Постанова від 13.05.2025 по справі 733/969/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 травня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/969/24

Головуючий у першій інстанції Овчарик В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/811/25, № 22-ц/4823/812/25

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2025 року (місце ухвалення м. Ічня, дата складення повного судового рішення 18.02.2025) та на додаткове рішення цього суду від 26 лютого 2025 року (місце ухвалення м. Ічня) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Дуденок О.О. звернулася до суду з позовом до ТОВ АПК «Магнат» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора.

В обґрунтування посилалась, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 368303 від 16.03.2009, площею 4,03 га з кадастровим номером 7421784000:03:000:0558, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дорогинської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області.

Вказує, що 03.01.2013 між позивачкою та ТОВ АПК «Магнат» був укладений договір оренди земельної ділянки строком на 5 років з дати його реєстрації, в подальшому за домовленістю було внесено зміни до основного договору шляхом продовження дії строку договору на 10 років.

За доводами позову, розуміючи, що строк дії додаткового договору припиняється у 2023-2024 роках, в залежності від дати реєстрації основного договору, позивачкою вживалися заходи для з`ясування цих питань, проте відповідачем їй було відмовлено у наданні такої інформації, тому реалізуючи свої права 11.03.2023 позивачка звернулась за правовою допомогою до адвоката, після чого отримавши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєсру прав власності на нерухоме майно дізналась, що 05.07.2019 було зареєстровано Додаткову угоду до Договору оренди землі від 03.01.2013 року та строк дії договору укладено на 5 років, строк дії до 31.12.2029.

Як стверджє позивачка, такі умови з нею не узгоджували, вона ніколи не погоджувалася на такі строки договорів та угод із зазначенням такого терміну ніколи не підписувала.

У позові представник ОСОБА_1 адвокат Дуденок О.О. просила:

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 7421784000:03:000:0558, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,03 га, розташованою за адресою: Чернігівська область, Прилуцький район, с. Дорогинка, шляхом зобов`язання ТОВ АПК «Магнат» повернути ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення реєстратора про державну реєстрацію змін та виправлень до іншого речового права, проведеної на підставі додаткової угоди від 03.01.2019, відносно земельної ділянки з кадастровим номером 7421784000:03:000:0558, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексний номер рішення 47642647.

Рішенням Ічнянського районного суду від 12.02.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ АПК «Магнат» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора, відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що позивачкою доведено лише факт не підписання нею додаткової угоди до договору оренди землі, проте подальші фактичні її дії щодо отримання орендної плати, переконливо доводять визнання нею факту укладення додаткової угоди до договору оренди землі, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, а також правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01.02.2023 у справі № 530/130/21.

Також за висновком суду, після укладення додаткової угоди позивачка жодного разу не заперечувала щодо користування відповідачем належною їй земельною ділянкою та не порушувала питання щодо відсутності договірних відносин з приводу оренди належної їй земельної ділянки або неналежного виконання договору.

Додатковим рішенням Ічнянсьткого районного суду від 26.02.2025 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ АПК «Магнат» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 адвокат Дуденок О.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ічнянського районного суду від 12.02.2025 і прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги; скасувати додаткове рішення Ічнянського районного суду від 26.02.2025 та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

За доводами скарги суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, не застосував норми права, які підлягали застосуванню, та допустив неправильне застосування ряду норм права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Вказує, що суд першої інстанції не обгрунтував, на підставі яких доказів дійшов до переконання, що саме до 31.12.2029 було узгоджено строк дії договору оренди між сторонами, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Як зазначає заявник, доказів узгодження строку дії договору (а саме до 31.12.2029) між сторонами, відповідачем не надано суду, тому суд першої інстанції передчасно дійшов висновку щодо узгодження даної істотної умови саме до такого строку лише на поясненнях відповідача без доказів.

Також заявник стверджує, що оскільки додаткову угоду відповідач сам склав та на підпис позивачу не надавав, то фактично у даному випадку вбачається підробка документів.

Крім того, за доводами скарги, суд першої інстанції не надав оцінки доказу, зокрема висновку судової почеркознавчої експертизи, якою позивач довела факт не укладення додаткової угоди, а сама по собі сплата орендної плати в період, коли позивач вважала угоджений строк дії договору подовження на 5 років, не є підставою для складання висновків, що саме до 31.12.2029 визначається строк дії договору.

В обґрунтування доводів скарги, заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, Верховного Суду, викладені у постанові від 05.08.2020 у справі № 125/702/17.

Враховуючи викладене, заявник посилається, що єдиним ефективним способом захисту порушених прав орендодавця у випадку державної реєстрації договору оренди землі без його підписання орендодавцем шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння в порядку вимог ст. 387 Цивільного кодексу України

Також зазначає, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У тому ж випадку, коли сторона не виявила свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ТОВ АПК «Магнат» - адвокат Ткаченко Д.А., просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Ічнянського районного суду від 12.02.2025 та додаткове рішення цього ж суду від 26.02.2025 залишити без змін.

В обґрунтування посилається, що для встановлення факту укладення чи неукладення договорів оренди землі важливим є не тільки встановлення відповідності підпису позивача на тексті договору, а важливим є встановлення наявності чи відсутності самого волевиявлення сторони на укладення відповідного договору. Вказує, що хоча і висноком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 1177 від 29.10.2024 встановлено, що підпис в оригіналі Додаткової угоди, виданої 03.12.2018 ТОВ «АК«Магнат», відносно земельної ділянки, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7421784000:03:000:0558, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ АК «Магнат», виконаний не позивачем ОСОБА_1 , проте факт користування Відповідачем як мінімум з 2014 року належною Позивачу земельною ділянкою підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з ДРРП, що Позивачем не заперечується та підтверджувалось. Також зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що за період з 2013 по 2023 рік включно ОСОБА_1 , отримувала орендну плату від ТОВ АК «Магнат» щорічно. Як стверджує заявник, дослідженими під час судового засідання доказами, які стороною Позивача не спростовані, доведено те, що з 2013 року Орендодавець та Орендар приступили до виконання Договорів оренди землі, зокрема, ТОВ АК «МАГНАТ» використовував надані йому Орендодавцем земельні ділянки за їх призначенням та сплачував орендну плату у встановленому Договором порядку та розмірі, яку Орендодавець беззастережно приймав, що свідчить про наявність волевиявлення сторін щодо фактичного укладення правочину; за весь період, включаючи 2023 рік, Орендна плата Відповідачем виплачувалась позивачу вчасно, в повному обсязі, з дотриманням умов договору оренди землі; 01.11.2022 року ОСОБА_1 зверталася до ТОВ АК «Магнат» із заявою про надання їй нецільової благодійної допомоги у розмірі 3470 грн у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем через воєнні дії в країні; 22.12.2022 ОСОБА_1 зверталася до ТОВ АК «Магнат» із заявю про перерахування орендної плати на її картковий рахунок із зазначенням реквізитів; позивачка не порушувала перед Відповідачем питання щодо не відповідності розміру отриманої ним орендної плати умовам договору або відсутності договірних відносин з приводу оренди належної їй земельної ділянки. Вважає, що суд першої інстанції, врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 (справа № 338/180/17) і від 26.10.2022 (справа № 27/3760/19-ц), та дав належну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи і підтверджують фактичне виконання сторонами умов Договору оренди землі від 03.01.2013.

Також за доводами відзиву, позовна вимога про скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію змін та виправлень до іншого речового права щодо продовження строку дії договору оренди, вважаємо не є належним способом захисту порушеного права. Крім того, заявник вважає необґрунтованими вимоги апеляційної скарги щодо скасування додаткового рішення, оскільки при визначенні суми відшкодування суд першої інстанції виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,03 га на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 368303, виданого на підставі розпорядження голови Ічнянської районної державної адміністрації № 388 від 14.09.2009, розташованої на території Дорогинської сільської ради Прилуцького (колишнього Ічнянського) району Чернігівської області, наданої для ведення сільськогосподарського виробництва (а.с. 13 зворот т. 1).

03.01.2013 між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_1 був укладений Договір оренди земельної ділянки площею 4,03 га, з кадастровим номером 7421784000:03:000:0558, строком на 5 років (а.с. 9-10 т. 1), яка була передана відповідачу на підставі акту прийому-передачі земельної ділянки та акту визначення меж земельної ділянки (а.с. 11 т. 1).

03.12.2018 між ОСОБА_1 та ТОВ АПК «Магнат» була укладена Додаткова угода до Договору оренди землі № б/н від 03.01.2013 року, за умовами якої сторони домовились продовжити строк дії Договору оренди землі № б/н від 03.01.2013 року до 31 грудня 2029 року (а.с. 44 т. 1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованої 18.03.2024 реєстратором Скрипкою В.М., внесено запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 4,03 га кадастровий номер 7421784000:03:000:0558, вчиненого на підставі договору оренди земельної ділянки № б/н, укладеного 03.01.2013 між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_1 строком на 5 років, та додаткової угоди до договору оренди землі № б/н строком до 31.12.2029 (а.с. 15-16 зворот т. 1).

З довідки, виданої ТОВ АПК «Магнат», убачається, що ОСОБА_1 отримувала орендну плату від ТОВ АПК «Магнат» з 2017 по 2023 рік (а.с. 34 т. 1), що також підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а.с. 71-74 т. 1).

Також судом встановлено, що 01.11.2022 ОСОБА_1 зверталася до ТОВ АПК «Магнат» із заявою про надання їй нецільової благодійної допомоги у розмірі 3470 грн у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем через воєнні дії в країні (а.с. 66а т. 1), а 22.12.2022 із заявою про перерахування орендної плати на її картовий рахунок (а.с. 66б т. 1).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 1177 від 29.10.2024 підпис в оригіналі Додаткової угоди, виданої 03.12.2018 ТОВ АПК «Магнат», відносно земельної ділянки, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7421784000:03:000:0558, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ АК «Магнат», у графі «Реквізити та підписи сторін» Орендодавець від імені ОСОБА_1 , виконаний не позивачем ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.116-123 т. 1).

Ззвертаючись з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ТОВ АПК «Магнат» земельної ділянки та скасування рішення реєстратора щодо продовження строку дії договору оренди, ОСОБА_1 посилалась на те, що ТОВ АПК «Магнат» безпідставно зареєструвало право оренди строком до 03.01.2029, тобто на 15 років, що не узгоджувалось сторонами та суперечить волевиявленню позивачки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою доведено лише факт не підписання нею додаткової угоди до договору оренди землі, проте подальші фактичні її дії щодо отримання орендної плати, переконливо доводять визнання нею факту укладення додаткової угоди до договору оренди землі, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, а також правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01.02.2023 у справі № 530/130/21.

Також за висновком суду, після укладення додаткової угоди позивачка жодного разу не заперечувала щодо користування відповідачем належною їй земельною ділянкою та не порушувала питання щодо відсутності договірних відносин з приводу оренди належної їй земельної ділянки або неналежного виконання договору.

Ухвалюючи додаткове рішення, при визначенні суми відшкодування суд першої інстанції виходив з принципу справедливості, обґрунтованості, співмірності, пропорційності обсягу виконаних робіт та публічним інтересом держави, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У статті 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час підписання сторонами договору оренди) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказала, що: підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_1 укладено 03.01.2013 строком на 5 років, починаючи з дати його реєстрації з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою.

04.07.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зареєстровано речове право на підставі договору оренди земельної ділянки від 03.01.2013, укладеного між сторонами (а.с. 11 зворот -12 т. 1).

03.12.2018 між сторонами була укладена додаткова угода до договору оренди землі № б/н від 03.01.2013, у якій сторони визначили, що термін дії договору оренди землі продовжено на 5 років з моменту підписання та державної реєстрації. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зроблено запис від 05.07.2019 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки строком дії: 31.12.2029 (а.с. 15 зворот 16, 44 т. 1).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим доказам й обґрунтовано виходив з того, що позивачкою не доведено порушення відповідачем її прав, не підтверджено факт неправомірного використання земельної ділянки орендарем.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що між сторонами за взаємною згодою була укладена (підписана) додаткова угода від 03.12.2018 до договору оренди землі б/н від 03.012013, у якій сторони дійшли згоди про те, що строк дії договору оренди землі б/н від 03.01.2013 продовжено до 31.12.2029, тобто сторони погодили строк дії договору підписавши її ще на 10 років.

Враховуючи умови і зміст додаткової угоди, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було приведено у відповідність відомості про строк дії договору оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідають умовам укладеної між сторонами спору додаткової угоди від 03.12.2018, яка підписана позивачкою особисто, а тому з урахуванням встановлених обставин не можна стверджувати, що додаткову угоду в частині визначення строку дії основного договору було укладено за відсутності волі ОСОБА_1 , а відповідач неправомірного користується спірною земельною ділянкою.

Подібний висновк щодо строку дії додаткової угоди оренди землі, укладеної з орендарем ТОВ АПК «Магнат», викладено в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 733/1612/23.

Сторони, укладаючи договір оренди земельної ділянки від 03.01.2013, визначили та пов`язали час набрання цими правочинами чинності з моментом державної реєстрації. Умови договорів не містять іншого визначення часу чи моменту набрання ними чинності. Наведене підтверджується умовами правочину щодо передачі земельної ділянки орендарю, яка має відбуватись у триденний строк після державної реєстрації цих договорів. Матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка позивачкою була передана, а орендарем прийнята та використовувалась саме з моменту укладення договору оренди, а не з моменту реєстрації.

На час підписання договору оренди земельної ділянки від 03.01.2013 чинне законодавство не передбачало можливості державної реєстрації договору, натомість була передбачена державна реєстрація права оренди, на підставі відповідного договору.

Як встановлено судом, строк дії договору оренди земельної ділянки станом на день укладення додаткової угоди не закінчився, оскільки сторони погодили набрання ним чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації, яка була проведена 04.07.2014.

Сторони правочину скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд.

Це не суперечить чинному законодавству, зокрема пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України, згідно з яким до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, та статтям 6, 627 ЦК України, в яких розкривається зміст цього принципу, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 709/1186/21, від 31 травня 2023 року у справі № 709/1187/21, від 15 червня 2023 року у справі № 390/356/21, від 26 липня 2023 року у справі № 357/8085/19.

Крім того, матеріалами справи підтверджується та не заперечується позивачкою, що вважаючи, що строк дії договорів оренди закінчувався 03.01.2018, позивачка у визначеному договорами порядку не зверталася до орендаря з вимогою про їх розірвання, проте продовжувала отримувати орендну плату та не зверталась з вимогою про розірвання договорів вона і у 2023 році, коли, як вона вважала, закінчувався ще один п`ятирічний строк дії договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим доказам й обґрунтовано виходив з того, що фактичні дії позивачки щодо отримання орендної плати свідчать про визнання нею факту укладення таких договорів.

Також матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 протягом 2017-2024 років отримувала від ТОВ АПК «Магнат» орендну плату за користування належною їй земельною ділянкою, що підтверджується довідкою відповідача (а.с. 34 т.1), відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору (а.с. 71-74 т.1), а також не заперечується позивачкою. Крім того, вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до ТОВ АПК «Магнат» з письмовими заявами про перерахування орендної плати на картковий рахунок та проханням надати нецільову благодійну допомогу у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем через воєнні дії в країні (а.с. 34 зворот, 35 т.1).

Питання виплати орендної плати не є предметом спору в даній справі, проте зазначене є підтвердженням виконання договірних зобов`язань, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Необгрунтованими також є доводи скарги щодо не врахування судом першої інстанції висновку судової почеркознавчої експертизи, оскільки у даній справі позивачкою доведено лише факт непідписання нею тексту додаткових угод до договору оренди земельної ділянки, проте подальші її дії щодо отримання орендної плати та нецільової благодійної допомоги доводять визнання нею факту укладення спірних правочинів.

Доводи скарги в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу висновків суду першої інстанції не спростовують і не є підставою для скасування додаткового рішеня, оскільки оцінивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми реальному обсягу адвокатських послуг, наданих представниками ТОВ АПК «Магнат», врахувавши заперечення сторони позивача, складність справи (яка не є справою значної складності, враховуючи також, що такі позови не є поодинокими), той факт, що позивачка є пенсіонеркою, а також необхідність дотримання критерію розумності, співмірності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру таких витрат до 10000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, правильність висновків суду не спростовують.

Враховуючи викладене, суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду та додаткове рішення - без змін.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.05.2025.

Головуючий Судді: