Рішення від 15.05.2025 по справі 910/1134/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2025Справа № 910/1134/25Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Пан Гарбуз" (04107, місто Київ, вулиця Нагірна, будинок 25-27, офіс 437)

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Трансджейнт 8" (02095, місто Київ, вулиця Срібнокільська, будинок 20)

простягнення 85 452 грн 66 коп.

Представники сторін: не викликалисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.01.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Гарбуз" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансджейнт8" про стягнення 85452 грн 66 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 16 від 16.05.2023 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару у строк визначений договором, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/19662/23, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню в розмірі 51 243 грн 88 коп., 3% річних в розмірі 7 297 грн 49 коп. та інфляційних в сумі 26 911 грн 29 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 відкрито провадження у справі № 910/1134/25, справу визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

14.02.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

25.02.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

02.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пан Гарбуз" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансджейнт 8" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір поставки № 16, відповідно до якого, Постачальник взяв на себе зобов`язання поставити у власність Покупця замінник молока, кормові добавки для сг тварин, премікси для сг тварин (надалі - Товар), а Покупець в свою чергу - зобов`язання прийняти цей Товар і своєчасно та в повній мірі здійснити його оплату.

Постачальник виконав взяті на себе зобов`язання - поставив Товар Покупцеві, що підтверджується видатковою накладною № 84 від 30.06.2023 на суму 29 000,00 грн. та ТТН № 36 від 30.06.2023, видатковою накладною № 83 від 30.06.2023 на суму 285 960,00 грн. та ТТН № 35 від 30.06.2023.

Відповідно до п. 6.5. Договору, оплата партій Товару, що поставляться за Договором, здійснюється наступним чином: - 50% вартості партії Товару оплачується на умовах передоплати на підставі рахунку наданого Постачальником; - 50% вартості партії Товару оплачується протягом 14 календарних днів з моменту поставки партії Товару на склад Покупця.

Позивачем було виставлено два рахунки: № 86 від 30.06.2023р. на суму 29 000,00 грн. та № 82 від 26.06.2023р. на суму 285 960,00 грн.

Покупцем була здійснена передоплата в сумі 100 000,00 грн. 27.06.2023р., що підтверджується банківською випискою від 27.06.2023р. Оплата була здійснена з призначенням платежу: сплата за комбікорм та премікси згідно рахунку № 82 від 26.06.2023р. Товар на суму 29 000,00 грн. (видаткова накладна № 84) залишався не оплаченим, Товар на суму 285 960,00 грн. (видаткова накладна № 83) залишався не оплаченим в сумі 185 960,00 грн.

Враховуючи строки оплати за Товар, що визначені Сторонами в Договорі поставки, Товар мав би бути оплачений в повному обсязі до 14.07.2023р. Документ сформований в системі «Електронний суд» 30.01.2025 3 включно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/19662/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансджейнт 8" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Гарбуз" стягнуто суму основного боргу у розмірі 214 960,00 грн., пеню за період з 15.07.2023 по 31.10.2023 у розмірі 27 361,76 грн., 3% річних за період з 15.07.2023 по 31.10.2023 у розмірі 1 925,81 грн. та судового збору у розмірі 3 667,25 грн.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи платіжної інструкції № 2609 від 19.12.2024 відповідач здійснив оплату коштів на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/19662/23.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки від 16.05.2023 № 16 встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/19662/23, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов`язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу. З урахуванням відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, що передбачене умовами Договору поставки та Цивільним кодексом України, сума пені за період з 01.02.2024 по 18.12.2024 становить 51 243,88 грн., сума 3% річних за період з 01.11.2023 по 18.12.2024 становить 7 297,49 грн., а сума інфляційних втрат за період з 15.07.2023 по 18.12.2024 становить 26 911,29 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач наголошує на тому, що в цей період діяв воєнний стан, а тому з урахуванням приписів п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в яких установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) їх нарахування є неправомірним, тому в задоволенні цих вимог позивачу слід відмовити. Крім того, відповідач зазначає, що 18.12.2024 відповідачем добровільно виконано рішення суду та сплачені на рахунок позивача 247 914,82 грн. втому числі пеню за період з 15.07.2023 до 31.10.2023, атому не зрозумілим є період нарахування пені позивачем, а саме: з 01.02.2024 по 18.12.2024. В позовній заяві Позивач не наводить аргументів по розрахунку пені саме в цей період.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договором поставки № 16 від 16.05.2023, а саме - п. 7.1., передбачено: «У разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6 ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.»

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення пені.

Оскільки позовна заява була подана позивачем 30.01.2025, то позовна давність не пройшла на вимоги про стягнення пені за період один рік до моменту подання позовної заяви.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України не є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум пені, процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.08.2024 по справі № 910/19662/23 з відповідача було стягнуто пеню за період з 15.07.2023 до 31.10.2023 в розмірі 27 361,76 грн. та 3% річних за період з 15.07.2023 до 31.10.2023 у розмірі 1 925,81 грн.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних судом встановлено, що розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача ) 51 243, 88 грн пені, 26 911,29 грн. інфляційних втрат та 7 297,49 грн. 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Стосовно твердження відповідача, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).», суд зазначає наступне.

Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України регулює нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов`язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), однак між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки. Відповідно до якого позивач - Постачальник, а відповідач - Покупець і на обов`язок виконання зобов`язань відповідачем перед позивачем п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ніяким чином не впливає.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансджейнт 8" (02095, місто Київ, вулиця Срібнокільська, будинок 20, ідентифікаційний код 39432828) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Гарбуз" (04107, місто Київ, вулиця Нагірна, будинок 25-27, офіс 437, ідентифікаційний код 39244391) 51 243 (пятдесят однієї тисячі двісті сорок три) грн 88 коп пені, 7 297 (сім тисяч двісті девяносто сім) грн 49 коп. 3% річних, 26 911 (двадцять шість тисяч девятсот одинадцять) грн 29 коп. інфляційних втрат та і 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрати по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н. Плотницька