Рішення

від 06.05.2025 по справі 903/175/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 травня 2025 року Справа № 903/175/25

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В. розглянувши матеріали по справі

за позовом: Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України

до відповідача 1: Колківської селищної ради, смт. Колки, Луцький р-н., Волинська обл.

відповідача 2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м. Луцьк

про визнання незаконними та скасування наказу, додатків, усунення перешкод в користуванні,

В засіданні брали участь:

від позивача: Б`яла І. В.

від прокуратури: Присяжнюк І.Б.

від третьої особи: Власюк А.О.

від відповідачів: Гаврилюк М.О.

ВСТАНОВИВ:

17.02.2025 через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява (сформована 14.02.2025) Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Колківської селищної ради, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.10.2020 № 52-ІЗ Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га;

- визнання незаконним та скасування п. 222 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 № 35-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність;

- визнання незаконним та скасування п. 222 додатку до рішення Колківської селищної ради від 02.02.2021 № 4/24 Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Колківської селищної ради;

- усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га в Державному земельному кадастрі.

Ухвалою суду від 20.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 19 березня 2025 року на 10:30 год.

Прокуратура, позивач, третя особа, ГУ Держгеокадастру у Волинській області ухвалу суду отримали 21.02.2025.

Колківська селищна рада - 25.02.2025.

Строк для подання відзивів для ГУ Держгеокадастру у Волинській області по 10.03.2025, Колківської селищної ради 12.03.2025.

06.03.2025 надійшли пояснення третьої особи, згідно яких позовні вимоги підтримує. Зазначає, що на момент прийняття спірних рішень Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області щодо надання дозволу на виготовлення, затвердження виготовлених проектів, реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га. у Державному земельному кадастрі, частина даної земельної ділянки уже перебувала у користуванні державного підприємства «Поліське лісове господарство» на підставі матеріалів лісовпорядкування (п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України). Станом на 05.03.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, частково, а саме, в межах кварталів 21, 42, 49, 51, 52 Куликовицького лісництва, належить до земель державного лісового фонду та перебуває у користуванні державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

У відзиві від 07.03.2025 ГУ Держгеокадастру у Волинській області позовні вимоги заперечує. зазначає, що в Головному управлінні Держгеокадастру у Волинській області відсутні відомості про належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, матеріали лісовпорядкування Куликовичівського лісництва ДП «Поліське лісове господарство» до фонду документації із землеустрою не передавались. Технічна документація спірної земельної ділянки була погоджена та затверджена відповідно до вимог чинного законодавства. Жодного рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося. Твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду (землі лісогосподарського призначення) ДП «Поліське ЛГ» не заслуговують на увагу, оскільки планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братися судом до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка до розроблення матеріалів лісовпорядкування була надана Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України». Долучені позивачем до позову матеріали не містять площі чи відсоток накладання земель лісового фонду на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, а також документів та вихідних даних щодо координат поворотних точок, місце розташування та площі лісової ділянки Куликовичівського лісництва. Вимога позивача про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 7,4320 га в Державному земельному кадастрі призведе до незаконного скасування сформованої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та в разі задоволення позову спричинить неправомірне вилучення земельної ділянки сільськогосподарського призначення з комунальної власності Колківської селищної ради Волинської області. Накази органів державної влади, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах та їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту, а обраний стороною предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Обраний прокуратурою спосіб захисту є неефективним та не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки задоволення вимоги про скасування розпорядчих актів, які вже вичерпали свою дію фактом виконання, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у розпорядження спірної земельної ділянки державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, яка на даний час існує та здійснює свої повноваження.

У клопотаннях від 07.03.2025 ГУ Держгеокадастру у Волинській області просить позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку з відсутністю законних підстав для представництва прокуратурою інтересів держави. Не підтверджено не можливість самостійного звернення позивачем з позовом до суду. Крім того, просить застосувати строки позовної давності до даних правовідносин.

Волинська обласна прокуратура у відповіді на відзив ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 11.03.2025 позовні вимоги підтримує. Вказує, що з урахуванням того, що усі відомості до Державного земельного кадастру вносяться посадовими особами Держгеокадастру та вказані особи мають доступ до усіх відомостей цього кадастру, відтак відомості про факт часткового розташування спірної земельної ділянки у межах шару «Ліс» у Державному земельному кадастрі відома працівникам цього органу. Доводи Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про те, що жодного рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки не приймалось, не відповідають обставинам справи з огляду на те, що спірна земельна ділянка ще у 2000 роках віднесена до земель лісогосподарського призначення державної форми власності. Земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких не розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади або які не перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, перебувають у державній власності. Обставини належності земель ДП «Поліське лісове господарство» до земель лісового фонду державної форми власності були предметом дослідження у справах № №903/11/22, 903/26/22, 903/14/22, 903/12/22, 903/13/22, 903/10/22. На спірний земельній ділянці наявний об`єкт лісового фонду, тому прокурором правильно визначено правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення. Поза увагою Головного управління Держгеокадастру у Волинській області залишено той факт, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка не зареєстрована, тобто про неї відсутня інформація взагалі. Враховуючи вказаний факт, віндикаційний спосіб захист не може бути застосований до вказаних правовідносин. Оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення (у власника) та припинення (у Українського народу) цивільних прав є належним способом захисту порушеного права. Чинність рішення суб`єкта владних повноважень легітимізує перебування земельної ділянки у володінні чи користуванні іншої особи; порушує права власника, який нестиме негативні наслідки у випадку подальшого виконання такого рішення.

14.03.2025 на адресу суду надійшов відзив Колківської селищної ради (надісланий засобом поштового зв`язку 12.03.2025), згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка встановлює категорію земель, а тому не може братися судом до уваги. Жодних незаконних змін цільового призначення частини земельної ділянки не було, відповідно земля через КМУ не вилучалась.

Прокуратура відзив відповідача отримала 17.03.2025.

Строк для подання відповіді на відзив по 24.03.2025.

Відповідь на відзив на адресу суду не надходила.

14.03.2025 надійшли заперечення прокуратури на клопотання ГУ Держгеокадастру у Волинській області про залишення позову без розгляду, застосування строків позовної давності.

17.03.2025 надійшли заперечення ГУ Держгеокадастру у Волинській області на відповідь прокуратури на відзив, згідно яких позовні вимоги заперечує. зазначає, що матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братися судом до уваги, як доказ. Докази про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення відсутні, оскільки всупереч вимогам статей 125, 126 ЗК України ДП «Ліси України» не здійснило державної реєстрації права; відсутні належні та допустимі докази, що вказують на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення; положення пункту 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЛК України не можна застосовувати в даних правовідносинах, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б доводили, що до розроблення матеріалів лісовпорядкування земельні ділянки були надані ДП «Ліси України». Обраний прокуратурою спосіб захисту є неефективним та не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки не визначено органу в інтересах якого подано позов та задоволення вимоги про скасування розпорядчих актів, які вже вичерпали свою дію фактом виконання, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у розпорядження спірної земельної ділянки державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, яка на даний час існує та здійснює свої повноваження.

Колківська селищна рада у клопотанні від 19.03.2025 розгляд справи просить здійснювати без участі її представника.

У судовому засіданні прокурор вказав, що відповідь на відзив Колківської селищної ради готується та буде подана у встановлений строк.

Враховуючи вищевикладене, не закінчення строків для подання заяв по суті спору, з метою повного та всебічного розгляду справи, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 19.03.2025 підготовче засідання відклав на 26.03.2025 о 10 год 30 хв.

24.03.2025 надійшла відповідь Волинської обласної прокуратури на відзив Колківської селищної ради, згідно якої вказує, що незважаючи на реформування тих чи інших лісогосподарських підприємств, їх належності до державної або комунальної власності, з 14.07.2004 в силу вимог ст. 6 Законом України Про розмежування земель державної та комунальної власності від 05.02.2004 №1457-IV земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів належали до державної власності та розпорядником таких ділянок була Волинська обласна державна адміністрація. Земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких не розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади або які не перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, перебувають у державній власності. Матеріали лісовпорядкування ДП Поліське лісове господарство розроблені у період з 11.05.2012 по 15.10.2013, про що свідчать три протоколи лісовпорядних нарад та координаційних нарад за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування, тобто до внесення відомостей про спірну земельну ділянку до Державного земельного кадастру (06.10.2020). Оформлення матеріалів лісовпорядкування на ці землі передувало незаконному внесенню відомостей до Державного земельного кадастру. Факт належності частини спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджують викопіювання з Державного земельного кадастру, одне з яких, з відміткою Ліси відображає розташування земельної ділянки в межах матеріалів лісовпорядкування. Враховуючи викладене, на спірний земельній ділянці наявний об`єкт лісового фонду, тому прокурором правильно визначено правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення. У даній справі земельну ділянку було сформовано 06.10.2020, тобто до внесення змін до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Докази отримання Колківською селищною радою відповіді на відзив відсутні.

26.03.2025 надійшло клопотання Колківської селищної ради про розгляд справи без її представника. У задоволенні позову заперечує.

Ураховуючи вищевикладене, не закінчення строків для подання заяв по суті спору, з метою повного та всебічного розгляду справи, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 26.03.2025 підготовче засідання відклав на 09.04.2025 о 14:00.

Колківська селищна рада у клопотанні від 08.04.2025 у задоволенні позову заперечує, розгляд справи просить здійснювати без участі її представника.

У клопотаннях від 07.03.2025 ГУ Держгеокадастру у Волинській області просить позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку з відсутністю законних підстав для представництва прокуратурою інтересів держави.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду №912/2385/18 від 26.05.2020).

Листом від 20.11.2024 Волинською обласною прокуратурою повідомлено Волинську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства.

У відповіді від 25.11.2024 адміністрацією інформовано, що заходи щодо повернення земельних ділянок у власність держави не вживались, при цьому висловлено позицію про неможливість звернення до суду у зв`язку обмеженим бюджетним фінансуванням. Водночас Волинська обласна державна адміністрація не заперечувала проти представництва окружною прокуратурою її інтересів в суді.

На виконання вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру окружною прокуратурою інформовано Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред`явити позов (лист від 07.01.2025).

Таким чином, Волинській обласній державній адміністрації упродовж близько двох місяців було відомо про існуюче порушення вимог земельного законодавства, однак остання самостійно заходів, спрямованих на відновлення порушеного інтересу не вживала та не заперечувала (не оскаржувала) проти подання відповідного позову саме обласною прокуратурою.

Заслухавши пояснення учасників справи, враховуючи те, що орган державної влади, до компетенції якого віднесено повноваження у сфері розпорядження землями лісогосподарського призначення, не здійснював захисту інтересів держави, прокурор на підставі ст.23 Закону України Про прокуратуру обґрунтовано звернувся з позовом до суду, у зв`язку з чим суд протокольною ухвалою від 09.04.2025 у задоволенні заяви ГУ Держгеокадастру у Волинській області про залишення позову без розгляду відмовив.

Ураховуючи вищевикладене, виконання мети підготовчого провадження, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, суд протокольною ухвалою від 09.04.2025 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 23.04.2025 о 14 год 30 хв.

Колківська селищна рада у клопотанні від 22.04.2025 розгляд справи просить здійснювати без участі її представника. Проти задоволення позову заперечує.

23.04.2025 на адресу суду надійшло клопотання Волинської обласної прокуратури про визнання поважними причини пропуску строку для подання доказів, поновити такий строк та долучити до матеріалів справи викопіювання з плану лісонасаджень колгоспу Шлях до комунізму Маневицького міжгосподарського лісгоспу.

Клопотання обґрунтоване тим, що у зв`язку з некоректною роботою системи Електронний суд 11.03.2025 при формуванні додатків до відповіді на відзив з технічних причин системою не долучено викопіювання з плану лісонасаджень колгоспу Шлях до комунізму на 5-ти арк. Вказаний документ у паперовій формі скеровано Колківській селищній раді, що підтверджується описом вкладення до цінного листа від 11.03.2025, відповідно до якого скеровано документи на 56-ти арк.

У судовому засідання прокурор, представниця позивача, представник третьої особи клопотання підтримали.

Представниця ГУ Держеокадастру у задоволенні клопотання просила відмовити.

Відповідно до частин 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 1, пунктом 3 частини 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Положеннями статті 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Таким чином, докази на підтвердження заявлених вимог повинні бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

Суд зазначає, що наведені прокурором у клопотанні від 23.04.2025 обставини не свідчать про наявність виключних підстав для поновлення процесуального строку з врахуванням такого.

Так, вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності (пункт 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23).

Нормами чинного законодавства України не передбачено автоматичного поновлення чи продовження судом процесуальних строків за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному конкретному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено, та чи підлягає він відновленню. Аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 40/353-10, від 09.10.2018 у справі № 5/452/06.

Поважність причин пропуску строку є оціночним поняттям, вирішення якого покладається виключно на розсуд суду. До поважних причин пропуску процесуального строку відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення певної процесуальної дії у встановлений законом строк. Вказані обставини підлягають обов`язковому підтвердженню шляхом подання до суду відповідних доказів (документів або їх копій).

Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій (див. постанову від 08.12.2022 у справі №990/102/22).

Судом встановлено, що у відповіді на відзив від 11.03.2025, на яку посилається прокуратура, в графі додатки відсутній такий доказ, як викопіювання з плану лісонасаджень колгоспу Шлях до комунізму Маневицького міжгосподарського лісгоспу на 5-ти арк.

Докази скеровування прокуратурою викопіювання з плану лісонасаджень колгоспу Шлях до комунізму Маневицького міжгосподарського лісгоспу Колківській селищній раді також відсутні, оскільки згідно долученого опису вкладення у цінний лист від 11.03.2025, на адресу Колківської селищної ради прокуратурою направлено відповідь на відзив на 56-ти арк, без зазначення кожного окремого додатку.

Отже, прокурором не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для подання доказів.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов`язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 177 ГПК України, завданням підготовчого провадження, серед іншого є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, з`ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з ч.3 ст.198 ГПК України головуючий відповідно до завдання господарського судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус судів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України Про забезпечення функціонування української мови як державної у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

При цьому до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України Про нотаріат. Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Таким чином докази, не перекладені з російської мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст. 79 Закону України Про нотаріат не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку.

Судом встановлено, що доказ, який прокуратура просить долучити до матеріалів справи, зокрема, викопіювання з плану лісонасаджень колгоспу Шлях до комунізму Маневицького міжгосподарського лісгоспу, викладений іноземною мовою (російською), без відповідного перекладу українською мовою та належного засвідчення.

Відтак, відсутність належним чином засвідченого перекладу на українську мову документу, складеного іноземною мовою, унеможливлює встановлення судом змісту такого документу, дії, яка вчинена на підставі вказаного документу, особи, якою вона була вчинена, на користь кого тощо.

Враховуючи вищевикладене, положення частин 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинна подати докази разом з поданням позовної заяви, недоведеність неможливості подання спірного доказу у встановлений строк, перебування справи на стадії розгляду її по суті, що долучення доказів на цій стадії позбавить інших учасників справи права на подання відповідних пояснень чи заперечень щодо його суті, рівність всіх учасників судового процесу, подання доказу, складеного іноземною мовою, без відповідного перекладу українською мовою та належного засвідчення, суд протокольною ухвалою від 23.04.2025 відмовив у визнані поважними причини пропуску строку для долучення доказів, відмовив у поновлені строку та долучення доказів до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення учасників справи, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 23.04.2025 розгляд справи по суті відклав на 06.05.2025 о 15 год 30 хв.

Колківська селищна рада у заяві від 06.05.2025 розгляд справи просить здійснювати без участі її представника. У задоволенні позову заперечує.

У судовому засіданні учасники судового процесу дали пояснення, доводи, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи з посиланням на заяви по суті спору.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, третьої особи, відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 07.11.2024 № 10-3-0.31-4557/2-24 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183 площею 7,4320 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за межами населених пунктів на території Куликовичівської Маневицького району Волинської області (том 1, а.с. 131-139).

Розроблення даної документації із землеустрою здійснювалось на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 23.01.2020 № 825 «Про проведення державної інвентаризації земель». Зазначена документація затверджена наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.10.2020 № 52-13 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель». Земельна ділянка передана Колківській територіальній громаді на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 № 35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (том 1, а.с. 153-163).

Колківською селищною радою 02.02.2021 прийнято рішення № 4/24 «Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Колківської селищної ради», яким погоджено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020 № 35-ОТГ, від 31.12.2020 № 62-ОТГ (додаток до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020 та від 31.12.2020). Крім того, прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення у комунальну власність Колківської селищної ради загальною площею 3316,6788 га згідно додатку до цього рішення, в тому числі і спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га (том 1, а.с. 150 на звороті - 151).

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га 06.10.2020 внесені до цього кадастру за категорією землі землі сільськогосподарського призначення на підставі вищезазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (том 1, а.с. 127).

У відповідності до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.11.2024 № 403838677 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183 у вказаному реєстрі не зареєстрована (том 1, а.с. 126).

Згідно Плану лісонасаджень Куликовицького лісництва державного підприємства «Поліське лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Поліське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, частково належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (том 1, а.с. 21-108).

Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. Матеріали лісовпорядкування ДП «Поліське лісове господарство» затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 06.12.2012.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №593 від 04.10.2021 року «Про припинення державного підприємства «Поліське лісове господарство» (код згідно з ЄДРПОУ 37580075) та затвердження складу Комісії з припинення» прийнято рішення про припинення державного підприємства «Поліське лісове господарство», шляхом реорганізації, а саме приєднання до державного підприємства «Колківське лісове господарство» (код згідно з ЄДРПОУ 00991597). Пунктом 7 даного наказу визначено, що державного підприємства «Колківське лісове господарство» є правонаступником прав та обов`язків державного підприємства «Поліське лісове господарство».

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 03.10.2022 діяльність державного підприємства «Поліське лісове господарство» припинена.

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 29.11.2024 № 03/1448-24 з фрагментом картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів 44 Колківського, 48, 53 та 54 Тельчівського лісництва ДП «Колківський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2022 року та межами їх таксаційних виділів, частина вказаної земельної ділянки знаходитться в межах земель лісового фонду (том 1, а.с. 147).

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Поліське лісове господарство», укладеного у 2013 році вбачається, що у кварталі 1 Куликовицького лісництва зростають дерева віком 20-30 років та знаходиться болото. Вказане підтверджується актом обстеження лісових насаджень Філії «Колківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 16.10.2023, згідно якого на даний час вік дерев становить 30-45 років (том 1, а.с. 118).

Інформація про часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Поліське ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 20.12.2024 № 03/1515-24, згідно змісту якого наявне часткове розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування 2012 року, зокрема кварталів 1,6,7,12 Куликовицького лісництва ДП «Колківське лісове господарство» (том 1, а.с. 141).

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №882 від 28.10.2022 року «Про припинення державного підприємства «Колківське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення» прийнято рішення про припинення державного підприємства «Колківське лісове господарство» (код згідно з ЄДРПОУ 00991597), шляхом реорганізації, а саме приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код згідно з ЄДРПОУ 44768034). Пунктом 8 даного наказу визначено, що державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків державного підприємства «Колківське лісове господарство».

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 21.09.2023 діяльність Державного підприємства «Колківське лісове господарство» припинена.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Поняття земель лісогосподарського призначення визначене у ст. 55 Земельного кодексу України. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

З аналізу вищезазначених норм лісового та земельного законодавства вбачається, що ліс як тип природного комплексу поєднує як лісову рослинність, так і чагарникову, трав`яну рослинність внаслідок неоднорідності природних комплексів. Аналогічне трактування поняття «землі лісогосподарського призначення», яке включає землі, які вкриті лісового рослинністю, а також не вкриті лісового рослинністю, в тому числі і болота.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24.12.2014 № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6- 224цс14, від 23.12.2015 № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, рішення Колківської селищної ради) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, станом на 2020 рік вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Станом на час прийняття наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.10.2020 № 52-ІЗ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», від 10.12.2020 № 35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Колківської селищної ради від 02.02.2021 № 4/24 «Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Колківської селищної ради», у відповідності до вимог ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України, питання щодо вилучення земель лісогосподарського призначення та розпорядження такими ділянками належали до компетенції Кабінету Міністрів Україні та Волинської обласної державної адміністрації, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 21.11.2024 №28175/0/2-24 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із земель лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки не приймалось ( том 1, а.с. 15)

Згідно листа філії «Колківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 08.11.2024 № 1319/26.10-2024 лісогосподарським підприємством не надавались будь-які погодження на вилучення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Аналізуючи положення ст. 17, ст. 20, ст. 122, ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних розпорядчих актів) Головне управління Держгеокадастру у Волинській області та Колківська селищна рада взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб у межах населених пунктів.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорювані розпорядчі акти Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Колківської селищної ради в частині, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів.

Заперечення ГУ Держгеокадастру у Волинській області, що в управлінні були відсутні відомості про належність частини земельної ділянки з кадастровим номером до 0723683800:02:001:0183 до земель лісогосподарського призначення, не приймається судом до уваги, оскільки відсутність в управління таких матеріалів не позбавляло можливості звернутись із відповідним запитом до ДП «Поліське лісове господарство. Таку ж можливість мала також землевпорядна організація, яка виготовляла зазначену технічну документацію.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 при наданні оцінки доказам, що підтверджують належність земель до державного лісового фонду Велика Палата зазначила: «суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе» Миколаївського лісництва (квартал 43, виділ 6) та перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство». Це підтверджує лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 5 липня 2017 року № 402 із фрагментом картографічної бази даних і публічної кадастрової карти, а також лист Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 лютого 2016 року № 138. Отже, оскільки суди встановили наявність об`єкта лісового фонду, вони правильно визначили правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення. Ці висновки судів попередніх інстанцій кінцева набувачка у касаційній скарзі не спростовувала».

Відповідно до правових висновків Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

Доводи Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Колківської селищної ради про те, що жодного рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки не приймалось, не відповідають обставинам справи з огляду на те, що спірна земельна ділянка ще у 2000 роках віднесена до земель лісогосподарського призначення державної форми власності.

Рішенням Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП» надавався дозвіл на виготовлення проектів землеустрою державним лісогосподарським підприємствам та спеціалізованим лісогосподарським підприємствам з правом оформлення у постійне користування лісами колишніх КСП в залежності від їх географічного розташування (том 2, а.с. 32).

На території колишнього Маневицького району Волинської області діяло Маневицьке міжгосподарське спеціалізоване підприємство, якому відповідно до вищезазначеного рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП передано 1898 га земель лісового фонду, розташованих на території Куликовичівської сільської ради.

Прийняттю вказаного рішення, передувало рішення Куликовичівської сільської ради від 27.05.2000 № 11/1 «Про передачу земель лісового фонду», відповідно до якого Куликовичівською сільською радою передано 1898 га земель лісового фонду в користування Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісового господарства.

У подальшому Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457-IV визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст. 6). Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.

У 2006 році, із введенням в дію Лісового кодексу України у новій редакції, рішенням Волинської обласної ради від 23.06.2006 №3/5 створюється Волинське обласне спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство «Волиньоблагроліс», яке в свою чергу створило три дочірніх підприємства, в тому числі і «Маневичіліс» (том 2, а.с. 31).

Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 27.03.2009 №100 Про погодження місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо їх відведення обласна державна адміністрація надає дочірнім підприємствам Волинського обласного спеціалізованого комунального лісогосподарського підприємства «Волиньоблагроліс» дозвіл на розроблення проектів землеустрою та оформлення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду (том 2, а.с. 43-44).

До 2011 року дочірнє підприємство користувалось матеріалами лісовпорядкування та розрахунковою лісосікою, затвердженою для спеціалізованого лісогосподарського підприємства Маневицького СЛП. Після спливу десятирічного строку чинності вказаних матеріалів лісовпорядкування у 2011 році, нові ДП «Маневичіліс» виготовлено не було.

Ураховуючи викладене, Волинською обласною державною адміністрацією були прийняті розпорядження від 19.01.2011 №14, 15 «Про вдосконалення управлінням лісовим господарством» та «Про утворення комісії для передачі лісів дочірніх підприємств комунального спеціалізованого підприємства «Волиньоблагроліс» до сфери управління обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України» (том 2, а.с. 33-42).

На підставі п.1 розпорядження від 19.01.2011 № 14, втратило чинність розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 27.03.2009 № 100 «Про погодження місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо їх відведення».

Усі вищезазначені розпорядження Волинська обласна державна адміністрація приймала як розпорядник земель лісового фонду державної власності, що розташовані за межами населених пунктів.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 23.03.2011 №51 створено Державне підприємство "Поліське лісове господарство для ведення лісового господарства в лісах колишнього Маневицького міжгосподарського спеціалізованого підприємства.

Оскільки, як зазначалось вище, ДП «Маневичіліс» правовстановлюючих документів на земельні ділянки не виготовило, а тому земельні ділянки, якими вони користувались належали до земель запасу.

Незважаючи на реформування тих чи інших лісогосподарських підприємств, їх належності до державної або комунальної власності, з 14.07.2004 в силу вимог ст. 6 Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457-IV земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів належали до державної власності та розпорядником таких ділянок була Волинська обласна державна адміністрація.

Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 №399 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл ДП «Поліське лісове господарство» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 10077,3536 га, розташованих на території Маневицького району, для оформлення права постійного користування для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг (том 1, а.с. 117 на звороті).

Таким чином на момент інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183 за матеріалами лісовпорядкування вона частково належала на праві постійного користування ДП «Поліське ЛГ» як земля лісогосподарського призначення.

Факт належності частини спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджують викопіювання з Державного земельного кадастру, одне з яких, з відміткою «Ліси» відображає розташування земельної ділянки в межах матеріалів лісовпорядкування.

Враховуючи викладене, на спірний земельній ділянці наявний об`єкт лісового фонду, тому прокурором правильно визначено правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

В порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Таким чином, накази Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.10.2020 № 52-ІЗ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», від 10.12.2020 № 35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Колківської селищної ради від 02.02.2021 № 4/24 «Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Колківської селищної ради», яким частина спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, підлягають визнанню незаконними та скасуванню в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, в порядку, визначеному ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що відповідачами не надано доказів, з яких би вбачалося, що до 2020 року спірна земельна ділянка повністю належала до категорії земель "землі сільськогосподарського призначення" та, відповідно, використовувалася за цим призначенням, так само, як не надано і доказів на підтвердження тих обставин, до якої саме категорії земель належала ця ділянка.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка обліковувалася будь-яким іншим чином, ніж встановлено вищевказаними документами, наданими прокурором, і що її правовий режим не підпадав під визначення підпункту а) п.24 Перехідних положень Земельного кодексу України: землі, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств).

За таких обставин, керуючись приписами ст. 79 ГПК України щодо застосування стандарту доказування "вірогідність доказів", суд вважає доведеними ті обставини, що на момент прийняття наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.10.2020 № 52-ІЗ та від 10.12.2020 № 35-ОТГ, згідно з якими спірну земельну ділянку було передано в комунальну власність, частину вказаної земельної ділянки складали землі лісового фонду, які в силу вищенаведених приписів земельного та лісового законодавства не підлягали переданню з державної в комунальну власність.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц).

Як було встановлено вище, при зверненні з позовом у цій справі прокурор обґрунтовано посилався на те, що спірну земельну ділянку було передано з державної в комунальну власність із порушенням норм чинного законодавства.

Унаслідок прийняття зазначених наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Колківської селищної ради було неправомірно змінено форму власності спірної земельної ділянки, при цьому, подальшого відчуження цієї ділянки не відбулося.

З урахуванням викладеного, а також часткового перетину земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183 з землями лісового фонду, суд зазначає, що в даному випадку має місце юридична невизначеність стосовно правового статусу цієї земельної ділянки, її цільового призначення та підстав набуття селищною радою прав на неї, а не питань її фактичного використання чи розпорядження нею.

Відповідно, підставою для судового захисту в цій справі є усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника, що відповідає критеріям належності, правомірності та дієвості (ефективності) у спірних правовідносинах саме такого самостійного способу захисту як визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади.

У постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 Велика Палата Верховного Суду констатувала достатність, належність, правомірність та дієвість (ефективність) у спірних правовідносинах саме такого самостійного способу захисту, як визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади, оскільки подальше відчуження спірної земельної ділянки не відбулося.

Зазначивши, що прокурор пред`явив вимогу про визнання незаконним і скасування наказу, яким земельна ділянка передана з державної власності у комунальну власність, спрямовану на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною; прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.02.2025 у справі № 902/72/24, в якій суд касаційної інстанції, із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17 зазначив, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування; на підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах; наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності в комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій»).

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.

Згідно з п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України Про землеустрій.

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п.28 Порядку).

Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (п. 30 Порядку).

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

У зв`язку з цим, Відділом у П`ятихатському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 06.10.2020 зареєстровано спірну земельну ділянку (т. 1 а.с. 127).

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч.1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка частково належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки охоплена матеріалами лісовпорядкування.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі частини земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відноситиме її в подальшому до земель комунальної форми, що надасть право Колківській селищній раді у будь-який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 22.05.2024 у справі № 916/1749/22, в якій зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовної вимоги про усунення перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на спірну земельну ділянку шляхом скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі є правомірним. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №916/1517/22

Судом також враховано висновок щодо застосування положень частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", який викладено у пунктах 49- 51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних земельних правовідносин.

При зверненні до суду з даним позовом прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320.

З урахуванням наведеного позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183 заявлені обґрунтовано та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Оскільки всі пред`явлені прокурором вимоги є взаємопов`язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку в її набувача, відтак підлягає до задоволення вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га 06.10.2020 внесені до Державного земельного кадастру за категорією землі землі сільськогосподарського призначення.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою від 14.11.2024 № 403838677.

Вказана вимога звернута до Колківської селищної ради, оскільки скасування державної реєстрації земельної ділянки має на меті припинення існування земельної ділянки як об`єкту, речові права на який не встановлені.

Скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі фактично стосується майнових прав Колківської селищної ради на спірну земельну ділянку, оскільки відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, зокрема сільськогосподарські. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

За аналогією із постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19 вказаний спір має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється.

Щодо посилання ГУ Держгеокадастру у Волинській області на обрання прокуратурою неправильного способу захисту у даних правовідносинах суд зазначає таке.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

У постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/3698/20, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20, від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, від 12.01.2022 у справі №703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Отже, негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника як користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, у даному випадку Колківською селищною радою, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

Як встановлено судом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка не зареєстрована, у зв`язку з чим віндикаційний спосіб захист не може бути застосований до вказаних правовідносин.

Щодо посилання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на постанови Верховного Суду від 05.01.2022 у справі № 922/1830/19, від 09.08.2023 у справі № 915/86/23, Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, суд зазначає, що вказана практика не є релевантною до спірних правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Предметом розгляду у даній справі (позовна вимога, яка звернута безпосередньо до ГУ Держгеокадастру у Волинській області) є усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної в Державному земельному кадастрі та наказу Головного управління Держгеокадастру в області, який обумовив незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки.

Водночас, предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/1830/19 було питання визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області, яким фермерському господарству передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення. При цьому, сама земельна ділянка не вибувала з державної власності. Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/1830/19 щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, який укладався Головним управління Держгеокадастру у Харківській області, не вказала про те, що в цій частині вимога звернута державою до самої себе.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 стосується провадження у справі про банкрутство ДП «Завод ім. В.О. Малишева» та пред`явлених у його межах вимог Слобожанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про стягнення заборгованості з державного підприємства відшкодування пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 стосується правовідносин, пов`язаних із наданням ветеринарно-санітарних послуг Одеською регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті та стягнення заборгованості з ТОВ СП «Нібулон» за надані послуги.

Щодо правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі №826/3115/17 за адміністративним позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України про скасування розпорядження останньої від 27.01.2017 № 13 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, що видане за результатами скарги Підприємства «Миротворець» Білоцерківської міської громадської організації «Громадська єдність» від 28.11.2016, то доводи суду у вказаній справі обґрунтовані тим, що згідно зі статтею 21 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надане лише суб`єкту господарювання. Таким чином, справа № 826/3115/17 не є подібною справі № 903/175/25.

Щодо правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/86/23 з яких вбачається, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування слід зазначити наступне.

Серед способів захисту цивільних прав власника земель як ЦК України (ст. 21), так і ЗК України (ст. 155) визначає можливість оскарження у судовому порядку правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п.п. 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у особи внаслідок

Таким чином, оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення (у власника) та припинення (у Українського народу) цивільних прав є належним способом захисту порушеного права.

Нескасований (не визнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб`єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення.

Неоскарження прийнятого всупереч вимог закону рішення уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками державної власності матиме своїм наслідком залишення в силі незаконного рішення, що суперечитиме волі та інтересам суспільства, а також може призвести до його повторного виконання. Таке рішення, до моменту втрати ним чинності на підставі рішення суду, може виступати формальною підставою для реєстрації речових прав чи укладення нових правочинів.

Відповідний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, у п. 83 якої вказано, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення направлене не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 висловила позицію щодо вимоги про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру як способу захисту в спірних правовідносинах. Зокрема, у п.п. 113-121 постанови зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40).

Таким чином, відповідно до останнього правового висновку Великої Палати Верховного Суду, скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області є належним способом захисту поновлення порушених прав.

Крім того, у клопотанні від 07.03.2025 ГУ Держгеокадастру у Волинській області просить застосувати строки позовної давності до даних правовідносин. Зазначає, що ні Волинською обласною прокуратурою, ні Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією не доведено належними доказами, коли саме їм стало відомо чи коли в силу покладених на них повноважень вони могли дізнатися про таке порушення, а тому є необхідність у застосуванні строків позовної давності до спірних правовідносин.

Цивільним кодексом України встановлена загальна (ст. 257 ЦК України - три роки) та спеціальна (ст. 258 ЦК України - один рік) позовна давність, сплив якої є підставою для відмови у задоволенні позову.

У "Прикінцевих та перехідних положеннях" ЦК України містяться законодавчі приписи, на підставі яких строк позовної давності продовжується та/або зупиняється.

Зокрема, з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023.

Цим Законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023.

За наслідками розгляду справи № 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 зробила висновок про те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності з 02.04.2020, а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності цим законом.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 931/9/23 зазначено про те, що якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.

Окрім того, з 17.03.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Починаючи з 30.01.2024 п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102- IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

У постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 922/5064/23 зроблено висновок про те, що з часу запровадження в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022, перебіг позовної давності зупинився.

Враховуючи, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і до сьогодні, то слід враховувати наступне: - у межах продовженої (зупиненої) позовної давності відповідно до вимог ст. 257 ЦК України перебувають позовні вимоги починаючи з 02.04.2017; у межах продовженої (зупиненої) позовної давності відповідно до вимог ст. 258 ЦК України перебувають позовні вимоги починаючи з 02.04.2019.

Правові висновки з цих питань також викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 906/871/21, від 19.06.2024 у справі № 931/9/23, від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23, від 23.10. 2024 у справі № 922/5064/23, від 05.11.2024 у справі № 911/1929/23.

Окремо необхідно враховувати, що встановлені ЦК України строки позовної давності не застосовуються до пред`явлення "негаторних" позовів, тобто позовів власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

При цьому, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено, що "негаторний" позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення клопотання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин відсутні, у зв`язку з чим клопотання не підлягає задоволенню.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору в сумі 9 689,60 грн за подання позовної заяви, 1 211,20 за подання заяви про забезпечення позову, слід покласти на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.10.2020 № 52-ІЗ Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га.

3. Визнати незаконним та скасувати п. 222 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 № 35-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність.

4. Визнати незаконним та скасувати п. 222 додатку до рішення Колківської селищної ради від 02.02.2021 № 4/24 Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Колківської селищної ради.

5. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (Київський майдан, 9, м. Луцьк, ЄДРПОУ 13366926) у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723683800:02:001:0183, площею 7,4320 га в Державному земельному кадастрі.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (вул. Винниченка, 67, м. Луцьк, ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 5 450,40 грн витрат по сплаті судового збору.

7. Стягнути з Колківської селищної ради (Луцький р-н, вул. Грушевського, буд. 42, смт Колки, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333247) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 5450,40 грн витрат по сплаті судового збору.

8. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255-257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.05.2025.

СуддяС. В. Бідюк