Рішення від 15.05.2025 по справі 363/3335/24

"15" травня 2025 р. Справа № 363/3335/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

15 травня 2025 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі

головуючого судді Шубочкіної Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Воронюк А.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - Єреми В.В.,

розглянувши у судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника Кирієнко В. звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову вказує, що 10 грудня 2005 року між сторонами було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного шлюбу народилася спільна дитина ОСОБА_4 . 02 листопада 2022 року Вишгородським районним судом Київської області укладений шлюб було розірвано. Розірвання шлюбу сталося внаслідок того, що у зв`язку з повномасштабною агресією Російської Федерації проти України, мати дитини покинула територію України в березні 2022 року і разом з дітьми виїхала за кордон (дитиною від першого шлюбу та спільною дитиною сторін ОСОБА_4 ), внаслідок чого отримала тимчасовий прихисток в Німеччині в місті Кельні. Зазначає, що в Німеччині мати почала ухилятися від виконання батьківських обов`язків пов`язаних з вихованням та доглядом за спільною дитиною сторін. Мати почала вести аморальний спосіб життя, зловживати спиртними напоями та самоусунулась від виховання дитини починаючи з червня 2022 року. Рішенням місцевого суду м. Кельна від 11.08.2022 року ОСОБА_3 було позбавлено батьківської опіки над ОСОБА_4 . В липні 2023 року дитина з Німеччини повернулася додому в Україну. Наразі ОСОБА_4 проживає разом з батьком. Матір дитини і далі проживає в Німеччині, з моменту виїзду за межі території України, починаючи з березня 2022 року, на територію України не поверталася, після повернення дитини на територію України участь у виховані дитини не приймає, в тому числі стосунки не підтримує, вихованням дитини не займається, аліменти не сплачує. Наразі дитина знаходиться на повному матеріальному утримані батька. 11 червня 2024 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь позивача на утримання дитини. Просив позбавити мати батьківських прав.

Ухвалою судді від 09.07.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою судді від 11.12.2024 року у справі закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та її представник в судовому засіданні вимоги позову підтримали та просили його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, у тому числі шляхом розміщення оголошення на сайті суду, заяви про розгляд справи за її відсутністю до суду не надходило, своїм правом на подання відзиву не скористалась, а тому суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи та вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідача.

В судовому засіданні представник третьої особи підтримала позов та не заперечувала проти його задоволення. В своїх поясненнях посилалася на те, що висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до свого сина ОСОБА_7 було прийнято фактично на підставі рішенням місцевого суду м. Кельна від 11.08.2022 року, яким ОСОБА_3 було позбавлено батьківської опіки над ОСОБА_4 . До початку повномаштабного вторгнення РФ органу опіки не була відома ця родина та на обліку як неблагополучна сім`я не перебувала.

Дитина ОСОБА_4 , опитаний в судовому засідані, надав наступні покази. Він є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Пояснив, що коли батьки розлучилися, мати перестала приймати участь у його житті. Після початку повномасштабного наступу у 2022 році він з матір`ю та сестрою виїхали закордон і були там до середини 2023 року. Закордоном їх виселили з готеля із-за поведінки матері, а саме її проблем з алкоголем. Після цього про нього з сестрою стала піклуватися тітка та бабуся із дідусем. Після виселення контакту з матір`ю не було приблизно 4 місяці. Коли мати знову почала спілкуватися з ним, на питання чому вона залишила дітей, остання відповіла що винувата війна. Вказав, що він повернувся в Україну за своїм бажанням. На даний час матір дуже рідко з ним спілкується, а саме телефонує приблизно раз у кілька місяців та іноді передає посилки.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст. 12 ЦПК України, та у відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд дійшов до наступного висновку.

10 грудня 2005 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Відділом реєстрації актів цивільного стану Ірпінського МУЮ Київської області було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за №446.

ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного шлюбу народилася спільна дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження, серії НОМЕР_1 від 27.05.2009 року.

02 листопада 2022 року Вишгородським районним судом Київської області укладений шлюб було розірвано. Розірвання шлюбу сталося внаслідок того, що у зв`язку з повномасштабною агресією російської федерації проти України, мати дитини покинула територію України в березні 2022 року разом з дітьми закордон (дитиною від першого шлюбу та спільною дитиною сторін ОСОБА_4 ), внаслідок чого отримала тимчасовий прихисток в Німеччині в місті Кельні. В Німеччині мати почала ухилятися від виконання батьківських обов`язків пов`язаних з вихованням та доглядом за спільною дитиною сторін. Мати почала вести аморальний спосіб життя, зловживати спиртними напоями та самоусунулась від виховання дитини починаючи з червня 2022 року. В Німеччині у період з червня 2022 по липень 2023 рр. вихованням ОСОБА_4 займалася рідна сестра ОСОБА_3 - ОСОБА_9 .

Рішенням місцевого суду м. Кельна від 11.08.2022 року ОСОБА_3 було позбавлено батьківської опіки над ОСОБА_4 . Підставою рішення стало те, що мати через зловживання алкоголем та психологічні проблеми не доглядає за ОСОБА_4 .

11 червня 2024 року рішенням Вишгородського райсуду Київської області у справі №363/1660/24 з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з «03» квітня 2024 року до моменту досягнення дитиною повноліття у розмірі 1/4 з усіх доходів відповідача, однак не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого на моменту стягнення аліментів.

Згідно висновку органу опіик та піклування Петрівської сільської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її сина ОСОБА_4 убачається, що існують підстави для позбавлення батьківських прав останньої та визнання її такої, що ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини.

Як убачається з витягу ДПС України від 09.10.2024 року відповідач ОСОБА_3 станом на 21.03.2022 року перебуває за кордоном.

Спірні правовідносини регулюються нормами матеріального права визначені, зокрема, Сімейним кодексом України.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Аналогічні обов`язки батьків передбачені у статті 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Згідно із ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

З аналізу вказаної статті, суд вважає, що зазначені підстави є вичерпними та позбавлення батьківських прав є правом, а не обов`язком суду.

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05.06.2024 по справі 722/225/23 зазначено, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України», № 31111/04 від 07 грудня 2006 року, п. 54).

Разом з тим Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими («Мамчур проти України», № 10383/09 від 16 липня 2015 року, п. 100).

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. («Хант проти України», № 31111/04 від 07 грудня 2006 року, п.п. 57-58).

У п.п. 47-49 справи «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Крім того, у даному рішенні Судом звернуто увагу, що при вирішенні прав про позбавлення батьківських прав має бути встановлено відсутність поважних причин не виконання батьками батьківських обов`язків, які б виправдовували позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглядаючи справу суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір`ю та дитиною. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання сина, цікавиться його життям та передає подарунки, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у його житті.

Та обставина, що ОСОБА_3 тимчасово перебуває за кордоном, не може слугувати підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення її батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей.

Суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. ОСОБА_3 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів, вона не перебувала в полі зору органів опіки та піклування до 2022 року.

Висловлена ОСОБА_4 у суді підтримка позову про позбавлення матері батьківських прав саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав (постанова Верховного Суду 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23). Суд зауважує, що в силу свого віку він не розуміє наслідки позбавлення батьківських прав. В нього є непорозуміння виниклої ситуації, яка сталася в Німеччині, та образа на матір за її поведінку там.

Щодо посилання позивача на те, що мати не надає матеріальної допомоги, слід звернути увагу, що за стягненням аліментів з відповідача на утримання дитини до виконавчої служби останній не звертався і в судовому засіданні стверджує, що у відповідача грошей немає і він її жаліє.

Відповідно до показів ОСОБА_4 можна зробити висновок, що мати ОСОБА_3 все ще спілкується з дитиною та передає йому подарунки.

При розгляді даної справи суд не може прийняти за основу рішення місцевого суду м. Кельна щодо відібрання у ОСОБА_3 опіки над дитиною ОСОБА_4 від 11.08.2022 року, так як описані в рішенні суду події сталися на початку перебування відповідача ОСОБА_3 разом із дітьми у Німеччині, де вони отримали прихисток у зв`язку із повномасштабним вторгненням РФ на територію України, та поведінка ОСОБА_3 могла бути наслідком стресу, переживань, нерозумінням ситуації та подальшого життя. Позивачем та його представником не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї.

Таким чином, при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, ВССУ у справі № 211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позивач та його представник не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення мати її батьківських прав.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, не забезпечуватиме інтересів дитини, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265,268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вишгородського районного суду Київської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ЄДРПОУ 04359620, адреса: вул. Свято-Покровська, 171 ,с. Нові Петрівці ,Київська обл. ,Вишгородський район.

Суддя Т.В. Шубочкіна