній час позивач користується належною спадкодавцю земельною ділянкою та отримує натуроплату за оренду землі, що свідчить про те, що позивач прийняв спадщину та не втрачав до неї інтересу. Відсутність інших спадкоємців свідчить, що права, свободи та інтереси інших осіб не будуть порушені. Таким чином, неможливість прийняття спадщини у встановлений законом строк була обумовлена непереборними і незалежними від неї обставинами, а тому позивач просить суд визнати поважною причину пропуску строку для прийняття спадщини та надати додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини за законом після смерті брата тривалістю у два місяці.

Ухвалою суду від 26 березня 2025 року провадження у справі було відкрито в загальному порядку та призначено підготовче засідання; роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву; витребувано у приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. належним чином завірену копію спадкової справи № 251/2024 щодо майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та копії актових записів з Саратського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса).

Ухвалою суду від 09 квітня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Позивач та її представник - адвокат Вельчева Н.М. в судове засідання не з`явились, були повідомлені належним чином про дату, місце та час розгляду справи. До суду представник позивача направила заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Представник відповідача Плахтіївської сільської ради, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання також не з`явився, подав суду заяву про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги визнав.

Третя особа Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання також не з`явився, подав суду заяву про слухання справи у його відсутність їх представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належним чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до такого висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до ст.ст.13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 77, частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст. 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесених згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25 травня 1998 року), суд може встановлювати факти, що мають юридичне значення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження -це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, які підлягають встановленню судом в окремому провадженні, викладений в ч. 1 ст. 315 ЦПК України та не є вичерпним (ч. 2 ст. 315 ЦПК України). Зокрема суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).

Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 638/15738/17 (провадження № 61-15921св19) зроблено висновок про те, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися не тільки такі письмові докази, як свідоцтва про народження, шлюб, смерть, актові записи про народження та смерть. Доказами, які підтверджують наявність цього юридичного факту також можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб. Крім того, судами підлягають врахуванню довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану. Також мають враховуватися показання свідків, яким достовірно відомо про стосунки померлого із заявником. Цей перелік не є вичерпним.

У постанові Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19 сформульовано висновки про те, що доказами, що підтверджують факт родинних відносин, можуть бути документи, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб); довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану; пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником. Зважаючи на викладене, необґрунтованими є доводи заявника про можливість підтвердження факту родинних відносин виключно письмовими доказами, оскільки такі обставини відповідно до норм процесуального права можуть бути встановлені і на підставі інших доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування і в своїй сукупності доводять обставини, на які посилається сторона.

У справі № 947/22756/19 визнаючи подані позивачем письмові докази (свідоцтва про шлюб, свідоцтво про народження, свідоцтва про смерть, свідоцтво про право на спадщину після смерті, фотографії, на яких зображені члени родини позивача декількох поколінь, відеозаписи зі святкування сімейних подій, показання свідків достатніми та достовірними доказами, суд надав їм оцінку в їх сукупності, які в своєму взаємозв`язку згідно з практикою ЄСПЛ щодо урахуванням принципу "балансу вірогідностей" підтверджують правдивість обставин, на які посилався позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суди дійшли правильних висновків про доведеність родинних відносин між позивачем та померлою особою.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та в постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21.

В своїй постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 5 ст. 12 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 213 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин (п. 4.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява N 26864/03) від 26 червня 2008 року) зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відносно надання суду будь-яких інших доказів сторони до суду заяв та клопотань не надавали.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Поняття «родинність» розглядається як родинні зв`язки між людьми, що ґрунтуються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура; кровний зв`язок осіб, що походять один від одного чи від спільного пращура. Родинна лінія може бути прямою чи боковою та поділяється на висхідну та низхідну. При прямій лінії родинність ґрунтується на походженні однієї особи від другої.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293, частини другої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».

Юридичні факти - це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту потрібне заявникові для конкретної мети.

При вирішенні питання про встановлення факту родинних відносин, суд виходить з фактичних, встановлених в судовому засіданні обставин. Суд враховує, що законодавчо питання врегульовано положеннями Цивільного кодексу України щодо сприяння у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для підтвердження такого факту.

До справ окремого провадження не застосовується вимоги процесуального закону щодо змагальності процесу та меж судового розгляду справи, не діє право на укладення мирової угоди, справа не передається на розгляд третейського суду. Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

У п. 2, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «[…] у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, щодо актового запису про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ньому зазначено, що у віці 82 роки у в.Благодатке Саратського району Одеської області, від ішемічної хвороби серця, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , про що виконавчим комітетом Надеждінської сільської ради Саратського району Одеської області, вчинено актовий запис №35 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_2 заповіту не залишив.

ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 4.2255 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на терити орії Надеждінської сільської ради на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії III-ОД №036003 від 14.02.2004 року.

Згідно довідки Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області спадщина не визнана відумерлою.

19.09.2024 року до приватного нотаріуса Сулакова І.І. звернулась ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини пісдя смерті ОСОБА_2

23 вересня 2024 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І. заведена спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 за № 251/2024. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину постановою нотаріуса від 23 вересня 2024 року відмовлено через непідтвердження родинних відносин між позивачем та спадкодавцем, як між дядьком та племінницею, через відсутність документів, підтверджуючих факт родинних відносин. Просить встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як між дядьком та племінницею, оскільки іншого шляху для захисту порушеного права не існує.

Крім того, постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. від 23 вересня 2024 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дядька, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Так, згідно з копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 від 02.03.1965 року виданого Надеждинською сільською радою Саратського району Одеської на підставі актового запису № 17 від 18.03.1965 року, в с. Молодово Саратського району Одеської області народилась ОСОБА_3 , батьки: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 , 13.08.1991 року розірвав шлюб укладений 29.10.1983 року з ОСОБА_7 , актовий запис №57.

Згідно копії свідоцтва про народження батька позивачки ОСОБА_4 , серії НОМЕР_3 від 06.01.1938 року ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Молодово Саратського району Одеської області, батьки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , місце реєстрації Введенка примарія, видане Сарата РАЦС 27.07.1965 року.

З довідки з Державного архіву Одеської області №492/06-21 від 21.01.2025 року, щодо витребування архівної інформації про народження ОСОБА_2 , повідомлено, що у метричній книзу за 1925 рік Свято-Одександро-Невської церкви с Фараонівка повіту Четатя-Албе, до парафії якої входило с.Надія (Молодово), не виявлено запису про народження вказаної особи. Метрична книга про народження Свято-Різдво-Богородицької церкви с.Фараонівка повіту Четатя-Албе за 1925 рік на зберігання до Державного архіву Одеської області не надходила і вважається втраченою у період окупації та воєнних дій 1941-1944 років. У зв`язку з чим надати витребувану архівну інформацію не є можливим. Іншими врахованими відомостями щодо витребуваної інформації Державний архів Одеської області не володіє.

З довідки Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №22/13-06 від 18.03.2025 року вбачається, що на момент смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 ., проживав один.

Даний факт також підтверджується витягом з Погосподарської книги №141.

Тобто, документально підтвердити родинні відносини між позивачем та спадкодавцем, як між дядьком та племінницею, неможливо.

Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених у ЦК України умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують, зокрема, наявність родинних відносин, тобто, певний ступінь споріднення зі спадкодавцем (постанова Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 643/14592/18).

Частиною 1 статті 90 ЦПК України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

У своїх письмових поясненнях свідки ОСОБА_10 9колишній голова Надеждінської сільської ради Саратського району Одеської області) пояснив, що в АДРЕСА_1 проживав ОСОБА_2 . Останній час проживав один, оскільки дружина померла. У подружжя було троє дітей: син ОСОБА_11 , приблизно 1950 року народження, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , приблизно 1954 року народження.. Діти приблизно тридцять років, як не проживають в селі. Сини ОСОБА_11 та ОСОБА_13 проживали у російській федерації ба були громадянами РФ. Дочка ОСОБА_12 проживала в респуцбліці Білорусь. При похованні батька ОСОБА_2 нікого з дітей не було. Наскільки йому відомо всі діти на даний час померли. У ОСОБА_2 , був брат ОСОБА_4 , який має дочку ОСОБА_7 , 1965 року народження, яка наразі проживає в с.Яськи Одеського району Одеської області. Останні роки саме ОСОБА_14 доглядала за батьком та дядьком ОСОБА_2 та саме вона здійснювала їх поховання. ОСОБА_14 залишилась одна з родичів ОСОБА_15 , інші родичі відсутні.

Аналогічні покази надав свідок ОСОБА_16 , окрім цього додав, що йому достеменно відомо і він підтверджує факт, що ОСОБА_2 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 був рідним дядьком ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням принципу "балансу вірогідностей", що підтверджують правдивість обставин, на які послалась ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог, доказами, що знаходяться в матеріалах справи та обставинами встановленими під час розгляду даної цивільної справи, суд приходить до висновку про доведеність родинних відносин між позивачем та померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 .

Ці докази суд вважає належними та допустимими, оскільки вони містять інформацію щодо предмету доказування та одержані у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд на підставі належних та допустимих доказів, оскільки у суду немає жодних підстав ставити під сумнів обставини, викладені позивачем в своїй заяві, а також враховуючи те, що відповідачі заперечень проти задоволення позову в цій частині не надали, інші спадкоємці відсутні, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про встановлення факту родинних відносин є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При таких обставинах суд вважає, що встановлення факту родинних відносин, не суперечить закону і не порушує права, свободи та інтереси осіб та має для ОСОБА_1 юридичне значення, оскільки з ним пов`язане оформлення особистих, майнових прав, а саме отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дядька, а тому підстав для відмови у задоволенні позову у цій частині, судом не встановлено.

Іншого шляху для захисту порушеного права у позивача не існує.

Щодо позовних вимог позивача про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Надежда Саратського району Одеської області помер дядько позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 4,2255 га, в межах Надеждінської сільської ради Білгород-Дністровського (раніше Саратського) району Одеської області, що належала cпадкодавцю на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серії III-ОД № 036003, виданого Саратською державною районною адміністрацією Одеської області 14 лютого 2004 року.

Позивач, як племінниця та спадкоємець пятої черги після смерті дядька звернувся 23.09.2023 року до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. із заявою про прийняття спадщини.

Так, виходячи з положень підпункту 1.2. пункту 1, підпунктів 2.2, 2.3 пункту 2, підпункту 3.1. пункту 3 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її неприйняття. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

23 вересня 2024 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І. заведена спадкова справа до майна померлого за № 251/2024. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину постановою нотаріуса від 23 вересня 2024 року відмовлено через непідтвердження родинних відносин між позивачем та спадкодавцем, як між дядьком та племінницею, та пропуском строку встановленого законом для прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно положень пунктів 4.14, 4.18 глави 10 Порядку здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється за наявності необхідних документів, що підтверджують наявність певних юридичних фактів, у тому числі й склад спадкового майна. У разі, якщо у спадкоємців відсутні всі необхідні документи, питання визнання права на спадщину вирішується у судовому порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Право спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності - п.3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування".

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222 ЦК України).

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.

Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №304/1648/14-ц).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно зі статтею 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених у ЦК України умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують, зокрема, наявність родинних відносин, тобто, певний ступінь споріднення зі спадкодавцем (постанова Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 643/14592/18).

Спадкоємець набуває спадщину лише за умови її прийняття в порядку та строки, визначені цивільним законодавством. Тобто особа має здійснити належне їй право на спадкування, що узгоджується з положенням ч. 1 ст. 12 ЦК.

За правилами частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (ст. 1270 ЦК). Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Положеннями частини першої статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

З наявних в матеріалах справи доказів, в т.ч. копії спадкової справи № 251/2024, вбачається, що спадкоємці першої-четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , а також інші спадкоємці п`ятої черги, крім позивача, відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19), від 22 грудня 2021 року по справі №759/1510/21 (провадження № 61-17491 св 21).

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду висловленою в постанові від 17 жовтня 2018 у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає. Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2018 року у справі № 703/1560/17 (провадження № 61-7643св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18 (провадження № 61-12504св21) зазначено, що: «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Подібні правові висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 24 січня 2020 року у справі № 192/1663/17 (провадження № 61-7193св19), від 03 лютого 2023 року у справі № 521/8872/22 (провадження № 61-12812св22).

Обов`язок доведення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини покладається на спадкоємця, який пропустив цей строк. Отже, позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна першорядно стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини і до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Вказана правова позиція підтримана і в постановах Верховного суду від 01 червня 2020 року у справі N 185/777/17 (провадження N 61-35079св18), у постанові від 07 квітня 2020 року у справі N 756/9379/15-ц (провадження N 61-7251св19).

Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32).

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32).

«Законне сподівання» на отримання спадщини також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia).

Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосований в практиці Європейського суду, отримане (хоча і не оформлений належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям "майно" в розумінні ст. 1 Першого протоколу.

Також суд враховує рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13 червня 1979 року, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Так, Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22,57,58,94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.5 ст.1268 та ч.3 ст.1296 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.».

Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

Стаття 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності.

Застосовуючи вищенаведені норми права до спірних правовідносин, оскільки іншим порядком, крім судового, неможливо захистити спадкові права та законні інтереси позивача, остання і вважав необхідним звернутися до суду з цими позовними вимогами, які вона вважає законними та обґрунтованими.

За такого, виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 наведено причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї щодо подачі заяви про прийняття спадщини, а також враховуючи визнання позовних вимог відповідачем Плахтіївською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, невизнання спадщини відумерлою, наявні підстави для встановлення її додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 і слід визначити строк у межах передбаченого законом загального терміну шести місяців і таким достатнім строком є два місяці, перебіг яких рахується після набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст. 12, 13, 77, 81, 211, 259, 247, 263-265, 268 ЦПК України,суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, третя особа: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) - задовольнити.

Встановити, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Надежда Саратського району Одеської області, є дядьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , яки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Надежда Саратського району Одеської області, терміном два місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 14.05.2025 року.

Суддя В. С. Миргород