Ухвала

від 13.05.2025 по справі 910/3254/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3254/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Журавльов Д. І. (адвокат),

відповідача - Гурський М. Р. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Фермерського господарства "Райдужне"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025

за позовом Фермерського господарства "Райдужне"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесслагруп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський ХПП"

про стягнення 1 758 468,75 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Фермерське господарство "Райдужне" (далі - ФГ "Райдужне", Господарство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесслагруп" (далі - ТОВ "Тесслагруп", Товариство, відповідач) про стягнення 1 758 468,75 грн, з яких: 1 289 599,71 грн - основного боргу, 79 792,14 грн - 3% річних та 389 076,90 грн - інфляційних втрат, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором постачання від 23.02.2022 №13259-1.

2. Крім того, позивач просить суд за результатами розгляду справи зазначити про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 15.03.2024 до моменту виконання рішення суду за відповідною формулою.

3. На обґрунтування своїх вимог позивач вказував про те, що 24.02.2022 на виконання умов Договору поставив відповідачу товар (соняшник кількістю 62 тонн урожаю 2021 року, який перебував на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський ХПП") на загальну суму 1 289 599,71 грн з ПДВ, проте останній за поставлений товар не розрахувався, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 (суддя Бондарчук В. В.) у справі № 910/3254/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 (колегія суддів: Майданевич А. Г., Сулім В. В., Коротун О. М.) у позові відмовлено повністю.

5. Господарство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 910/3254/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

6. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 27.11.2023 у справі № 380/18276/21, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 19.06.2018 у справі № 804/15389/15, від 26.03.2019 у справі № 925/291/18, від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21, від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19, від 07.09.2023 у справі № 910/7195/21, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 16.03.2021 № 580/2490/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 25.06.2024 у справі №924/233/18, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21.

7. На переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанції, за наявності очевидних обставин недобросовісної поведінки учасників справи (щодо приховування та неподання доказів, у т.ч. і подання суду неправдивих доказів), задля виконання завдань процесуального судочинства не вживали доступних заходів процесуального примусу. З огляду на наведене вважає, що у цій справі має місце неповне з`ясування обставин, які мають вирішальне значення для вирішення цієї справи.

8. Так, суди не надали належної оцінки наявному у матеріалах справи електронному листуванню сторін, яке належним чином підтверджує обставини наявності між сторонами спору господарських відносин, у тому числі і факт передачі позивачем 24.02.2022 відповідачу товару (соняшник кількістю 62 тонн урожаю 2021 року на загальну суму 1 289 599,71 грн з ПДВ, який перебував на зберіганні у ТОВ "Рівненський ХПП").

9. Зокрема, не надали оцінки надісланому менеджером з продажу ТОВ "Тесслагруп" Оленою Гриньок електронному листу від 24.02.2022 об 11:39:43 (з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_2), згідно з яким менеджер надала реквізити Договору постачання від 23.02.2022 №13259-1, повідомила обсяг та суми продажу. Саме на підставі цих документів позивач і сформував Рахунок-фактуру від 24.02.2022 № 03-02 від 24.02.2022 та видаткову накладну від 24.02.2022 № 03-01, а також звернувся до зернового складу - ТОВ "Рівненський ХПП" де зберігався товар та просив, зокрема: "…переоформити соняшник врожаю 2021 року у кількості 62,000 тонн, що знаходяться на Вашому зерновому складі на відповідальному зберіганні згідно з договором зберігання №29 від 26.11.2021р. на ТОВ "Тесслагруп", 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд.2-А, офіс 510. Код ЄДРПОУ 36693169.: "Послуги згідно рахунку №30 від 23.02.2022 р. зобов`язуємось сплатити".

10. На переконання скаржника, факт узгодження менеджером з продажу ТОВ "Тесслагруп" Оленою Гриньок шляхом електронного листування від 24.02.2022 та від 18/.05.2022, істотних умов договору щодо обсягів, ціни, дати відвантаження, суми коригування у видатковій накладній відповідно до даних податкової накладної, свідчить про укладення між сторонами спору договору постачання у письмовій формі відповідно до вимог статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

11. Крім того, скаржник зазначає, що суди взагалі не взяли до уваги того, що позивач за фактом продажу товару відповідачу, зареєстрував податкову накладну від 24.02.2022 № 4 (9189493348) на суму ПДВ 1 289 599,71 грн, внаслідок чого ТОВ "Тесслагруп" отримало податковий кредит у розмірі 14 % від вартості постачання у розмірі 158 371,89 грн. При цьому, відповідач не звертався до позивача щодо проведення коригування даних податкового обліку та не повернув отриманий за податковою накладною податковий кредит.

12. Наведене, на думку позивача також свідчить про намір сторін щодо настання правових наслідків, передбачених договором постачання 62 000 тонн соняшнику врожаю 2021 року вартістю 1 289 599,71 грн. Тобто, підтверджує реальність господарської операції та фактичну поставку товару позивачем на користь відповідача.

13. З огляду на наведене позивач вважає, що суди у вирішенні спору неналежним чином надали оцінку наявним у матеріалах справи електронним доказам (електронному листуванню), у т.ч. і належної оцінки факту реєстрації позивачем податкової накладної, які на переконання скаржника, підтверджують факт укладання між сторонами спору договору та здійснення поставки товару.

14. Крім того, позивач вказує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не надав належної оцінки доказам, які подані разом з апеляційною скаргою та, відповідно, не надав оцінки поведінці відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський ХПП" (далі - ТОВ "Рівненський ХПП", третя особа), які на думку скаржника, є пов`язаними особами та мають зловмисну домовленість, задля уникнення Товариством взятих на себе грошових зобов`язань перед позивачем.

15. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

16. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

17. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

18. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

19. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

20. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

21. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

23. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

24. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

25. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

26. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

27. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

28. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

30. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

31. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

32. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, правові висновки Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

33. Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

34. Так, за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у побідних правовідносин, викладених у вказаних скаржником постановах Верховного Суду (пункт 6 цієї ухвали).

35. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить із того, що предметом спору у справі, що розглядається (№ 910/3254/24) є вимоги ФГ "Райдужне" про стягнення заборгованості за поставлений товар.

36. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що звертаючись до суду з позовом ФГ "Райдужне" на підтвердження факту здійснення господарської операції 24.02.2022 та належного виконання своїх зобов`язань посилалося, зокрема, на оформлення таких первинних документів: договір постачання від 23.02.2022 № 13259-1; заява ФГ "Райдужне" від 24.02.2022 № 04/02-22; довіреність за формою від 24.02.2022 № М-2 №4; тристоронній акт приймання-передачі від 24.02.2022 між позивачем, відповідачем та ТОВ "Рівненський ХПП"; видаткова накладна від 24.02.2022 № 03-01; рахунок-фактура від 24.02.2022 № 03-02; реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних/ вартісних показників до податкової накладною в Єдиному реєстрі податкових накладних від 24.02.2022.

37. Суди також встановили, що відповідач повністю заперечує наявність господарських зобов`язань за договором постачання від 23.02.2022 № 13259-1 та зазначає, що 24.02.2022 у день повномасштабного вторгнення на територію України ніяких господарських операцій між сторонами спору не відбувалося.

38. Аргументуючи судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили із їх недоведеності. Зокрема, факт укладання та виконання зазначеного позивачем Договору постачання, як і факт наявності будь-яких двосторонніх правовідносин щодо постачання визначеного позивачем обсягу товару не підтверджується належними та допустимими доказами.

39. Суди встановили, що в матеріалах справи відсутній договір постачання від 23.02.2022 №13259-1 на неналежне виконання якого зі сторони відповідача посилається позивач. При цьому, надані позивачем до матеріалів справи докази, зокрема: заява ФГ "Райдужне", адресована начальнику механізованого зерносховища с. Блакитне ТОВ "Рівненський ХПП" Павленку Ю. В. щодо переоформлення зерна на ТОВ "Тесслагруп", видаткова накладна, довіреність на отримання від третьої особи соняшника, складені в односторонньому порядку та скріплені лише підписом представника позивача, що, за висновками суду, також не доводить виконання господарської операції із постачання соняшника відповідачу та прийняття останнім цього товару. Подані позивачем видаткові накладні є неналежними та недопустимими доказами, оскільки у графі "отримав" відсутній підпис уповноваженої особи відповідача, внаслідок чого неможливо ідентифікувати особу, якій передавався зазначений у накладних товар. Також позивачем не надано суду товаро-транспортних накладних, із відтиском печатки та підписом відповідача щодо прийняття зазначеного товару у графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)", як і не надано примірників довіреностей на одержання товару матеріально відповідальною особою відповідача.

40. Відхиляючи посилання позивача на електронне листування суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що за відсутності наявного у матеріалах справи підписаного сторонами та скріпленого їх печатками договору, надані позивачем скріншоти електронних листів не підтверджують факту узгодження основних умов постачання, як і не доводять факту наявності згоди сторін на укладення договору та факту підписання договору повноважними представниками сторін відповідно до вимог статей 205, 207, 208, 638-642 ЦК України та статей 179, 181, 184 ГК України.

41. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що з наданого позивачем скріншоту електронного листа від 24.02.2022 від іменні Олени Гриньок не вбачається, що до нього надавався проект договору, оскільки цей лист не містить ніяких прикріплених додатків (вкладень).

42. За висновками судів, позивач не довів та не обґрунтував належним чином обставин, які слугують законними підставами для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості. У такий спосіб, з урахуванням встановлених судами обставин справи та наведених приписів законодавства суди визнали вимоги Підприємства ФГ "Райдужне" необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

43. У контексті наведеного вище, доводів касаційної скарги та підстав відкриття касаційного провадження, колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

44. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

45. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

46. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

47. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

48. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

49. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, такі висновки зроблені судами попередніх інстанцій на підставі встановлених ними фактичних обставин справи у цій конкретній справі, виходячи зі змісту позовних вимог та наданих сторонами доказів у справі та заяв. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет, підстави позову, надані та зібрані у справі докази за правилами статті 86 ГПК України у їх сукупності і вірогідності, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшли висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

50. Разом з тим, у справі № 338/180/17 (на яку посилається скаржник) предметом спору за вимогами первісного позову були вимоги про повернення безпідставно отриманих коштів, а предметом спору за зустрічним позовом були вимоги про визнання договору підряду укладеним та стягнення заборгованості за поставлені матеріали.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 (на яку посилається скаржник) врахувала фактичні встановлені судами обставини стосовно того, що: позивач і відповідач провели переговори щодо виконання робіт з виготовлення стінових дерев`яних брусів; сторони досягли домовленості щодо вартості виготовленого брусу, а також переліку робіт, що підтверджується планом, підписаним відповідачем та повноважним представником позивача; сторони погодили, що до початку виконання відповідачем робіт позивач мав сплатити йому аванс і саме з оплатою авансу спірний договір пов`язував початок виконання робіт; позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти з призначенням платежу «оплата за будівельні матеріали»; відповідач відпустив позивачу дерев`яні бруси, які були доставлені та відвантажені за узгодженою сторонами адресою, проте представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх можливі недоліки.

Зважаючи саме на встановлені та наведені вище обставини, зокрема: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), Велика Палата Верховного Суду у означеній скаржником постанові і погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали.

51. У справі № 461/9578/15-ц предметом спору були вимоги фізичної особи до фізичних осіб та департаменту містобудування про скасування наказу, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивачка, як співвласниця житлового будинку згоди на проведення реконструкції на горищі не надавала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 (на яку посилається скаржник) врахувала фактичні встановлені судами обставини стосовно того, що: позивачка надавала згоду відповідачам, як нотаріально посвідчену заяву так і у простій формі, зробити добудову другого поверху по добудованому нею і перекритому першому поверсі до житлового будинку; зробити реконструкцію квартири (другого поверху) в двоповерховому житловому будинку та переобладнати горище під мансардний поверх.

Зважаючи саме на встановлені та наведені вище обставини, Велика Палата Верховного Суду у означеній скаржником постанові і зробила висновок про те що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

З огляду на встановлені судами обставини, зокрема, надання позивачкою як співвласником, згоди іншому співвласнику на розпорядження спільним майном у вигляді допоміжних приміщень будинку, Велика Палата Верховного Суду і погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка взагалі не може посилатись на недійсність такої згоди і порушення своїх прав лише внаслідок відсутності нотаріального посвідчення цієї згоди та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

52. У справі № 380/18276/21 предметом спору були вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Крім того у означеній постанові від 27.11.2023 (на яку посилається скаржник) Верховний Суд також наголосив на тому, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції і підлягають ретельній перевірці судом з використанням засобів доказування, передбачених нормами процесуального кодексу, в тому числі й інших, не первинних документів, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту. Тобто підлягають змістовному дослідженню та аналізу наданих позивачем доказів безпосередньо в їх сукупному взаємозв`язку. Отже, з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій суду необхідно досліджувати не лише наявність відповідних первинних документів, їх форму та зміст, але й встановити обставини щодо руху цього товару від виробника або від первісного продавця; яким чином та за яких умов цей товар транспортувався, зокрема, від виробника або від первісного продавця; наявність у контрагентів умов для здійснення господарської діяльності на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

53. У постанові від 16.03.2021 у справі № 580/2490/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що: "однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством... Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції".

54. Водночас скаржник посилаючись на означені постанови вважає, що суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінки тому, що позивач за фактом продажу товару відповідачу, зареєстрував податкову накладну від 24.02.2022 № 4 (9189493348) на суму ПДВ 1 289 599,71 грн.

55. У цьому аспекті Суд зазначає про те, що по-перше, означені скаржником та наведені вище справи не є подібними за предметом і підставами позову зі справою, що розглядається. По-друге, скаржник не враховує суть висновків Верховного Суду у означених постановах, зокрема про те, що лише формальне складення первинного документа (у цьому випадку податкової накладної) не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, а докази реєстрації податкових накладних підлягають ретельній перевірці судом у сукупності з іншими доказами (не первинними документам, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту). Тобто підлягають змістовному дослідженню та аналізу наданих позивачем доказів безпосередньо в їх сукупному взаємозв`язку.

56. Суд зауважує, що за відсутності в матеріалах справи підписаного сторонами договору, за умов того, що відповідач заперечує факт вчинення господарської операції з позивачем у спірний період (24.02.2022), а також за фактичних встановлених судами обставин, що надані позивачем первинні документи бухгалтерського обліку, які складені ФГ "Райдужне" в односторонньому порядку та скріплені лише підписом представника позивача, доводи скаржника з посиланням на означені висновки Верховного Суду є суто декларативними та необґрунтованими.

57. Аналіз наведеного однозначно свідчить про те, що правовідносини, які розглядаються у справі № 910/3254/24 не є подібними тим, що мають місце у означених вище справах, оскільки існує ряд істотних відмінностей саме у предметах та підставах позовів, фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, що унеможливлює застосування правового висновку Верховного Суду, викладеного у наведених вище постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

58. Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, колегія судді зазначає таке.

59. У постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

60. У справі № 924/233/18 предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки молока. Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 (на яку посилається скаржник) скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначив про те, що судами попередніх інстанцій в межах наданих повноважень, не надано оцінку тій обставині, що відповідачем до матеріалів справи надані підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток видаткові накладні, в яких відображена аналогічну кількість поставленого товару, а також ціну на продукцію, що відповідає умовам чинного на момент вчинення господарських операцій протоколу погодження договірної ціни; судами не надано належної оцінки наявним в справі підписаним та сформованим відповідачем приймальним квитанціям на закупівлю в яких відображено відображена кількість прийнятого молока в обсягах більших у порівняно з тими, що вказані у видаткових накладних, які не підписанні зі сторони відповідача; також без належної оцінки, обмежившись посилання на наявність в них зведених відомостей та неможливість виокремлення поставленого товару за Договором, залишено судами спеціалізовані товарні накладні за формою № 1-ТН (МС), які підписані обома сторонами спору.

61. У постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення суд касаційної інстанції зазначив про те, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Крім того, суд апеляційної інстанції не з`ясував належним чином відповідно до вимог законодавства, чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом на підставі спірних видаткових накладних у податковому обліку продавця - позивача та покупця - відповідача.

62. Отже, ураховуючи наведене у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 (на які посилається скаржник), ухвалені за схожого правового регулювання, зокрема щодо застосування статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Водночас наведене вище (встановлені судами фактичні обставини спору) переконливо свідчить, що висновки судів попередніх інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду у означених постановах та у повній мірі узгоджуються і відповідають їм.

63. У оцінці доводів скаржника про неврахування наведених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів першочергово враховує те, що у вирішенні питання доведення/недоведення стороною реальності господарської операції за результатами оцінки поданих стороною доказів (первинних бухгалтерських документів) на підтвердження факту здійснення господарської операції правовідносини у кожному спорі є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи стандарти доказування для вирішення цього питання, виходить з конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі.

64. Разом з тим у справі № 922/51/20 предметом спору були вимоги про стягнення збитків. Верховний Суд у постанові 29.01.2021 (на яку посилається скаржник) врахував фактичні встановлені судами обставини спору, зокрема: судами встановлено наявність договірних відносин щодо здійснення перевезень між сторонами за договором (договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками); погодження спірної заявки сторонами спору здійснювалось за усталеним порядком за яким сторонами було здійснено обмін відсканованими екземплярами заявки, оригінали заявок надходили на адресу замовника разом з оригіналами актів приймання-передачі наданих послуг та рахунками на оплату. З огляду на положення пунктів 7.5, 7.10 Договору, укладеного між сторонами спору (укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками) суд касаційної інстанції і дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним доводам позивача та не здійснив аналіз порядку здійснення перевезень між сторонами з огляду на триваючий характер договірних відносин сторін та умов самого договору.

65. У справі № 804/15389/15 предметом спору були вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 (на яку посилається скаржник) врахував фактичні встановлені судами обставини спору, зокрема: у позивача з контрагентом (Товариством) укладений договір поставки; на виконання договору Товариство у березні 2015 року поставило на адресу позивача запчастини в асортименті, зазначеному у специфікації до договору поставки, що підтверджується податковими та видатковими накладними на товар, рахунками-фактурами платіжними дорученнями; транспортування товару підтверджено товарно-транспортною накладною, подорожнім листом на автомобіль, технічним паспортом на зазначений транспортний засіб, а також документами, що підтверджують трудові відносини водія, який здійснював вказане перевезення.

З огляду на встановлені фактичні обставини спору наявність складених та підписаних сторонами договору первинних документів, а також доказів фактичної поставки товару зазначеного у специфікації до договору, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про те, що виявлення податковим органом (відповідачем у справі) окремих незначних недоліків у їх складанні не може тягнути їх невизнання як первинних документів.

66. Наведене також свідчить, що справа № 804/15389/15 та справа № 922/51/20, що переглядається, є неподібними. При цьому Суд також ураховує, що суди попередніх інстанцій з огляду на заперечення відповідача щодо факту поставки спірного товару виходили з того, що позивачем не доведено реальності такої господарської операції. Господарськими судами відзначено, що надання певного переліку первинних документів (які складені позивачем в односторонньому порядку та не підписані зі сторони відповідача) достеменно не може свідчити про фактичну поставку спірного товару та його отримання відповідачем.

67. У справі № 910/23097/17 предметом спору були вимоги про визнання недійсним договору в межах справи про банкрутство. У цій справі із заявою про визнання недійсним договору, укладеного боржником, звернулась не сторона цього договору, а ГУ ДФС - ініціюючий кредитор, здійснюючи захист інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій, і розгляд заяви цього кредитора здійснювався в межах справи про банкрутство. Господарські суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову з тих підстав, що заявник не підтвердив належними й допустимими доказами факт укладення та виконання спірного договору, а неукладений договір не може визнаватися недійсним. Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та направляючи справу на новий розгляд Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, що на підтвердження укладення оспорюваного договору надало податкові накладні, виписані боржником та зареєстровані заявником у період з 1 по 27 лютого 2015 року, з посиланням на оспорений договір. Разом з тим відповідно до аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, у період з моменту державної реєстрації останнє жодних операцій щодо постачання на свою користь товарів/послуг (крім реєстрації електронного ключа в центрі сертифікації ключів) не здійснювало, про що свідчить витяг з реєстру податкових накладних. З урахуванням наведеного, за доводами заявника, Товариство (боржник) фактично не могло поставити відповідні товарно-матеріальні цінності у зв`язку з відсутністю вказаних товарів, а відтак операції з постачання товарно-матеріальних цінностей боржником на користь контрагента на порушення частини п`ятої статті 203 ЦК України не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях, а тому вказаний правочин є недійсним. Заявник надав суду ті наявні в нього докази, які містять відомості, пов`язані з укладенням договору, та є достовірними при визначенні податкових зобов`язань боржника як платника податку на додану вартість. Натомість відповідачі жодним чином не спростували доводи та докази заявника, ухилились від участі в судовому процесі та не надали суду витребуваний від них текст договору.

68. У справі № 916/2492/21 предметом спору за вимогами первісного позову були вимоги про стягнення заборгованість за договором поставки, а предметом спору за зустрічним позовом були вимоги про визнання недійсним спірного договору поставки.

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 (на яку посилається скаржник) врахував фактичні встановлені судами обставини, зокрема: позивачем за первісним позовом за наявності обставин заперечення відповідачем факту поставки спірного товару, окрім первинних документів, не надано суду жодних доказів на підтвердження реальності здійснення господарської операції у означеній позивачем кількості/розмірі/сумі. З огляду на, що і погодився з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову з огляду на його недоведеність.

69. Щодо посилань скаржника висновки Верховного Суду (у контексті оцінки як доказу електронного листування), які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 та від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, Суд зазначає таке.

70. Так, у справі № 916/3027/21 предметом спору були вимоги про стягнення передоплати за договором поставки. У постанові від 21.06.2023 (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

71. У справі № 910/5408/21 предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості за договором надання послуг. У постанові від 03.08.2022 (на яку посилається скаржник) Верховний Суд із посиланням на численну практику Верховного Суду (у т.ч. і постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21) зазначив про те, що поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку. Згідно з приписами Закону "Про електронні довірчі послуги" використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону). Водночас, відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. При цьому суд касаційної інстанції також наголосив на тому, що вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого статтею 79 ГПК України.

72. Натомість, як свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, відхиляючи посилання позивача на електронне листування суд виходив, зокрема із того, що за відсутності наявного у матеріалах справи підписаного сторонами та скріпленого їх печатками договору, надані позивачем скріншоти електронних листів не підтверджують факту узгодження основних умов постачання, як і не доводять факту наявності згоди сторін на укладення договору та факту підписання договору повноважними представниками сторін відповідно до вимог статей 205, 207, 208, 638-642 ЦК України та статей 179, 181, 184 ГК України. Крім того, з наданого позивачем скріншоту електронного листа від 24.02.2022 від іменні Олени Гриньок не вбачається, що до нього надавався проект договору, оскільки цей лист не містить ніяких прикріплених додатків (вкладень).

73. У контексті доводів касаційної скарги, висновків судів першої та апеляційної інстанції, у тому числі і висновків касаційного суду (у означених вище справах) колегія суддів зазначає, що норма статті 96 ГПК України є універсальною та за висновками Верховного Суду електронне листування між особами можна розглядати як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого статтею 79 ГПК України.

74. Суд зазначає, що аналіз висновків, зроблених судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі у застосуванні положень статті 96 ГПК України не суперечить висновкам, які викладені у означених вище справах. Ці висновки (щодо належності/неналежності електронного листування, як доказу) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених у кожній конкретній справі. Зокрема, у наведених скаржником справах та у справі, рішення в якій переглядаються, судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення.

75. Тобто, відмінність у судових рішеннях у справах № 916/3027/21, № 910/5408/21, № 914/2505/17, №923/1379/20, № 914/1003/21 та у справі, що розглядається (№ 910/3254/24) зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі.

76. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

77. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21, пункт 51)).

78. У справі, що розглядається відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведення позивачем реальності господарської операції з поставки товару (соняшник кількістю 62 тонн урожаю 2021 року, який перебував на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський ХПП") на загальну суму 1 289 599,71 грн з ПДВ.

79. Разом з тим, проаналізувавши судові рішення у наведених вище справах, Суд вважає, що постанови Верховного Суду на які посилається скаржник лише демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги у вирішенні питання доведення/недоведення стороною реальності господарської операції та застосування судами стандартів доказування при оцінці поданих стороною доказів (первинних бухгалтерських документів) на підтвердження факту здійснення господарської операції, під час прийняття постанов за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та які не можуть вважатися подібними саме за фактичними обставинами спору, що встановлені судами у справі, яка розглядається.

80. Виокремлюючи певні висновки Суду у наведених постановах скаржник не враховує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, в силу положень статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

81. При цьому встановлені судами фактичні обставини спору свідчать про те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет, підстави позову, надані та зібрані у справі докази за правилами статті 86 ГПК України у їх сукупності і вірогідності, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшли висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог. Тобто, судами у повній мірі дотримано принцип вірогідності доказів.

82. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.

83. Водночас переоцінка доказів виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 ГПК України.

84. Разом з тим, у справі № 450/2286/16-ц предметом спору були вимоги про визнання відмови від спадщини недійсною, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстраційного посвідчення та визнання майна спадковим.

85. У постанові від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 предметом касаційного оскарження була постанова суду апеляційної інстанції, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви позивача про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні заяви.

86. У справі № 925/291/18 предметом спору були вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, як такого, що є фіктивним. Тобто вчинений позивачем та відповідачем без наміру настання правових наслідків, які обумовлюються таким правочином, та за умов відсутності його реального виконання сторонами.

87. У справі № 910/7195/21 предметом спору були вимоги зобов`язання здійснити поставку товару та стягнення штрафу за недопоставку товару.

88. У справі № 390/34/17 предметом спору були вимоги про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння.

89. Відтак справи № 450/2286/16-ц, № 904/2357/20, № 925/291/18, № 910/7195/21, № 390/34/17 та справа № 910/3254/24, що переглядається, є неподібними за предметом спору, підставами позову та нормативно-правовим регулюванням правовідносин сторін.

90. Тобто означені скаржником та наведені вище справи не є подібними за предметом і підставами позову, до справи, що розглядається Судом, що свідчить про те, що вказані справи є різними за істотно - правовими ознаками, отже, вказані справи та справа, що розглядається не є подібними

91. Верховний Суд вкотре звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

92. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у наведеній вище постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/3254/24.

93. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/3254/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

94. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

95. При розгляді цієї справи Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

96. Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

97. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

98. Натомість доводи касаційної скарги зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та викладення власного бачення у питанні застосування правових норм і фактично є проханням про повторний перегляд справи (в оскаржуваній частині) та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

99. Разом з тим Верховний Суд наголошує, що незгода скаржника із судовими рішеннями (в оскаржуваній частині) не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняттям цих судових рішень.

100. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною Фермерського господарства "Райдужне" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 910/3254/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова