Рішення

від 23.04.2025 по справі 911/35/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/35/25

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Фермерського господарства «Яснополянське 2013» (01042, місто Київ, вулиця Тверський Тупик, будинок 5-А, код 38613263)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Восест» (09114, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Біла Церква, вул. Кожедуба Івана, будинок 361, код 42190931)

про розірвання договору та стягнення 550011,06 гривень,

за участю представників учасників справи:

від позивача:не з`явився;

від відповідача:не з`явився;

Представником Фермерського господарства «Яснополянське 2013» (надалі по тексту позивач/ФГ «Яснополянське 2013») в підсистемі «Електронний суд» до Господарського суду Київської області 06.01.2025 сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восест» (надалі по тексту відповідач/ТОВ «Восест»), в якій позивач просить суд розірвати договір поставки від 07.02.2024 № 19-02-24 та стягнути з відповідача 550011,06 гривень, з яких: 420000,00 гривень сума попередньої оплати, 11395,64 гривень 3% річних, 41975,42 гривень інфляційних втрат, 76640,00 гривень пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив істотне порушення умов укладеного договору і не забезпечив те, на що розраховував позивач під час укладення договору, тому, на переконання позивача, договір поставки від 07.02.2024 № 19-02-24 має бути розірваний в судовому порядку, а грошові кошти, перераховані в якості передоплати у розмірі 420000,00 гривень, мають бути повернуті позивачу. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання, позивач здійснив нарахування та заявив вимоги про стягнення з відповідача 76640,00 гривень пені, 11395,64 гривень 3% річних, 41975,42 гривень інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі № 911/35/23 позовну заяву ФГ «Яснополянське 2013» залишено без руху та зобов`язано позивача усунути виявлені недоліки позовної заяви протягом 10-ти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду документу, що підтверджує реєстрацію електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

На адресу суду 16.01.2025 від позивача надійшла заява про усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.02.2025 відкрито провадження у справі № 911/35/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 12.03.2025, яке було відкладено на 02.04.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.04.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.04.2025.

До суду 23.04.2025 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

В судове засідання 23.04.2025 представники сторін не з`явились.

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву не скористався, хоча щодо розгляду справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «Восет» (продавець) та ФГ «Яснополянське 2013» (покупець) 07.02.2024 укладено договір поставки № 19-02-24 (далі по тексту договір), відповідно до умов якого:

- продавець зобов`язується передати у власність вапняково-аміачну селітру № 27%, СаСО3 8%, Mg 6%, виробник Україна, 50 тон по ціні 16800 гривень (надалі товар), а покупець зобов`язується оплатити та прийняти його. Загальна сума договору складає 840000 гривень (пункт 1.1.);

- найменування та кількість вказуються у специфікаціях, що підписуються сторонами та є невід`ємною частиною договору (пункт 2.1.);

- продавець здійснює поставку товару частинами, згідно підписаних специфікацій, що є невід`ємною частиною договору (пункт 2.4.);

- ціна товару вказується у специфікаціях (пункт 3.1.);

- попередня оплата, в розмірі 100% вартості партії товару, має бути перерахована продавцю протягом строку вказаного в рахунку-фактурі (пункт 3.3.);

- продавець зобов`язується передати покупцеві товар на умовах DAP (згідно Інкотермс у редакції 2010 року): склад Фермерське господарство «Яснополянське 2013», 12014, Житомирська область, Пулинський район, с. Ясна Поляна, вул. Лесі Українки, 2а (пункт 4.1.);

- доставка товару до місця призначення здійснюється автотранспортом за рахунок продавця протягом 3 календарних днів з моменту попередньої оплати товару, в розмірі 100% вартості партії товару (пункт 4.3.);

- право власності на товар у покупця за цим договором виникає з моменту здійснення його поставки згідно підписаних видаткових накладних або акту приймання-передачі товару у випадку його складання сторонами (пункт 4.4);

- у випадку порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,05 % від суми несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення виконання (пункт 5.6);

- даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання (пункт 8.1.);

- даний договір може бути розірваний за ініціативою однієї зі сторін при невиконанні іншою стороною своїх обов`язків протягом 2-х місяців. У випадку розірвання договору між сторонами повинні бути проведені взаєморозрахунки в межах виконаних зобов`язань (пункт 8.4.).

Специфікацією від 07.02.2024 № 19-02-24/22 погоджено найменування товару вапняково-аміачну селітру № 27%, СаСО3 8%, Mg 6%, у кількості 50 тон, ціна за тонну з ПДВ 16800, сума з ПДВ 840000 гривень.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № 22 на загальну суму 840000 гривень, який згідно платіжної інструкції від 07.02.2024 № 4080 було оплачено частково на суму 420000 гривень, із призначенням платежу: «Попередня оплата за товар згідно рахунку від 07.02.2024 № 22».

Докази поставки обумовленого договором товару у матеріалах справи відсутні.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як зазначив позивач, стало те, що незважаючи на умови укладеного сторонами договору та належне виконання покупцем обов`язків покладених на нього умовами договору в частині своєчасного перерахування коштів в якості попередньої оплати на користь продавця, відповідач жодних рахунків на оплату залишку коштів за договором позивачу не пред`являв та у визначений договором строк (до 10.02.2024) не здійснив поставку товару на користь позивача, що є істотним порушенням умов договору.

З огляду на наведенні вище обставини позивач посилається на істотне порушення умов договору, яке пов`язане з неналежним виконанням відповідачем умов договору, тому наявні підстави для розірвання договору та повернення вартості фактично здійсненої передоплати за товар в сумі 420000,00 гривень в судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1). Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

За змістом частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови (прострочення продавцем передачі товару) покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач 07.02.2024 перерахував на рахунок відповідача в якості попередньої оплати 420000 гривень. При цьому, за словами позивача, часткова оплата рахунку обумовлена тим, що за усною домовленістю з відповідачем було досягнуто згоди щодо оплати 50% вартості товару, а решта 50% мала бути оплачена за фактом поставки товару.

Проти зазначених обставин відповідач в перебігу розгляду справи не заперечив.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач взяте на себе зобов`язання щодо сплати попередньої оплати за товар виконав належним чином.

Отже, відповідач, зважаючи на умови п. 4.3. договору, мав поставити товар позивачу не пізніше 10.02.2024.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, матеріали справи не містять належних доказів поставки відповідачем товару у строк, визначений договором. Також матеріали справи не містять, а сторонами не надано, доказів, які свідчили б про домовленість між сторонами щодо іншого строку поставки товару.

Доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів, які були перераховані останнім на виконання умов договору на рахунок відповідача, у розмірі 420000 гривень сторонами в перебігу розгляду також не надано.

Отже, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача щодо поставки товару або повернення позивачу попередньої оплати за товар є невиконаним, що зумовлює висновки суду про задоволення позову в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 420000 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За прострочення строків поставки позивач на підставі п. 5.6. договору нарахував відповідачу пеню за період з 11.02.2024 по 10.08.2024 у розмірі 76640 гривень, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати 3% річних за період з 11.02.2024 по 06.01.2025 у розмірі 11395,64 гривень та інфляційні втрати за період лютийлистопад 2024 року у розмірі 41975,42 гривень, які просить стягнути з відповідача,

За умовами пункту 5.6. договору у випадку порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,05 % від суми несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання щодо поставки товару мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували факт поставки відповідачем обумовленого договором товару на користь позивача, у строк, встановлений договором, а також повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат становить 76440 гривень, 11395,64 гривень та 41975,42 гривень відповідно.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом, а вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат повністю у заявленому розмірі.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Щодо позовних вимог в частині розірвання договору, суд дійшов наступних висновків.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів та господарських договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України та Главою 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Положеннями частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором підтверджений матеріалами справи та відповідачем у встановленому порядку належними доказами не спростований, що свідчить про істотність порушення з боку відповідача умов договору.

Зважаючи на викладене вище, враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки від 07.02.2024 № 19-02-24 в частині поставки обумовленого договором товару, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про розірвання договору поставки від 07.02.2024 № 19-02-24.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про розірвання договору поставки від 07.02.2024 № 19-02-24 та стягнення з ТОВ «Восест» на користь ФГ «Яснополянське 2013» 420000,00 гривень попередньої оплати, 76440 гривень пені, 11395,64 гривень 3% річних та 41975,42 гривень інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 9020,13 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фермерського господарства «Яснополянське 2013» задовольнити частково.

2. Розірвати договір договір поставки від 07.02.2024 № 19-02-24, укладений між Фермерським господарством «Яснополянське 2013» (код: 38613263) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Восест» (код: 42190931).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Восест» (09114, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Біла Церква, вул. Кожедуба Івана, будинок 361, код: 42190931) на користь Фермерського господарства «Яснополянське 2013» (01042, місто Київ, вулиця Тверський Тупик, будинок 5-А, код: 38613263) 420000,00 гривень попередньої оплати, 76440 гривень пені, 11395,64 гривень 3% річних, 41975,42 гривень інфляційних втрат та 9020,13 гривень судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2025.

Суддя Р.М. Колесник