Рішення

від 27.03.2025 по справі 908/1634/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 26/56/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2025 Справа № 908/1634/24(908/3430/24)

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНЕЛАЙ, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)

до відповідачів: 1/ ФО ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ); 2/ ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)

про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 054 938, 70 грн

в межах справи № 908/1634/24

про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНЕЛАЙ, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)

кредитор ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 )

розпорядник майна арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)

Представники сторін:

від позивача Чміль Ю.В.

від відповідачів не з`явились

третя особа не з`явилась

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області 27.12.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНЕЛАЙ, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1) до відповідачів: 1/ ФО ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ); 2/ ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 054 938, 70 грн, для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача.

27.12.2024 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3430/24 розподілено судді Юлдашеву О.О.

Ухвалою господарського суду від 31.01.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНЕЛАЙ для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.03.2025 о/об 12-00.

Цією ж ухвалою було залучено до участі у справі третю особу ОСОБА_4 .

Судом було здійснено запити до Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ). Судом отримано відповіді, що вказаними параметрами зазначених вище осіб не знайдено.

Інформацію про розгляд справи було також опубліковано на сайті Господарського суду Запорізької області.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, розгляд справи просив провести без його участі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомленого Відповідача про розгляд справи за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви, у зв`язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства») було укладено Кредитний договір №20/П/99/2007-840, відповідно до умов якого, Банк надав Відповідачу кредит у іноземній валюті у розмірі 64 200 доларів США строком до 01.02.2031 року зі сплатою 12,49 відсотків річних.

01 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «НАДРА» було укладено Договір поруки, відповідно умов якого Відповідач 2 поручився перед кредитором за належне виконання Відповідачем 1 умов кредитного договору.

У зв`язку з невиконанням основного зобов`язання за вказаним кредитним договором ВАТ КБ «НАДРА» звернулося до Києво-Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості з Відповідачів.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 29 грудня 2011 року, винесеним у справі № 2-3373/2011р. стягнуто солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість у сумі 85 828 доларів США 86 центів, що згідно курсу НБУ становить 681609 грн. 89 коп. витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати ІТ3 в сумі 120 грн., 00 коп. всього 683 429 грн. (шістсот вісімдесят три тисячі чотириста двадцять дев`ять) грн.89 коп.

05.08.2020 відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів №UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №20/П/99/2007-840 від 01.02.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», у тому числі за Договором поруки, укладеним 01.02.2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ КБ «Надра».

30.09.2020 між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» був укладений договір №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ «Брайт Інвестмент» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 20/П/99/2007-840 від 01.02.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», у тому числі за Договором поруки, укладеним 01.02.2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ КБ «Надра».

04.06.2024 між ТОВ «Брайт Інвестмент» та ТОВ «Менелай» був укладений Договір купівлі - продажу прав вимоги №04062024-1П. За умовами даного Договору ТОВ «Менелай» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №20/П/99/2007-840 від 01.02.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», у тому числі за Договором поруки, укладеним 01.02.2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ КБ «Надра».

Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Позивачем було надано докази на підтвердження набуття права вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №20/П/99/2007-840 від 01.02.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», у тому числі за Договором поруки, укладеним 01.02.2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ КБ «Надра».

Відповідно до розрахунку 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке становить 85 828,86 доларів США, за період з 23.05.2012 року по 23.02.2022 року розмір нарахованих 3% річних на суму боргу становить 25 123,57 доларів США.

Доказів сплати заборгованості за рішенням Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 29 грудня 2011 року у справі № 2-3373/2011 а ні Позивачу, а ні первісному кредитору Відповідачами до суду не подано. Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися, відзиву на позовну заяву та інших доказів, які підтверджують обставини, на яких би ґрунтувалися його заперечення, - до суду не надали.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У відповідності до ч.1 ст.67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За приписами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує насліди прострочення виконання грошового зобов`язання.

ВАТ КБ «Надра» свої зобов`язання виконав у повному обсязі, а саме - в порядку передбаченому Договором видав Відповідачу 1 грошові кошти.

Відповідач 1 належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 20/П/99/2007-840 від 01.02.2007 року не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підтверджена рішенням Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 29 грудня 2011 року у справі № 2-3373/2011.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 19.06.2019 №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 №646/14523/15

Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 11.03.2020 у справі № 910/5587/19.

Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 05.10.2022 року у справі №463/9914/20.

Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє а ні кредитного договору, а ні відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Отже право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду виникає як до боржника так і до поручителя, оскільки останній, у зв`язку з винесенням судового рішення про стягнення заборгованості також набув статусу боржника.

Відповідно до п.7 Кредитного договору № 20/П/99/2007-840 від 01.02.2007 року передбачено, що сторони керуючись ст.259 ЦК України дійшли згоди збільшити строк позовної давності (10 років) до правовідносин, що виникають з підстав виконання зобов`язань за кредитним договором.

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 року Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином Позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом вимагати сплати Відповідачів відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати суми 85828,86 доларів США основного боргу, погашення якої не було здійснено Відповідачем до теперішнього часу за період з 23.05.2012 року по 23.02.2022 року.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази, в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відтак, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц зробила наступний правовий висновок щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті: «Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Відтак, судом встановлено на підставі допустимих доказів, наявних в матеріалах справи, наявність факту порушення Відповідачами умов, визначених змістом зобов`язання, та факту неналежного виконання грошового зобов`язання. Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що вони здійснені правильно, відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) та з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1) 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 25 123 (двадцять пять тисяч сто двадцять три) долари США 57 центів.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) та з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 12 659 (дванадцять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять) грн 30 коп. судового збору по 6 329,65 грн з кожного Відповідача.

Видати накази.

У зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України, веденням бойових дій на території Запорізької області, інтенсивними ракетними та артилерійськими обстрілами м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 15.05.2025.

Суддя О.О. Юлдашев

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.