Рішення від 12.05.2025 по справі 285/6418/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/6418/24

провадження у справі №2/0285/228/25

12 травня 2025 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі судді Помогаєва А.В.,

при секретарі Ковальчук М.В.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

представника третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Звягельської міської ради, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з батьком та встановлення факту перебування дітей на його утриманні,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з ним та встановити факт перебування дітей на його утриманні.

Свої вимоги обґрунтував тим, що з 2007 року він проживав разом з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У них народилося два сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому сторони втратили почуття любові та поваги один до одного, а тому подальше спільне життя стало неможливим. Відповідач почала зловживати спиртними напоями, вихованням та розвитком дітей не займається. Діти проживають з батьком та перебувають на повному його утриманні.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили задовольнити. Разом з тим не змогли пояснити які саме права позивача порушені відповідачем та з чим пов`язана необхідність розгляду судом заявлених позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав. Посилався на позицію ОСОБА_5 яка не заперечує проти задоволення позову.

У судовому засіданні 15.04.2025 відповідач визнала позовні вимоги. Посилалась на досягнення домовленості з позивачем про визначення місця проживання дітей разом з ним.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Представник третьої особи при вирішенні справи покладалась на розсуд суду.

Висновок щодо вирішення спору органом опікита піклування суду не надано. У листі від 05.03.2025 представник посилався на неможливість визначення органами державної влади місця проживання осіб, які досягли чотирнадцяти років та в силу положень ст. 160 Сімейного кодексу України мають право самостійно визначати місце свого проживання.

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому засіданні висловили свою позицію щодо підтримки позовних вимог та своє бажання проживати разом з батьком.

З`ясувавши обставини, на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судом встановлено, що сторони мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12 , 14).

Відповідно до ч. 1 ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ст.160 СК України).

За такихобставин,суд невбачає підставдля визначеннямісяця проживаннянеповнолітніх синівпозивача ОСОБА_10 (16років)та ОСОБА_11 (15років),оскільки місце проживаннявизначається нимисамими.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту перебування дітей на утриманні батька, суд зазначає наступне.

В порядку цивільного судочинства підлягають встановленню не будь-які факти, а лише ті, які породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків. Таке утримання є безумовним, оскільки закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є вони працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, вони зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття (ст.ст. 141, 180 СК України).

Факт перебування дітей на утриманні батьків є презумпцією, тобто твердженням, яке може бути спростовано шляхом доведення обставин ухилення батьків від виконання такого обов`язку.

Сам по собі факт утримання батьком дитини не створює для нього додаткових прав. Отже не є самостійним юридичним фактом, який підлягає доведенню за його заявою (позовом).

У даній справі позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, які могли бути захищені шляхом задоволення позовних вимог.

Визнання відповідачем позову не створює будь-яких правових наслідків. Задоволення позовних вимог не призведе до досягнення будь-якої правомірної мети.

Суд також бере до уваги, що 05.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01.07.2024 по справі № 285/5494/23 у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного суду від 15.10.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

З урахуванням вищенаведеного, суд розцінює звернення ОСОБА_1 з новим позовом як засіб штучного створення формальних підстав для звільнення від мобілізації до Збройних Сил України в умовах воєнного стану, що триває.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України суд визнає зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

На підставі вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 200, 206, 259, 263-265 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційна скарга не була подана. У випадку оскарження - рішення набирає законної сили за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.05.2025 року.

Суддя А.В.Помогаєв