Окрема думка

від 15.05.2025 по справі 420/16041/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

15 травня 2025 року

м. Київ

справа №420/16041/23

адміністративне провадження №К/990/23636/24

Окрема думка судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Берназюка Я.О. щодо постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2025 року у справі № 420/16041/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні; окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Зазначеною постановою Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2025 року у справі № 420/16041/23 залишено без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська мехколона № 10» (далі - ТОВ «Одеська мехколона № 10») на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року, якою закрито апеляційне провадження за скаргою Товариства. Судова палата дійшла висновку, що рішенням суду першої інстанції у справі № 420/16041/23 не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ТОВ «Одеська мехколона № 10», а відшкодування підприємством витрат на виплату пільгової пенсії не створює підстав для апеляційного оскарження рішення про її призначення. При цьому Судова палата вважала за необхідне відступити від попереднього правового висновку Верховного Суду, викладеного, зокрема, у постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 160/7289/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123058507).

Не погоджуюся з таким висновком Судової палати, з огляду на таке.

1. Некоректне застосування норм процесуального права щодо права на оскарження особами, які не брали участі у справі

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Аналогічне право на касаційне оскарження закріплено у частині першій статті 328 КАС України.

Наведені норми чітко визначають, що коло суб`єктів оскарження не обмежується лише сторонами та іншими учасниками справи, а поширюється на осіб, які формально не були залучені до участі у справі, але на чиї права, свободи, інтереси та обов`язки вплинуло судове рішення. Ключовим є саме наявність такого впливу.

Тлумачення поняття «вирішення питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки» має бути змістовним, а не суто формальним. Необхідно враховувати не лише пряму вказівку на особу в резолютивній частині судового рішення, а й той факт, чи створює рішення суду для такої особи юридичні наслідки, змінює її правове становище, породжує чи припиняє права чи обов`язки, хоча б і опосередковано. Адміністративне судочинство, відповідно до статті 2 КАС України, має завданням ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Обмеження права на оскарження для особи, яка має очевидний юридичний інтерес у справі та на чиї права впливає судове рішення, суперечить засадам адміністративного судочинства та принципу ефективного судового захисту.

2. Наявність прямого впливу судового рішення на майнові права та обов`язки підприємства

Відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства та організації зобов`язані відшкодовувати Пенсійному фонду України фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої статті 55 цього Закону, до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Цей обов`язок є прямим фінансовим зобов`язанням підприємства перед державою, яке виникає саме за умови встановлення права працівника на пільгову пенсію та факту його роботи на даному підприємстві на посаді, що дає право на таку пенсію.

У справі № 420/16041/23 суд першої інстанції, задовольняючи позов і зобов`язуючи Пенсійний фонд призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, фактично встановив юридичний факт, який є безпосередньою підставою для виникнення у ТОВ «Одеська мехколона № 10» (як правонаступника роботодавця) прямого фінансового зобов`язання перед державою - обов`язку відшкодовувати витрати на виплату цієї пенсії відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Мотивувальна частина рішення суду першої інстанції досліджувала та встановлювала обставини, пов`язані з періодами роботи позивача, які надають право на пільгову пенсію, тобто обставини, які безпосередньо стосуються трудових відносин між позивачем та його попереднім роботодавцем/правонаступником.

Факт наступного звернення Пенсійного фонду до Товариства з вимогою про відшкодування, підтверджений матеріалами справи (зокрема, згадкою про позов ГУПФУ в Одеській області до Товариства про стягнення заборгованості; справа № 420/20807/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/123550316), свідчить про прямі юридичні та фінансові наслідки рішення для апелянта, що було проігноровано судами попередніх інстанцій та Судовою палатою. Зокрема, листи ГУ ПФУ № 12-345/П-24 від 10.10.2024 р. та № 17-611/П-25 від 22.01.2025 р. містять вимоги про відшкодування 221 000 грн фактичних витрат.

Таким чином, рішення суду вже призвело до надсилання вимог, а отже втручання не є абстрактним; його пропорційність мала бути перевірена Судовою палатою, але цього зроблено не було.

Верховний Суд в ухвалах № 127/28038/13-а від 14.08.2018 та № 750/4715/16-а від 17.05.2021 послідовно застосовував вузький підхід - саме ці ухвали Судова палата поклала в основу свого рішення. Однак ці справи не містили доказів висунутих до підприємства вимог про відшкодування, тому вони не є тотожними qua facie. Натомість справа № 160/7289/22 (постанова 11.11.2024) прямо підтвердила право підприємства на оскарження у аналогічних фактичних обставинах. Пояснення, чому саме цей більш близький прецедент відкинуто, у мотивувальній частині відсутнє.

Таким чином, рішення суду першої інстанції, хоча й формально спрямоване на Пенсійний фонд, опосередковано, але прямо і безпосередньо впливає на майнові права та обов`язки ТОВ «Одеська мехколона № 10». Підприємство має легітимний і значний матеріальний інтерес у тому, щоб обставини, які є підставою для покладення на нього фінансового тягаря, були встановлені судом правильно, об`єктивно та з урахуванням усіх релевантних доказів (наприклад, щодо умов праці, атестації робочих місць, правильності розрахунку пільгового стажу тощо). Позбавлення підприємства можливості оскаржити таке рішення фактично означає, що його права та обов`язки визначаються без його повноцінної участі у процесі встановлення ключових юридичних фактів, які слугують підставою для цих прав та обов`язків. Відмова в доступі до суду для оскарження рішення, яке породжує такі фінансові зобов`язання, суперечить конституційним гарантіям та праву на апеляцію як складовій справедливого суду. Для права на оскарження є достатнім, що рішення впливає на правовий статус особи, а не лише прямо покладає на неї обов`язок.

3. Необґрунтований відступ від попередньої правової позиції Верховного Суду та порушення принципу правової визначеності

Особливу увагу заслуговує той факт, що Судова палата у цій справі відступила від правового висновку, сформованого раніше Верховним Судом, зокрема у постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 160/7289/22. У зазначеній постанові Верховний Суд чітко вказав, що «суб`єкт господарювання, на який законом покладено обов`язок відшкодування витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, має право брати участь у якості третьої сторони, а також оскаржувати судові рішення у справах, в яких відповідний працівник доводить факт роботи у такого суб`єкта господарювання на посадах, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Ця попередня правова позиція Верховного Суду ґрунтувалася на розумінні матеріальної заінтересованості підприємства у таких справах та необхідності забезпечення його права на судовий захист. Вона відповідала засадам адміністративного судочинства, зокрема принципам рівності, змагальності та забезпечення права на апеляційний і касаційний перегляд справи.

Відступ від такої позиції у справі № 420/16041/23 є необґрунтованим. У мотивувальній частині постанови Судової палати не наведено переконливих аргументів, які б свідчили про помилковість попереднього висновку чи наявність виняткових обставин, що вимагають його зміни. Відсутній ретельний порівняльний аналіз справ та обґрунтування, чому різна судова практика не може бути уніфікована шляхом застосування попереднього прецеденту. Просте зазначення про те, що рішення суду першої інстанції стосувалося лише сторін спору (позивача та Пенсійного фонду), ігнорує реальний фінансовий вплив цього рішення на підприємство.

Формування суперечливої судової практики Верховним Судом, зокрема шляхом необґрунтованого відступу від власних попередніх правових висновків, негативно впливає на принцип правової визначеності та передбачуваності судових рішень, який є одним із фундаментальних елементів верховенства права. Суб`єкти публічно-правових відносин, включаючи підприємства, мають право очікувати, що суди застосовуватимуть закон послідовно, і що подібні справи будуть вирішуватися у подібний спосіб. Різкий та необґрунтований відступ від усталеної практики підриває довіру до судової системи.

4. Ігнорування практики Європейського суду з прав людини та надто вузьке тлумачення поняття "вирішення питання про права й обов`язки"

Судова палата не застосувала підхід Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо "реального і достатнього зв`язку" між рішенням суду та правами чи інтересами особи для визнання права на доступ до суду, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такий зв`язок у цій справі є очевидним через встановлення судовим рішенням пільгового стажу, який безпосередньо слугує підставою для фінансових зобов`язань підприємства, що підтверджується наступними діями Пенсійного фонду.

Для цієї справи є важливими, зокрема, рішення ЄСПЛ у справах "Gorraiz Lizarraga v. Spain" (заява № 62543/00, § 38-41) і "Centro Europa 7 S.r.l. v. Italy" (заява № 38433/09, § 74-76), де Суд визнав право «не-учасника» оскаржувати акт, якщо він має «реальний і достатній зв`язок» із його правами.

Втручання у право власності у формі зобов`язання відшкодовувати Пенсійному фонду фактичні витрати (ст. 13 Закону «Про пенсійне забезпечення») є прямим втручанням у майнову сферу підприємства, а відтак підпадає під дію статті 1 Протоколу № 1.

У справі "Gorraiz Lizarraga and Others v. Spain", хоча окремі заявники не були безпосередніми сторонами всіх внутрішніх судових проваджень, в яких брала участь асоціація, створена для захисту їхніх інтересів, ЄСПЛ визнав їх жертвами. Суд врахував їхній "реальний і достатній зв`язок" з предметом оскарження (будівництво греблі, що безпосередньо впливало на їхнє місце проживання та спосіб життя) через членство в асоціації та прямий вплив на їхні права.

У справі "Centro Europa 7 S.r.l. v. Italy" йшлося про відсутність виділення радіочастот телевізійній компанії, яка мала відповідну ліцензію. Незважаючи на те, що компанія могла не бути прямою стороною кожного окремого акта чи бездіяльності державних органів, що призвели до невиділення частот, ЄСПЛ визнав її жертвою порушення її прав, гарантованих Конвенцією (зокрема, свободи вираження поглядів та захисту власності).

Судова палата формально підійшла до оцінки, зосередившись виключно на відсутності прямої згадки про підприємство у резолютивній частині рішення. Однак, зміст рішення про встановлення пільгового стажу безпосередньо впливає на майнові обов`язки компанії, породжуючи для неї фінансовий тягар. Такий підхід є надто вузьким і не відповідає завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав та інтересів юридичних осіб. Потенційний фінансовий обов`язок є втручанням у право власності підприємства, але Суд не оцінив його легітимність та пропорційність за критеріями ЄСПЛ.

5. Недостатність альтернативних механізмів захисту прав підприємства

Посилання Судової палати на те, що підприємство може захистити свої права та інтереси шляхом оскарження розрахунків на відшкодування фактичних витрат або під час розгляду справи про стягнення заборгованості, не є переконливим аргументом для позбавлення його права оскаржити первісне рішення про призначення пільгової пенсії. В рамках справ про стягнення заборгованості або оскарження розрахунків підприємство, як правило, обмежене у можливості ставити під сумнів факт наявності у працівника пільгового стажу, оскільки цей факт вже був встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі про призначення пенсії. У межах справи про стягнення заборгованості суд не досліджує і не може переглядати обставини, встановлені рішенням про призначення пенсії, зокрема: факт роботи на пільгових посадах, атестацію робочих місць, періоди стажу. Таким чином, підприємство фактично позбавлене можливості захищати свої права до того, як вони набувають преюдиційної сили. Недостатній аналіз ефективності цього механізму як способу запобігання збиткам до їх виникнення очевидний.

Таким чином, єдиною ефективною можливістю для підприємства повноцінно захистити свої інтереси та довести відсутність підстав для покладення на нього обов`язку з відшкодування витрат на пільгову пенсію є участь у справі про призначення такої пенсії та можливість оскаржити судове рішення у цій справі.

6. Інші недоліки постанови Судової палати

У постанові Судової палати наявна внутрішня суперечність: вона одночасно визнає обов`язок підприємства фінансувати пільгові пенсії (посилаючись на пункти 60-66 постанови ) і заперечує будь-який вплив рішення про призначення пенсії на це підприємство (посилаючись на пункти 55-57 постанови ).

Також варто зазначити про поверхневий аналіз інституту третіх осіб у постанові, оскільки у ній немає пояснення, чому суд першої інстанції не залучив підприємство як третю особу, хоча рішення могло вплинути на його права, як того вимагає процесуальне законодавство (зокрема, частина п`ята статті 49 КАС України ).

Постанова Судової палати ігнорує (залишає обов`язковими для застосування) попередні позиції Верховного Суду з аналогічних правових питань, що і у цій справі: у постановах від 31.07.2020 у справі № 160/2898/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90726817; у випадку, коли рішення суду встановлює, що підприємство є правонаступником ліквідованих юридичних осіб, на яких працівник виконував роботи, що дають право на пільгову пенсію, - на таке підприємство покладається обов`язок відшкодування Пенсійному фонду витрат на виплату й доставку пенсії. За таких обставин підприємство має право на апеляційне оскарження рішення, адже воно стосується його обов`язків. Висновок апеляційного суду про закриття провадження як передчасний був визнаний помилковим.), від 29.09.2022 у справі № 804/1305/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106516167; рішення про призначення пільгової пенсії створює для підприємства, де працював працівник, обов`язок щодо відшкодування витрат Пенсійному фонду. Такий вплив на правовий статус підприємства означає, що суд вирішив питання про його обов`язки, навіть якщо формально в рішенні не зазначено самого підприємства. Тому така особа має право на апеляційне оскарження), від 16.10.2024 у справі № 320/7636/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122378592; рішення суду про зарахування періодів роботи до пільгового стажу особи без участі підприємства, де ця робота виконувалась, фактично покладає на таке підприємство нові обов`язки - відшкодувати Пенсійному фонду витрати на пільгову пенсію. Таке рішення прямо стосується прав та обов`язків підприємства і дає йому право на апеляційне оскарження).

Висновки

На підставі викладеного та враховуючи порушення судом апеляційної інстанції положень ст. 129-1 Конституції, статей 6, 13 Конвенції та вимог ст. 2, 49, 78, 293, 328 КАС України, вважаю, що касаційну скаргу ТОВ «Одеська мехколона № 10» слід було задовольнити, ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 р. - скасувати, а справу № 420/16041/23 - передати до апеляційного суду для продовження розгляду із залученням Товариства як третьої особи (апелянта).

Відповідно, ТОВ «Одеська мехколона № 10», як особа, що не брала участі у справі, але щодо прав та обов`язків якої вирішено питання судом, мало безумовне право на апеляційне оскарження цього рішення суду першої інстанції згідно з частиною першою статті 293 КАС України.

Постанова Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2025 року, якою залишено ухвалу апеляційного суду без змін, зумовила обмеження конституційного права Товариства на судовий захист та порушення засад адміністративного судочинства, включаючи принцип правової визначеності.

Суддя Берназюк Я.О.