Рішення

від 14.05.2025 по справі 320/1663/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2025 року м. Київ справа №320/1663/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Текссол-С"

до Київської митниці Держмитслужби

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Текссол-С" (далі позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що при митному оформленні товарів за митною декларацією ІМ40ДЕ №UA100300/2020/418876 від 18.09.2020, які ввозилися на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваних товарів надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному в частині другій статті 53 Митного кодексу України, підтверджують митну вартість товару та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товарів, подані документи не містять розбіжностей.

Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.

Позивач не погодився з рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованих товарів у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товарів із урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі й перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів - фінансову гарантію).

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначає, що під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів на підставі розгляду поданих позивачем разом із митною декларацією документів встановлено, що документи містять розбіжності, не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували заявлені числові значення, а тому не підтверджують відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та всі числові значення складових митної вартості товарів.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте митним органом з урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Ураховуючи наведене, відповідач стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач підтримав свою правову позицію, наведену в позовній заяві, та зазначив про неправильність застосування відповідачем другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при винесенні оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтримав свою правову позицію, наведену у відзиві на позовну заяву, та зазначив про правильність застосування ним другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при винесенні оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

У додаткових пояснення позивач зазначив про неправильності застосування відповідачем другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при винесенні оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 (суддя Харченко С.В.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, витребувано у відповідача докази по справі.

16.03.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

18.03.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

26.03.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

05.04.2021 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

31.08.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, у якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за рахунок його бюджетних асигнувань.

13.09.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення судових витрат, у якому просить суд зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судових справ для розгляду даної справи було визначено суддю Жука Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 прийнято адміністративну справу №320/1663/21 до провадження. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України, наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин із урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Текссол-С" (місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. Кирилівська, 142, код ЄДРПОУ 35892372) зареєстроване в якості юридичної особи 09.04.2008, номер запису 1 073 102 0000 015361 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

10.06.2019 між Hudabia Textile, компанією, зареєстрованою в Ісламській Республіці Пакистані, (далі продавець), та ТОВ "Текссол-С" був укладений договір купівлі-продажу №1006/19-01 (далі договір), відповідно до якого продавець продає позивачу тканини й текстильні товари виробництва Ісламської Республіки Пакистану, а також інших країн.

19.06.2020 між продавцем та позивачем укладено додаток №10 до договору (далі додаток), відповідно до пункту 1 якого продавець зобов`язується поставити позивачу, а позивач зобов`язується прийняти наступну тканину виробництва Ісламської Республіки Пакистану (далі товар): тканину вибивну полікотон (52% поліестер та 48% бавовна), сток, 76х68/30х30, завширшки 220 см, в кількості 10 891,9 кг, 43 051 погонний метр, за ціною 3,05 долари США за 1 (один) кг; тканину відбілену полікотон (52% поліестер та 48% бавовна), сток, 76х68/30х30, завширшки 220 см, в кількості 759 кг, 3 000 погонних метрів, за ціною 3,05 долари США за 1 (один) кг;

Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 та 4 додатку товар відвантажується на умовах CIF м. Одеса, Україна.

Загальна вартість товару за інвойсом №HT/2027/2020, який виставить до сплати продавець відповідно до додатку, складає 35 535,25 доларів США.

Оплата здійснюється позивачем шляхом сплати 100% вартості товару до 31.10.2020 включно. Валютою платежу є долар США. Усі витрати, пов`язані з банківським переказом за поставку товару, несе позивач.

20.06.2020 продавець на виконання пункту 3.1 додатку виставив позивачу до сплати інвойс №HT/2027/2020 на загальну суму 35 535,25 доларів США.

18.09.2020 позивачем до Київської митниці Держмитслужби було подано митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100300/2020/418876, у графах 31 якої позивачем був зазначений товар, митна вартість якого склала 35 535,25 доларів США і була визначена із застосуванням основного методу за ціною договору (контракту). Поставка відбувалася на умовах CIF м. Одеса, Україна.

На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані, зокрема:

(0271) пакувальний лист продавця на товар б/н від 20.06.2020;

(0380) рахунок-фактура №HT/2027/2020 від 20.06.2020;

(0705) коносамент №HLCUKHI200627303 від 23.06.2020;

(0730) автотранспортна накладна №А372515 від 17.09.2020;

(4103) додаток;

(4104) договір;

(9000) технічні умови продавця б/н від 20.06.2020.

Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в митній декларації ІМ40ДЕ №UA100300/2020/418876 від 18.09.2020 митної вартості товару, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, у якому зазначив, що за результатами опрацювання документів ним встановлено, що надані документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

Посилаючись на положення частин другої та третьої статті 53, статті 54 МК України, митний орган витребував від позивача наступні додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованих товарів: копію експортної митної декларації країни відправлення; прайс-лист; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару (з перекладом відповідно до статті 254 МК України); якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, у разі відсутності, банківські платіжні документи, щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів; якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; виписку з бухгалтерської документації; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини (з обов`язковим відображенням / документальним підтвердженням якісних характеристик товару, які впливають на ціну).

21.09.2020 позивач на вказаний запит надав відповідачу додаткову інформацію разом із супровідним листом №2109/20-01 (далі лист). Так, позивач надав відповідачу наступну інформацію:

1) щодо копії експортної митної декларації країни відправлення, прайс-листа, каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару (з перекладом відповідно до статті 254 МК України) та висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини (з обов`язковим відображенням / документальним підтвердженням якісних характеристик товару, які впливають на ціну) позивач звернув увагу відповідача на те, що в нього були відсутні станом на день підписання листа копія митної декларації країни відправлення, яка є власністю продавця, та будь-які каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару та висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, стосовно товару.

Окрему увагу відповідача позивач звернув на те, що приписи частини третьої статті 53 МК України покладають на позивача обов`язок щодо надання вищезазначених документів лише за умови їх наявності в позивача.

Що стосується твердження відповідача про те, що позивач документально не підтвердив те, що товар є стоковим, то позивач звернув увагу відповідача на те, що в додатку та інвойсі №HT/2027/2020 від 20.06.2020, який є первинним документом бухгалтерського обліку, міститься підтвердження того, що товар є стоковим, що, на думку позивача, є більш, ніж достатнім для ідентифікації товару.

Що ж стосується позиції відповідача про те, що позивачем не надано сертифікат якості, то позивач звернув увагу відповідача на те, що законодавець у статті 53 МК України навів вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження митної вартості товарів, серед яких відсутній сертифікат якості, а відтак вказаний документ не впливає та не може вплинути на рівень митної вартості товару;

2) щодо банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, та банківських документів щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів позивач звернув увагу відповідача, що пунктом 4 додатку визначені порядок та умови оплати за товар, а саме визначено, що оплата здійснюється позивачем шляхом сплати 100% вартості товару до 31.10.2020 включно. Валютою платежу є долар США. Усі витрати, пов`язані з банківським переказом за поставку товару, несе позивач.

Позивач своїм листом повідомив відповідачу про те, що товар станом на день підписання листа був неоплаченим, а тому позивач не міг надати витребовувані платіжні документи в силу відсутності останніх.

Що стосується витребування відповідачем у його запиті банківських документів щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів, то позивач зазначив відповідачу, що відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Позивач зазначив, що приписи статті 53 МК України не передбачають права відповідача витребовувати в позивача банківські документи щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів, тобто така вимога відповідача є протиправною та необґрунтованою;

3) щодо страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування, позивач звернув увагу відповідача, що в нього були відсутні будь-які документи, що підтверджують вартість страхування, оскільки відповідно до пункту 2.1 додатку та інвойса №HT/2027/2020 від 20.06.2020 поставка товару відбувалася на умовах CІF м. Одеса, Україна (Incoterms 2010), та навів витяг із Розділу СIF.

Водночас, відповідно до пункту 7 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: зокрема, витрати на страхування цих товарів.

Позивач зауважив, що законодавець у частині десятій статті 58 МК України чітко визначає умову, за якої до митної вартості товару необхідно додавати витрати на страхування товару. Такою умовою є невключення таких витрат до ціни товару.

Позивач також звернув увагу на те, що пунктом 3.2 додатку визначено, що ціна товару, зазначена в пункті 3.1 додатку з урахуванням положень пункту 2.1, включає також в себе вартість товару, його упаковки, маркування, доставки та страхування.

Як наслідок, витрати на страхування товару були понесені саме продавцем, а не позивачем. Позивач також зазначив, що в нього відсутні будь-які страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, оскільки зобов`язання щодо страхування товару виконував продавець. При цьому додаткового страхування товару позивач не здійснював;

4) щодо виписки з бухгалтерської документації та інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, позивач звернув увагу відповідача на те, що в нього були відсутні станом на день підписання листа виписка з бухгалтерської документації стосовно товару та будь-які інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару, адже сам товар ще не брався на бухгалтерській облік позивача, так як він знаходився в зоні митного контролю відповідача, був невипущений у вільний обіг та був неоплаченим.

21.09.2020 Київською митницею Держмитслужби було прийняте спірне рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), заявлену позивачем митну вартість товару №1 в митній декларації ІМ40ДЕ №UA100300/2020/418876 від 18.09.2020 скоригував із 33 220,30 доларів США до рівня 63 902,32 доларів США, а товару №2 з 2 314,95 доларів США до рівня 5 662,14 доларів США.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів Київська митниця Держмитслужби видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100300/2020/00229 від 21.09.2020.

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 55 та частиною другою статті 263 МК України, позивач з урахуванням коригувань подав нову митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100300/2020/419027 від 21.09.2020 та митний орган прийняв рішення про випуск товару під грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів (фінансову гарантію) в розмірі 191 732,83 грн.

Не погоджуючись із вказаними висновками, позивач звернувся до суду із цим позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України №4495-VІ від 13.03.2012 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур" №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК України).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом із тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту й достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Судом після дослідження оскаржуваного рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020 встановлено, що відповідач фактично свій висновок про відсутність у документах, наданих позивачем для підтвердження заявленої ним митної вартості спірного товару, всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, пов`язує з тим, що позивачем не було надано до митного оформлення документів, що підтверджують вартість страхування спірного товару.

Суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2.1 додатку та інвойса №HT/2027/2020 від 20.06.2020 спірний товар постачався на умовах CIF м. Одеса, Україна (Incoterms 2010).

У відповідності до пункту 3.2 додатку ціна товару, зазначена в пункті 3.1 з урахуванням положень пункту 2.1 додатку, включає також у себе вартість товару, його пакування, маркування, доставки та страхування.

Так, умови поставки CIF згідно з Incoterms 2010 передбачають те, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. Однак за умовами терміна CIF на продавця покладається також обов`язок забезпечення морського страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Отже, продавець зобов`язаний укласти договір страхування та сплатити страхові внески. Покупець повинен мати на увазі, що за умовами терміна CIF від продавця вимагається забезпечення страхування лише з мінімальним покриттям. У випадку, якщо покупець бажає мати страхування з більшим покриттям, він повинен або прямо та недвозначно домовитися про це з продавцем, або самостійно вжити заходів до забезпечення додаткового страхування.

Таким чином, у разі укладання договору за умовами поставки CIF, на продавця покладається обов`язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення, а також сплати страхових внесків та вартості перевезення вантажу до порту відвантаження.

При цьому за приписами пункту 7 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме витрати на страхування цих товарів.

Суд зазначає, що законодавець у частині десятій статті 58 МК України чітко визначає умову, за якої до митної вартості товарів необхідно додавати витрати на страхування цих товарів. Такою умовою є невключення таких витрат до ціни товарів.

Таким чином, умови поставки спірного товару CIF м. Одеса, Україна (Incoterms 2010) передбачають, що витрати на страхування товару були включені до його ціни, у зв`язку з чим митна вартість товару відповідно до пункту 7 частини десятої статті 58 МК України не підлягає збільшенню на суму витрат на його страхування.

Не заслуговують на увагу посилання митного органу на те, що позивач не надав договори страхування, адже в даному випадку покупець (позивач) не несе витрати на страхування товарів.

Відтак, суд вважає помилковим твердження відповідача про неможливість перевірки правильності визначеної декларантом митної вартості товару за відсутності документів, що містять відомості про вартість страхування товару.

Судом досліджено надані позивачем відповідачу договір, додаток №10 від 19.06.2020 до договору, в пункті 3.1 якого є посилання на інвойс №HT/2027/2020, сам інвойс №HT/2027/2020 від 20.06.2020, зі змісту яких вбачається, що товар постачався продавцем позивачу на умовах CIF м. Одеса, Україна, а сама вартість товару в розмірі 35 535,25 доларів США відповідає заявленій позивачем митній вартості товару в графах 20, 22 та 42 митної декларації IM40ДЕ №UA100300/2020/418876 від 18.09.2020.

Відтак, суд вважає передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи, твердження відповідача про те, що надані позивачем документи, які підтверджують митну вартість товару, містять розбіжності та що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості товару.

Суд не погоджується із твердженням відповідача про те, що підставою для винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020 було те, що позивач не надав банківські платіжні документи про оплату вартості товару, адже надання цих документів у силу приписів частини другої статті 53 МК України вимагається за умови якщо рахунок (інвойс) оплачений на день митного оформлення товару.

У відповідності до пункту 4 додатку спірний товар підлягав до сплати до 31.10.2020.

Суд зазначає, що позивач у своєму листі №2109/20-01 від 31.07.2020 повідомив відповідачу про те, що товар був неоплаченим.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача, що його обов`язок щодо надання банківських платіжних документів виникає виключно за умови оплати рахунка (інвойса).

Не знайшли свого об`єктивного відображення і твердження відповідача про те, що позивачем не доведено приналежності товару до стокового.

Суд зазначає, що продавець та позивач у додатку чітко визначилися, що товар є стоковим. Аналогічне підтвердження міститься і в інвойсі №HT/2027/2020 від 20.06.2020.

Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребовувані відповідачем виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, копію митної декларації країни відправлення й висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу частини третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.

Суд зазначає, що в листі позивача №2109/20-01 від 21.09.2020 позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього платіжних та/або бухгалтерських документів, адже товар знаходився в зоні митного контролю відповідача, не був випущеним у вільний обіг та не був оплаченим.

У цьому ж листі позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, копії митної декларації країни відправлення й висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.

Суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та достовірними доказами, а саме: договором, додатком, інвойсом №HT/2027/2020 від 20.06.2020 та не викликають у суду сумнів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Зі змісту спірного рішення відповідача №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Судом також встановлено, що в листі позивача №2109/20-01 від 21.09.2020 позивач звернувся до відповідача з проханням у випадку неможливості, на думку відповідача, визнання митної вартості товару за першим методом провести в письмовому вигляді консультацію між позивачем та відповідачем перед винесенням рішення про коригування митної вартості товару з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товару.

Відповідно до частини четвертої статті 57 МК України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

При цьому, згідно з частинами п`ятою та шостою статті 55 МК України декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі.

На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

Судом встановлено, що Київська митниця Держмитслужби, отримавши 21.09.2020 лист позивача №2109/20-01 від 21.09.2020, незважаючи на вимогу позивача про проведення письмової консультації з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товару, таку консультацію перед винесенням рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020 не провела, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Судом встановлено, що Київська митниця Держмитслужби в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020 лише зазначила номери та дати митних декларацій, використаних нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості товару, при цьому відповідач усупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Судом також встановлено, що референтні товари за митною декларацією ІМ40ДЕ №UA110230/2020/017089 від 05.08.2020 постачалися автомобільним транспортом з Литовської Республіки на умовах FCA м. Саусяй, Литовська Республіка, які передбачають те, що в ціну товару не включені витрати на перевезення товарів до митної території України, у той час, коли спірний товар позивача постачався морським транспортом із Ісламської Республіки Пакистану на умовах CIF м. Одеса, Україна, які передбачають те, що в ціну товару включені витрати на перевезення товарів до митної території України та його страхування.

При цьому референтні товари за митною декларацією ІМ40ДЕ №UA100070/2020/428233 від 27.08.2020 постачалися автомобільним транспортом з Федеративної Республіки Німеччини на умовах EXW м. Зальцкоттен, Федеративна Республіка Німеччина, які передбачають те, що в ціну товару не включені витрати на перевезення товарів до митної території України, у той час, коли спірний товар позивача постачався морським транспортом із Ісламської Республіки Пакистану на умовах CIF м. Одеса, Україна, які передбачають те, що в ціну товару включені витрати на перевезення товарів до митної території України та його страхування.

Отже, відповідач здійснив коригування митної вартості товару без урахування відмінностей у маршрутах поставки референтних та спірних товарів, а також складових митної вартості товарів, зокрема витрат на перевезення товарів до митної території України та його страхування.

Відтак, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020 протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі митних декларацій ІМ40ДЕ №UA110230/2020/017089 від 05.08.2020 та №UA100070/2020/428233 від 27.08.2020 є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

VI. Судові витрати.

Позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача судові витрати в сумі 10875,99 грн., з яких 2875,99 грн. сплачений судовий збір та 8000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовій збір у розмірі 2875,99 грн.

Зважаючи на викладене, судовий збір, сплачений позивачем, стягується на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено в частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, між адвокатом Божко А.В. (Адвокат) та ТОВ "Текссол-С" (Клієнт) укладений договір про надання правової допомоги №5/25062019 від 25.06.2019, відповідно до умов якого Адвокат зобов`язується: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи за матеріалами, підготовленими Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах будь-якої інстанції (в т.ч. у судах загальної юрисдикції, адміністративних та господарських судах.) по всіх категоріях справ з усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пред`явлення позову, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях: всіх форм власності та підпорядкування, перед юридичними та фізичними особами (ведення справи); представляти інтереси Клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 01.06.2020 до договору про надання правової допомоги №5/25062019 від 25.06.2019 сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1 договору в наступній редакції:

"Вартість послуг Адвоката (гонорар) становить 2000,00 грн за 1 (один) повний календарний місяць надання адвокатських послуг, яка (який) не включає в себе вартість послуг Адвоката (гонорар) щодо підготовки позовних заяв та представництва інтересів Клієнта в судах першої та апеляційної інстанції при оскарженні Клієнтом рішень митних органів про коригування митної вартості товарів.

4.1.1. Вартість послуг Адвоката (гонорар) становить 8000,00 грн за адвокатські послуги, пов`язані з підготовкою позовної заяви та представництвом інтересів Клієнта в суді першої інстанції при оскарженні Клієнтом одного рішення митного органу про коригування митної вартості товарів (надалі «Рішення»), та включає в себе:

а) ознайомлення з Рішенням, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції Клієнта щодо оскарження Рішення в судовому порядку - 1500,00 грн;

б) формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви Клієнта до суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування Рішення (надалі "Позовна заява"), та їх збір 1000 грн:

в) підготовку Позовної заяви - 3 500,00 грн.;

г) ознайомлення з відзивом митного органу на Позовну заяву та підготовку відповіді Клієнта на відзив митного органу у відповідній адміністративній справі - 1500,00 грн.;

ґ) підготовку письмових заяв та клопотань Клієнта під час розгляду судом першої інстанції відповідної адміністративної справи 500,00 грн.".

Згідно з актом про надання адвокатських послуг №66 від 27.07.2021 до договору про надання правової допомоги №5/25062019 від 25.06.2019 відповідно до умов договору Адвокат надав вчасно та повністю адвокатські послуги, передбачені договором, (далі "Послуги"), а саме:

а) ознайомлення з Рішенням Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020 (далі "Рішення"), юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо оскарження Рішення в судовому порядку - 1500,00 грн;

б) формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви Клієнта про визнання протиправним та скасування Рішення, та їх збір - 1000,00 грн;

в) підготовка позовної заяви Клієнта до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування Рішення - 3500,00 грн;

г) ознайомлення з Відзивом Київської митниці Держмитслужби №7.8-10-01/1274 від 05.03.2021 в Адміністративній справі №320/1663/21 та підготовка Відповіді Клієнта на відзив в Адміністративній справі №320/1663/21 - 1500,00 грн;

ґ) підготовка письмових заяв та клопотань Клієнта під час розгляду Судом Адміністративної справи №320/1663/21 - 500,00 грн.

Вартість вищезазначених адвокатських Послуг (гонорар Адвоката) з урахуванням положень підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Договору складає 8000,00 грн. Клієнт сплачує гонорар Адвокату у відповідності до пункту 4.2 Договору.

Відповідно до рахунку №66/5/25062019 від 27.07.2021 та платіжного доручення №5538 ТОВ "Текссол-С" сплачено на рахунок адвоката Божко А.В. 8000,00 грн.

Відповідачем до суду подано клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, оскільки заявлені витрати в розмірі 8000,00 грн. є неспівмірними з вимогами, які заявлені.

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу професійну допомогу, суд звертає увагу, що ознайомлення з рішенням Київської митниці Держмитслужби, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо оскарження такого рішення в судовому порядку, разом із формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви позивача про визнання протиправним та скасування рішення, та їх збір охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Тому, такі дії вчинені адвокатом в межах однієї правничої послуги з підготовки позовної заяви і не є окремими видами правничих послуг.

Також підготовка письмових заяв (клопотань) є неспівмірною визначеній сумі за фактично виконані роботи, так як не потребують значного часу для їх складення.

Отже, проаналізувавши матеріали справи, предмет позову, його ціну та складність спору, суд дійшов висновку, що сума 8000,00 грн. не є співмірною, а відтак дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн., що буде, за даних обставин справи, справедливим і співмірним відшкодуванням таких.

Наведене узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 та інших.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000138/2 від 21.09.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (бул. Вацлава Гавела, 8А, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ 43337359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Текссол-С" (вул.. Кирилівська, 142, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 35892372) судові витрати в розмірі 7875,99 грн, з яких судовий збір у розмірі 2875 (дві тисячі вісімсот сімдесят п`ять) грн 99 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.