Рішення

від 14.05.2025 по справі 522/6452/25-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/6452/25-Е

Провадження №2-о/522/300/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої - судді Косіциної В.В.,

розглянувши на підставі наявних матеріалів цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій заявниця просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт реєстрації батька дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі слів матері - ОСОБА_1 , що свідчить про наявність у дитини тільки одного з батьків, а саме, матері - ОСОБА_1 , яка є єдиним законним представником своєї малолітньої дитини, іншої особи, яка б претендувала на батьківські права щодо малолітньої дитини - немає.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 07 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано заявнику 10-ти денний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків заяви.

17 квітня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника заявника - адвоката Клочай Наталії Іванівни про усунення недоліків позовної заяви, якою усі зазначені в ухвалі суду недоліки - усунуто.

Ухвалою суду від 24 квітня 2025 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Залучено в якості заінтересованої особи Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради. Засідання по справі призначено на 14 травня 2025 року.

14 травня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника заявника - адвоката Клочай Наталії Іванівни надійшла заява про розгляд справи без участі.

У судове засідання, призначене на 14 травня 2025 року учасники справи - не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , в якому матір`ю дитини зазначена ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_3 (а.с.15).

Проте, відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України від 01.12.2016 року №00017390463, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадився за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записувалося за її вказівкою (а.с.14).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо (частина друга статті 49 ЦК України).

Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Стаття 315 ЦПК України називає окремі категорії справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Поряд з цим, такий перелік не є вичерпним та відповідно до частини другої вказаної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вказано, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Цим же пунктом визначено, що суд може встановлювати факти, які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах з громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину у особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом).

Нормами статті 135 СК України визначений порядок запису про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлено.

Згідно частини 1 цієї статті передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народження провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

З урахуванням викладеного, належними доказами підтвердження того, що відомості про батька дитини записані зі слів матері, є свідоцтво про народження дитини, Витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Суд враховує, що мають бути захищені найкращі інтереси неповнолітньої дитини, зокрема з метою можливості вільного та законного проживання в іншій державі.

Чинним законодавством не визначений порядок надання статусу одинокої матері, тобто встановити даний факт в позасудовому порядку неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Також у ч. 2 ст. 6 цієї Конвенції зазначається, що держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України та Конвенцією про права дитини.

Згідно статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», в редакції чинній з 28.08.2018, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Згідно п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. N 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. N 724) виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема: у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Таким чином, законодавець передбачив можливість видачі довідки про народження дитини відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України як підставу для виїзду неповнолітньої дитини за кордон (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Чинне законодавство не дає єдиного визначення поняття «одинока мати».

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року одинокою матір`ю визнана «жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, або вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама».

Статті 3, 11 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 покладають на Держави - учасниці цієї Конвенції зобов`язання забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, також вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Вимога Конвенції ООН про права дитини обумовлена потребою забезпечити вирішення питань, що стосуються виховання і піклування про дитину, у легітимний спосіб і таким чином гарантувати стабільне життя дитини і впорядкованість її відносин з батьками чи іншими піклувальниками.

Багатостороннім міжнародним договором, спрямованим на захист дитини від незаконного переміщення чи утримання, є Гаазька Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 року, до якої приєдналися Україна та Ізраїль.

У Гаазькій Конвенції вживаються поняття «право піклування» і «право доступу», тлумачення яких обмежено виключно цілями Конвенції. Так, «право піклування» охоплює права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини, а «право доступу» включає право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати дитину на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання (стаття 5 Конвенції).

Право піклування в контексті Конвенції охоплює не лише визначення місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон. Тобто, наявність документа, що визначає місце проживання дитини з одним із батьків, не є підставою для зміни дитиною держави проживання цим з батьків одноособово. Зміна країни проживання дитини вимагає окремого узгодження з тим з батьків, який проживає окремо (а за відсутності - потрібен дозвіл суду), адже такий переїзд, як правило, спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичного соціального, культурного, мовного середовища дитини, тобто впливає на питання, пов`язані з її подальшим життям, розвитком і вихованням.

Заява мотивована тим, що на території Турецької Республіки недостатньо витягу з державного реєстру актів цивільного стану та письмового підтвердження факту запису даних про батька зі слів матері, оскільки Ізраїль та Україна входять до числа держав, які зв`язані Гаазькою Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі Конвенція), статтею 3 якої встановлено, що права піклування, згадані в пункті a, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави. Статтею 5 цієї Конвенції Для цілей цієї Конвенції визначено: a) "права піклування" включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини.

Посилається на те, що для настання правових наслідків, згідно законодавства Турецької Республіки необхідно рішення суду України про встановлення факту, що заявник є єдиним законним представником (опікуном) дитини.

На підтвердження зазначеного, було надано копію юридичної консультації у перекладі на українську мову, у якій зазначено, що для того, аби донька ОСОБА_1 могла бути усиновлена її чоловіком - ОСОБА_4 , згідно ст.309 ЦК Туреччини, необхідна згода як матері так і батька неповнолітньої дитини. Закон передбачає два винятки щодо обов`язковості згоди батьків і вони викладені у статті 311 ЦК Туреччини, де вказано, що згода матері і/або батька не потрібна, у випадках, якщо особа, яка є матір`ю і/або батьком невідома, або невідомо де вона перебуває протягом тривалого часу; якщо маті і/або батько не виконують своїх обов`язків протягом тривалого часу або з певної причини не можуть виконувати свої батьківські обов`язки. В консультації зазначено, що на даний момент тривають підготовчі дії щодо усиновлення ОСОБА_4 ОСОБА_2 , а тому, у контексті цього необхідно зробити відповідні кроки для отримання підтверджуючих документів. Проте, за турецьким законодавством має бути виконану одну з умов: надано письмову згоду біологічного батька дитини на усиновлення або офіційний документ, виданий уповноваженим органом про те, що ОСОБА_1 є єдиним законним опікуном.

На підтвердження зазначеного також надано витяг з Цивільного кодексу Туреччини (а.с.28-30).

Визначення походження дитини проводиться в момент державної реєстрації її народження, яке має бути здійснене у відповідності до ст. ст. 144-147 Сімейного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 147 Сімейного кодексу України, по батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Відповідно ст. 242 ЦК України, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Тому, беручи до уваги те, що відомості про батька дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , занесені до актового запису про народження в порядку ч.1 ст.135 СК України, тобто, зі слів матері, а підтвердження того, що заявниця є єдиним законним представником має для заявниці юридичне значення та необхідне їй для проведення усиновлення за законодавством Республіки Туреччини, що підтверджується доказами по справі, враховуючи факт того, що такий факт неможливо встановити у позасудовому порядку, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 315, 319, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення- задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт того, що батько дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під час державної реєстрації її народження був записаний зі слів матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що свідчить про наявність у дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 тільки одного з батьків, а саме матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є єдиним законним представником своєї малолітньої доньки та інших осіб, які б претендували на батьківські права щодо дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - немає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14 травня 2025 року.

Суддя Косіцина В.В.