Постанова

від 14.05.2025 по справі 484/4085/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.05.25

22-ц/812/654/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2025 року м. Миколаїв

справа №484/4085/21

провадження №22-ц/812/654/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Коломієць В. В., Крамаренко Т. В.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю. В.,

за участі представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка подана через його представника ОСОБА_4 , на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шикері І. А. у приміщенні суду у м. Первомайську Миколаївської області, повне судове рішення складено 11 лютого 2025 року, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні2021року ОСОБА_3 через свогопредставника подавдо судупозов до ОСОБА_1 таСинюхино-Брідськоїсільської ради Первомайського району Миколаївської області, в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , складений та посвідчений 27 березня 2019 року секретарем Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Мельник В. В.

Обґрунтовуючи свійпозов, ОСОБА_3 зазначав,що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .У зв`язкуз цимвідкрилася спадщина,до складуякої входить,у томучислі,земельна ділянкадля веденнятоварного сільськогосподарськоговиробництва площею 9,8800 га, яка розташована в межах Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Позивач вказував, що 11 квітня 2012 року ОСОБА_5 заповів йому вказану вище земельну ділянку, про що склав нотаріально посвідчений заповіт.

Звернувшись до нотаріальної контори з метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_3 дізнався про існування заповіту, складеного 27 березня 2019 року від імені ОСОБА_5 , яким земельну ділянку заповідано ОСОБА_1

ОСОБА_3 зазначав, що заповіт від 27 березня 2019 року, посвідчений секретарем Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, є недійсним, оскільки секретар сільської ради не мала повноважень на вчинення нотаріальних дій, які повинні покладатися на неї рішенням виконавчого комітету; заповідачу не були роз`яснені вимоги ст.207, 1233-1236, 1241, 1247, 1248, 1253, 1254 ЦК України; заповіт не містить місця його складання; не дотримано форму посвідчувального напису; заповіт суперечить волевиявленню ОСОБА_5 , бо він його не підписував; заповіт не містить паспортних даних.

Посилаючись на зазначені обставини та норми ч.2 ст.1257 ЦК України, ОСОБА_3 просив задовольнити його позов та стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами не довів заявлених позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 через представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Позивач вказував, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про відсутність обставин, які б вказували на недійсність правочину, оскільки зміст оскаржуваного заповіту, а також наявні у справі докази свідчать про протилежне.

Фактичні обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 15.12.2020 (актовий запис №159).

Згідно з інформацією Другої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 14.06.2021 в спадковій справі №371/2020 після смерті ОСОБА_5 в наявності заяви про прийняття спадщини від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

27 жовтня 2021 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 квітня 2012 року за реєстровим номером 485, оскільки заповідач склав новий заповіт.

За життязгідно здержавним актомна правоприватної власностіна землюсерії Р1№425471від 01.10.2002 ОСОБА_5 належало правовласності наземельну ділянкуплощею 9,88га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

11 квітня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_3 вказану вище земельну ділянку. Цей заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Ткаченко Н. В.

У Спадковому реєстрі цей заповіт було зареєстровано 11 квітня 2012 року за №52672463.

27 березня 2019 року ОСОБА_5 склав новий заповіт, яким заповів цю земельну ділянку ОСОБА_1 . Цей заповіт було посвідчено секретарем Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Мельник В. В. Зареєстровано в реєстрі за №2.

Вказаний заповітскладено уселі ТарасівкаПервомайського районуМиколаївської області.За йогозмістом ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,уродженець с.Тарасівка Первомайськогорайону Миколаївськоїобласті,ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,що проживаєпо АДРЕСА_1 , перебуваючи при здоровому розумі та твердій пам`яті, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушування, як фізичного так і морального, заповів ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,88 га (державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №425471 від 01.10.2002). Заповідачу були роз`яснені вимоги статей 1254, 1241, 1307 Цивільного кодексу України. Заповіт прочитано вголос і підписано заповідачем. Заповіт записаний секретарем Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Мельник В. В. зі слів заповідача ОСОБА_5 .

У Спадковому реєстрі цей заповіт було зареєстровано 07 травня 2019 року за №64144032.

З книги реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області вбачається, що під номером 2 міститься запис про вчинення 27 березня 2019 року нотаріальної дії для ОСОБА_5 (РНКОПП НОМЕР_2 ), а саме посвідчення заповіту на земельну ділянку.

Згідно з висновком судової-почеркознавчої експертизи №СЕ-19/111-24/38001-ПЧ від 04 жовтня 2024 року, складеним експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Христюк Юлією, рукописний запис у графі «Підпис:» заповіту ОСОБА_5 від 27 березня 2019 року, виконаний ОСОБА_5 .

Підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис:» заповіту ОСОБА_5 від 27 березня 2019 року виконаний особою зразки якої надані у наступних документах: матеріали цивільної справи №484/1399/19 за позовом ОСОБА_5 до фермерського господарства «Лісове» про розірвання договору оренди землі (на 224 арк.) (на арк.32 копія довіреності ОСОБА_5 від 17 травня 2018 року); оригіналі технічної документації із складання державних актів на право приватної власності на землю (94 чоловіка) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (частина 3), код у місцевому фонді документації із землеустрою: 2002МФ19МКПР000060 на 713 арк. (зразки підпису ОСОБА_5 на арк. 57 та арк. 513); оригіналі розписки ОСОБА_5 про отримання наперед орендної плати, яка міститься в матеріалах цивільної справи №484/4085/21 на арк.153; оригіналі договору оренди землі від 12 лютого 2007 року.

Підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис:» заповіту ОСОБА_5 від 27 березня 2019 року виконаний не особою, зразок підпису якої міститься у додатковій угоді до договору оренди землі від 28 лютого 2007 року за №040702200071 від 30 січня 2009 року.

Експерт у висновку зазначив, що проведеним порівняльним дослідженням підпису від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис:» заповіту ОСОБА_5 від 27 березня 2019 року, зі зразками підпису ОСОБА_5 групи №1, були встановлені збіги за усіма загальними ознаками і наступними окремими ознаками, а саме за формою рухів, способу початку та закінчення рухів, напрямком рухів, ступеню безперервності рухів, розміщенням рухів.

Суттєвих розбіжних ознак, які б вплинули на висновок експерта, не встановлено.

Стосовно рукописноготексту у графі «Підпис:» заповіту ОСОБА_5 від 27 березня 2019 року експерт вказав, що встановлені збіжні ознаки почерку суттєві та в своїй сукупності утворюють індивідуальний комплекс ознак, достатній для категоричного позитивного висновку.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України, зокрема, серед них є визнання правочину недійсним.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення (статті 1248-1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21.

Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).

Верховний Суду складіОб`єднаноїпалати Касаційногоцивільного судуу постановівід 29січня 2024року у справі № 369/7921/21 дійшов наступного висновку: «Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.

При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.

На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту.

Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Цене впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача».

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1251 ЦК України передбачено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Пункт 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про нотаріат» регламентує, що у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії, зокрема посвідчують заповіти (крім секретних).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (часина перша статті 215 ЦК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказував, що заповіт від 27 березня 2019 року, посвідчений секретарем Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, є недійсним, оскільки секретар сільської ради не мала повноважень на вчинення нотаріальних дій, які повинні покладатися на неї рішенням виконавчого комітету; заповідачу не були роз`яснені вимоги ст.207, 1233-1236, 1241, 1247, 1248, 1253, 1254 ЦК України; заповіт не містить місця його складання; не дотримано форму посвідчувального напису; заповіт суперечить волевиявленню ОСОБА_5 , бо він його не підписував; заповіт не містить паспортних даних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог не довів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Так, із змісту заповіту вбачається, що ОСОБА_5 до укладення заповіту були роз`яснені всі необхідні права. Заповіт був складений та посвідчений із дотриманням форми, передбаченої ст.1247 ЦК України. Волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, оскільки заповіт був підписаний особисто ОСОБА_5 .

Секретар сільської ради мала право посвідчувати спірний заповіт. Вона засвідчила, що заповідач був дієздатною особою, а його волевиявлення було вільним.

За такого колегія суддів не вважає слушними доводи апеляційної скарги позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин, у мотивувальній частині рішення зазначив відповідні норми цивільного законодавства, навів їх зміст, дав оцінку наданим сторонами доказам.

Апеляційний суд, погоджуючись з цими висновками суду першої інстанції, вважає недоцільним повторне наведення обґрунтувань на спростування доводів апеляційної скарги, які вже були оцінені судом. Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що хоча пункт перший статті 6 Конвенції і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Гарсіа Руїз проти Іспанії»).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зістаттею 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуванерішеннясуду першоїінстанції без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана через його представника ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 лютого 2025 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбаченихст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

В. В. Коломієць

Повне судове рішення складено 15 травня 2025 року.