Рішення від 07.05.2025 по справі 907/1070/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/1070/24

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Деяк Наталії Володимирівни, РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_1

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, код ЄДРПОУ 44768034, місцезнаходження - місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок, 9 А, поштовий індекс 01601,

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою, інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми та пені за невиконання зобов`язань за договором,

за участі представників сторін:

від позивача адвокат Плешинець М.В. (згідно ордеру серії АО № 1152439 від 26.11.2024),

від відповідача адвокат Ігнатенко С.С. (згідно ордеру серії АО №1160560 від 28.01.2025),

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Деяк Наталія Володимирівна (далі позивач, ФОП Деяк Н.В.), від імені та в інтересах якої діє адвокат Плешинець Микола Васильович (згідно ордеру серії АО № 1152439 від 26.11.2024) через систему «Електронний суд» звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (далі відповідач, ДСГП «Ліси України»), у якій, покликаючись на невиконання умов договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №442 від 12.12.2022, з урахуванням укладених додаткових угод №1 від 23.01.2023, №2 від 30.05.2023, №3 від 11.12.2023, просить стягнути з ДСГП Ліси України 211470,5 грн, з яких: 171670,12 грн - основний борг, 13584,35 грн пеня за невиконання умов договору, 20185,89 грн - інфляційні втрати та 6030,14 грн - 3 % річних від простроченої суми, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.

Процесуальні дії по справі

Ухвалою суду від 20.01.2025 позовну заяву фізичної особи-підприємця Деяк Н.В. залишено без руху. Встановлено позивачу 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви в установлений судом строк, у зв`язку із чим суд згідно з ухвалою від 30.01.2025 прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання у справі на 03.03.2025.

11.02.2025 через систему «Електронний суд» від представника ДСГП «Ліси України» адвоката Ігнатенка Сергія Сергійовича (представляє інтереси відповідача згідно ордеру серії АО №1160560 від 28.01.2025) надійшов відзив на позовну заяву від 10.02.2025 (зареєстрований за вхідним № 02.3.1-02/1334/25).

17.02.2025 через систему «Електронний суд» від представника ФОП Деяк Н.В. адвоката Плешинець М.В. надійшла відповідь на відзив від 15.02.2025 (зареєстрована за вхідним № 02.3.1-02/1532/25).

25.02.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Ігнатенка С.С. надійшло заперечення від 24.02.2025 на відповідь на відзив (зареєстроване за вхідним № 02.3.1-02/1846/25).

Через неявку відповідача в призначене на 03.03.2025 судове засідання, згідно ухвали від 03.03.2025 суд задовольнив усне клопотання представника позивача про відкладення судового засідання та відклав розгляд справи на 27.03.2025.

10.03.2025 від представника позивача адвоката Плешинець М.В. надійшло клопотання від 06.03.2025 про продовження позивачу строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи (зареєстроване за вхідним № 02.3.1-02/2284/25).

12.03.2025 від представника відповідача адвоката Ігнатенка С.С. надійшло клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій від 12.03.2025(зареєстроване за вхідним № 02.3.1-02/2408/25).

Згідно ухвали від 14.03.2025 суд задовольнив клопотання від 06.03.2025 представника позивача адвоката Плешинець М.В. про продовження позивачу строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи, поновивши позивачу строк на подання доказів та долучив до матеріалів справи докази згідно означеного клопотання.

У судовому засіданні, призначеному на 11 годину 27.03.2025, суд заслухав усні пояснення представників позивача та відповідача, після чого оголосив перерву в судовому засіданні до 11 години 07.05.2025.

У судовому засіданні 07.05.2025, проведеному за участі представників позивача та відповідача, суд безпосередньо дослідив докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, після чого відповідно до частини 1 статті 219 ГПК України оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши дату та час його проголошення у цьому судовому засіданні.

Повернувшись у судове засідання, 07.05.2025 суд згідно з частиною 6 статті 233, частинами 1 та 6 статті 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду та повідомив дату складання повного рішення до п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суть спору за позицією позивача

В обгрунтування позовних вимог згідно позовної заяви від 28.01.2025 (т.1 а.с. 67 78) ФОП Деяк Н.В. зазначає про невиконання відповідачем договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №442 від 12.12.2022 (далі договір) з урахуванням укладених додаткових угод до договору: №1 від 23.01.2023, №2 від 30.05.2023, №3 від 11.12.2023.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору, нею виконано свої зобов`язання перед відповідачем, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт за договором, згідно яких виконавець (позивач) виконав і здав всі виконані роботи, а замовник (відповідач) прийняв означену роботу. Разом з тим, всупереч умов пунктів 2.5 і 2.6 договору, після підписання актів приймання-передачі робіт та надання рахунків, після передачі відповідачу витягів з Державного земельного кадастру замовником (відповідачем) зобов`язання щодо оплати вартості робіт за договором не виконано.

Поряд з цим, позивач звертає увагу на невиконання відповідачем умов пункту 2.4 договору щодо несплати замовником протягом 10 робочих днів після підписання договору 40% від вартості робіт.

У зв`язку з наведеним, ФОП Деяк Н.В. просить стягнути із ДСГП «Ліси України» 211470,5 грн, з яких 171670,12 грн основний борг, 13584,35 грн пеня за невиконання умов договору, 20185,89 грн інфляційні втрати та 6030,14 грн 3% річних від простроченої суми, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позиція відповідача

У відзиві на позовну заяву від 10.02.2025 (т.1 а.с.85 87), відповідач просить у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 211470,5 грн відмовити повністю.

Зазначає про відсутність у відповідача факту прострочення зобов`язання з оплати за укладеним між сторонами договором з підстав неотримання ним рахунків-фактур, про які зазначено у пунктах 2.3 2.7 договору.

Так, згідно пунктів 2.3 та 2.7 договору розрахунки за надані послуги здійснюються в кілька етапів на підставі виставлених рахунків-фактур та актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), що підписуються сторонами.

Позивачем, у порушення пункту 2.7 договору не надано до суду доказів виставлення відповідачу рахунків-фактури для проведення відповідачем авансових платежів згідно пункту 2.4 договору, та для сплати 20% від вартості робіт після оформлення та надання замовнику витягів з Державного земельного кадастру згідно пункту 2.6 договору.

А тому доводи позивача про допущення відповідачем прострочення сплати авансового платежу у розмірі 68668,04 грн згідно пункту 2.4 договору є необгрунтованими і виключають правомірність нарахування на суму основного боргу інфляційних втрат та 3 % річних.

З цих же підстав доводи позивача щодо допущення відповідачем прострочення сплати 20% від суми боргу в розмірі 34163,28 грн згідно пункту 2.6 договору є необгрунтованими і виключають правомірність нарахування на суму основного боргу інфляційних втрат та 3 % річних, а також пені.

Також відповідач стверджує, що згідно з пунктом 2.6 договору обов`язок проведення остаточної оплати у відповідача як замовника за договором виникає після надання замовнику витягів з Державного земельного кадастру, які стосуються розробленої позивачем технічної документації землеустрою. Щодо цього, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів передання відповідачу витягів з Державного земельного кадастру, які б стосувалися виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі на території Хустської та Драгівської територіальних громад (частина Данилівського лісництва) Хустського району Закарпатської області загальною площею 948,9801 га.

Натомість, подані позивачем акти приймання-передачі виконаних робіт від 05.04.2023 та від 19.04.2024 не містять відомостей щодо факту передання уповноваженій посадовій особі відповідача витягів з Державного земельного кадастру (як це передбачено вимогами пункту 2.6 договору), а тому до моменту настання події передання від позивача до відповідача саме витягів з Державного земельного кадастру остаточний строк оплати за договором не настав.

Щодо листа позивача №42 від 19.04.2024, у якому вказано про передачу виконавцем замовнику 22 витягів з Державного земельного кадастру, то, оскільки про отримання цього листа розписалася особа, яку ідентифікувати неможливо, то такий лист не підтверджує отримання відповідачем таких витягів.

Аналогічно відповідач заперечує отримання рахунків на оплату № 13-1/23 від 04.04.2023 на суму 853,70 грн та № 21 від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн, та стверджує, що в означених рахунках не вказано, хто розписався за їх отримання, тому у відповідача відсутнє зобов`язання по сплаті 40% вартості робіт після виготовлення технічної документації із землеустрою (згідно пункту 2.5 договору). Такі рахунки також не стосуються зобов`язань відповідача по сплаті авансових платежів (пункт 2.4 договору) та по сплаті 20% вартості робіт після отримання витягів з Державного земельного кадастру (пункт 2.6 договору).

Підсумовуючи наведене, ДСГП «Ліси України» зазначає, що позивачем не доведено факт настання його обов`язку щодо сплати спірної суми основного грошового зобов`язання на підставі договору №442 від 12.12.2022, що також свідчить про відсутність обгрунтованого розрахунку суми пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Доводи, викладені сторонами в інших заявах по суті справи

У відповіді на відзив від 10.02.2025 (т.1 а.с. 90 91) ФОП Деяк Н.В. повідомляє, що вона вважає відзив необгрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Так, на противагу доводам відповідача, позивач зазначає, що нею до матеріалів справи долучено докази, які підтверджують факт отримання уповноваженою особою відповідача листів щодо передачі виконаних робіт, актів прийому-передачі та рахунків на оплату виконаних послуг. Стверджує, що даними листами передавалася і відповідна технічна документація та витяги із Державного земельного кадастру.

Позивач звертає увагу, що відповідач безпідставно зазначає про неотримання технічної документації та витягів з Державного земельного кадастру, виготовлених ФОП Деяк Н.В. згідно умов договору.

Щодо цього, ФОП Деяк Н.В. вказує, що на виконання пункту 3.1 договору виконавець (позивач) передав замовнику (відповідачу) відповідну технічну документацію, витяги з Державного земельного кадастру та рахунки-фактури одним пакетом, про що свідчить акт приймання-передачі виконаних робіт від 19.04.2024, що додавався до відповідної документації, підписаної замовником (відповідачем), та лист №42 від 19.04.2024. Відповідний примірник акту приймання-передачі виконаних робіт, підписаний замовником повернуто виконавцю і його копія долучена до матеріалів справи.

Також сторонами підписано акт приймання-передачі частково виконаних робіт за договором від 05.04.2023 на суму 853,70 грн, у зв`язку з чим відповідачу надавався рахунок на оплату №13-1/23 від 04.04.2023, про отримання якого поставила свій підпис уповноважена особа замовника.

У запереченні на відповідь на відзив від 24.02.2025 (т.1 а.с. 94 - 95) відповідач надає свої пояснення щодо доводів позивача. Зокрема, ДСГП «Ліси України» наголошує на тому, що у відповідності до пунктів 2.3-2.7 договору оплата проводиться на підставі виставлених рахунків. З посиланням на такі умови договору, відповідач вказує про відсутність підстав нарахування пені, інфляційних втрат і трьох відсотків річних, починаючи із визначеної у позові дати 26.12.2022, оскільки позивачем рахунки на оплату авансових платежів за договором не виставлялися. Щодо цього відповідач зазначає, що долучені позивачем до позовної заяви рахунки на оплату №13-1/23 від 04.04.2023 та №21 від 19.04.2024 не стосуються авансових платежів. А тому відповідач наголошує, що такими рахунками нівелюється правомірність нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних у період з 26.12.2022 до дати складання рахунків.

Відповідач вказує, що йому невідомо, чий підпис про отримання документів наявний на копіях рахунків на оплату №13-1/23 від 04.04.2023 та №21 від 19.04.2024 та у листі позивача № 42 від 19.04.2024 на адресу відповідача про направлення акту прийомки-передачі, витягів з Державного земельного кадастру та технічної документації із землеустрою.

Щодо цього, ДСГП «Ліси України» заперечує отримання рахунків на оплату №13-1/23 від 04.04.2023, №21 від 19.04.2024, витягів з Державного земельного кадастру та технічної документації із землеустрою, які були направлені позивачем на адресу відповідача згідно листа № 42 від 19.04.2024.

Відповідач також заперечує отримання листа позивача № 42 від 19.04.2024, з якого вбачається, що ФОП Деяк Н.В. направила філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок загальною площею 948,9801 га разом з витягами з Державного земельного кадастру про 22 земельні ділянки, актом прийомки-передачі виконаних робіт та рахунком на оплату вартості виконаних робіт за договором.

У зв`язку з вищевикладеним, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Згідно клопотання про поновлення позивачу строку для подання доказів та долучення доказів до справи від 06.03.2025, поданого представником позивача адвокатом Плешинець М.В. (т.1 а.с.102-107), яке задоволено судом згідно ухвали від 14.03.2025, до матеріалів справи долучені копії: листа ФОП Деяк №42 від 19.04.2024 (з резолюцією); клопотання в.о.директора філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» (далі - Хустське ЛДГ) від 19.04.2024 №238/21.30-2024 до Закарпатської обласної військової адміністрації про затвердження переданої технічної документації із землеустрою; розпорядження з додатком Закарпатської обласної військової адміністрації від 21.05.2024 №562 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельних ділянок в постійне користування»; технічної документації із землеустрою (виконаної згідно умов договору №442 від 12.12.2022) щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», які розташовані за межами населених пунктів на території Хустської та Драгівської територіальних громад (частина Данилівського лісництва) Хустського району Закарпатської області; 22 витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

У клопотанні про поновлення позивачу строку для подання доказів та долучення доказів до справи представник позивача стверджує, що згідно долучених до матеріалів справи відповідно до клопотання наведених вище письмових доказів повністю спростовано доводи ДСГП «Ліси України» про неотримання уповноваженою особою відповідача витягів з Державного земельного кадастру та технічної документації із землеустрою, розроблених ФОП Деяк Н.В. згідно договору, що, зокрема, спростовано проставлення резолюції керівника відповідача на листі № 42 від 19.04.2024, а також поданням в.о.директора філії «Хустське ЛДГ» клопотання від 19.04.2024 №238/21.30-2024 до Закарпатської обласної військової адміністрації про затвердження переданої технічної документації із землеустрою, до якої додавалася технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 22 витяги з Державного земельного кадастру та копії установчих документів.

На переконання позивача, доводи ДСГП «Ліси України» про неотримання уповноваженою особою відповідача витягів з Державного земельного кадастру та технічної документації із землеустрою, спростовуються також наданою технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та 22 витягами з Державного земельного кадастру, в кожному з яких у розділі «Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки» у графі «Інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрації земельної ділянки» зазначено «Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 22.11.2022, ФОП Деяк Наталія Володимирівна».

У клопотанні щодо зменшення розміру штрафних санкцій від 12.03.2025 (т.3 а.с. 35 43), яке подане представником відповідача адвокатом Ігнатенко С.С., не визнаючи правомірність нарахованих позивачем спірних сум, ДСГП «Ліси України» одночасно зазначає, що у випадку якщо суд дійде висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, то з урахуванням положень частини 3 статті 551 ЦК України, статті 233 Господарського кодексу України (далі ГК України), з урахуванням наведених у клопотанні правових висновків Верховного Суду, відповідач просить суд: зменшити на 90% загальний розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій (3% річних, інфляційних втрат і пені), а саме: з 39800,38 грн - до 3980,04 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

12.12.2022 між фізичною особою підприємцем Деяк Наталією Володимирівною, як виконавцем, та державним підприємством «Хустське лісове дослідне господарство», як замовником, укладено договір про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №442 (т.1 а.с.35 36), відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується виготовити з дотриманням вимог законодавства технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною орієнтовною площею 1656 га для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг, які знаходяться на території: Велятинського (Данилівського, Липчанського) лісництва, Хустського району Закарпатської області, а замовник прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно із пунктами 1.2., 1.3. договору, технічні, економічні та інші вимоги до матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) викладені у завданні на складання технічної документації із землеустрою, що є невід`ємною частиною договору (додаток 1). Етапи та строки виконання робіт визначаються погодженим сторонами календарним планом виконання робіт (додаток 2).

Вартість робіт визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт (додаток 3). Загальна вартість робіт за договором становить 298080 грн з розрахунку 180 грн за 1 гектар площі (пункти 2.1., 2.2. договору).

Розділом 2 договору передбачено вартість робіт та порядок розрахунків.

Так, відповідно до пункту 2.3 договору, розрахунки за надані послуги здійснюються в кілька етапів на підставі виставленого рахунку-фактури та актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), що підписуються сторонами.

Протягом 10-ти робочих днів після укладення договору замовник сплачує виконавцю 40% (відсотків) від вартості робіт визначеної протоколом погодження договірної ціни (пункт 2.4. договору).

Протягом 10-ти робочих днів після виготовлення та представлення замовнику розробленої технічної документації із землеустрою замовник сплачує виконавцю 40% (відсотків) від вартості робіт визначеної протоколом погодження договірної ціни (пункт 2.5. договору).

Протягом 10-робочих днів з після оформлення та надання замовнику витягів з Державного земельного кадастру замовник сплачує виконавцю 20 % (відсотків) від вартості робіт визначеної протоколом погодження договірної ціни (пункт 2.6. договору).

Як визначено пунктом 2.7. договору, замовник вносить грошові кошти в порядку, розмірах та у строк, передбачені пунктами 2.2-2.6. договору, шляхом їх перерахування на поточний рахунок виконавця та на підставі виставлення рахунку-фактури виконавцем замовнику.

Відповідно до пунктів 3.1. 3.4. договору, приймання виконаних робіт за договором проводиться шляхом укладання та підписання про це відповідного акту приймання-передачі робіт (далі акт) обома сторонами.

Роботи вважаються виконаними (на кожному етапі окремо аж до укладання остаточного акту) та прийнятими належним чином лише у випадку підписання про це відповідного акту обома сторонами. У випадку виникнення будь-яких розбіжностей та не погодження акту, сторони складають акт про розбіжності.

При остаточному прийнятті виконаних робіт (останній етап виконання робіт) замовник зобов`язаний підписати відповідний акт протягом 10 календарних днів з дня отримання такого акту від виконавця, або надіслати акт розбіжностей чи іншим чином оформлені претензії виконавцю у разі виникнення таких.

У випадку порушення умов пункту 3.3 роботи за договором вважаються виконаними належним чином та підлягають повній оплаті згідно умов договору.

Згідно із підпунктом 4.2.2. пункту 4.2., підпунктом 4.3.1. пункту 4.3. договору, замовник зобов`язаний своєчасно та належним чином здійснювати оплату, а виконавець, у свою чергу, має право отримати оплату за виконані роботи в порядку та на умовах, визначених цим договором та приступити до виконання робіт до моменту проведення замовником авансового платежу згідно пункту 2.4. договору.

Згідно договору визначено, що виконавець приступає до виконання робіт за договором не пізніше 5-ти календарних днів з моменту отримання від замовника технічного завдання щодо об`єкта, визначеного п. 1.1 договору. Термін виконання робіт за договором не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладання договору (в умовах мирного часу). Граничний термін виконання робіт за договором, встановлений у пункті 4.1. розділу 4 договору, не застосовується в умовах воєнного стану згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану» №2247-ІХ від 12.05.2022 (пункти 5.1 5.3 договору).

Пунктом 6.6 договору узгоджено, що за порушення замовником строків оплати вартості робіт, встановлених умовами договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми прострочення за кожен день прострочення платежу.

Підпунктом 6.6.1 пункту 6.6 договору узгоджено, що за порушення виконавцем строків виконання робіт, встановлених умовами договору, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від вартості прострочених робіт за кожен день прострочення.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що він набуває чинності після підписання його сторонами.

За змістом п.8.2 договору, якщо інше не передбачено договором або чинним законодавством України, зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, про що сторони складають і підписують додаткову угоду до договору.

Пункт 8.3 договору передбачає, що закінчення його строку не звільняє жодну із сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання).

Додатком №1 до договору є узгоджене сторонами технічне завдання на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Державного підприємства «Хустське ЛДГ» (т.1 а.с.47), де, зокрема, міститься характеристика об`єкта: 1) місце розташування: на території Велятинського (Данилівського, Липчанського) лісництва Хустського району Закарпатської області; 2) форма власності: державна; 3) цільове призначення: секція Н 09.01 (для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг)); вихідні дані: 1) матеріали вибору місця розташування об`єкта; 2) розмір земельних ділянок: орієнтовна площа 1656 га, остаточна площа встановлюється за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 3) обмеження на земельних ділянках: встановлюються за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 4) земельні сервітути: встановлюються за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 5) умови надання земельних ділянок: постійне користування та визначені документи і матеріали, що повинні бути представлені за результатами виконаних робіт, а саме: - технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); - обмінні файли формату. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Державного підприємства «Хустське ЛДГ» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг виготовляється у одному автентичному примірнику, який передається замовнику робіт за результатами затвердження.

Згідно з Календарним планом виконання робіт (додаток 2 до договору) (т.1 а.с.40) сторонами визначено строк виконання робіт за договором: з 12.12.2022 по 12.06.2023.

В додатку №3 до договору - протоколі погодження договірної ціни на виконання робіт (т.1 а.с.44) сторони дійшли згоди про величину договірної ціни на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) в сумі 298080 грн із розрахунку 180 грн за 1 гектар площі.

Додатковою угодою №1 від 23.01.2023 до договору (т.1 а.с. 37), укладеною між державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Хустське лісове дослідне господарство», як замовником та фізичною особою-підприємцем Деяк Наталією Володимирівною, як виконавцем; з урахуванням пункту 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №876 «Про припинення ДП «Хустське лісове дослідне господарство» та затвердження складу комісії»; наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 16.01.2023 №133 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство», згідно з яким Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Хустське ЛДГ»; пункту 3.1 Положення про філію «Хустське ЛДГ» ДСГП «Ліси України»; сторони дійшли згоди внести зміни в преамбулу та реквізити сторін договору, змінивши замовника за договором з ДП «Хустське лісове дослідне господарство» на ДСГП «Ліси України» в особі філії «Хустське лісове дослідне господарство».

Відповідно до додаткової угоди №2 від 30.05.2023 до договору (т.1 а.с.38) та додаткової угоди №3 від 11.12.2023 до договору (т.1 а.с.39) його сторонами вносилися зміни в додаток 2 до договору (Календарний план виконання робіт) щодо продовження строку виконання робіт: спершу по 12.12.2023 (Додаткова угода №2), а потім по 12.06.2024 (додаткова угода №3).

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Деяк Н.В. на виконання умов договору розроблено технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок загальною площею 948,9801 га в натурі (на місцевості), що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», цільове призначення для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, за межами населених пунктів, на території Драгівської та Хустської територіальних громад (частина Данилівського лісництва) Хустського району Закарпатської області (далі технічна документація із землеустрою) (т.2 а.с. 114 250, т.3 а.с. 1 29). У технічній документації зазначено, що вона розроблена на підставі договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №442 від 12.12.2022, укладеного між ФОП Деяк Н.В. і ДСГП «Ліси України» в особі директора філії «Хустське ЛДГ».

Означена технічна документація з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок загальною площею 948,9801 га разом з витягами з Державного земельного кадастру про 22 земельні ділянки (про які зазначено у технічній документації) (т.1 а.с. 115 250, т.2 а.с.1 112), рахунками на оплату вартості виконаних робіт за договором №13-1/23 від 04.04.2023 на суму 853,70 грн (т.1 а.с.45) і №21 від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн (т.1 а.с.46), відповідно до актів приймання-передачі частково виконаних робіт за договором від 05.04.2023 на суму 853,70 грн (т.1 а.с.18) та від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн (т.1 а.с.19) та згідно з листом №42 від 19.04.2024 (т.1 а.с.41, т.1 а.с.108) передані ФОП Деяк Н.В. (виконавцем) філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» (замовнику).

В актах приймання-передачі частково виконаних робіт за договором від 05.04.2023 на суму 853,7 грн та від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн, які підписані ФОП Деяк Н.В. і філією «Хустське ЛДГ» та скріплені печатками виконавцем і замовника, зазначено про відсутність у сторін заяв, зауважень і заперечень щодо виконаної роботи.

У листі №42 від 19.04.2024 зазначено про передачу також рахунку на оплату від 19.04.2024, технічної документації із землеустрою, витягів з Державного земельного кадастру стосовно 22 земельних ділянок та акту прийомки-передачі виконаних робіт згідно договору від 19.04.2024. У листі №42 від 19.04.2024 зазначено рукописний запис: «Отримав», « 22.04.2024», наявний рукописний підпис.

У рахунку на оплату №13-1/23 від 04.04.2023 на суму 853,70 грн наявний рукописний підпис про отримання рахунку, із зазначенням прізвища біля підпису Джуган В.М.

У рахунку на оплату №21 від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн наявний рукописний підпис та дата про його отримання - 22.04.2024.

Суд звертає увагу, що у долученому до клопотання про поновлення позивачу строку для подання доказів та долучення доказів до справи від 06.03.2025, листі ФОП Деяк №42 від 19.04.2024 на адресу філії «Хустське лісове дослідне господарство» (т.1 а.с.108) наявний відтиск штампу вхідної кореспонденції із зазначенням вхідного номера реєстрації листа - №107/21.30-8/2024 від 25.04.2024. На листі наявна резолюція керівника: «Джуган В.М. до відома».

19.04.2024 філія «Хустське ЛДГ» ДСГП «Ліси України» звернулася з клопотанням №238/21.30-2024 від 19.04.2024 на адресу Закарпатської обласної військової адміністрації (т.1 а.с.109) про затвердження переданої ФОП Деяк Н.В. на виконання умов договору технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також надання таких земельних ділянок загальною площею 948,9801 га в постійне користування. До клопотання філія «Хустське ДЛГ» долучила технічну документацію із землеустрою (виконану позивачем згідно умов договору №442 від 12.12.2022) та 22 витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, у яких зазначено, що державна реєстрацію кожної із земельних ділянок здійснена на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленою ФОП Деяк Н.В.

Згідно з розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації від 21.05.2024 №562 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельних ділянок в постійне користування» (т.1 а.с.110 111) Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) (філія «Хустське лісове дослідне господарство») затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення в натурі (на місцевості) (код виду цільового призначення земель 09.01) загальною площею 948,9801 га (згідно з переліком, що додається у кількості 22 земельних ділянок), які розташовані за межами населених пунктів на території Хустської та Драгівської територіальних громад (частина Данилівського лісництва) Хустського району Закарпатської області, для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг; надано ДСГП «Ліси України» у постійне користування для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (код виду цільового призначення земель 09.01) такі 22 земельні ділянки загальною площею 948,9801 га із земель державної власності лісогосподарського призначення.

Отже, такі письмові докази підтверджують належне і своєчасне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №442 від 12.12.2022 з урахуванням укладених додаткових угод №1 від 23.01.2023, №2 від 30.05.2023, №3 від 11.12.2023.

У той же час відповідач (замовник за договором), не виконав своїх зобов`язань за договором щодо здійснення оплати, що передбачено пунктами 2.3 2.6 договору. Зокрема, відповідач не виконав умов пункту 2.4 договору щодо сплати замовником протягом 10 робочих днів після підписання договору 40% від вартості робіт; а також, прийнявши виконану роботу на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт від 05.04.2023 та від 19.04.2024, після підписання таких актів та отримання рахунків на оплату, після отримання витягів з Державного земельного кадастру відповідач всупереч умов пунктів 2.5 і 2.6 договору не сплатив коштів позивачу за виконану ним роботу.

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у загальному розмірі 171670,12 грн, а також нараховані позивачем до стягнення з відповідача з урахуванням умов пункту 6.6 договору 13584,35 грн пені та нараховані у відповідності до положень статті 625 ЦК України 20185,89 грн інфляційні втрати і 6030,14 грн три проценти річних.

Правове обґрунтування і оцінка суду

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з такого.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 173 ГК України та статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями статті 193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у тому числі й договором.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

За приписами частини 2 статті 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір №442 від 12.12.2022 (із змінами до нього) є договором підряду, а тому, виниклі між сторонами спірні правовідносини підпадають під регулювання Цивільного кодексу України.

За змістом частин 1 та 2 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 887 ЦК України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Приписами статті 888 ЦК України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов`язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов`язковим для сторін з моменту його затвердження замовником. Підрядник зобов`язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника.

Частиною 1 статті 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

З аналізу вищенаведених норм чинного цивільного законодавства випливає, що договір підряду складається із двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Закріплене у Цивільному кодексі України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №523/6003/14-ц).

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (частина 4 статті 882 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, договір про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою № 442 від 12.12.2022 укладений між позивачем та державним підприємством «Хустське лісове дослідне господарство».

Водночас постановою Кабінету Міністрів України №1003 від 07.09.2022 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» утворено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

Пунктом 5 вказаної постанови визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов`язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються, дозвільних документів на спеціальне використання лісових ресурсів та інших документів дозвільного характеру, ліцензій на провадження господарської діяльності та отриманих висновків з оцінки впливу на довкілля до закінчення строку їх дії.

Водночас суд враховує, що додатковою угодою №1 від 23.01.2023 до договору, укладеною між ДСГП «Ліси України» в особі філії «Хустське лісове дослідне господарство», як замовником та ФОП Деяк Н.В., як виконавцем сторони дійшли згоди внести зміни в преамбулу та реквізити сторін договору, змінивши замовника за договором з ДП «Хустське лісове дослідне господарство» на ДСГП «Ліси України» в особі філії «Хустське лісове дослідне господарство».

До клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій від 12.03.2025 відповідач долучив наказ ДСГП «Ліси України» №1826 від 18.10.2024 «Про припинення філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України», згідно з яким на підставі статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.05.2024 №141, Положення про філію «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 №2130, наказано припинити філію «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» (код ВП 45123915) шляхом її закриття; забезпечити оформлення передавального балансу майна та передавального акту до філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

До клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій від 12.03.2025 відповідач долучив наказ ДСГП «Ліси України» № 2340 від 31.12.2024 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом», згідно з яким: затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Карпатським лісовим офісом, у тому числі: філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України».

За приписами частин 1 та 5 статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання (стаття 106 ЦК України).

Положеннями статті 107 ЦК України регламентовано порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення.

Поряд з цим, згідно із частиною 1 статті 89 ЦК України до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Статтею 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичних осіб правонаступників.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство», код ЄДРПОУ 22114649, 29.02.2024 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава: рішення щодо реорганізації, а також зазначені дані про юридичну особу правонаступника: ДСГП «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно філії «Хустське лісове дослідне господарство «ДСГП «Ліси України», ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 45123915, вбачається, що такий відокремлений підрозділ створений 26.12.2022 та належить ДСГП «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034. У той же час, на день поставлення рішення у справі у таких відомостях відсутній запис про закриття відокремленого підрозділу філії «Хустське лісове дослідне господарство «ДСГП «Ліси України», а також про належність відокремленого підрозділу, що припиняється, до юридичної особи правонаступника.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно філії «Карпатський лісовий офіс» «ДСГП «Ліси України», ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 45554542, вбачається, що такий відокремлений підрозділ створений 01.10.2024 та належить ДСГП «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (стаття 95 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 6 статті 55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Згідно статті 62 ГК України підприємство це є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

З аналізу наведених вище положень законодавства, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Діяльність філій та представництв, як відокремлених структурних підрозділів не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею умовах, при цьому всі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладено на юридичну особу, що створила філію (відокремлений структурний підрозділ).

Відповідальність за виконання філією функцій юридичної особи несуть юридичні особи, які створили відповідну філію (відокремлений підрозділ).

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено в пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20) вказано, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням державним підприємством «Хустське лісове дослідне господарство» своїх зобов`язань у частині повної та своєчасної оплати за виконані позивачем роботи, пов`язані із виготовленням технічної документації із землеустрою згідно договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №442 від 12.12.2022, враховуючи укладення 23.01.2023 додаткової угоди №1 від 23.01.2023 до договору, згідно з якою змінено замовника за договором з ДП «Хустське лісове дослідне господарство» на ДСГП «Ліси України» в особі філії «Хустське лісове дослідне господарство».

При цьому, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо оплати ДП «Хустське лісове дослідне господарство», філією «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» заборгованості за договором.

Згідно із положеннями статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, саме акт виконаних робіт (наданих послуг) є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, та, відповідно, є підставою для здійснення розрахунків за фактично виконані роботи (надані послуги).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 у справі №914/1556/17.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач прийняв виконані позивачем роботи без зауважень, акти приймання-передачі виконаних робіт за договором від 05.04.2023 на суму 853,7 грн та від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн підписані та скріплені печаткою відповідача без жодних зауважень щодо характеру, обсягу та якості виконаних робіт. Доказів розірвання договору або визнання його недійсним, чи виявлення недоліків проектної документації матеріали справи не містять. Навпаки, відомостями технічної документації із землеустрою та 22 витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, а також розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації від 21.05.2024 №562 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельних ділянок в постійне користування» підтверджено належне та у повному обсязі виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем за договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №442 від 12.12.2022.

З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 171670,12 грн за договором, факт існування якої належним чином доведений та не спростований відповідачем у встановленому законом порядку.

Отже, за встановленими судом обставинами справи, враховуючи, що позивач згідно нової редакції позовної заяви від 28.01.2025 подав позов до відповідача ДСГП «Ліси України», з якого просить стягнути заборгованість за договором; враховуючи, що спір у справі виник з діяльності ДП «Хустське лісове дослідне господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», якому також належить філія «Хустське лісове дослідне господарство» і філія «Карпатський лісовий офіс» (що підтверджено відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказує про підсудність справи Господарському суду Закарпатської області відповідно до частини 3 статті 29 ГПК України), застосувавши принцип диспозитивності щодо розгляду справи в межах заявлених позовних вимог до відповідача, суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог ФОП Деяк Н.В. про стягнення з ДСГП «Ліси України» 171670,12 грн основного боргу за договором.

Щодо доводів відповідача про відсутність у нього факту прострочення зобов`язання з оплати за укладеним між сторонами договором з підстав неотримання ним рахунків-фактур, про які зазначено у пунктах 2.3 2.7 договору; не підтвердження отримання уповноваженим представником відповідача рахунків на оплату № 13-1/23 від 04.04.2023 на суму 853,70 грн та № 21 від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн; відсутність у матеріалах справи, а, отже, і не видача ФОП Деяк Н.В. рахунків-фактур для проведення відповідачем авансових платежів згідно пункту 2.4 договору та сплати 20% від вартості робіт після оформлення витягів з Державного земельного кадастру згідно пункту 2.6 договору; відсутність доказів передання відповідачу витягів з Державного земельного кадастру (з урахуванням, що акти приймання-передачі виконаних робіт від 05.04.2023 та від 19.04.2024 не містять відомостей щодо факту передання уповноваженій посадовій особі відповідача таких витягів); не підтвердження отримання представником відповідача листа позивача №42 від 19.04.2024, що, на переконання ДСГП «Ліси України», свідчить про необгрунтованість позовних вимог.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що рахунки на оплату № 13-1/23 від 04.04.2023 та №21 від 19.04.2024, лист позивача №42 від 19.04.2024 отримано неуповноваженою особою у зв`язку із наступним.

Як встановлено з матеріалів справи, акт приймання-передачі частково виконаних робіт за договором від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн (як і акт від 05.04.2023 на суму 853,7 грн) підписані директором філії «Хустське ЛДГ» ДСГП «Ліси України» та скріплені печатками замовника, у актах зазначено про відсутність у сторін заяв, зауважень і заперечень щодо виконаної роботи.

Згідно актів приймання-передачі частково виконаних робіт за Договором від 05.04.2023 та 19.04.2024 виконавець (позивач) частково виконав і здав, а замовник (відповідач) прийняв роботи по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на території Велятинського (Данилівського, Липчанського) лісництва загальною площею 4,7428 га та на території Хустської міської та Драгівської сільської територіальних громад (частина Данилівського лісництва) Хустського району Закарпатської області загальною площею 947,9801 га.

Такий акт від 19.04.2024, разом з рахунком на оплату від 19.04.2024, технічною документацією із землеустрою та витягами з Державного земельного кадастру направлені відповідачу листом від 19.04.2024 №42.

Згідно вимог п. 5.17. ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», резолюція це зроблений посадовою особою напис на документі, що містить стислий зміст прийнятого нею рішення щодо виконання документа.

Як вбачається з листа №42 від 19.04.2024 (т.1 а.с.108), на ньому проставлена резолюція «Джуган В.М., до відома», наявний рукописний підпис. З наведеного судом зроблено висновок, що керівником філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» прийнято рішення довести до відома відповідального працівника Джуган В.М. про лист №42 від 19.04.2024 з відповідними додатками до нього.

Разом з цим, у рахунку на оплату №13-1/23 від 04.04.2023 наявний рукописний запис «Отримав Джуган В.М.», є рукописний підпис, а на рахунку №21 від 19.04.2024 є рукописний запис «Отримав 22.04.2024» та рукописний підпис. З наведеного судом зроблено висновок про отримання таких рахунків відповідальним працівником відповідача Джуган В.М., про що свідчить підпис такого на відповідних рахунках.

Отримання вищезазначених документів також підтверджується 22 витягами з Державного земельного кадастру, відповідно до яких підставою для здійснення державної реєстрації земельних ділянок зазначено: технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовлена ФОП Деяк Н.В.

Також, відповідно до клопотання від 19.04.2024 №238/21.30-2024 в.о. директора філії Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» Михайла Буришина, до Закарпатської обласної військової адміністрації, такий просив затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) земель лісогосподарського призначення державної власності, цільове призначення земельних ділянок для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, загальною площею 947,9801 га за адресою: за межами населених пунктів Хустської міської та Драгівської сільської територіальних громад (частина Данилівського лісництва) Хустського району Закарпатської області, та передати земельні ділянки в постійне користування ДСГП «Ліси України» із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, які відповідають витягам з Державного земельного кадастру, наданих позивачем до матеріалів справи. До вказаного клопотання додавалася, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та витяги із Державного земельного кадастру в кількості 22 штуки.

За таких обставин, лист ФОП Деяк №42 від 19.04.2024 на адресу філії «Хустське лісове дослідне господарство», з відтиском штампу вхідної кореспонденції та резолюцією керівника, клопотання в.о.директора філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» від 19.04.2024 №238/21.30-2024 до Закарпатської обласної військової адміністрації про затвердження переданої технічної документації із землеустрою, до якого додані технічна документація з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок загальною площею 948,9801 га та витяги з Державного земельного кадастру про 22 земельні ділянки, розпорядження Закарпатської обласної військової адміністрації від 21.05.2024 №562 підтверджують відомості актів приймання-передачі частково виконаних робіт за договором від 05.04.2023 на суму 853,70 грн та від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн щодо отримання 05.04.2023 і 19.04.2024 відповідачем (замовником) від позивача (виконавця) технічної документації із землеустрою та підтверджують належне і своєчасне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором №442 від 12.12.2022 (з урахуванням укладених додаткових угод №1 від 23.01.2023, №2 від 30.05.2023, №3 від 11.12.2023) по виконанню робіт щодо виготовлення технічної документації із землеустрою на загальну суму 171670,12 грн.

Таким чином, наведене свідчить про спростування твердження відповідача щодо неотримання ним рахунків на оплату №13-1/23 від 04.04.2023 на суму 853,7 грн, №21 від 19.04.2024 на суму 170 816,42 грн, відсутність доказів передання відповідачу витягів з Державного земельного кадастру, не підтвердження отримання представником відповідача листа позивача №42 від 19.04.2024.

Щодо відсутності рахунків-фактур ФОП Деяк Н.В. для проведення відповідачем авансових платежів згідно пункту 2.4 договору та сплати 20% від вартості робіт після оформлення витягів з Державного земельного кадастру згідно пункту 2.6 договору, тобто доводів відповідача, що обов`язок зі сплати коштів згідно пунктів 2.4 і 2.6 договору у замовника виникає виключно у разі виставлення виконавцем рахунків-фактур, то суд вважає такі аргументи відповідача такими, що не грунтуються на законі та умовах договору з урахуванням такого.

Згідно із підпунктом 4.2.2. пункту 4.2., підпунктом 4.3.1. пункту 4.3. договору, замовник зобов`язаний своєчасно та належним чином здійснювати оплату, а виконавець, у свою чергу, має право отримати оплату за виконані роботи в порядку та на умовах, визначених цим договором та приступити до виконання робіт до моменту проведення замовником авансового платежу згідно пункту 2.4. договору.

Щодо цього суд зазначає, що хоча в пунктах 2.3 і 2.7 договору зазначено, що розрахунки за надані послуги здійснюються в кілька етапів на підставі виставлених рахунків-фактур, однак такі умови договору не змінюють строків виконання замовником свого грошового зобов`язання, які визначені пунктами 2.4 2.6 договору.

Щодо цього, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначено, що за своєю правовою природою рахунок на оплату є документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку сплати платежів за договором. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Отже, доводи відповідача про відсутність у нього факту прострочення зобов`язання з оплати за укладеним між сторонами договором через відсутність виставлених виконавцем рахунків-фактур згідно пунктів 2.4 і 2.6 договору, не грунтуються на обставинах справи, на положеннях закону та умовах договору.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та її розміру.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання за договором щодо сплати коштів згідно умов пунктів 2.5 і 2.6 договору, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення 13584,35 грн пені, нарахованої відповідно до пункту 6.6. договору у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми прострочення за кожен день прострочення платежу.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, судом враховано такі положення законодавства та висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, які відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України і частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають застосуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 статті 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини 1 статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов`язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частин 4 і 6 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Тлумачення вказаної норми також дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи частину 2 статті 9 ЦК України та частину 2 статті 4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання.

У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

Визначаючись з підставністю позову в частині заявленої до стягнення пені, суд зазначає, що як вбачається з наданого позивачем розрахунку суми пені, остання у загальному розмірі 13584,35 грн ФОП Деяк Н.В. обрахована за порушення відповідачем строків сплати по двох етапах окремо:

1. За порушення строків оплати другого етапу відповідно до пункту 2.5 договору (яким передбачено обов`язок замовника сплатити 40% від вартості робіт протягом 10 робочих днів після виготовлення та представлення технічної документації) по кожному акту приймання-передачі технічної документації окремо:

- по акту від 05.04.2023 на суму 853,70 грн (обов`язок замовника по оплаті в сумі 341,48 грн (40% вартості робіт)) за період з 20.04.2023 по 19.10.2023 (пеня позивачем визначена в сумі 79,58 грн);

- по акту від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн (обов`язок замовника по оплаті в сумі 68326,56 грн (40% вартості робіт)) за період з 06.05.2024 по 05.11.2024 (пеня позивачем визначена в сумі 9003,80 грн).

2. За порушення строку оплати третього етапу відповідно до пункту 2.6 договору, яким передбачено обов`язок замовника сплатити 20% від вартості робіт після оформлення та надання витягів з Державного земельного кадастру, позивачем пеня визначена за період з 07.05.2024 по 06.11.2024 в розмірі 4500,97 грн, враховуючи передачу 22.04.2024 згідно з листом №42 від 19.04.2024 ФОП Деяк Н.В. (виконавцем) філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» (замовнику) витягів з Державного земельного кадастру про 22 земельні ділянки. У той же час, з наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивачем такий розрахунок здійснений від меншої суми боргу, а саме: 34163,28 грн, так як сума боргу в розмірі 20% визначена від акту приймання-передачі виконаних робіт від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн, без врахування суми боргу згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 05.04.2023 на суму 853,70 грн.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення статей 610 612 ЦК України, статей 216 218 ГК України, враховуючи встановлені судом обставини справи щодо прострочення відповідачем своїх зобов`язань за договором; суд дійшов висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочення за кожен день прострочення платежу, з урахуванням умов пунктів 2.5, 2.6, 6.6. договору.

Перевіривши розрахунок позивача, суд зазначає, що позивачем правильно визначено період нарахування пені з 20.04.2023 по 19.10.2023 та її розмір в сумі 79,58 грн за порушення терміну оплати другого етапу відповідно до пункту 2.5. договору по акту від 05.04.2023 (сума боргу 341,48 грн).

Також позивачем правильно визначено період нарахування пені з 07.05.2024 по 06.11.2024 та її розмір в сумі 4500,97 грн за порушення терміну оплати третього етапу відповідно до пункту 2.6 договору, враховуючи передачу 22.04.2024 витягів з Державного земельного кадастру про 22 земельні ділянки (сума боргу позивачем визначена у розмірі 34163,28 грн згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн, без врахування боргу згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 05.04.2023 на суму 853,70 грн).

Поряд з цим, при визначенні розміру пені по акту від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн (сума боргу 68326,56 грн), пеня в сумі 9003,80 грн позивачем нарахована за період з 06.05.2024 по 05.11.2024.

Однак, враховуючи, що пунктом 2.5 договору передбачено обов`язок замовника сплатити 40% від вартості робіт протягом 10 робочих днів після виготовлення та представлення технічної документації, а така технічна документація на суму 170816,42 грн передана замовнику 19.04.2024 згідно з актом приймання-передачі, то з наведеного вбачається, що замовник повинен був сплатити 68326,56 грн (40% вартості робіт) до 03.05.2024 включно, а тому порушення по сплаті боргу мало місце з 04.05.2024.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З врахуванням таких обставин справи, пеня за порушення відповідачем строку оплати другого етапу відповідно до пункту 2.5 договору по акту від 19.04.2024 підлягає нарахуванню за період з 04.05.2024 по 03.11.2024, а не за період з 06.05.2024 по 05.11.2024 (як зазначає позивач).

Застосувавши принцип диспозитивності господарського судочинства, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого позивачем нараховано пеню, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 8906,78 грн (а не в сумі 9003,80 грн, як визначено позивачем) за порушення строку оплати другого етапу відповідно до пункту 2.5. договору по акту від 19.04.2024 і така пеня судом визначена за період з 06.05.2024 по 03.11.2024.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд вбачає підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені в загальному розмірі 13487,33 грн (79,58+4500,97+8906,78) за порушення відповідачем строків оплати виконаних робіт відповідно до пунктів 2.5 і 2.6 договору. А тому в цій частині позовні вимоги ФОП Деяк Н.В. про стягнення з ДСГП «Ліси України» 13584,35 грн пені підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 13487,33 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за кожним етапом (згідно пунктів 2.4, 2.5 і 2.6 договору) позивачем заявлено до стягнення 20185,89 грн інфляційних втрат та 6030,14 грн - 3 % річних від простроченої суми, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язань згідно пунктів 2.4, 2.5 і 2.6 договору, зокрема, щодо оплати виконаних робіт у передбачений договором порядок і строк, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених частиною 2 статтею 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Так, у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги частини 5 статті 236, статей 86, 237 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).

Як було вказано вище, згідно поданого суду розрахунку, за неналежне виконання договірних умов відповідачем позивачем за порушення відповідачем строків сплати нараховано та заявлено до стягнення 20185,89 грн інфляційних втрат та 6030,14 грн - 3 % річних від простроченої суми.

Зокрема, враховуючи, що вартість робіт позивачем визначена в сумі 171670,12 грн згідно актів приймання-передачі виконаних робіт від 05.04.2023 на суму 853,70 грн та від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн; враховуючи, що у зв`язку з цим пунктом 2.4 договору передбачений обов`язок замовника по оплаті 68668,05 грн (40% вартості робіт) протягом 10 робочих днів після укладення договору, а тому за порушення строків оплати першого етапу відповідно до пункту 2.4. договору позивачем за період з 26.12.2022 по 20.12.2024 нараховано 4092,03 грн 3% річних та за період з 01.01.2023 по 30.11.2024 нараховано інфляційні втрати у сумі 11020,11 грн.

За порушення відповідачем строку оплати другого етапу відповідно до пункту 2.5 договору (яким передбачено обов`язок замовника сплатити 40% від вартості робіт протягом 10 робочих днів після виготовлення та представлення технічної документації) по акту від 05.04.2023 на суму 853,70 грн (сума боргу 341,48 грн (40% вартості робіт)) позивачем за період з 20.04.2023 по 20.12.2024 нараховано 3% річних у сумі 17,13 грн та за період з 20.04.23 по 20.12.2024 нараховані інфляційні втрати у сумі 42,39 грн.

За порушення відповідачем строку оплати другого етапу відповідно до пункту 2.5 договору по акту від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн (сума боргу 68326,56 грн (40% вартості робіт)) позивачем за період з 06.05.2024 по 20.12.2024 нараховано 3% річних у сумі 1282,52 грн та за період з 06.05.2024 по 30.11.2024 нараховано 6082,26 грн інфляційних втрат.

Враховуючи, що пунктом 2.6 договору передбачений обов`язок замовника сплатити 20% від вартості робіт після оформлення та надання витягів з Державного земельного кадастру; враховуючи передачу 22.04.2024 згідно з листом №42 від 19.04.2024 ФОП Деяк Н.В. (виконавцем) філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП «Ліси України» (замовнику) витягів з Державного земельного кадастру про 22 земельні ділянки; враховуючи загальну вартість робіт за договором у розмірі 171670,12 грн з урахуванням актів приймання-передачі виконаних робіт від 05.04.2023 і від 19.04.2024, а тому позивач вправі здійснити нарахування 3% річних та інфляційних втрат від такої суми боргу, що становить 34334,02 грн. У той же час, з наданого позивачем розрахунку нарахування 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що позивачем такий розрахунок здійснений від меншої суми, а саме: 34163,28 грн, так як сума боргу в розмірі 20% визначена від акту приймання-передачі виконаних робіт від 19.04.2024 на суму 170816,42 грн, без врахування суми боргу згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 05.04.2023 на суму 853,70 грн.

Отже, за порушення відповідачем строку оплати третього етапу відповідно до п. 2.6. договору (сума боргу позивачем визначена у розмірі 34163,28 (20% вартості робіт згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 19.04.2024), позивачем за період з 07.05.2024 по 30.11.2024 нараховано 3% річних у сумі 638,46 грн та за період з 07.05.2024 по 30.11.2024 нараховано 3041,13 грн інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строку сплати коштів згідно умов пункту 2.4 договору, то щодо цього суд зазначає, що при визначенні початку строку нарахування 3% річних за несплату боргу в сумі 68668,05 грн (40% вартості робіт) згідно з пунктом 2.4 договору, такий строк позивачем помилково обраховано з 26.12.2022, так як порушення по сплаті такого боргу мало місце з 27.12.2022.

А тому, здійснивши розрахунок 3% річних від суми боргу 68668,05 грн (40% вартості робіт) з 27.12.2022 по 20.12.2024, судом визначено розмір річних за порушення такого грошового зобов`язання у сумі 4086,39 грн (а не 4092,03 грн, як визначено позивачем).

Що стосується здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат від суми боргу 68668,05 грн, нарахованих за порушення відповідачем умов пункту 2.4 договору, то при здійснені судом самостійного такого розрахунку за період з 01.01.2023 по 30.11.2024 встановлено, що розмір інфляційних втрат у сумі 11020,11 грн позивачем визначено правильно.

Також судом здійснено перевірку розрахунку позивача нарахованих 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строку оплати за другим етапом відповідно до пункту 2.5 договору (по сумі боргу 341,48 грн по акту від 05.04.2023, та сумі боргу 68326,56 грн по акту від 19.04.2024) та за порушення відповідачем строку оплати за третім етапом відповідно до пункту 2.6 договору (від суми боргу 34163,28 грн), та встановлено, що такі розрахунки позивачем здійснені правильно, з урахуванням початку та тривалості порушення відповідачем строків сплати боргу відповідно до умов пунктів 2.5 і 2.6 договору.

Зважаючи на викладене, суд виснує про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 20185,89 грн і така сума визначена шляхом додавання інфляційних втрат у сумі 11020,11 грн, 42,39 грн, 6082,26 грн та 3041,13 грн.

Поряд з цим, врахувавши, що судом встановлено наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 4086,39 грн, 17,13 грн, 1282,52 грн та 638,46 грн 3% відсотків річних за порушення відповідачем строків сплати коштів позивачу згідно умов пунктів 2.4, 2.5 та 2.6 договору, а тому позовні вимоги ФОП Деяк Н.В. про стягнення з ДСГП «Ліси України» 6030,14 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 6024,50 грн.

Щодо клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій від 12.03.2025 (далі клопотання) суд зазначає таке.

У клопотанні представник відповідача, не визнаючи правомірність нарахованих позивачем спірних сум, одночасно зазначає, що у випадку якщо суд дійде висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, то з урахуванням положень частини 3 статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, він просить суд: зменшити на 90% загальний розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій (3% річних, інфляційних втрат і пені), а саме: з 39800,38 грн - до 3980,04 грн.

Обгрунтовуючи доводи клопотання, відповідач вважає такі штрафні санкції надмірно великими у порівнянні з розміром основного боргу. ДСГП «Ліси України» просить врахувати відсутність негативних наслідків для позивача через невиконання основного зобов`язання за договором; ненадання позивачем доказів понесених ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошового зобов`язання; необхідність врахування загальних засад цивільного законодавства, встановлених у статті 3 ЦК України, таких як справедливість, добросовісність та розумність; надмірний і несправедливо непомірний тягар для відповідача у випадку застосування штрафних санкцій у повному розмірі та джерело отримання у цьому випадку позивачем невиправданих додаткових прибутків, що, на думку ДСГП «Ліси Україна», свідчить про наявність підстав для зменшення розміру пені, інфляційних втрат і 3 відсотків річних.

На підтвердження доводів про наявність підстав для зменшення на 90% розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій - 3% річних, інфляційних втрат і пені, відповідач просить врахувати, що філія «Хустське лісове дослідне господарство», з діяльності якої виник спір у даній справі, перебуває у процесі припинення, а всі її права і обов`язки перейшли до філії «Карпатський лісовий офіс» з моменту затвердження передавального акту згідно наказів ДСГП «Ліси України» від 18.10.2024 №1826 та від 31.12.2024 № 2340. У свою чергу, філія «Карпатський лісовий офіс» перебуває у скрутному фінансовому становищі, з причин пред`явлення до неї прокурорами різних рівнів позовів про стягнення шкоди внаслідок здійснення невстановленими особами незаконної порубки дерев у минулих періодах.

На переконання відповідача, сам факт реорганізації філії з передання усіх пасивів і активів, як власне і всіх документів та переведення працівників спочатку від ДП «Хустське лісове дослідне господарство» до філії «Хустське ЛДГ», а пізніше від філії «Хустське ЛДГ» до філії «Карпатський лісовий офіс» відповідно до наказів ДСГП «Ліси України» 18.10.2024 №1826 та від 31.12.2024 № 2340 також негативно впливає на фінансове становище відповідача, зокрема, у зв`язку з відсутністю певний період реалізації лісопродукції.

Відповідач просить врахувати, що з перших днів повномасштабної війни в Україні ДП «Хустське ЛДГ», а потім його правонаступник ДСГП «Ліси України» в особі її територіальних філій мають налагоджену комунікацію з підрозділами Збройних Сил України в частині надання ресурсної допомоги паливно-мастильних матеріалів, запчастин, дров паливних, пилопродукції та лісоматеріалів круглих. А тому стягнення одноразовим платежем зазначеної суми може призупинити надання допомоги армії.

Наведені обставини, на переконання ДСГП «Ліси України», свідчать про наявність визначених статтею 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України підстав для зменшення спірних сум пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на 90%.

Не погоджуючись із аргументами відповідача про наявність підстав для зменшення на 90% пені, трьох відсотків річних та сум інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Перш за все, оскільки відповідач не розмежовує наявність підстав для зменшення, на його думку, окремо пені, трьох відсотків та інфляційних втрат, то щодо цього, при ухваленні рішення судом розглянуті усі вказані вище та наведені ДСГП «Ліси України» у клопотанні підстави, як такі що згідно доводів згаданого учасника справи вказують про можливість одночасного зменшення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат на 90%.

Не погоджуючись із аргументами відповідача про наявність підстав для зменшення на 90% суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд зазначає таке.

Зі змісту статті 625 ЦК України вбачається, що право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат має кредитор саме у випадку порушення боржником зобов`язання за договором, зокрема, грошового зобов`язання.

У постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Разом з цим, у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року, абзац 5 пункту 5.2.4 постанови Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 914/1001/19, абзац 3 пункту 8.7 постанови Верховного Суду від 03.04.2020 р. по справі № 920/653/19).

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

А тому суд не погоджується з доводами відповідача про те, що три відсотки річних та інфляційні втрати носять характер штрафних санкцій, оскільки наслідком несплати відповідачем коштів за договором є застосування приписів частини 2 статті 625 ЦК України, яка є способом захисту порушених майнових прав та інтересів кредитора (у даному випадку позивача) у виді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо права суду, за наявності підстав, зменшити розмір трьох відсотків річних, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 922/444/24 наголошено, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Про зазначене вказала й об`єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та заначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.

Отже, у постанові від 19.03.2025 у справі № 922/444/24 Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23.

Щодо цього суд зазначає, що положення цивільного та господарського законодавства, постанови Верховного Суду на зазначають про можливість суду навіть за певних умов (за наявності виняткових обставин) зменшити розмір інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. З цих підстав суд відхиляє доводи відповідача про можливість зменшення нарахованих позивачем інфляційних втрат на 90 %.

Щодо права суду, за наявності підстав, зменшити розмір пені суд зазначає, що відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем штрафу та пені, суд, з урахуванням доводів відповідача про наявність підстав для зменшення їх розміру, враховує наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

З врахуванням змісту статті 549 ЦК України з приводу поняття неустойки та підстав її стягнення, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) - це є спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

За змістом статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

У постанові від 19.03.2025 у справі № 922/444/24 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.

Стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, господарський суд, врахувавши норми права, викладені у наведених вище постановах Верховного Суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, тобто не вбачає підстав для зменшення розміру пені та трьох відсотків річних з врахуванням такого.

Наведені відповідачем доводи про відсутність доказів понесених позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошового зобов`язання не свідчать про винятковість обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та трьох відсотків річних, що вбачається також з врахуванням приписів частини 1 статті 550 ЦК України, згідно з якою право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

При цьому, суд враховує, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти та відповідно несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. У зв`язку з цим суд зазначає, що відповідач як сторона договору добровільно його уклав та визначив штрафні санкції та їх розмір у виді пені, а тому за відсутності виключних випадків у суду відсутні підстави зменшувати розмір пені, а також за відсутності виключних випадків - у суду відсутні підстави зменшувати розмір трьох відсотків річних, передбачених статтею 625 ЦК України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Не погоджуючись з доводами відповідача про зменшення розміру пені та трьох відсотків річних, суд враховує ступінь виконання зобов`язання відповідачем за договором, зокрема, враховує, що відповідачем не сплачено жодних коштів у рахунок погашення боргів, незважаючи на тривалий час, що минув з моменту настання строку сплати боргу. Суд зазначає, що відповідачем не наведено поважних причин несвоєчасного виконання зобов`язань, оскільки факт реорганізації відповідача сам по собі не свідчить про неможливість виконання зобов`язань за договором.

Відповідач не підтвердив долученими доказами своє негативне фінансове становище через реорганізацію відповідача, а також відсутність певний період реалізації лісопродукції (на що звертає увагу ДСГП «Ліси України», обгрунтовуючи підстави зменшення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат).

Суд зазначає, що поведінка відповідача не свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язань за договором, оскільки жодних коштів у погашення боргу відповідачем більше двох років (починаючи з 27.12.2022) не сплачено, а під час розгляду справи представник відповідача взагалі заперечував наявність у ДСГП «Ліси України» боргу за основним зобов`язанням, про що, зрештою, зазначено у клопотанні про зменшення позовних вимог.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

З цього приводу суд враховує, що розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню з відповідача 13487,33 грн у порівнянні з основною сумою боргу в розмірі 171670,12 грн не є надмірним і несправедливо непомірним тягарем для відповідача, оскільки її розмір становить 7,86% від основної суми боргу. Аналогічно розмір трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача 6024,50 грн у порівнянні з основною сумою боргу в розмірі 171670,12 грн не є надмірною сумою, оскільки становить 3,5% від основної суми боргу.

Отже, аргументи відповідача щодо неспівмірності пені та трьох відсотків річних з розміром простроченого зобов`язання судом оцінюється критично, позаяк розміри підтверджених судом вимог про стягнення пені та трьох відсотків річних у спірних правовідносинах не перевищують розміру порушеного основного зобов`язання, є значно меншими із сумою основного боргу та є загалом співставними з сумою простроченого зобов`язання, яке тривалий час не виконується боржником, що безумовно впливає також на фінансовий стан позивача як кредитора в зобов`язанні.

Щодо цього суд зазначає, що зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

При цьому надмірне зменшення розміру пені, чи зменшення такого розміру за відсутності підстав фактично нівелює мету існування неустойки як штрафної санкції за неналежне виконання грошового зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Також не відповідають обставинам справи доводи відповідача про те, що звертаючись з позовними вимогами про сплату пені та трьох відсотків річних, позивач проявляє заінтересованість у порушенні зобов`язання відповідачем і такі дії позивача свідчать про джерело отримання ним у цьому випадку невиправданих додаткових прибутків. З цього приводу, суд зазначає, що право позивача на отримання пені передбачено нормами статей 548, 549, 550 ЦК України, статей 230 і 231 ГК України, умовами підписаного відповідачем пункту 6.6 договору, право позивача на стягнення трьох відсотків річних за порушення грошового зобов`язання за договором передбачено статтею 625 ЦК України, а тому такі аргументи відповідача не відповідають приписам цивільного та господарського законодавства, з врахуванням також, що саме дії відповідача призвели до порушень зобов`язань за договором.

Крім цього, з врахуванням наведених вище постанов Верховного Суду, суд зауважує, що можливість реалізації судом дискреційних повноважень на зменшення нарахованих штрафних санкцій (пені) та трьох відсотків річних за клопотанням відповідача в будь-якому разі пов`язується з обов`язком останнього подати суду докази на підтвердження тих обставин, які учасник справи вважає винятковими та такими, що дають право розраховувати на відповідне зменшення означених виплат.

Позатим, розглядаючи клопотання відповідача, суд констатує, що наведені в клопотанні обставини, як-то: складний фінансовий стан відповідача; налагоджена комунікація зі Збройними Силами України в частині надання ресурсної допомоги паливно-мастильних матеріалів, запчастин, дров паливних, пилопродукції та лісоматеріалів круглих; вплив реорганізації структурних підрозділів відповідача на виконання зобов`язань, - жодним чином документально ДСГП «Ліси України» не підтверджено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, на підставі яких можливо встановити наявність підстав для зменшення нарахованих позивачем пені та трьох відсотків річних.

Щодо цього, суд зазначає, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені та трьох відсотків річних, у випадку їх безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін, порушення балансу інтересів сторін та буде способом уникнення відповідальності відповідача за порушення ним зобов`язань за договором.

Отже, оскільки відповідач не підтвердив винятковості обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та трьох відсотків річних; оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, з урахуванням яких можна було б зменшити розмір нарахованих позивачем пені та трьох відсотків річних; оскільки приписами господарського та цивільного законодавства, з урахуванням норм права, викладених у постановах Верховного Суду не передбачено право суду зменшувати розмір інфляційних втрат, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій від 12.03.2025, та одночасно встановив наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 20185,89 грн інфляційних втрат, 6024,50 грн 3 % річних та 13487,33 грн пені.

Розподіл судових витрат

Судові витрати на підставі статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев`ята статті 129 ГПК України).

Згідно платіжної інструкції № 88 від 20.12.2024 на суму 3028 грн та згідно платіжної інструкції №95 від 23.01.2025 на суму 144,06 грн при подачі через систему «Електронний суд» позову від 23.12.2024 про стягнення з відповідача 211470,5 грн позивачем сплачено судовий збір у загальній сумі 3172,06 грн.

З положень частини 1 статті 4, підпунктів 1 та 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

З урахуванням наведеного, при подачі позову про стягнення з відповідача 211470,5 грн, розмір судового збору становить 3172,06 грн (1,5 відсотки ціни позову).

За змістом частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, оскільки позов пред`явлено в електронній формі, то у цьому випадку застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. А тому, позивачем мав бути сплачений судовий збір за подачу позову в електронній формі, у якому ціна позову становить 211470,5 грн, у розмірі 2537,65 грн.

Наведене свідчить, що при подачі позову позивачем зайво сплачено судовий збір у сумі 634,41 грн. Щодо цього суд роз`яснює, що така сума зайво сплаченого судового збору повертається виключно за клопотанням особи, яка його сплатила.

Отже, встановивши наявність підстав для стягнення з відповідача 211367,84 грн у справі за позовними вимогами про стягнення з відповідача 211470,50 грн, відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, суд стягує з відповідача сплачений позивачем судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 2536,42 грн.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (код ЄДРПОУ 44768034, місцезнаходження 01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок, 9 А) на користь фізичної особи-підприємця Деяк Наталії Володимирівни (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_2 ) 211367,84 грн (двісті одинадцять тисяч триста шістдесят сім гривень 84 копійки), з яких: 171670,12 грн (сто сімдесят одна тисяча шістсот сімдесят гривень 12 копійок) основний борг за договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №442 від 12.12.2022, 20185,89 грн (двадцять тисяч сто вісімдесят п`ять гривень 89 копійок) інфляційні втрати, 6024,50 грн (шість тисяч двадцять чотири гривні 50 копійок) 3 % річних та 13487,33 грн (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 33 копійки) пені.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (код ЄДРПОУ 44768034, місцезнаходження 01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок, 9 А) на користь фізичної особи-підприємця Деяк Наталії Володимирівни (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_2 ) 2536,42 грн (дві тисячі п`ятсот тридцять шість гривень 42 копійки) у повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено 12.05.2025.

Суддя С.В.Сисин