Постанова

від 15.05.2025 по справі 280/7768/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2025 року м. Дніпросправа № 280/7768/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Одеської митниці

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року (суддя Сіпака А.В., повний текст рішення складено 28.01.2025) в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК»

до Одеської митниці

про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІК» звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів: № UA500080/2024/000081/1 від 16.07.2024, № UA500080/2024/000097/1 від 02.08.2024, № UA500080/2024/000096/1 від 02.08.2024, № UA500080/2024/000100/1 від 12.08.2024, № UA500080/2024/000105/1 від 21.08.2024, № UA500080/2024/000106/1 від 21.08.2024, № UA500080/2024/000110/1 від 16.09.2024, № UA500080/2024/000114/1 від 24.09.2024, № UA500080/2024/000111/1 від 16.09.2024, № UA500080/2024/000112/1 від 16.09.2024, № UA500080/2024/000113/1 від 16.09.2024.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що позивачем було подано для митного оформлення товарів документи, які не дають можливість визначити їх митну вартість за ціною контракту.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також позивач просить стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 9 000,00 грн.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК», Україна (Покупець) та компанією HEBEI JINSHI INDUSTRIAL METAL CO. LTD, Китай (Продавець) укладено Контракт від 06.03.2024 № 1, за у мовами якого Продавець зобов`язується поставити Покупцю Товар, ціна, асортимент та умови поставки якого обумовлюються сторонами у Специфікаціях.

В адресу позивача відповідно до специфікації № 1 від 06.03.2024 було оформлено поставку партії товару бар`єрний рубіж «Єгоза» у бобіні 20 м загальною вартістю 1 884 960,00 доларів США у загальній кількості 51 000 котушок на умовах поставки FOB, Tianjin, Китай.

З метою митного оформлення товару позивачем було подано до Одеської митниці ЕМД: № 24UA500080008379U0 від 14.07.2024 , № 24UA500080009143U0 від 01.08.2024, № 24UA500080009135U4 від 01.08.2024, № 24UA500080009538U0 від 12.08.2024, № 24UA500080009882U0 від 21.08.2024, № 24UA500080009888U5 від 21.08.2024, № 24UA500080010578U8 від 16.09.2024, № 24UA500080010795U4 від 24.09.2024, № 24UA500080010582U8 від 16.09.2024, № 24UA500080010583U7 від 16.09.2024, № 24UA500080010591U3 від 16.09.2024.

Митна вартість імпортованого товару заявлена декларантом за ціною контракту.

Разом з деклараціями позивачем були надані: інвойси на окрему партію товару; рахунки на оплату транспортно-експедиційних послуг з доказами фактичної оплати; рахунки про страхування з доказами оплати; довідки про вартість міжнародного перевезення; договори про організацію перевезення автомобільним транспортом; договори транспортного експедирування; комерційні пропозиції продавця; посередницькі угоди на придбання задекларованого товару між українськими резидентами; зовнішньоекономічний контракт № 1 від 06.03.2024; специфікація на поставку № 1 від 06.03.2024.

Під час митного контролю митний орган дійшов висновку, що надані документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товару, а саме:

-для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно з наказом МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати: рахунок від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг; калькуляція транспортних витрат, що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України. Проте у документі, що підтверджує вартість перевезення, і в рахунку за транспортне експедирування відсутня інформація про географічний пункт передачі товару у Китаї. Отже, відсутня інформація і про маршрут перевезення на певну відстань по території Китаю від порту Tiajin, як зазначено у інвойсі, до пункту Xingang, який зазначено в коносаменті як місце завантаження на морський транспорт;

-згідно з ч. 6 ст. 54 МКУ заявлену декларантом митну вартість товару за ціною угоди митним органом не може бути визнано внаслідок виявлених розбіжностей та не підтвердження заявленої декларантом митної вартості шляхом надання додаткових документів. Митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена митним органом згідно з положеннями статті 59 МКУ - у митного органу відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними товарами.

Одеською митницею прийняті рішення про коригування митної вартості товару № UA500080/2024/000081/1 від 16.07.2024, № UA500080/2024/000097/1 від 02.08.2024, № UA500080/2024/000096/1 від 02.08.2024, № UA500080/2024/000100/1 від 12.08.2024, № UA500080/2024/000105/1 від 21.08.2024, № UA500080/2024/000106/1 від 21.08.2024, № UA500080/2024/000110/1 від 16.09.2024, № UA500080/2024/000114/1 від 24.09.2024, № UA500080/2024/000111/1 від 16.09.2024, № UA500080/2024/000112/1 від 16.09.2024, № UA500080/2024/000113/1 від 16.09.2024, які є предметом оскарження в даній справі.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваних рішень в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно зі статтею 51 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 52 передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та (або) бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Положеннями статті 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 52 Митного кодексу України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною 2 статті 58 Митного кодексу України та пунктом 1.14 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» № 599 від 24.05.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за № 984/21296, передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та(або) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та(або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та(або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що метод визначення митної вартості товару за ціною договору є основним. На підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару, що визначена за першим методом, митному органу необхідно надати належні документи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Неподання декларантом інших запитуваних митницею документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Доводи апелянта, що Митним кодексом України не допускається ігнорування та не виконання форми контролю, встановлених СУР, не спростовують наведені висновки, адже саме під час здійснення такого контролю уповноважена особа митного органу перевіряє достатність та належність поданих декларантом документів, при цьому має діяти відповідно до вимог Митного кодексу України, визначаючи дійсну необхідність у поданні додаткових документів.

Щодо доводів митного органу про не підтвердження належними документами транспортних витрат на перевезення товару, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що товар постачався на умовах FOB.

Базис FOB (Free on Board Вільно на борту) відноситься до термінів групи F і регулює договірні відносини, за яких продавець не оплачує основне перевезення товару. Термін використовується лише для водного транспорту.

За умов поставки FOB відповідальність за вантаж переходить від продавця на покупця після розміщення вантажу на борту судна, основне перевезення (морський фрахт) оплачує покупець.

Відтак, є необґрунтованим висновок митного органу, що декларантом не надано документи, які підтверджують інформацію про маршрут перевезення на певну відстань по території Китаю від порту Tiajin, як зазначено у інвойсі, до пункту Xingang, який зазначено в коносаменті як місце завантаження на морський транспорт, адже відповідне перевезення з завантаженням товару на судно здійснював продавець, і лише з цього моменту (завантаження на судно) у покупця виникає обов`язок по оплаті основного перевезення (морського фрахту).

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, доходить висновку, що позивачем поданий повний пакет документів, які підтверджує транспортну складові митної вартості товару. Наявність в поданих документах числових розбіжностей відповідачем не доведено.

Не є слушними доводи апелянта, що позивачем занижено транспортну складову митної вартості, оскільки відповідно до інформаційної бази митного органу фрахт контейнера з Китаю до порту призначення Constanta коштує дорожче, ніж зазначено позивачем у митних деклараціях, адже відповідні умови є договірними, а не регульованими, а тому такі доводи є лише припущенням відповідача.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що подані декларантом документи дають можливість визначити складові митної вартості товару.

Первинні документи, які були подані позивачем до митного органу, є достатніми та такими, що у своїй сукупності підтверджують достовірність наданої інформації, а зауваження митного органу є формальними та такими, що не ґрунтуються на системному аналізі умов поставки та змісту самих документів.

Суд апеляційної інстанції доходить висновку, що митним органом не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо правильності задекларованої позивачем митної вартості товару за ціною контракту.

Відтак, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних рішень.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Вирішуючи клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду: копію договору від 04.05.2020 про надання правової допомоги; копію додаткової угоди 28.02.2025 до договору про надання правової допомоги; копію акту приймання-передачі послуг від 24.04.2025; розрахунок вартості послуг.

Дослідивши подані документи, суд апеляційної інстанції встановив, що в межах апеляційного розгляду справи адвокатом надані такі послуги: аналіз апеляційної скарги Одеської митниці, консультація клієнта та роз`яснення з правових питань поданої апеляційної скарги; підготовка і відправка до суду відзиву на апеляційну скаргу.

Оцінюючи надані адвокатом докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 3-6 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сторони не обмежені волею та розсудом щодо визначення в умовах договору суми гонорару адвоката, натомість така домовленість не є безумовною для суду при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Як встановлює закон, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує низку обставин, у тому числі обґрунтованість та пропорційних розміру таких витрат до предмета спору. При цьому суд законом наділений правом зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд апеляційної інстанції не вважає заявлену позивачем суму 9 000,00 грн для відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції обґрунтованою, адже справа розглядалася в порядку письмового провадження, з процесуальних документів позивачем подавався лише відзив на апеляційну скаргу, який не має додаткового правового обґрунтування, яке не було покладено в основу позовної заяви.

Колегія суддів зазначає, що під час апеляційного провадження сторони проводять менший за обсягом правовий аналіз спірних правовідносин. Основні зусилля адвокат направляє на підготовку матеріалів для порушення спору в суді першої інстанції: вивчення характеру спірних правовідносин, аналіз правової бази, яка їх регулює, вивчення та збір відповідних доказів та матеріалів, аналіз правової позиції по справі учасників, тощо.

Отже, включення до акту приймання-виконання робіт таких послуг, як консультація клієнта та роз`яснення з правових питань поданої апеляційної скарги не є обґрунтованою та доведеною, адже всі ці питання адвокат погоджував з клієнтом на стадії підготовки позовної заяви.

Також не можна вважати окремим видом правових послуг аналіз апеляційної скарги Одеської митниці, адже цей вид робіт адвоката безпосередньо пов`язаний з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу.

Відправка ж відзиву на апеляційну скаргу до суду взагалі не є правничою допомогою в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих послуг, стягненню підлягають витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року в адміністративній справі № 280/7768/24 залишити без змін.

Стягнути з Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили з 15 травня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 15 травня 2025 року.

Головуючий - суддяО.В. Головко

суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров