Рішення від 15.05.2025 по справі 347/2489/23

Справа № 347/2489/23

Провадження № 2/347/19/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю.С.,

за участю:

секретаря с/з Сумарука І.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника третьої особи

(відділ освіти Кутської селищної ради) Лаврука В.В.,

представника третьої особи

(Івано-Франківська обласна організація

профспілки працівників

освіти і науки України) Гураль У.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бабинської гімназії Косівської міської ради, треті особи: відділ освіти Косівської міської ради, Івано-Франківська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення, про внесення змін до наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

У вересні 2023 року представника позивача Рогалевич А.Б. в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд вищевказаним позовом. Вимоги позову обґрунтував тим, що з 1990 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем. Так, з 01.07.2020 року по 30.06.2021 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Бабинською гімназією Косівської міської ради на підставі укладеного строкового трудового договору, про, що було видано наказ №62-з від 24.06.2020 року «Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 »

Наказом відділу освіти Косівської міської ради від 18.06.2021 року №21-к ОСОБА_1 було переведено з посади директора Бабинської гімназії Косівської міської ради на посаду вчителя математики цього ж закладу освіти, строком на 1 (один) рік з 25.06.2021 року по 24.06.2022 року, про, що було видано наказ №15 від 30.05.2022 року, та в подальшому продовжено строковий трудовий договір з 25.06.2022 року по 24.06.2023 року з неповним тижневим навантаженням.

Рішенням Конституційного суду України від 07.02.2023 року №1-р/23 визнано таким, що не відповідає Конституції України абзац 3 частини 2 статті 22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 року №463-ІХ, який передбачав укладення строкових договорів від одного до трьох років педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком. На виконання рішення суду, всі заклади загальної середньої освіти з 07.02.2023 року повинні були переукласти педагогів-пенсіонерів з строкових трудових договорів, які було укладено відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту», в період з 18.03.2022 року по 07.02.2023 року на безстрокові, тобто у відповідність з чинним трудовим законодавством.

22.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до директора Бабинської гімназії ОСОБА_5 з проханням перевести з строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір, однак йому було відмовлено, з тих підстав, що дія строкового трудового договору закінчувалась 23.06.2023 року, а тому питання про продовження чи не продовження трудових відносин буде вирішуватись з ОСОБА_1 в червні 2023 року.

03.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою безпосередньо до начальника відділу освіти Косівської міської ради з проханням зобов`язати директора гімназії Андріюка П.В. розглянути його заяву щодо переведення на безстроковий трудовий договір. Однак листом від 17.04.2023 року №Б-2/01-18/02.1 ОСОБА_1 було відмовлено.

В травні 2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою з аналогічним прохання про переведення на безстроковий трудовий договір на ім`я директора, однак відповіді не отримав.

30.06.2023 року директором Бабинської гімназії ОСОБА_5 було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, після закінчення наданої ОСОБА_1 невикористаної відпустки за 2023 рік, тобто з 13.08.2023 року. При цьому, директором всупереч Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівниками» затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.2023 року № 58, не дочекавшись звільнення ОСОБА_1 з роботи, одразу 13.08.2023 року було зроблено запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення цього ж дня, тобто 13.06.2023 року. В подальшому на посаду директора Бабинської гімназії було призначено ОСОБА_4 . ОСОБА_1 звертався і до ОСОБА_4 із заявою про переведення на безстроковий трудовий договір, однак йому було відмовлено. Представник позивача ствердив , що починаючи з 07.02.2023 року представник відповідача не виконував рішення Конституційного суду України №1-р/2023, щодо переведення ОСОБА_1 на безстроковий трудовий договір.

Також представник позивача ОСОБА_2 , просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, та завдану моральну шкоду в розмірі 30 000 гривень. Оскільки внаслідок незаконного звільнення позивач поніс душевні страждання, та змушений був звертатися до суду за відновленням своїх прав.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача, директор Бабинської гімназії Кицкай Х.М. позовні вимоги не визнала повністю з наведених у відзиві підстав та просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Зокрема, щодо обставин укладення з ОСОБА_1 контракту та строкового договору зазначила, що як контракт на посаді директора, так і строковий трудовий договір на посаді вчителя математики було укладено відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Позивач за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначенням строку його дії, написавши про це відповідну заяву. На момент укладення з ОСОБА_1 контракту на посаді директора Бабинської гімназії на строк з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року та строкового договору на посаді учителя математики цього ж закладу освіти був чинним абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», що свідчить про правомірність укладення з позивачем строкового трудового договору.

Щодо звернення ОСОБА_1 про укладення безстрокового трудового договору у зв`язку із рішенням Конституційного Суду, то зазначила, що 22.02.2023 року ОСОБА_1 було подано заяву про переведення його на посаду вчителя математики з неповним педагогічним навантаженням з 23.02.2023 року, а 25.05.2023 року ним подано заяву про переведення на безстроковий трудовий договір. Проте, з урахуванням ст. 38 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» та ст.23 ЗУ Про освіту», керівник закладу освіти є самостійним суб`єктом прийняття рішень з кадрових питань. При цьому зазначила, що внаслідок прийняття згаданого вище рішення Конституційного Суду абзац третій частини другої ст.22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 року № 463-ІХ, утратив чинність з 07.02.2023 року. З 20.03.2020 року до 07.02.2023 року редакція закону, що передбачала укладення строкових трудових договорів для педагогів-пенсіонерів зберігалася. Рішенням Конституційного Суду не визначено іншого дня втрати чинності норм закону, як і не визначено такого порядку виконання рішення, який би передбачав застосування до строкових трудових договорів положень нового закону, а тому твердження про виникнення обов`язку переведення ОСОБА_1 із строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку із прийняттям згаданого вище рішення Конституційного Суду, є безпідставними.

Щодо підстав звільнення ОСОБА_1 , то зазначила, що накази про укладення строкового договору ОСОБА_1 не оскаржувалися. Строк трудового договору закінчився 24 червня 2023 року, однак у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю та перебуванням позивача у відпустці, датою звільнення визначено останній день відпустки 1 вересня 2023 року. З 13 червня 2023 року ОСОБА_1 не виконував свої обов`язки на посаді учителя математики. Укладений між сторонами трудовий договір носив строковий характер, а тому звільнення позивача відповідно до положень п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України у зв?язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону.

Щодо неповного тижневого навантаження встановленого ОСОБА_1 , то згідно наказу від 18 червня 2021 року №21-к, ОСОБА_1 переведено на посаду вчителя математики з неповним тижневим навантаженням. Під час встановлення тижневого навантаження педагогічних працівників Бабинської гімназії на 2022/2023 навчальний рік, йому визначено тижневе навантаження 8 годин, з вказаним розподілом позивач ознайомився, і жодних зауважень щодо обсягу навантаження не висловлював.

Щодо укладення іншими закладами освіти безстрокових трудових договорів з педагогами, які досягли пенсійного віку та отримують пенсію, то зважаючи на кадрову автономію закладів освіти, керівники закладів освіти є самостійними у прийнятті рішень з кадрових питань.

Щодо внесення запису до трудової книжки ОСОБА_1 , то допущено помилку щодо внесення такого запису було виправлено та згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 запис, внесений 13.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи, було визнано недійсним та внесено новий запис 01.09.2023 року.

Щодо заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, то зважаючи на те, що вищенаведені обставини вказують на дотримання вимог закону під час звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв?язку із закінченням строку трудового договору, немає підстав стверджувати про протиправність дій роботодавця. А тому і відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.

У відповідіна відзив представник позивача ОСОБА_2 ствердив, що відзив жодним чином не спростовує заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, тому не заслуговує на увагу. А крім того, зазначив, що у відзиві є суперечливі твердження відповідача, які ніяк не узгоджуються з вимогами нормативно-правових актів України. Просив позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача, директор Бабинської гімназії Кицкай Х.М. вказала, що викладені у відповіді на відзив міркування не спростовують зазначені у відзиві заперечення позовних вимог ОСОБА_1 , які є надуманими та не обґрунтованими, та просила в задоволенні позовних вимог відмовити.

У письмових поясненнях представник третьої особи Івано-Франківської обласної організації профспілки Король З.Я. зазначила, що ознайомившись із позовом та усіма доданими письмовими доказами профспілковий орган підтримує позовні вимоги позивача в повному обсязі. Зокрема, зазначила, що на виконання Рішення Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року № 1-5/2020(118/20), керівник закладу мав би задовольнити заяву позивача ОСОБА_1 щодо переведення його на умови безстрокового договору.

Однак, нехтуючи Рішенням Конституційного Суду України та нормами КЗпП України, відповідач відмовляв на неодноразові заяви ОСОБА_1 (22.02.2023 року, 30.05.2023 року та 04.07.2023 року) про перевід на умови безстрокового договору, в чому йому було відмовлено і, як наслідок, звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору 23 серпня 2023 року (наказ від 13.06.2023 № 17-к), а потім змінено дату звільнення на 01 вересня з причин подовження щорічної основної відпустки, що співпала з тимчасовою непрацездатністю (наказ від 23.08.2023 № 21-к). Тому вважають такі дії відповідача неправомірними, а звільнення незаконним.

Також підтримали позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв?язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Позиція учасників в судовому засіданні.

В судовому засіданні учасники судового провадження висловили доводи аналогічні поданим заявам по суті, що містяться в матеріалах справи.

Представник позивача Рогалевич А.Б. та позивач ОСОБА_1 ствердили, що звільнення ОСОБА_1 було незаконним, та таким, що здійснено всупереч рішенню Конституційного суду України 07.02.2023 року №1-р/23. Також вважають, що в попереднього директора ОСОБА_5 було упереджене ставлення до ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 часто критикував роботу директора ОСОБА_5 , а відтак видача останнім наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади є помстою. Що стосується нового директора ОСОБА_6 , то сторона позивача вважає, що новому директору слід було виконати рішення Конституційного суду України, натомість директор ОСОБА_6 просто підтримала виданий ОСОБА_5 , колишнім директором гімназії, незаконний наказ.

Представник відповідача ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вимоги позову категорично заперечили. Ствердили, що рішення Конституційного суду України 07.02.2023 року №1-р/23 немає зворотньої дії в часі. Крім того, після ухвалення вказаного рішення суду, з ОСОБА_1 вже було укладено інший строковий трудовий договір. Також представники відповідача ствердили, що рішення суду про задоволення даного позову може призвести до порушення трудових прав інших працівників гімназії, оскільки багняк Т.В. просить поновити його на роботі із тижневим навантаженням 18 навчальних годин на тиждень. Однак, з часу звільнення ОСОБА_1 пройшов значний час і вказані години математики проводять інші педагоги. Що стосується покликання позивача та його представника на порушення щодо наданої відпустки, кількості днів її продовження та лікарняних, то в цій частині, дійсно було допущено порушення, однак ОСОБА_1 було виплачено всі належні до виплати грошові кошти.

Представник третьої особи відділу освіти Косівської міської ради, ОСОБА_8 в судовому засіданні позов заперечив, зазначив, що дійсно ОСОБА_1 звертався до відділу освіти про те, що його перевели на безстроковий трудовий договір. Однак, такі повноваження відділ освіти немає. Також вважав, що рішення Конституційного Суду України немає зворотньої сили, а відтак не може застосовуватись до ОСОБА_1 . Водночас не заперечив значний професійний досвід відповідача, та зазначив, що наразі в Косівському районі, є багато шкільних закладів, які потребують таких спеціалістів, а тому якщо б позивач хотів, то його можна працевлаштувати.

Представник третьої особи Івано-Франківська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, ОСОБА_9 вимоги позову підтримала та висловила доводи аналогічні письмовим поясненням. Також просила врахувати, що існує вже судова практика в Івано-Франківській області з приводу таких спорів, а також їх вирішення Верховним Судом.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 надали однакові пояснення, що у травні 2023 року на нараді при попередньому узгодженні педагогічного навантаження вчителів на наступний навчальний рік, директором гімназії ОСОБА_5 не було зачитано навантаження вчителя математики ОСОБА_1 . А при уточненні у директора причин відсутності навантаження щодо позивача, ОСОБА_5 відповів, що у ОСОБА_1 закінчується строковий договір і він може бути звільнений. Далі, 13.06.2023 року при звітуванні директора гімназії ОСОБА_5 про діяльність закладу в 2022/2023 роках, діяльність директора була негативно оцінена, після чого через кілька хвилин ОСОБА_5 оголосив усім присутнім, в т.ч. і ОСОБА_1 , наказ про його звільнення, сказавши після цього, що це через особисті неприязні відносини між ними.

Свідок ОСОБА_16 , який працює заступником директора з навчально-виховної роботи, в судовому засіданні підтвердив той факт, що ОСОБА_1 після проведення конкурсу на посаду директора гімназії (переможцем якого було оголошено ОСОБА_5 ), було переведено на вчителя математики із строковим трудовим договором. Також зазначив, що ОСОБА_1 двічі відмовився від підпису та отримання наказу про звільнення, в зв?язку із чим ним було складено відповідні акти.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Косівського районного суду від 06.09.2023 року відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Ухвалою судді Гордія В.І. від 06.09.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено суддю Кіцулу Ю.С. для розгляду вказаної цивільної справи. Ухвалою судді від 12.03.2024 року справу прийнято до розгляду та в порядку ч.12 ст. 33 ЦПК України та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 24.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Заслухавши думку учасників судового провадження, показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до копії колективного звернення (т.1. а.с.28-29) педагогічний колектив Бабинської гімназії звертався до директора департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОДА В. Кімаковича щодо незаконного звільнення з роботи ОСОБА_1 .

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , дата заведення 22.08.1980 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, та був працевлаштований в Бабинській гімназії, а відповідно до запису №18 від 01.09.2023 року ОСОБА_1 звільнений 01.09.2023 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП (т.1 а.с. 30-31, 58-59).

Відповідно до копії листа відділу освіти Косівської РДА В. Козьменчука №149/01-27/01 від 15.06.2020 року відділом освіти надано рекомендовані зразки документів, що стосувалися порядку укладення строкового трудового договору з педагогами, які отримують пенсію за віком, або їх звільнення у випадку відмови від продовження трудових відносин (т.1 а.с.32).

Відповідно до копії контракту 20/20 від 24.06.2020 року укладеного між відділом освіти Косівської РДА в особі начальника В. Я. Козьменчука та директора Бабинської гімназії Багняка Т.В. було укладено контракт про продовження строку дії трудових відносин на один рік без проведення конкурсу, як з керівником, якому виплачувалася пенсія за віком, за строковим трудовим договором. В пункті 6.2. розділу 6 Контракту, визначено строк дії контракту з 01.07.2020 року по 30.06.2021 року

24.06.2020 року відділом освіти Косівської РДА видано наказ №62-з від 24.06.2020 року про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 на підставі контракту укладеного 24.06.2020 року №20/20 (т.1 а.с.36).

Відповідно до копії наказу №21-к від 18.06.2021 року ОСОБА_1 переведено з посади директора Бабинської гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на посаду вчителя математики цього ж закладу освіти з неповним тижневим навантаженням 25.06.2021 року за строковим трудовим договором на один рік з 24.06.2022 року згідно абзацу 3 частини 2 статті 22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту». Також відповідно до вказаного наказу виплачено ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі одного посадового окладу згідно пункту 3.9 контракту №20/20 від 24.06.2020 року у зв`язку із завершенням дії контракту (т.1 а.с.37).

Відповідно до копії наказу № 15 від 30.05.2022 року продовжено строковий трудовий договір з вчителем математики ОСОБА_1 на 1 рік з 25.06.2022 року по 24.06.2023 року з неповним тижневим навантаженням (т.1 а.с.38).

Відповідно до копії заяви від 22.02.2023 року ОСОБА_1 звертався на ім`я директора Бабинської гімназії ОСОБА_5 із заявою про переведення його на основне місце роботи на посаду вчителя математики з неповним тижневим навантаженням з 23.02.2023 року на безстроковий трудовий договір (а.с.39). В задоволенні вказаної заяви директором Бабинської гімназії ОСОБА_5 було відмовлено та зазначено, що вказане питання буде вирішувати в червні 2023 року, оскільки укладений чинний трудовий договір закінчується 24.06.2023 року (т.1 а.с.40).

03.04.2023 року ОСОБА_1 звертався із письмовою заявою про необхідність його переведення на безстроковий трудовий договір на ім`я начальника відділу освіти Косівської міської ради Яким`юка І.І. (т.1 а.с.41). На вказану заяву, ОСОБА_1 було надано відповідь за № Б-2-01-18/02.1 від 17.04.2023 року, що всі строкові договори укладені з ОСОБА_1 починаючи з 2020 року є законними, і такими, що укладені згідно поданих ОСОБА_1 заяв. Також звернули увагу ОСОБА_1 на те, що вирішення кадрових питань покладено на керівника закладу загальної середньої освіти (т.1 а.с.42).

В травні 2023 року ОСОБА_1 повторно звертався до директора Бабинської гімназії ОСОБА_5 про переведення на безстроковий трудовий договір, що підтверджується копією заяви (т.1 а.с.43).

13.06.2023 року відповідно до копії протоколу зборів гімназії с. Бабин заслуховували звіт директора гімназії про діяльність закладу за 2022/2023 роки (т.1 а.с.44-45).

04 липня ОСОБА_1 повторно звертався до директора Бабинської гімназії ОСОБА_6 про необхідність приведення у відповідність трудових відносин враховуючи рішення Конституційного суду України від 07.02.2023 року (т.1 а.с.46).

Листом №38/02-16 від 28.07.2023 року директором Кицкай Х.В. розглянуто заяву ОСОБА_1 та надано відповідь про те, що рішення Конституційного суду немає зворотної дії в часі (т.1 а.с.47-48).

Листом №139/01-27/02.1 від 15.06.2023 року відділ освіти Косівської міської ради повідомляв керівників закладів загальної середньої освіти про те, що всі строкові договори укладені з педагогами-пенсіонерами починаючи з 01.07.2020 року були і залишаються чинними і такими, що укладені згідно поданих заяв (т.1 а.с.49-50).

Відповідно до копії наказу №8-т від 05.06.2023 року ОСОБА_1 надано невикористану щорічну основну відпустку та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (т.1 а.с.54).

Відповідно до копії наказу №16-к від 05.06.2023 року продовжено з ОСОБА_1 вчителем математики чинність строкового трудового договору до закінчення відпустки. Наказано припинити трудові відносини з ОСОБА_1 вчителем математики за п.2 ст. 36 КЗпП України, 13.08.2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (т.1 а.с.55).

Відповідно до копії наказу №17-к від 13.06.2023 року ОСОБА_1 вчителя математики 13.08.2023 року звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору п.2 ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с.56).

Відповідно до копії заяви від 02.06.2023 року ОСОБА_1 просив надати йому щорічну основну відпустку за 15.08.2022 14.08.2023 року тривалістю 56 календарних днів та виплатити допомогу на оздоровлення (т.1 а.с.57).

Відповідно до копії листа №02-04/24 від 21.06.2023 року Івано-Франківськ обласна організація профспілки працівників освіти і науки України інформувала керівника Бабинської гімназії про необхідність переведення ОСОБА_1 на умови безстрокового трудового договору та забезпечити його педагогічним навантаженням на 2023-2024 навчальний рік в обсязі не меншому ніж в минулому навчальному році (т.1 а.с.60).

Відповідно до копії наказу № 12-т від 09.08.2023 року ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку терміном 10 календарних днів у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (т.1. а.с.61)

Відповідно до копії наказу №18-к від 10.08.2023 року продовжено з ОСОБА_1 чинність строкового трудового договору до 23.08.2023 року до закінчення відпустки (т.1 а.с.62).

Відповідно до наказу №19-к від 10.08.2023 року внесено зміни до наказу 17-к від 13.06.2023 року, в частині дати звільнення з 13.08.2023 року на 23.08.2023 року (а.с.63).

Відповідно до копії наказу №14-т від 23.08.2023 року продовжено ОСОБА_1 відпустку у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що настала під час щорічної основної відпустки, терміном на 7 календарних днів (т.1 а.с.64).

Відповідно до копії наказу №20-к від 23.08.2024 року продовжено з ОСОБА_1 чинність строкового трудового договору по 01.09.2023 року до закінчення відпустки (т.1 а.с.65).

Відповідно до копії наказу №21-к від 23.08.2023 року внесено зміни до наказу №17-к від 13.06.2023 року із змінами внесеними наказом від 10.08.2023 року №19-к «Про звільнення ОСОБА_17 » змінивши дату звільнення з 23.08.2023 року на 01.09.2023 року (т.1 а.с.66).

Відповідно до копії виписки №1332 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 перебував на лікування з 12.07.2023 року по 21.07.2023 року (т.1 а.с.153).

Відповідно до копії акту від 15.06.2023 року ОСОБА_1 ознайомився з наказом №17-к «Про звільнення ОСОБА_17 », однак від підпису відмовився (т.1 а.с.210), згідно копії акту від 01.09.2023 року ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення від 13.06.2023 року №17-к із змінами внесеними наказами від 10.08.2023 року №19-к і від 23.08.2023 року № 21-к (т.1 а.с.211).

Зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу трудових відносин, який регулюється положеннями Кодексу законів про працю України (КЗпП), умовами укладеного контракту, Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Норми права,які застосував суд, та мотивована оцінка суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених у справі доказів достовірно встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем Бабинською гімназією Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області.

Підставою виникнення трудових відносин був контракт 20/20 від 24.06.2020 року укладений між відділом освіти Косівської РДА в особі начальника В. Я. Козьменчука та директора Бабинської гімназії Багняка Т.В. про продовження строку дії трудових відносин на один рік без проведення конкурсу, як з керівником, якому виплачувалася пенсія за віком, за строковим трудовим договором. Строк дії контракту було продовжено на строк 1 рік з 01.07.2020 року по 30.06.2021 року. В подальшому ОСОБА_1 було переведено з посади директора Бабинської гімназії на посаду вчителя математики та укладено строковий трудовий договір на один рік з 25.06.2021 року по 24.06.2022 року. Вказаний трудовий договір також було продовжено на строк один рік з 25.06.2022 року по 24.06.2023 року на підставі наказу №15 від 30.05.2022 року.

01.09.2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя математики Бабинської гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України.

Щодо вимоги про скасування наказу №17-к від 13.06.2023 року «Про звільнення ОСОБА_17 », та наказу №21-к від 23.08.2023 року «Про внесення змін до наказу від 13.06.2023 року №17-к (із змінами внесеними наказом від 10.08.2023 року №19-к) «Про звільнення ОСОБА_17 » на підставі п.2 ст. 36 КЗпП.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

В силу статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Як передбачено частиною першою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми, зокрема, є обов`язковим при укладенні контракту.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

18 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» (в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору), педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 пункту 3 розділу X «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року №463-ІХ (в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Крім того, Закон України «Про повну загальну середню освіту» (в редакції, чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) містив імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір безумовно припиняється, а працівнику гарантується продовження роботи на певний строк, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

24.06.2020 року між сторонами було укладено контракт 20/20 відповідно до якого трудові відносини з ОСОБА_1 , який займав посаду директора Бабинської гімназії Косівської міської ради за безстроковим трудовим договором, за його згодою було продовжено на один рік без проведення конкурсу, як з керівником, якому виплачувалася пенсія за віком, за строковим трудовим договором, дата набрання чинності якого та завершення строку дії визначалися цим контрактом. В подальшому трудові відносини з ОСОБА_1 було продовжено ще на один рік з 01.07.2020 року по 30.06.2021 року (наказ №62-з від 24.06.2020 року).

18.06.2021 року ОСОБА_1 було переведено на посаду вчителя математики з неповним тижневим навантаженням за строковим трудовим договором на один рік з 25.06.2021 року по 24.06.2022 року (наказ №21-к від 18.06.2021 року), а 30.05.2022 року трудові відносини з ОСОБА_1 було продовжено ще на один рік з 25.06.2022 по 24.06.2023 року (наказ №15 від 30.05.2023 року).

З врахуванням перебування ОСОБА_1 у щорічній основній відпустці, та з врахуванням періоду тимчасової непрацездатності, що настала в період перебування ОСОБА_1 в щорічній основній відпустці, позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 01.09.2023 року, в зв`язку із закінченням строкового трудового договору по пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Так, між позивачем та відповідачем був укладений строковий трудовий договір в період дії абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», якою було визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Отже, укладаючи строковий трудовий договір, сторонами визнавалась та обставина, що 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту», абзацом третім частини другої статті 22 якого встановлено, що «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020 (118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

Конституційний Суду України, зокрема, вказав, що установлення для педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та отримують пенсію за віком, можливості укладення з ними виключно строкових трудових договорів, на відміну від педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які не досягли пенсійного віку та не отримують пенсії за віком, становить безпідставне та необґрунтоване обмеження прав цих осіб у трудових відносинах за ознакою віку та юридичним фактом отримання пенсії за віком. До того ж оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

Згідно із частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

За загальним правилом, ухвалення рішення Конституційного Суду України не призводить до автоматичного відновлення попереднього стану оформлення трудових відносин (відновлення безстрокових трудових договорів замість строкових або поновлення на посадах звільнених), проте надає додаткові можливості/механізми захисту порушених прав працівників залежно від фактичних обставин, документального оформлення та актуального стану справи.

Суд констатує той факт, що на час укладання з ОСОБА_1 строкового трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним.

Проте, після ухвалення рішення Конституційного Суду України у ОСОБА_1 виникла можливість привести строковий трудовий договір у відповідність із чинним трудовим законодавством, зокрема перевести у безстроковий.

ОСОБА_1 22.02.2023 року (т.1 а.с.39), 03.04.2023 року (т.1. а.с.41), 31.05.2023 року (т.1. а.с.43), 04.07.2023 року (т.1. а.с.46) звертався із заявами, на ім?я директора Бабинської гімназії ОСОБА_5 , а також до директора ОСОБА_4 , та навіть до відділу освіти Косівської міської ради із заявами в яких просив укласти з ним безстроковий трудовий договір.

Однак ОСОБА_1 було відмовлено, та наказом №17-к від 13.06.2023 року «Про звільнення ОСОБА_17 » з врахуванням наказу №21-к від 23.08.2023 року «Про внесення змін до наказу від 13.06.2023 року №17-к (із змінами внесеними наказом від 10.08.2023 року №19-к) «Про звільнення ОСОБА_17 » позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи.

Статтею 9 КЗпП України встановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, є недійсними.

Таким чином, законом передбачено, що навіть за наявності угоди сторін до трудового договору не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, а відтак стаття 9 КЗпП України імперативно кваліфікує такі умови недійсними.

Отже, починаючи з 07 лютого 2023 у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 зі строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023.

Крім того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, в Кодекс законів про працю України внесено зміни і, зокрема, передбачено, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частина третя статті 23 КЗпП України).

Представники відповідача не надали суду жодних належних та допустимих доказів того, що вони інформували ОСОБА_1 про вакансії, що відповідає його кваліфікації, а також можливість укладення з ним безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками, знаючи при цьому, що ОСОБА_1 працював на умовах строкового трудового договору.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить переконання, про те, що позов ОСОБА_1 в цій частині підлягає до задоволення, а порушені права позивача ОСОБА_1 підлягають відновленню шляхом поновлення його на роботі в Бабинській гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на посаді вчителя математики.

Щодо вимоги позивача про поновлення на посаді вчителя математики із встановленням повного педагогічного навантаження, норма якого на одну тарифну ставку становить 18 навчальних годин на тиждень, то суд зазначає наступне.

Відповідно до наказу №15 від 30.05.2022 року з ОСОБА_1 було продовжено строковий трудовий договір як з вчителем математики на 1 рік з 25.06.2022 року по 24.06.2023 року з неповним тижневим навантаженням.

В матеріалах справи відсутні докази того, що станом на 2023 рік, ОСОБА_1 було встановлено повне тижневе педагогічне навантаження 18 годин. В той же час, особа підлягає поновленню на роботі на тих умовах, на яких вона працювала до звільнення, якщо звільнення було незаконним.

Отже ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на тих умовах, на яких він працював станом на дату звільнення, тобто з неповним тижневим навантаженням в кількості годин станом на дату звільнення.

Щодо вимоги про поновлення на роботі та допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.2 ст. 18 ЦПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Згідно з ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Водночас, питання щодо належного виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника неодноразово перебувало в полі правового аналізу Верховного Суду та відповідно до сталої практики при вирішенні зазначеного питання належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 26 травня 2021 року у справі № 127/1703/19).

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Таким чином, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного судового рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному ст. 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим із моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Не вчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної ст. 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18, від 16.09.2020 у справі №709/1465/19 та від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19.

Отже, щоб завершити виконання рішення суду, роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на посаді, яка зазначена в рішенні суду, після чого ознайомити працівника з наказом під підпис та допустити його до роботи.

Аналіз зазначених правових висновків свідчить про необхідність уникнення ситуації правової колізії щодо формального виконання судового рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі, оскільки виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

Також, суд, враховуючи один із основних принципів судочинства - принцип обов`язковості судових рішень, наголошує, що право особи вважається поновленим на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, тобто свідчить про юридичне закріплення поновлення порушеного права особи (дефініція поняття «dejure»), та його фактичного виконання, відновлення прав у реальності («defacto»). Тобто про дотримання принципу обов`язковості судового рішення, що набрало законної сили, можна говорити лише тоді, коли поєднано обидві вказані площини його виконання.

Отже враховуючи той факт, що суд дійшов висновку про скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 з роботи, вимога позивача про поновлення його на роботі, внаслідок незаконного звільнення підлягає до задоволення, а рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає до негайного виконання.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За приписами статей 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно частини другої статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Отже, з огляду на положення процесуального закону та враховуючи вимоги трудового законодавства, слід дійти висновку, що суд, у випадку поновлення на роботі працівника, самостійно, в силу вимог закону, має обрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу визначивши період стягнення з дня звільнення по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.

При цьому, необхідно зазначити, що визначення саме такого періоду не може вважатись виходом за межі позовних вимог відповідно до положень процесуального закону, оскільки нормами трудового законодавства урегульовано, що середній заробіток повинен бути виплачений за весь час вимушеного прогулу, тобто з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі, який, в даному випадку, є днем ухвалення відповідного судового рішення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08лютого 1995року №100 (далі Порядок № 100).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Вирішуючи позов в цій частині, суд зазначає, що пред`являючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ні представник позивача Рогалевич А.Б., ні сам позивач ОСОБА_1 не надали суду ні попереднього розрахунку щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ні будь яких інших первинних документів, як то витяги з сайту Пенсійний фонд України, Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо даних про нараховану заробітну плату згідно яких підтверджено відомості про доходи позивача ОСОБА_1 . Жодних клопотань від адвоката Рогалевича А.Б. чи позивача ОСОБА_1 про витребування доказів щодо заробітної плати позивача, чи долучення відповідних документів, ні в підготовчому засіданні, ні під час судового розгляду не заявляли.

Згідно ч.5 ст.177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ч.2 ст.83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи будь яких документів, в яких було би зазначено інформацію, про доходи позивача ОСОБА_1 , та відповідних клопотань щодо цього стороною позивача протягом всього розгляду справи не заявлялося, суд елементарно позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу при ухваленні рішення.

За таких обставин, в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити. Однак позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з окремим позовом, з наданням відповідних доказів.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення.

Обґрунтовуючи вимоги в цій частині, представник позивача ОСОБА_2 в позовній заяві зазначив, що внаслідок неправомірних дій відповідача, ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, його стан здоров`я раптово погіршився, внаслідок чого ОСОБА_1 перебував на лікуванні період з 12.07.2023 року по 21.07.2023 року, з 07.08.2023 року по 16.08.2023 року, та з 16.08.2023 року по 25.08.2023 року включно. Також представник в позовній заяві зазначив такими незаконним діями відповідача було принижено честь і гідність позивача ОСОБА_1 , який від працював в Бабинській гімназії Косівської міської ради близько 30-ти років, з 25 років на посаді директора.

У зв`язку з цим, позивач оцінив завдану йому моральну шкоду в розмірі 30000 гривень, яку просив стягнути з відповідача на його користь.

Оцінюючи доводи позовної заяви в цій частині, суд виходить наступного.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Вказана норма закону містить перелік юридичних фактів, що становлять підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (див. постанову Верховного Суду України від 25 квітня2012 року у справі № 6-23цс12, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/14909/16-ц (провадження№ 61-20666св18).

В позовній заяві представник позивача ствердив, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні в періоди 12.07.2023 року по 21.07.2023 року, з 07.08.2023 року по 16.08.2023 року, та з 16.08.2023 року по 25.08.2023 року включно. На підтвердження вказаних обставин, надав копії листків тимчасової непрацездатності (т.1 а.с.67- 69). Оцінюючи надані докази, суд звертав увагу в судовому засіданні, про те, що за наданими копіями листків непрацездатності неможливо встановити кому саме вони видані. У вказаних копіях не міститься жодних ідентифікуючих даних, які дозволяли б суду дійти достовірного висновку, що листки непрацездатності (т.1 а.с.67- 69), стосуються саме позивача ОСОБА_1 . В судовому засіданні представник ОСОБА_2 зазначав, що на копіях вказаних листків міститься інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 , а відтак суд може ідентифікувати надані докази. Проте, такі доводи представника ОСОБА_2 є неспроможними, оскільки в наданих листках непрацездатності міститься код ЄРДПОУ лікувального закладу КНП «Косівська центральна районна лікарня». Будь яких даних того, що надані суду листки непрацездатності стосуються ОСОБА_1 - немає. Проте в матеріалах справи є копія виписки з медичної карти амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_1 в якій зазначено, що з 12.07.2023 року по 21.07.2023 року, позивач ОСОБА_1 перебував на лікуванні, про, що видавався МВТН № МВ24-К246-5Т2В-3РТР (т.1 а.с.153). Отже в цій частині доводи позивача відповідають фактичним обставинам встановленим судом.

Водночас суд констатує той факт, що в період перебування ОСОБА_1 у відпустці він дійсно перебував на лікарняному, у зв`язку з чим, роботодавцем (відповідачем) вносились зміни в накази та продовжувались трудові відносини у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що настала під час щорічної основної відпустки (т.1 а.с.61, 64).

Надаючи оцінку доводам в цій частині, суд зауважує, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 настала в період перебування в щорічній основній відпустці.

В пункті 7 копії виписки амбулаторного хворого (т.1 а.с153), в розділі «короткий анамнез, перебіг хвороби, проведене лікування, стан при направленні, при виписці» зазначено, що ОСОБА_1 хворіє на протязі багатьох років, приймає медикаментозну терапію, тощо. Отже, даних про те, що стан здоров`я погіршився внаслідок дій відповідача судом не встановлено. Оскільки період тимчасової непрацездатності позивача ОСОБА_1 наступав саме в період його щорічної основної відпустки, яка і надавалася позивачу для відновлення працездатності за його заявою.

Інформації чи відомостей, про те, що було принижено честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 матеріали справи також не містять, і судом таких обставин не встановлено.

Проте, суд враховує той факт, що позивача ОСОБА_1 дійсно було звільнено з роботи 01.09.2023 року, і з того часу позивач не працевлаштований, а також звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Суд вважає, слушними доводи ОСОБА_1 про те, що, незаконне звільнення порушило звичайне життя позивача, позбавило його права працювати та отримувати дохід в такий складний період, коли на території України введено воєнний стан, що в свою чергу погіршило фінансовий стан позивача-пенсіонера, призвело до дискомфорту через стрес, а також те, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу вимушений захищати свої права в судовому порядку.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

З огляду на обставини справи, беручи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд вважає, що розмір моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, який вказаний позивачем у розмірі 30 000 грн., є завищеним. Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

А тому, виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з відповідача та вважає, що грошова сума у розмірі 8 000 грн. є відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану незаконним звільненням моральну шкоду.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.1. ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» за вимогу про поновлення на роботі.

Верховний Суд у своїй ухвалі від 13 серпня 2024 року, посилаючись на ст. 5 Закону України «Про судовий збір», зазначає, що звільнення від сплати судового збору застосовується лише до вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте законом не передбачено звільнення від сплати судового збору за вимогою про визнання незаконним наказу про звільнення (справа 334/3308/23).

Позивачем було сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, про скасування наказів №17-к від 13.06.2023 року, та №21-к від 23.08.2023 року, в розмірі ставки, що була встановлена для вимог немайнового характеру станом на 2023 рік.

Враховуючи те, що позов в цій частині задоволено повністю, сплачені позивачем витрати в розмірі 2147,20 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Водночас, позивачем було заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення в розмірі 30 000 гривень. А відтак, вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а, отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (постанова КЦС ВС від 28 листопада 2018 р. у справі № 761/11472/15-ц; ухвала КЦС ВС від 08 липня 2020 року у справі № 213/4130/19)

Отже, при зверненні до суду з позовом, станом на 05.09.2023 року позивач ОСОБА_1 повинен був сплатити судовий збір за вказану вимогу в розмірі 1073, 60 гривень. Однак згідно матеріалів справи, судовий збір за таку вимогу сплачено не було, при цьому Косівський районний суд відкрив провадження у справі. В подальшому вказану цивільну праву було передано для розгляду іншому судді, в порядку повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Отже, враховуючи той факт, що розгляд справи було продовжено зі стадії підготовчого судового засідання, а провадження у справі відкрито іншим складом суду, суд не залишав позовну заяву без руху.

Водночас суд не позбавлений можливості вирішити вказане питання під час ухвалення судового рішення.

Оскільки призверненні досуду позивач ОСОБА_1 повинен бувби сплатитисуму 1073,60грн.судового зборуза позовнувимогу щодостягнення моральноїшкоди,яка нимсплачена небула,то враховуючипропорційність задоволеннявимоги провідшкодування моральноїшкоди в розмірі 8000 гривень, з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 285,57 гривень (8000?100% : 30 000 = 26,6 % ; 1073,60 : 100% х 26,6% = 285,57), а з позивача ОСОБА_1 в дохід держави 788,03 грн. (1073,60 - 285,57= 788,03).

Підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди немає, оскільки позивач ОСОБА_1 за таку вимогу судовий збір в дохід держави не сплачував.

Отже, якби позивач при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір в розмірі 1073, 60 грн., то суд би мав стягнути з відповідача на користь позивача суму 285,57 грн., як за вимогу яку частково задоволено. Оскільки позивач судовий збір в цій частині не сплатив, то сума 788,03 грн., повинна бути сплачена позивачем ОСОБА_1 в дохід держави.

Що стосується витрат на правову допомогу, то представник позивача, стверджував, що докази в цій частині будуть подані після ухвалення рішення, в порядку визначеному ЦПК для ухвалення додаткового рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 82, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Бабинської гімназії Косівської міської ради Івано-Франківської області (с. Бабин, Косівського району, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 20552606), треті особи: відділ освіти Косівської міської ради (м. Косів, вул. Т.Шевченка 40, Івано-Франківської області), Івано-Франківська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України (м. Івано-Франківськ, вул. С.Бандери 46/2, Івано-Франківської області) про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення, про внесення змін до наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати наказ директора Бабинської гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області Андріюка П.В. №17-к від 13.06.2023 року «Про звільнення ОСОБА_17 ».

Скасувати наказ директора Бабинської гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області Кицкай Х.М. №21-к від 23.08.2023 року «Про внесення змін до наказу від 13.06.2023 року №17-к (із змінами внесеними наказом від 10.08.2023 року № 19-к) «Про звільнення ОСОБА_17 ».

Поновити ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на посаді вчителя математики Бабинської гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області з неповним тижневим навантаженням, в кількості годин які були встановлені ОСОБА_1 на час його звільнення з роботи.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути з Бабинської гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 8000 (вісім тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди, внаслідок незаконного звільнення.

Стягнути з Бабинської гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути з Бабинської гімназії Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області в дохід держави на користь отримувача коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету:22030106(стягувачемє Державнасудова адміністраціяУкраїни) судовий збір в розмірі 285,57 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , в дохід держави на користь отримувача коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету:22030106(стягувачемє Державнасудова адміністраціяУкраїни) судовий збір в розмірі 788,03 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо всудовому засіданнібуло оголошенолише вступнута резолютивнучастини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 травня 2025 року.

Суддя Ю. С. Кіцула