Ухвала

від 14.05.2025 по справі 5011-74/17118-2012

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 5011-74/17118-2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 (суддя Чинчин О. В.)

і постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 (головуючий суддя Зеленін В. О., судді Синиця О. Ф., Шевченко Е. О.)

у справі № 5011-74/17118-2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім»

до Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240»

про присудження до виконання обов`язків в натурі та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

25.09.2013 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014, позовні вимоги задоволено повністю.

21.04.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 у справі № 5011-74/17118-2012.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

08.05.2025 Публічне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство - 2240» подало клопотання про проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку з тим, що не було враховано спеціалізацію суддів щодо розгляду відповідної категорії судових справ.

Заявник вважає, що у зв`язку з тим, що в день проголошення постанови суду апеляційної інстанції було відкрито провадження у справі про банкрутство скаржника, то справа № 5011-74/17118-2012 пов`язана з банкрутством.

Колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання (як процесуально, так і з огляду на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 917/1212/22).

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 у справі № 5011-74/17118-2012 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Як свідчать матеріали касаційної скарги, предметом касаційного оскарження у даній справі є рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 і постанова Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014.

Підпунктом 14 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до 15.12.2017, можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Отже, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції були прийняті у період дії Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Згідно зі статтею 107 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Згідно із статтею 110 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

За змістом статті 105 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду у справі № 5011-74/17118-2012 прийнята 08.09.2014. Отже, останнім днем строку, встановленого для оскарження постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 у справі № 5011-74/17118-2012 в касаційному порядку з урахуванням приписів статей 105, 107, 110 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) є 29.09.2014 (з урахуванням вихідних днів).

Однак касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство - 2240» на вказані судові рішення подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду лише 21.04.2025, тобто зі значним (понад 10 років) пропуском процесуального строку, встановленого на касаційне оскарження.

Скаржник у своїй касаційній скарзі заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в якому зазначив, що Публічне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство - 2240» не брало участі в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, в тому числі і не брало участі в судовому засіданні 08.09.2014, за результатами якого Київський апеляційний господарський суд виніс постанову про відмову в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» та залишив у силі рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 у цій справі.

Також зазначив, що Публічне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство - 2240» не отримувало ні нарочно, ні поштою копії оскаржуваної постанови та вважає, що скаржник не був повідомлений про розгляд справи належним чином, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості звернутися із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції у передбачені нормами Господарського процесуального кодексу України строки на касаційне оскарження.

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Права господарського суду при вирішенні питання, що виникають у зв`язку із відновленням пропущеного процесуального строку, унормовуються процесуальним законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Отже, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010)

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Отже, в контексті наведеного необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад 10 років, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 вбачається, що представник Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240» був присутній в судовому засіданні при проголошенні рішення місцевого господарського суду.

Зі змісту постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 вбачається, що 03.09.2014 представник Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240» через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Розглянувши клопотання, колегія суддів в оскаржуваній постанові зазначила про обґрунтованість клопотання та дійшла висновку про розгляд справи буз участі представника Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240».

Отже, вказане свідчить, що скаржнику та його представнику було відомо про розгляду судом апеляційної інстанції справи № 5011-74/17118-2012 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013.

Наведене вище спростовує доводи скаржника про те, що він не був обізнаний про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що наведені скаржником доводи в обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку не дають достатніх підстав для визнання їх поважними, оскільки останні за своїм характером не можуть вважатися особливими чи непереборними обставинами, що зумовили пропуск процесуального строку на касаційне оскарження та зводяться до порушення скаржником вимог процесуального законодавства, а причини подання касаційної скарги після закінчення строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції залежали лише від суб`єктивної волі скаржника, а не від об`єктивно непереборних обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Враховуючи зазначене та з огляду на те, що касаційна скарга подана Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство - 2240» поза межами присічного строку, встановленого частиною четвертою статті 293 Господарського процесуального кодексу України (більше, ніж через 10 років), Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 у справі № 5011-74/17118-2012 на підставі частини четвертої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому Верховний Суд виходить з того, що поновлення Публічному акціонерному товариству «Автотранспортне підприємство - 2240» пропущеного більше, ніж на 10 років процесуального строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 у справі № 5011-74/17118-2012 матиме наслідком необґрунтоване втручання суду у принцип правової визначеності, порушуватиме права інших учасників провадження на справедливий судовий розгляд в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу № 5011-74/17118-2012 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

За таких обставин, керуючись статтями 119, 234, 235, частиною четвертою статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 у справі № 5011-74/17118-2012.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил