Рішення

від 15.05.2025 по справі 752/17077/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/17077/18

Провадження №: 2/752/2894/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Митрофанової А.О.,

при секретарі судового засідання Осадчук А.В.,

за участю представника позивача Бордаченка О.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_13,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за позовом Приватно-орендної агрофірми «Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про розірвання договору, стягнення збитків та штрафу, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватно-орендної агрофірми «Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про визнання договору та додаткової угоди недійсними,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2018 року Приватно-орендна агрофірма «Україна» (далі ПОА «Україна», Агрофірма) звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору №4 від 23.07.2017, стягнення збитків та штрафу у загальному розмірі 568495 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 23.07.2017 між ПОА «Україна» та підрядником ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №4, за умовами якого остання зобов`язалася виконати своїми силами і засобами ремонтні роботи, а саме: ремонт силосної ями за адресою: АДРЕСА_1 , в обумовлений договором строк та за договірну ціну, а позивач у свою чергу зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи. У пункті 2.8 укладеного договору було зазначено перелік матеріалів, які виконавець повинен використати для виконання робіт, а вартість робіт згідно пункту 3.1 договору була встановлена в розмірі 280000 грн. У подальшому додатковою угодою №1 від 28.08.2017 до договору від 23.07.2017 вартість робіт було зменшено до 245000 грн.

Для виконання робіт по договору позивач самостійно придбав частину матеріалів на суму 551202,40 грн та передав їх для виконання робіт підряднику, що підтверджується відповідними видатковими накладними, рахунками-фактури, договорами поставки та банківськими виписками про оплату будівельних матеріалів. Вказані матеріали були прийняті підрядником від замовника для виконання робіт без будь-яких зауважень. Таким чином, загальна вартість ремонту силосної ями по договору склала 796202,40 грн, що складається із вартості робіт і матеріалів відповідача в сумі 245000 грн, а також вартості матеріалів позивача в сумі 551202,40 грн.

Після виконання відповідачем робіт по договору, сторони 01.09.2017 підписали акт виконаних робіт. Проте, під час подальшої експлуатації силосної ями позивач виявив недоліки у роботі, що була виконана відповідачем по її ремонту. Так, коли у квітні 2018 року позивач використав той силос, який був поміщений у силосну яму для відгодівлі тварин у зимовий період, то виявив її руйнування, а саме: частина залізобетонних плит впала з місць їх кріплення і деякі з них розбились; спостерігалась деформація металоконструкцій каркасу для бетонних плит. У передбаченому договором порядку, на звернення замовника до підрядника по телефону для направлення останнім свого представника для складання акту про виявлені недоліки та строку їх усунення, відповідач до позивача на об`єкт не приїхав. Після цього, 18.05.2018 позивач направив останній лист, яким письмово повідомив її про руйнування силосної ями та про те, що для встановлення причин пошкоджень і руйнувань силосної ями та вартості ремонтно-будівельних робіт, необхідних для усунення цих пошкоджень та руйнувань, позивач замовив судову будівельно-технічну експертизу. Також, позивач повідомив відповідача про виїзд експертів для обстеження силосної ями на визначений час та запропонував їй взяти участь в обстеженні об`єкту. Однак, відповідач не прибула, уповноваженого представника також не направила.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 02.07.2018 за №154, проведеної судовим експертом і професором Національного університету біотехнологій і природокористування Ярмоленком М.Г. , експертом було виявлено: руйнування частин силосної ями, що була збудована із збірних з/б плит; недопустимі деформації опорних конструкцій кріплень з/б плит; відсутність антикорозійного покриття по всім металевим конструкціям; застосування б/у збірних залізобетонних плит із частковою деформацією, руйнуванням країв і відсутністю захисного шару по арматурі; порушення технології виконання зварювальних з`єднань. Судовий експерт дійшов висновку про те, що технічною причиною пошкоджень та руйнувань силосної ями є: виконання робіт згідно технічних рішень, що не відповідають умовам експлуатації силосної ями; використання конструкцій, що не розраховані на навантаження, які виникають при експлуатації силосної ями; порушення технології і організації виконання робіт. Вартість ремонтно-будівельних робіт, необхідних для усунення пошкоджень та руйнувань силосної ями, становить 561145 грн. Таким чином, причиною виникнення пошкоджень та руйнувань силосної ями стали неякісно виконані роботи відповідачем.

Умовами пунктів 2.2, 2.3 укладеного між сторонами договору було визначено, що якщо під час виконання робіт виконавець відступив від умов договору, що призвело до погіршення якості роботи, то на вимогу замовника виконавець зобов`язаний усунути всі виявлені недоліки за свій рахунок та у встановлений за згодою сторін термін. При наявності в роботі істотних відступів від договору або інших недоліків замовник вправі вимагати розірвання договору з відшкодуванням збитків.

Як указував позивач у своїй позовній заяві, виконані відповідачем роботи по договору містять істотні недоліки, оскільки, по-перше, згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи вартість ремонтних робіт із усунення виявлених недоліків становить 561145 грн, у той час, коли вартість матеріалів та робіт по ремонту силосної ями за договором із відповідачем становила 791882,40 грн. По-друге, залізобетонні плити падають через неналежну якість зварювальних робіт, про що йдеться у Висновку №154 судової експертизи, що робить експлуатацію силосної ями небезпечною для життя та здоров`я працівників позивача, а тому недоліки є істотними. По-третє, в будь-якому випадку, силосна яма знаходиться у стані, що унеможливлює її подальшу експлуатацію, хоча позивач уклав договір із відповідачем саме з метою приведення її до робочого стану. Строк експлуатації силосної ями в один сезон не відповідає положенням статті 857 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка імперативно декларує, що результат роботи має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру. Середній строк експлуатації силосних ям становить близько 50 років.

Таким чином, сума затрат на усунення виявлених недоліків є значною, силосна яма непридатна для використання за цільовим призначенням, а тому позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору. Відтак, недоліки у роботах відповідача є істотними, що у свою чергу слугує підставами для розірвання договору №4 від 23.07.2017, про що Агрофірма також завчасно повідомляла відповідача листом від 11.07.2018 з вимогою добровільного відшкодування збитків.

Окрім того, оскільки відповідач неналежно виконав свої зобов`язання за договором, то відповідно до умов його пунктів 5.2, 5.5 він повинен сплатити на користь позивача штраф, розмір якого становить 7350 грн (3% від вартості робіт за договором).

Отже, на переконання позивача, у зв`язку із допущеними з боку відповідача порушеннями, у нього виникло право вимагати розірвання укладеного між сторонами договору та відшкодування збитків у сумі 561145 грн, що передбачено пунктом 2.3 договору та статтями 22, 651, 852 ЦК України, а також вимагати сплати відповідачем штрафу в сумі 7350 грн згідно пункту 5.2 Договору.

Водночас, як указував позивач у своїй позовній заяві, відповідач 07.02.2018 припинила свою підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець. А тому, зважаючи на положення статті 52 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 09 серпня 2017 року по справі №915/1056/16, від 07 листопада 2006 року по справі №3-3947к06 та від 04 грудня 2013 року по справі №6-125цс13, припинення відповідача, як ФОП не припиняє її зобов`язань за договором, але відповідати за їх порушення остання повинна вже як фізична особа. Таким чином, позивач за захистом свого порушеного права звернувся до загального суду, оскільки відповідач втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності ще до дати звернення з цим позовом і це виключає можливість розглядати справу за правилами господарського судочинства.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2018 для розгляду цивільної справи №752/17077/18 було визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Колдіну О.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні.

13.11.2018 на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_4 , у якому останні просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

Заперечуючи проти позову, відповідач указувала на те, що вона не укладала та не підписувала договір №4 від 23.07.2017 та додаткову угоду №1 від 28.08.2017, не підписувала акт виконаних робіт 01.09.2017. Про існування вказаного договору ОСОБА_1 дізналася лише в липні 2018 року, коли на її поштову адресу надійшов лист ПОА «Україна» про розірвання договору та відшкодування збитків. Ознайомившись з копіями вказаних документів, відповідач з`ясувала, що вони були підписані від її імені ОСОБА_2 , який на момент підписання цих договорів не мав на це жодних повноважень. Так, відповідачем видавалась довіреність ОСОБА_2 на представлення її інтересах у органах державної влади, однак, вона не уповноважувала останнього на укладення будь-яких господарських договорів, а також на проведення від її імені будь-яких ремонтних робіт.

Відповідач у своєму відзиві також посилалась на те, що з умов договору №4 від 23.07.2017, додаткової угоди №1 від 28.08.2017, акту виконаних робіт 01.09.2017 убачається, що ФОП ОСОБА_1 особисто укладала та підписувала вказані угоди та документи. Проте, вона їх фактично не підписувала, жодних робіт не виконувала, а грошові кошти, які надійшли на рахунок ФОП ОСОБА_1 використовував особисто ОСОБА_2 . За таких обставин, вказані вище угоди були укладені від імені відповідача, як фізичної особи підприємця, особою, що не мала жодних повноважень на укладення господарських договорів з іншими суб`єктами господарювання.

На переконання відповідача, директор Агрофірми при укладенні спірного договору повинен був пересвідчитися, що особа, яка фактично підписала договір від імені ФОП ОСОБА_1 та додаткову угоду до нього, дійсно мала на це відповідні повноваження. Вказаного керівник позивача не зробив, або ж свідомо підписав договір з представником без належних на те повноважень від іншої сторони цього договору. Таким чином, позивач не міг не знати про відсутність повноважень щодо представництва особою, яка фактично підписала спірний договір та додаткову угоду до нього від імені ФОП ОСОБА_1 .

У листопаді 2018 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, подана представником Бордаченком О.В. , у якому останні повністю заперечували проти доводів відповідача щодо непідписання нею особисто спірних договорів. Вказували, що на підприємство позивача приїжджав ОСОБА_2 , який представлявся уповноваженим представником відповідача і проводив переговори щодо укладення договору підряду від її імені. Через деякий час після погодження усіх умов співпраці, ОСОБА_2 привіз на підприємству у с.Велика Каратуль вже підписаний з боку відповідача договір підряду, який був скріплений відтиском печатки ФОП ОСОБА_1 . Надані документи не викликали сумніву у позивача, а тому вони були передані на підпис директору підприємства і були у подальшому підписані останнім, скріплені печаткою позивача. Подібним чином були підписані додаткова угода до договору підряду та акт виконаних робіт. Відтак, заперечення відповідача про те, що позивач через недбалість не перевірив повноваження ОСОБА_2 на підписання угод та акту від імені відповідача є необґрунтованими, оскільки позивач отримував вже підписані документи від відповідача, які були складені від її імені, підписані та скріплені печаткою, а тому у Агрофірми не було сумнів у тому, що ці документи були підписані саме останньою.

У листопаді 2018 року в межах даного судового провадження ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПОА «Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору №4 від 23.07.2017 та додаткової угоди №1 від 28.08.2017, які укладені між ФОП ОСОБА_1 та ПОА «Україна». Свої зустрічні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тими самими обставинами, що викладені у відзиві. А саме, посилалась на те, що вона не підписувала вищевказаних договорів та не уповноважувала ОСОБА_2 на підписання таких договорів від її імені. Відтак, зважаючи на приписи статтей 207, 215 ЦК України, спірні угоди є недійсними.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року, занесеної до протоколу підготовчого засідання ОСОБА_2 було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом Приватно-орендної агрофірми «Україна».

17.12.2018 на адресу суду від відповідача за зустрічним позовом - ПОА «Україна», надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, поданий представником Бордаченком О.В. , у якому останні повністю заперечували проти вимог ОСОБА_1 та просили суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В обґрунтування своїх заперечень Агрофірма посилалась на те, що ОСОБА_1 у своїй зустрічній позовній заяві фактично вказує обставини для визнання правочинів недійсними, які виключають одна одну, а саме: відсутність волевиявлення позивача за зустрічним позовом на вчинення правочинів і вчинення правочинів представником з перевищенням наданих йому повноважень. Позивач за зустрічним позовом у відзиві на первісний позов вже надавала пояснення про обставини підписання документів за спірною господарською операцією і зазначала, що документи директору Агрофірми були передані вже підписані з боку підрядника. На документах стояв підпис та печатка ФОП ОСОБА_1 , а тому сумніві у достовірності цих документів у Агрофірми не виникало, а доказів зворотного в межах даної справи не надано.

Також, у поданому відзиві ПАО «Україна» вказувало на те, що відповідач за первісним позовом добровільно зареєструвалась суб`єктом підприємницької діяльності для здійснення таких видів діяльності згідно КВЕД, як 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи, 43.39 Інші роботи із завершення будівництва, 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель. У подальшому, ОСОБА_1 за власним рішенням 07.02.2018 припинила свою підприємницьку діяльність як ФОП. При цьому, договір підряду почав виконуватися з боку підрядника і Агрофірмі, як замовнику за договором було передано виконані роботи, а на час приймання робіт вона не могла виявити те, що роботи виконано неякісно, а тому було підписано акт виконаних робіт від 01.09.2017. Позивач за первісним позовом сплачував за виконані роботи грошові кошти саме на поточний рахунок ФОП ОСОБА_1 , що й не заперечується останньою і підтверджується наданими нею банківськими документами. Грошові кошти не були повернуті позивачеві і такий стан цілком влаштовував відповідача за первісним позовом до дати пред`явлення позову у цій справі.

Що стосується тверджень зустрічного позову про укладення договору її представником з перевищенням повноважень, то відповідач за зустрічним позовом вказав на те, що згідно зі статтею 241 ЦК України укладення договору з перевищенням повноважень не тягне за собою визнання договору недійсним, а наступне схвалення такого договору довірителем в силу закону свідчить про виникнення прав та обов`язків саме у останнього. Відтак, якщо в ході розгляду цієї справи буде встановлення підписання оспорюваних правочинів представником з перевищенням наданих йому повноважень, то ці правочини слід визнати схваленими ОСОБА_1 . Схвалення цих договорів, на переконання ПАО «Україна», слід уважати з таких підстав: грошові кошти від позивача за первісним позовом на виконання умов договору та додаткової угоди до нього сплачували безпосередньо останній; на договорі, додатковій угоді та акті виконаних робіт стоїть відтиск печатки ФОП ОСОБА_1 ; для укладення договору підряджу законодавство України не вимагає видачі нотаріальної довіреності, а тому не виключається укладення спірних правочинів на підставі іншої довіреності, яка надавала підписанту такі повноваження.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 та витребувано від ПОА «Україна» наступні документи: договір №4 від 23.07.2017, укладений між ПОА «Україна» та ФОП ОСОБА_1 , додаткову угоду №1 від 28.08.2017 до договору №4 та акт виконаних робіт від 01.09.2017.

14.12.2020 на адресу суд від позивача надійшли оригінали витребуваних судом документів.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року було задоволено клопотання представника відповідача та призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручалося експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, а також на час проведення експертизи було зупинено провадження у справі.

29 квітня 2021 року після повернення з експертної установи матеріалів судової справи Голосіївським районним судом міста Києва було постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі з призначенням наступної дати підготовчого засідання.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року було задоволено клопотання представника відповідача та призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, а також на час проведення експертизи зупинено провадження у справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 січня 2023 року, у зв`язку із поверненням матеріалів судової справи після проведення судової експертизи, судом було поновлено провадження у справі та призначено дату наступного підготовчого засідання.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 травня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

Розпорядженням керівника апарату Голосіївського районного суду міста Києва від 14.12.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023 дану цивільну справу було визначено новому складу суду Кордюковій Ж.І.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року цивільну справу №752/17077/18 було прийнято до провадження новим складом суду та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження у судовому засіданні.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року було закрито провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку із тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки виниклий між сторонами спір має розглядатись в порядку господарського судочинства.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року вказану вище ухвалу суду місцевого суду було скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ у Голосіївському районному суді міста Києва, 29.11.2024 справа №752/17077/18 передана до провадження судді Митрофановій А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року справу було прийнято суддею Митрофановою А.О. до свого провадження, з одночасним призначенням у справі судового засідання.

Представник позивача - Бордаченко О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд про їх задоволення та проти задоволення зустрічного позову категорично заперечував, посилаючись на обставини, що викладені у позові та поданих до суду заявах по суті спору.

Відповідач та її представник - ОСОБА_13 у судовому засіданні проти позовних вимог ПОА «Україна» заперечували у повному обсязі та просили суд відмовити у їх задоволенні, з огляду на обставини, що викладені у поданому до суду відзиві на позовну заяву. Зустрічні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд про їх задоволення, виходячи з обставин, на які вони посилались у зустрічній позовній заяві.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 за викликом у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Будь-яких клопотань або заяв з приводу неможливості прибуття у судове засідання, або ж заперечень проти розгляду справи за його відсутності на адресу суду від третьої особи не надходило. Своїм правом на подачу суду пояснень щодо позову або відзив також не скористався.

У відповідності до вимог частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, суд уважав за можливе проводити розгляд справи у відсутності нез`явившоїся третьої особи - ОСОБА_2 , який належним чином був повідомлений про її розгляд.

Заслухавши пояснення з`явившихся учасників справи та їх представників, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 23.07.2017 між ПОА «Україна» в особі директора ОСОБА_7 та суб`єктом господарської діяльності ОСОБА_1 було укладено договір №4, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого остання, як виконавець, взяла на себе зобов`язання своїми силами і засобами виконати ремонтні роботи - ремонт силосної ями, в обумовлений договором строк та згідно узгодженої договірної ціни, а ПОА «Україна», як замовник зобов`язалась прийняти роботи згідно акту виконаних робіт та повністю оплатити вартість виконаних робіт (а.с.10-12, т.1).

Відповідно до умов пунктів 2.1, 2.2. вказаного договору виконавець не пізніше 2-х днів після отримання вказаної в пункті 3.2.1 передплати, приступає до виконання робіт. Виконавець зобов`язаний виконати роботи вказані в п.1.1 в термін до 15 серпня 2017 року.

Договором було визначено, що виконавець самостійно організовує свою роботу по виконанню цього договору, визначає безпосередніх виконавців та розподіляє обов`язки між ними. Виконані роботи приймаються замовником з обов`язковим складанням акту виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін (пункти 2.5, 2.6 договору).

Згідно пункту 2.8 для виконання робіт виконавець повинен був використати будівельні матеріали: щебінь - 150 кубів; арматура 10 мм - 2,5 тон; арматура 14 мм - 0,5 тон; лист металу 8 мм - 10 кв.м; уголок 75 або труба квадратна 70*70 - 200 м.п; бетон марки 400 - 300 кубів; дошка на опалубку 30*200 - 5 кубів; цемент 500 - 1 тон; пісок - 1 маш.

Як було передбачено у пунктах 3.1-3.3 вартість робіт за цим договором становить 280000 грн. Оплата робіт мала здійснюватися наступним чином - замовник оплачує виконавцю передплату в розмірі робіт 77000 грн, остаточний розрахунок за цим договором проводиться замовником не пізніше 10 (десяти) банківських днів після підписання акту виконаних робіт. Вартість робіт, вказана в пункті 3.1 є твердою, договірна ціна може бути змінена внаслідок інфляції за згодою сторін.

За умовами пункту 6.1 договору було визначено, що цей договір вступає в дію у день його підписання сторонами і є чинним до 31 грудня 2017 року, але в усякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

28.08.2017 від імені ПОА «Україна» в особі директора ОСОБА_7 та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до договору від 23.07.2017, згідно умов якої сторони погодили викласти пункт 3.1. основного договору в новій редакції - «3.1 вартість робіт за цим договором становить 245000 грн». Всі інші умови основного договору залишили без змін (а.с.13, т.1).

Як указував у своїй позовній заяві позивач за первісним позовом, для виконання робіт по вказаному вище договору він самостійно придбав частину матеріалів на загальну суму 551202,40 грн та передав їх для виконання робіт підряднику.

На підтвердження вказаних посилань позивачем було надано в матеріали справи копії наступних видаткових накладних та рахунків на оплату:

1)накладна №383 від 01.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 16 куб.м на суму 25040,64 грн;

2)накладна №385 від 02.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 18 куб.м на суму 28170,72 грн;

3)накладна №418 від 12.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 16 куб.м на суму 25040,64 грн;

4)накладна №420 від 14.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 7 куб.м на суму 10955,28 грн;

5)накладна №428 від 15.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 40 куб.м на суму 62601,60 грн;

6)накладна №431 від 16.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В15 F50 з доставкою у кількості 5 куб.м на суму 7590 грн;

7)накладна №436 від 16.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 60 куб.м на суму 93902,40 грн;

8)накладна №437 від 17.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 17 куб.м на суму 26605,68 грн;

9)накладна №445 від 18.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 30 куб.м на суму 46951,20 грн;

10)накладна №449 від 21.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 36 куб.м на суму 56341,44 грн;

11)накладна №453 від 22.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 33 куб.м на суму 51646,32 грн;

12)накладна №457 від 22.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 7 куб.м на суму 10955,28 грн;

13)накладна №460 від 23.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В15 F50 з доставкою у кількості 3 куб.м на суму 4320 грн;

14)накладна №461 від 23.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В15 F50 з доставкою у кількості 5 куб.м на суму 7590 грн;

15)накладна №464 від 23.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 23 куб.м на суму 35995,92 грн;

16)накладна №465 від 23.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 17 куб.м на суму 26605,68 грн;

17)накладна №467 від 28.08.2017, видана ТОВ «Бетон Центр» про придбання товару - РЦ М300 Р4 у кількості 2 куб.м на суму 4380 грн;

18)рахунок на оплату №367 від 24.07.2017, виданий ТОВ «Бетон Центр» на оплату товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 300 куб.м на суму 469512 грн;

19)рахунок на оплату №425 від 14.08.2017, виданий ТОВ «Бетон Центр» на оплату товару - бетону Р3 В15 F50 з доставкою у кількості 10 куб.м на суму 15180 грн;

20)рахунок на оплату №445 від 22.08.2017, виданий ТОВ «Бетон Центр» на оплату товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 30 куб.м на суму 46951,20 грн;

21)рахунок на оплату №451 від 23.08.2017, виданий ТОВ «Бетон Центр» на оплату товару - бетону Р3 В25 F200 W8 з доставкою у кількості 17 куб.м на суму 26605,68 грн;

22)рахунок на оплату №456 від 28.08.2017, виданий ТОВ «Бетон Центр» на оплату товару - РЦ М300 Р4 у кількості 2 куб.м на суму 4380 грн;

23)накладна №РН-0001045 від 10.08.2017, видана ТОВ «Цем-Центр» про придбання товару - Портландцемент ПЦ ІІ / Б-Ш-400 м 25 кг у кількості 6,39 т на суму 11236 грн;

24)накладна №2033347 від 09.08.2017, видана ТОВ «АВ метал груп» про придбання товару - Кутника 50х50 мм 4 мм, S235/ S275 JR+AR, 6 м укількості 48 пог.м на суму 3082,75 грн;

25)накладна № 2034645 від 16.08.2017, видана ТОВ «АВ метал груп» про придбання товару - Труби профільної 50х50мм 2,0 мм, 6м у кількості 212 пог.м на суму 12190,85 грн;

26)рахунок на оплату №200040115 від 18.07.2017, виданий ТОВ «АВ метал груп» на оплату товару на загальну суму 68900,83 грн, а саме: Арматури 10 мм А 400 С, міра у кількості 1200 пог.м; Електродів АНО-36 (Монолит РЦ) 3 мм (упаковка 2,5 кг) у кількості 6 упаковок; Кругу 20мм 3 СП 5, 6 мм у кількості 50 пог.м; Кругу відрізного 230х2, 0х22,23 у кількості 10 шт.; Кутника 50х50 мм 4 мм, S235/S275 JR+AR, 6 м у кількості 48 пог.м; Труби ДСТУ 10704 578 мм 3,5 мм, 12 м у кількості 144 пог.м; Труби ДСТУ 3262 ду 25 мм 2,5 мм, 6 м у кількості 46 пог.м; Труби профільної 450х50 мм 2,0 мм, 6 м у кількості 440 пог.м; Швелера №12 міра 12,00 мм у кількості 46 пог.м (а.с.14-36, т.1).

На підтвердження факту проведення оплати за вказані вище матеріали позивач також було надано суду копії виписок з банківського рахунку в АТ «Прокредит Банк» (а.с.43, 49, 51, т.1).

01.09.2017 між сторонами було підписано акт виконаних робіт, за змістом якого роботи згідно договору №4 від 123.07.2017, а саме ремонт силосної ями виконані вчасно і якісно на загальну суму 245000 грн без пдв. Вказано, що сторони претензій одна до одної не мають (а.с.52, т.1).

Згідно наданої суду копії виписки з банківського рахунку позивача у АТ «Прокредит Банк» за період з 24.07.2017 по 01.09.2017 убачається, що на рахунок ФОП ОСОБА_1 позивачем були здійснені наступні платежі:

1)24.07.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 77000 грн;

2)08.08.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 20000 грн;

3)09.08.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 45000 грн;

4)15.08.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 12000 грн;

5)21.08.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 25000 грн;

6)23.08.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 13000 грн;

7)28.08.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 3000 грн;

8)30.08.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 20000 грн;

9)01.09.2017 сплачено авансовий платіж за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017 та рахунка №рф-0000002 від 24.07.2017 без ПДВ на суму 30000 грн (а.с.53, т.1).

Всього на рахунок відповідача було сплачено грошові кошти в сумі 245000 грн.

19.05.2018 року ПОА «Україна» направила на адресу ФОП ОСОБА_1 лист від 18.05.2018 щодо недоліків у виконаних роботах та проведення судової будівельно-технічної експертизи, де Агрофірма повідомила останню, як виконавця, про те, що відремонтована нею силосна яма почала руйнуватися швидкими темпами і замовник вважав, що причиною цього стали неякісно виконані роботи підрядником. Також, агрофірма проінформувала останню про те, що з метою встановлення причин руйнування силосної ями та вартості відновлювальних ремонтно-будівельних робіт, ПОА «Україна» замовило в експертної установи проведення судової будівельно-технічної експертизи цієї силосної ями та просило бути присутнім особисто або направити представника для участі в обстеженні судовими експертами об`єкту дослідження (а.с.54, 56, т.1).

12.07.2018 Агрофірма направила на адресу відповідача листа від 11.08.2018, у якому повідомило відповідача про наданий судовим експертом висновок, за яким технічною причиною пошкодження та руйнувань силосної ями стало виконання робіт згідно технічних рішень, що не відповідають умовам експлуатації силосної ями, використання конструкцій, що не розраховані на навантаження, які виникають при експлуатації силосної ями, порушення технології і організації виконання робіт. У зв`язку із цим Агрофірма вимагала у відповідача розірвати укладений між ними договір №4 від 23.07.2017, відшкодувати завдані збитки у сумі 561145 грн та сплатити штраф у визначеному договором розмірі в сумі 7350 грн (а.с.97-99, т.1).

З наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.08.2018 убачається, що 07.02.2018 відповідач припинила підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець.

З урахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами, з огляду на сутність та специфіку заявлених позовних вимог за первісним та за зустрічним позовом, та оскільки у даній справі задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, суд уважає за доцільне спочатку розглянути позовні вимоги саме за зустрічним позовом - щодо недійсності спірного договору.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що вказані вище договір №4 від 23.07.2017, додаткову угоду №1 від 28.08.2017 не укладала та не підписувала, як і складений від її імені акт виконаних робіт від 01.09.2017. Про існування вказаних документів ОСОБА_1 дізналась лише у липні 2018 року, коли на її поштову адресу від позивача надійшов лист про розірвання вказаного договору та відшкодування збитків. Після ознайомлення із копіями договору, додаткової угоди та акту вона виявила, що вони були підписані від її імені ОСОБА_2 , який на момент їх підписання не мав на це жодних повноважень. Вказувала, що 14.03.2017 вона уповноважувала останнього на представлення її інтересів згідно довіреності, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявко Н.М., проте не надавала йому повноважень на укладення від її імені будь-яких господарських договорів, а також на проведення від її імені будь-яких ремонтних робіт.

Згідно наданої відповідачем ОСОБА_1 копії довіреності від 14.03.2017, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М. та зареєстрованої в реєстрі за №1187, убачається, що ФОП ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси і діяти від її імені в органах державної влади та управління, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, в тому числі: у відповідній районній у місті Києві державній адміністрації, у відповідних податкових інспекціях, в органах нотаріату, банківських установах, у Міністерстві внутрішніх справ (включаючи дозвільну систему), Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування, Фонді страхування від нещасних випадків на підприємстві, Центрі зайнятості, з питань внесення змін щодо місця реєстрації в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Для чого було надано останньому право подавати від її імені заяви, розписуватися за неї, подавати та отримувати будь-які документи, довідки та виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю (а.с.149, т.1).

Відповідно до наданої суду копії виписки по особовому рахунку ФОП ОСОБА_1 у ПАТ «Укрсоцбанк» від 24.07.2017 прослідковується зарахування на її рахунок від ПОА «Україна» авансових платежів за ремонт силосної ями згідно договору №4 від 24.07.2017, які у подальшому переказувалися на власний рахунок НОМЕР_1 (а.с.130-133, т.1).

Як зазначав позивач - ПОА «Україна» у поданій до суду відповіді на відзив, на його підприємство приїжджав ОСОБА_2 , який представлявся уповноваженим представником відповідача і проводив переговори щодо укладення договору підряду від її імені. Через деякий час після погодження усіх умов співпраці, ОСОБА_2 привіз на підприємство у с.Велика Каратуль вже підписаний з боку відповідача договір підряду, який був скріплений відтиском печатки ФОП ОСОБА_1 . Відповідно, надані представником документи не викликали у позивача сумніву, а тому вони були передані на підпис директору Агрофірми і були у подальшому підписані останнім та скріплені печаткою позивача. Подібним чином були підписані й додаткова угода підряду так акт виконаних робіт. Ба більше, вказаний оспорюваний договір підряду було фактично виконано сторонами, хоча як виявлено у подальшому, то неякісно.

Так, у процесі розгляду справи призначалась судова почеркознавча експертиза підписів, виконаних від імені ФОП ОСОБА_1 , що містяться в договорі №4 від 23.07.2017, укладеного між ПОА «Україна» та ОСОБА_1 , в додатковій угоді №1 до договору №1 від 23.07.2017 та в акті виконаних робіт від 01.09.2017.

Згідно висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у даній цивільній справі, наданого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали суду від 13 жовтня 2021 року, підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться у рядку «МП» графи «Виконавець:» у договорі №4 від 23.07.2017, укладеного між ПОА «Україна» та ОСОБА_1 , у додатковій угоді №1 до договору №1 від 23.07.2017 та у рядку « ОСОБА_1 » графи «Затверджую» та у рядку «МП» графи «Від виконавця» в акті виконаних робіт від 01.09.2017 виконані, ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до змісту досліджуваної частини висновку експертів, досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 у договорі №4 від 23.07.2017 складається із літер «Ш в е», у додатковій угоді №1 до договору №1 від 23.07.2017 та в акті виконаних робіт від 01.09.2017 - складаються з літер «Ш в е ц ь». При порівнянні даних досліджуваних підписів між собою експертами був виявлений суттєвий комплекс збіжних загальних та окремих ознак, достатній для висновку про те, що ці досліджувані підписи виконані однією особою, тому в подальшому вони використовувались як єдиний почерковий матеріал.

При цьому, як було зазначено судовими експертами у складеному висновку, наведені у висновку розбіжні почеркові ознаки стійкі, однак враховуючи встановлені експертами збіжні ознаки та відсутність у розпорядженні експертів вільних зразків почерку ОСОБА_1 , які не зважаючи на клопотання не були надані, тому висновок можливий лише в ймовірного формі про те, що досліджувані підписи від імені ОСОБА_1 у досліджуваних документах виконано, ймовірно, не нею, а іншою особою (а.с.218-227, т.2).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав суду, що у жовтні 2017 року він працював директором ПОА «Україна», у його посадові обов`язки входило, зокрема, підписання договорів. Вказав, що спірний договір підряду підписував він особисто, при підписанні ОСОБА_1 не бачив. Всі матеріали закуповувала підрядна організація. Також, зазначив, що на підприємстві Агрофірми він не бачив ОСОБА_2 , в цілому у них працює близько 130 працівників, а кількість документів на підпис директора в середньому становила близько трьох десятків.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 показала, що 23.07.2017 вона не укладала із позивачем спірного договору, він укладався із ОСОБА_2 , а про його існування ОСОБА_1 дізналась лише під час судового розгляду. Вказувала, що вона не уповноважувала ОСОБА_2 укладати від її імені договори, відповідної на це довіреності вона не видавала. При цьому, вона погодилась на реєстрацію ФОП на прохання ОСОБА_2 , саму підприємницьку діяльність здійснював останній, вона не обирала виду діяльності, все робив ОСОБА_2 . Господарською діяльністю вона не займалася та розуміла, що здійснював її ОСОБА_2 , повністю йому довіряла. Станом на 2017 рік вона була заміжня та мала інше прізвище « ОСОБА_1 », а « ОСОБА_1 » було її дівочим прізвищем. Доходи від підприємницької діяльності не отримувала, підприємницьку діяльність не контролювала, податкову звітність не подавала. Припинення підприємницької діяльності здійснювала самостійно.

Так, стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 629 цього Кодексу, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як визначено положеннями статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Згідно з вимогами статті 839 ЦК України, підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Статтею 843 ЦК України, передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до положень статті 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно частин першої статті 853 ЦК України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №924/831/17).

Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають на підставі закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка (які) його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Згідно із частинами першою, третьою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У частині першій статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

У статті 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року в справі №360/1742/18 (провадження №61-16849св19).

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)).

Згідно з частиною першою статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року в справі №6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив у подальшому довіритель укладений представником у його інтересах правочин.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною першою статті 1000 Цивільного кодексу України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Статтею 1003 ЦК України передбачено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору.

Згідно з частиною першою статті 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Відповідно до статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний: повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (частина перша стаття 1007 ЦК України).

Таким чином, зі змісту вказаних вище положень чинного законодавства вбачається, що довіреність та договір доручення є основними документами, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.

Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем. Довіреність адресується третім особам, і в разі розбіжностей між повноваженнями представника, викладеними в довіреності, від повноважень повіреного, викладених у договорі, береться до уваги, у разі виникнення спору, текст довіреності.

Отже, внутрішні відносини представництва оформлюються договором, тобто зазвичай договором доручення, а зовнішні - довіреністю.

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі №766/16332/20.

За змістом частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Як свідчать матеріали справи, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , перш за все, направлені на визнання недійсними договору №4 від 23.07.2017, а також додаткової угоди №1 від 28.08.2017, що укладені між ПОА «Україна» та ФОП ОСОБА_1 , з підстав непідписання останньою вказаних угод та їх підписання ОСОБА_2 без відповідних на те повноважень.

При посиланні на факт відсутності у ОСОБА_2 будь-яких повноважень на укладення оспорюваних договорів позивач за зустрічним позовом надала суду копію довіреності від 14.03.2017, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М. та зареєстрованої в реєстрі за №1187, з якої убачався факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представницьких правовідносин.

За змістом указаної довіреності також убачається, що ФОП ОСОБА_1 надавала останньому повноваження на представлення її інтересів і діяти від її імені, у тому числі в підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності. Втім, конкретно визначених повноваження на укладення від її імені господарських угод, визначений довіреністю перелік повноважень представника не містить, як і чітко визначених обмежень про це для можливих контрагентів.

Сторонами не заперечується той факт, що під час укладення оспорюваних договорів комунікація із позивачем ПАО «Україна» здійснювалась через ОСОБА_2 , який представляв інтереси відповідача у зносинах.

При цьому, позивач вказує на факт підписання спірних договорів та акту виконаних робіт саме ОСОБА_2 , а позивач у поданих до суду заявах по суті спору вказував на ведення комунікації щодо укладення спірних договорів від імені ФОП ОСОБА_10 саме із ОСОБА_2 .

Як свідчать матеріали справи, договір №4 від 23.07.2017, додаткова угода №1 від 28.08.2017, а також акт виконаних робіт від 01.09.2017, складені та підписані від імені відповідача «ФОП ОСОБА_1 » із зазначенням підпису « ОСОБА_2 », скріплені печаткою ФОП ОСОБА_1 .

Крім того, суд наголошує, що згідно правового висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у своїй постанові від 24 лютого 2021 року по справі №926/2308/19, неодноразове використання печатки у відносинах контрагентом може свідчити про схвалення правочину.

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Позивачем за зустрічним позовом - ОСОБА_1 не ставиться під сумнів справжність відтиску печатки ФОП ОСОБА_1 на Договорі №4 від 23.07.2017, на додатковій угоді №1 від 28.08.2017 та на акті виконаних робіт від 01.09.2017, не надано й доказів та не наведено фактів протиправності використання печатки ФОП ОСОБА_1 чи доказів її втрати, так само і не надано доказів звернення позивача за зустрічним позовом до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, чи використання печатки підприємства проти її волі.

Позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах (Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі №904/2178/18; від 23 липня 2019 року у справі №918/780/18 та від 21 лютого 2021 року у справі №926/2308/19).

Також суд зауважує, що оскільки що ФОП ОСОБА_1 своїми подальшими діями схвалила оспорюваний правочин (отримала оплату авансових платежів за договором, перевела отримані кошти на особовий рахунок (до повного виконання обсягу робіт за оспорюваним договором підряду) та відповідно повинна була сплачувати податки за отримані доходи по вказаним роботам у своїй підприємницькій діяльності), то наявність даного спору про визнання вказаних вище договорів недійсним фактично свідчить про те, що позивач за зустрічним позовом діє всупереч своїй попередній поведінці.

Згідно зі статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №910/19179/17.

Отже, зі змісту частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №910/18812/17, від 08 липня 2019 року у справі №910/19776/17.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року зі справи №904/2178/18).

При цьому при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року зі справи №910/8794/16).

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 лютого 2021 року у справі № 924/658/20.

Разом з тим, вирішуючи спір у цій справі, суд зауважує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.

Варто зауважити, у постановах від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16 та від 25 травня 2021 року у справі №461/9578/15-ц (провадження №14-175 цс 20) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Відтак, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №4 від 23.07.2017 та додаткової угоди №1 від 28.08.2017 свідчать про суперечливу поведінку позивача за зустрічним позовом, яка з одного боку не визнає факт підписання спірного правочину, а з іншого боку - отримувала та перераховувала на власний рахунок авансові платежі, які здійснювались замовником ПОА «Україна».

Окрім того, вирішуючи спір у цій справі, щодо тверджень позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про те, що вона фактично не здійснювала підприємницьку діяльність, а її фактично здійснював ОСОБА_2 за її згоди та саме на прохання останнього зареєструвався її ФОП, то суд звертає особливу увагу на таке.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до положень статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

При цьому, положеннями чинного законодавства не передбачає право фізичної особи-підприємця повністю передоручати ведення своєї підприємницької діяльності за домовленістю із іншою особою, окрім як наділення певними повноваженнями задля представництва його інтересів перед різними суб`єктами, здійснення певних робіт найманими працівниками та залучення інших підрядних організацій чи осіб тощо.

Тобто, фізична особа-підприємець здійснює підприємницьку діяльність в своїх інтересах і відповідно тільки їй належать всі права, обов`язки, доходи, пов`язані з цією діяльністю.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на момент виникнення спірних правовідносинах позивач за зустрічним позовом була зареєстрована як ФОП у встановленому законом порядку, мала відповідні коди виду економічної діяльності (43.29 Інші будівельно-монтажні роботи, 43.39 Інші роботи із завершення будівництва, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель), отримувала авансові платежі за оспорюваними договорами на власний рахунок фізичної особи-підприємця з описом призначення платежу, переводила отримані кошти з цього рахунку на власний рахунок. Після отримання на свій рахунок від ПОА «Україна» авансових платежів за договором №4 від 24.07.2017 до останнього з метою з`ясування підстав проведення таких виплати не зверталась.

Таким чином, аналізуючи у сукупності аргументи та мотивації сторін, беручи до уваги обставини спірних відносин та надані докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними.

Отже, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами у справі факту недійсності договору, суд дійшов висновку, що договір №4 від 23.07.2017, а також додаткова угода №1 від 28.08.2017 є укладеними та обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

З урахуванням наведеного, розглянувши позовні вимоги ПОА «Україна» за первісним позовом суд вважає за необхідне зазначити таке.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі ПОА «Україна» посилалось на те, що після виконання відповідачем робіт по ремонту силосної ями за договором №4 від 23.07.2017, під час подальшої експлуатації силосної ями позивач виявив недоліки у роботі, що була виконана відповідачем. А саме, коли у квітні 2018 року позивач використав силос, який був поміщений у силосну яму для відгодівлі тварин у зимовий період, то виявив її руйнування - частина залізобетонних плит впала з місць їх кріплення і деякі з них розбились, спостерігалась деформація металоконструкцій каркасу для бетонних плит. Відповідно на замовлення позивача та попереднього повідомлення відповідача, як виконавця, була проведена судова будівельно-технічна експертиза, за висновками якої експертом було виявлено, що руйнування силосної ями відбулось саме з причин виконання робіт згідно технічних рішень, що не відповідали умовам експлуатації силосної ями, а також порушення технології і організації виконання робіт.

Оскільки вартість ремонтно-будівельних робіт, необхідних для усунення пошкоджень та руйнувань силосної ями становить 561145 грн, позивач на підставі статті 22 та частини другої статті 852 ЦК України убачав наявними підстави для розірвання укладеного між сторонами договору від 23.07.2017 та відшкодування вказаних збитків за рахунок відповідача. Також, просив суд стягнути з відповідача на його користь штраф у сумі 7350 грн згідно пункту 5.2 договору.

Убачається, що за умовами пункту 4.2 укладеного між сторонами договору виконавець був зобов`язаний виконати роботи якісно і у встановлений договором строк, нести відповідальність за якість матеріалів та комплектуючих, що використовуються для виконання робіт по даному договору, а також за свій рахунок усунути неякісно виконані роботи.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

За змістом частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

Робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру (стаття 857 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 877 ЦК України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Відповідно до частини першої статті 884 ЦК України підрядник гарантує досягнення об`єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і можливість експлуатації об`єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Частинами першою, другою статті 883 ЦК України регламентовано, що підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Водночас, згідно з частиною другою статті 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Статтею 853 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника.

У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.

При цьому ЦК України не виключає можливість встановлення та фіксування недоліків виконаних робіт та інших порушень за договором будівельного підряду сторонами такого договору вже після їх завершення та за спливом певного часу.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Враховуючи положення статті 81 ЦПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Слід зазначити, що суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17).

Так, за наданим суду висновком №154 судової будівельно-технічної експертизи, виготовленого 02.07.2018 Науково-технічним центром «Будівельна експертиза», убачається, що експертам для проведення будівельно-технічної експертизи ставилися такі питання: 1) яка технічна причина пошкоджень та руйнувань силосної ями за адресою: Київська обл., м.Переяслав-Хмельницький, вул.Кузнєцова, 2к?; 2) яка вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень та руйнуванб силосної ями за адресою: АДРЕСА_1 ?

Відповідно до висновку вказаної вище судової будівельно-технічної експертизи судовими експертами на основі проведеного дослідження було встановлено по першому питанню, що технічною причиною пошкоджень та руйнувань силосної ями за адресою: АДРЕСА_1 , є: а) виконання робіт згідно технічних рішень, що не відповідають умовам експлуатації силосної ями; b) використання конструкцій, що не розраховані на навантаження, які виникають при експлуатації силосної ями; с) порушення технології і організації і виконання робіт. По другому питанню встановлено, що вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень та руйнувань силосної ями за адресою: АДРЕСА_1 , становить 561145 грн, що визначено на основі конструктивних рішень об`єктів аналогів (а.с.57-71, т.1).

Вказана сума збитків у розмірі 561145 грн заявлена позивачем до стягнення з відповідача.

У вказаному висновку №154 судової будівельно-технічної експертизи від 02.07.2018 зазначено, що судовий експерт Яромленко М.Г. про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 КК України ознайомлений.

При цьому, судовий експерт у складеному висновків зазначив, що за результатами огляду об`єкта та проведення дослідження було виявлено, що ремонтно-будівельні роботи по силосній ямі були виконані з грубим порушенням нормативних документів та без розроблених попередніх проектних рішень, які б відповідали встановленим нормам. Вказаний висновок містить перелік виявлених порушень та недоліків проведених з посиланням на невідповідність певним Державним будівельним нормам.

Водночас, на противагу вказаного висновку, відповідачем надано до матеріалів справи Рецензію від 09.01.2020 виконану ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» на висновок експерта №154 від 02.07.2018 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження.

У вказаній Рецензії, вказано, що на думку рецензента, висновок №154 від 02.07.2018, за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складеного судовим експертом ТзОВ «Науково-технічний центр «Будівельна експертиза» Ярмоленко М.Г. є неповним, не обґрунтованим та не відповідає вимогам нормативно-правових актів, а саме: ст.71, ч. 2 ст. 10, ст.12 п. 1, ст. 13 п.1 ЗУ «Про судову експертизу»; ст.3 ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність»; п.54 Постанови №374 від 4 червня 2015 року КМУ «Про затвердження переліку категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці»; п. 7.1, п. 7.4, 7.5, 7.6, 7.8 вимог ДСТУ - НБ В.1.2-18:2016 «Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану»; п.5.3.2, п.5.5.3, п.5.8.13 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва»; п.1.1, п.4.4 ДСТУ-Н Б Д.2.4-21:2012 «Вказівки щодо застосування ресурсних елементних кошторисних норм на ремонтно-будівельні роботи»; ДСТУ-Н Б Д.1.1-3:2013 «Визначення загальновиробничих і адміністративних витрат та прибутку», додатку В ДСТУ- Б.Д.1.1-5:2013 «Определение размера средств на титульные временные здания и сооружения. Руководство»; розділу ІІ п.1.2, п.3.3, п.4.3, розділу ІІІ п.3, 2.9, п.14 «Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності спеціалізованих експертних установах»; п.1.18, розділу 11 п.2.1, п.2.2, п.2.3, 13.7, п.4.14, п.4.15, п.4.16, п.4.23 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень»; п.5.1.5 «Науково-методичних атестованими судовими експертами, рекомендацій що не працюють у державних питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень»; листа від 22 лютого 2018 року №7/15-1904 Мінрегіонбуду «Щодо кошторисної заробітної плати при визначенні вартості будівництва».

Втім, оцінивши рецензію від 09.01.2020, суд відзначає таке. Інститут рецензування висновків судових експертів є інструментом внутрішньої процедури перевірки якості та обґрунтованості висновків, що подаються з метою отримання та підтвердження кваліфікації судового експерта. Процедура зазначеного рецензування чітко регламентована підзаконним актом, а саме Порядком проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 №775/5 (далі - Порядок). Метою рецензування висновків судових експертів згідно з пунктом 2 Порядку є «вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків». Отже, процедура рецензування висновків експертів не має за мету вплинути на його оцінку в судовому процесі. Порядок не передбачає надання рецензії на висновок експерта на розгляд суду чи інших учасників судового процесу.

При цьому, надана до матеріалів справи рецензія на висновок експерта №154 від 02.07.2018 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження оцінюється судом критично, оскільки вона містить висновки рецензента не попередженого про кримінальну відповідальність, і по суті є суб`єктивною оцінкою особи експертного дослідження.

Ба більше, відповідно до наданого позивачем в матеріали справи копії витягу з Реєстру атестованих судових експертів убачається, що свідоцтво експерта ОСОБА_14, якою надавалась вищевказана рецензія, є недійсним з 03.07.2013 у зв`язку із закінченням терміну його дії.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач своїм листом від 18.05.2018 повідомляв відповідача про виявлені недоліки у виконаних роботах з ремонту силосної ями на його підприємстві, а також повідомляв про можливість бути присутньою на особисто або про можливість направити свого представника для участі в обстеженні судовими експертами силосної ями.

Відповідач не надав суду будь-яких інших доказів, які спростовують наявного в матеріалах справи висновку судової будівельно-технічної експертизи та доказів, які підтверджують, що він свої договірні зобов`язання з виконання будівельних робіт з ремонту силосної ями за на підприємстві у відповідача у с.Велика Каратуль, виконав в обсягах та якості, визначених умовами Договору №4 від 23.07.2017.

Тобто, відсутність своєї вини у завданні збитків, відповідач належними та допустимими доказами суду не довів.

На підтвердження факту реально понесених витрат на виконання ремонтно-будівельних робіт для усунення пошкоджень та руйнувань силосної ями позивача, останній надав суду копії укладених із ФОП ОСОБА_11 додаткової угоди від 10.07.2018 до договору на виконання робіт та надання послуг №1266/3/14 від 15.04.2014, а також акту виконаних робіт від 20.07.2020, додатків до договору, платіжних доручень.

Так, згідно із укладеним 15.04.2014 між позивачем та ФОП ОСОБА_11 договору №1266/3/14, останній в порядку та на умовах визначених цим договором зобов`язався за замовленням замовника протягом визначеного в договорі строку за плату виконати роботи та надати послуги власними силами та засобами та або силами та засобами залучених третіх осіб, робіт (послуг) згідно з переліком таких робіт (послуг), що встановлюються сторонами в додатках до цього договору, а позивач, як замовник, зобов`язався прийняти та оплатити такі роботи (а.с.237-239, т.1).

Відповідно до Додаткової угоди від 10.07.2018, укладеної між позивачем та ФОП ОСОБА_11 до вищевказаного договору, останній зобов`язався власними силами і засобами за завданням замовника виконати роботи та надати послуги з ремонту силосної ями замовника, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на умовах, що передбачені основним договором і цією додатковою угодою. Сторони дійшли згоди, що виконання робіт та надання послуг буде здійснюватися виконавцем частинами, по мірі звільнення замовником силосної ями від силосу і до заповнення її новими кормами впродовж 2018-2020 років. Вартість передбачених додаткової угодою робіт, послуг і матеріалів на дату її складення становить 562000 грн і може змінюватись у разі зміни вартості робіт, послуг або будівельних матеріалів (а.с.240, т.1).

Як убачається з наданої позивачем копії акту приймання-передачі виконаних робіт за додатковою угодою від 10.07.2018 до договору №1266/3/14, складеного 20.07.2020 від ПОА «Україна» та ФОП ОСОБА_11 , відповідно до вказаної додаткової угоди та додатків №82 від 10.07.2018, №119 від 12.07.2019, №166 від 07.07.2020, №167 від 15.07.2020, №168 від 16.07.2020 до договору №1266/3/14, виконавець виконав роботи та надав послуги з ремонту силосної ями замовника у повному обсязі та належним чином. Роботи та послуги були виконані виконавцем для замовника упродовж 2018-2020 років у погоджені сторонами строки, а загальна вартість фактично виконаних робіт та наданих послуг виконавця для замовника згідно із додатковою угодою від 10.07.2018 становить 460305,28 грн. У загальну вартість робіт та послуг увійшла вартість матеріалів замовника, які той придбав та передав виконавцю для ремонту силосної ями (а.с.241, т.1).

Детальний опис та вартість проведених ФОП ОСОБА_11 робіт відображений у вказаних вище додатках, актах приймання-передачі окремо виконаних робіт, копії яких також надані позивачем в матеріали справи разом із рахунками на оплату будівельних матеріалів та відповідними платіжними дорученнями (а.с.242-250, т.1, а.с.1-33, т.2).

Також, позивачем в матеріали справи надані копії платіжних інструкцій, підтверджуючих проведення в ходу розгляду справи позивачем на рахунок ФОП ОСОБА_11 доплат за роботи по вказаним вище договором з ремонту силосної ями.

Отже, невиконання відповідачем договірних зобов`язань з виконання будівельних робіт в обсягах, які були визначені відповідно до умов укладених договорів, зобов`язання з виконання на яких покладено на відповідача як підрядника за договорами свідчить про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіяними збитками. Відсутність своєї вини у завданні збитків, відповідач належними та допустимими доказами суду не довела.

З огляду на викладене, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язання, що виразилося у виконанні робіт згідно технічних рішень, що не відповідали умовам експлуатації силосної ями; використанню конструкцій, що не були розраховані на навантаження, які виникають при експлуатації силосної ями; порушення технології і організації і виконання робіт, позивачеві було завдано збитків, які той поніс на усунення виниклих недоліків проведеної відповідачем роботи та здійснення ремонту силосної ями.

Отже, враховуючи, що для усунення недоліків ПОА «Україна» змушена була повністю переробити виконані відповідачем роботи та здійснити належний ремонт силосної ями, то перевіривши надані позивачем докази на підтвердження факту суми реально понесених витрат на проведення ремонтних робіт, які відповідач добровільно не усунув та не сприяв цьому, суд дійшов висновку про те, що розмір таких збитків підтверджується наданими суду доказами у розмірі 460305,28 грн.

А саме, суд бере до уваги акт приймання-передачі виконаних робіт за додатковою угодою від 10.07.2018 до договору №1266/3/14, складений 20.07.2020 між ПОА «Україна» та ФОП ОСОБА_11 , згідно якого загальна вартість фактично виконаних робіт та наданих послуг виконавця для замовника згідно із додатковою угодою становить 460305,28 грн, до складу якої також увійшла вартість використаних придбаних замовником будівельних матеріалів, що також не перевищує оцінену судовим експертом суми матеріальних збитків.

У вказаному акті значиться, що замовник прийняв виконані виконавцем роботи та послуги з ремонту силосної ями упродовж 2018-2020 років та відповідно Агрофірма будь-яких претензій до виконавця за результатами прийнятих робіт не мала.

Водночас, позивачем не доведено понесення ним фактичних витрат у більшому розмірі, а саме у тій, що була заявлена у позові в сумі 561145 грн та яка ґрунтується на висновку судової будівельно-технічної експертизи, де судовим експертом попередньо визначалася вартість ремонтно-будівельних робіт, необхідних для усунення пошкоджень і руйнувань силосної ями.

У зв`язку із цим, наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача збитків у розмірі загальної вартості фактично виконаних робіт та наданих послуг ФОП ОСОБА_11 за вищевказаним актом від 20.07.2020.

Таким чином, наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення підтверджується матеріалами справи, докази, надані на підтвердження доводів позивача є більш вірогідні, ніж докази, надані відповідачем на спростування позовних вимог, відповідно до статтей 76-81 ЦПК України.

Відтак, заявлені вимоги позивача до відповідача про стягнення 460305,28 грн збитків є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідають умовам і способам захисту порушеного права та законного інтересу, передбачених договором та чинним законодавством України, відповідачем не спростовані, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не убачає підстав для задоволення позовних вимог ПОА «Україна» у частині розірвання договору №4 від 23.07.2017, укладеного під ПОА «Україна» та ФОП ОСОБА_1 , оскільки як убачається із матеріалів справи договірні відносини між останніми фактично були припинені, остання не виправила недоліків виконаних робіт, у зв`язку із чим позивач уклав відповідний договір із ФОП ОСОБА_11 для виконання робіт та надання послуг з ремонту силосної ями позивача, яка знаходиться за адресою: с.Велика Каратуль, вул.Кузнєцова, 2к . Відтак, розірвання спірного договору №4 від 23.07.2017 не є необхідним.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року по справі №910/7981/17 зазначено, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №916/612/19, від 14 липня 2021 року у справі №911/1442/19 та від 07 жовтня 2021 року у справі №904/2903/20.

Що стосується вимог позову про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7350 грн, у передбаченому умовами пунктів 5.2, 5.5 договору №4 від 23.07.2017, то суд зазначає наступне.

Так, згідно вимог частин першої та другої статті 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Порушенням зобов`язання, згідно статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до пункту 3 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог частини першої статті 546 ЦК України зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно із статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Наведеними нормами передбачено способи захисту прав замовника внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору будівельного підряду, та ці способи не є взаємовиключними.

Отже, законодавець чітко визначив, що за прострочення виконання робіт, за прострочення передачі результатів робіт відповідач несе відповідальність у вигляді неустойки (штрафу).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі №712/5967/19-ц (провадження № 61-480св21), від 15 травня 2023 року в справі №352/371/21 (провадження №61-8494св22), від 14 травня 2024 року в cправі №915/550/22.

Умовами пунктів 4.2.1 та 4.2.4 укладеного між сторонами договору №4 від 23.07.2017 було чітко визначено, що виконавець зобов`язаний виконати роботи якісно і в установлений договором строк, а також усунути за свій рахунок неякісно виконані роботи.

Відповідно до вимог пункту 5.2 договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором, винна сторона сплачує штраф у розмірі 3% від вартості робіт за цим договором згідно пункту 3.1, своїми силами та засобами усуває виявлені недоліки та відшкодовує збитки, понесені іншою стороною.

Отже, даючи оцінку правомірності заявленим позивачем вимогам про стягнення із відповідача неустойки у розмірі 7350 грн, яка нарахована на підставі пункту 5.2 укладеного між ними договору, а також беручи до уваги встановлені у справі вищевказані обставини щодо проведення відповідачем неналежної якості робіт з ремонту силосної ями на підприємстві позивача, суд убачає наявними підстави для стягнення з ОСОБА_1 неустойки у вигляді штрафу, оскільки остання допустила неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором, яким сторонами було встановлено відповідальність виконавця за їх порушення. Тому, вимоги позивача у цій частині є законними та обґрунтованими, оскільки відповідає положенням статтей 546, 549, 611, 883 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ході розгляду справи судом, відповідачем не було спростовано належними засобами доказування наявності її вини у завданні позивачеві матеріальних збитків через неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором №4 від 23.07.2017 та проведення ремонтних робіт силосної ями на підприємстві позивача, а також не спростовано належними та допустимими доказами розміру завданих матеріальних збитків за неякісно проведені ремонті роботи

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Таким чином, підсумовуючи все викладене више, з огляду на встановлені судом обставини, наявні в матеріалах докази, а також враховуючи норми закону, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ПОА «Україна» та стягнення з ОСОБА_12 на користь останньої збитків завданих внаслідок порушення договірних зобов`язань у розмірі 460305,28 грн, а також неустойки у вигляді штрафу в сумі 7350 грн.

Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що за наслідками розгляду даної справи суд ухвалює рішення про часткове задоволення заявлених ПОА «Україна» позовних вимог, відповідно з відповідача на користь останнього підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви в розмірі 8464,09 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (82,26%).

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Приватно-орендної агрофірми «Україна» до ОСОБА_1 про розірвання договору, стягнення збитків та штрафу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватно-орендної агрофірми «Україна» збитки в сумі 460 305,28 грн. та штраф у розмірі 7 350 грн., а всього стягнути 467 655,28 грн.

У задоволенні інших вимог позову Приватно-орендної агрофірми «Україна» відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватно-орендної агрофірми «Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про визнання договору та додаткової угоди недійсними - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватно-орендної агрофірми «Україна» понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8464,09 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Приватно-орендна агрофірма «Україна», адреса: 08440, Київська область, Бориспільський район, село Велика Каратуль, вулиця Перемоги, будинок 2-А, код ЄДРПОУ - 03756327;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Повне рішення складено 16.05.2025.

Суддя А.О. Митрофанова